Постанова
Іменем України
14 липня 2021 року
м. Київ
справа № 646/13416/16-ц
провадження № 61-13154св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Харківська міська рада,
відповідач - ОСОБА_1,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: товариство з обмеженою відповідальністю "ПЕП", приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гаврилов Едуард Валентинович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Харківської міської ради на постанову Харківського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,
від 28 липня 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року Харківська міська рада звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсними та скасування договорів купівлі-продажу нерухомого майна.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі договорів купівлі-продажу, укладених 17 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ "ПЕП", відповідач набув у власність нежитлові будівлі літ. Р-1 загальною площею 389, 6 кв. м та літ. П-1 загальною площею 47, 7 кв. м по АДРЕСА_1 (далі -нежитлові приміщення).
Посилаючись на те, що судове рішення на підставі якого ТОВ "ПЕП" набуло право власності на нежитлові приміщення скасовано, оспорювані правочини є такими, що порушують публічний порядок, оскільки були спрямовані на порушення права власності територіальної громади
м. Харкова на земельну ділянку на якій ці приміщення розміщені, позивач просив суд визнати недійсними та скасувати договори купівлі-продажу, укладені 17 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ "ПЕП", посвідчені приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловим Е. В. та зареєстровані в реєстрі за № 2810 та № 2814.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова, у складі судді Шелест І. М., від 07 листопада 2018 року позов Харківської міської ради задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 17 листопада 2016 року
№ 2814, на підставі якого ОСОБА_1 перейшла 1/2 частина права власності на нежитлову будівлю літ. Р-1 загальною площею 389, 6 кв. м по АДРЕСА_1 та 1/2 частина права власності на нежитлову будівлю літ. П-1 загальною площею 47, 4 кв. м по АДРЕСА_1 та скасовано його державну реєстрацію.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 17 листопада 2016 року
№ 2810, на підставі якого ОСОБА_1 перейшла 1/2 частина права власності на нежитлову будівлю літ. Р-1 загальною площею 389, 6 кв. м по АДРЕСА_1 та 1/2 частина права власності на нежитлову будівлю літ. П-1 загальною площею 47, 4 кв. м по АДРЕСА_1 та скасовано його державну реєстрацію.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що оспорювані договори купівлі-продажу укладені з порушенням частини шостої статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), оскільки в них відсутній кадастровий номер земельної ділянки, на якій розміщені об`єкти нерухомості, що є порушенням істотних умов договору та законодавства. У діях ТОВ "ПЕП" під час укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу нерухомого майна був намір порушити публічний порядок, розпорядившись земельною ділянкою, яка є власністю Харківської міської ради.
Наявність на земельній ділянці об`єкту нерухомості, належного на праві власності відповідачу, робить неможливим розпорядження цією ділянкою територіальною громадою міста Харкова для власних цілей.
Крім того, всупереч вимог статті 206 ЗК України ОСОБА_1 за користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 плату за землю у встановленому законом порядку не сплачував.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 28 липня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено. Заочне рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова
від 07 листопада 2018 року - скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову Харківської міської ради.
Апеляційний суд врахував, що саме по собі не зазначення в оспорюваних договорах кадастрового номеру земельної ділянки не свідчить про їх недійсність.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що сторони оспорюваних правочинів мали намір порушити публічний порядок або вчинили їх з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства.
Крім того, після набуття права власності на нежитлові приміщення рішенням 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20 вересня 2017 року № 739/17 було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1, для експлуатації та обслуговування в тому числі спірних нежитлових приміщень.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
В поданій у вересні 2020 року до Верховного Суду касаційній скарзі на постанову Харківського апеляційного суду від 28 липня 2020 року Харківська міська рада,посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати, залишивши в силі рішення Червонозаводського районного суду м. Харкові від 07 листопада 2018 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з місцевого суду.
У листопаді 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків суду апеляційної інстанції, який, приймаючи оскаржену постанову, застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду
від 02 червня 2020 року у справі № 922/2417/19 та від 23 грудня 2019 року у справі № 537/3069/17.
Заявник стверджує, що укладаючи оспорювані правочини, ОСОБА_1 та ТОВ "ПЕП" мали намір порушити публічний порядок, що виявилося у тому, що Товариство, будучи обізнаним про наявність касаційної скарги на судові рішення, ухвалені у справі № 922/891/16, якими було визнано за ТОВ "ПЕП" право власності на спірне нерухоме майно, враховуючи повноваження суду касаційної інстанції в частині можливого скасування оскаржених рішень, знаючи про перешкоди, які можуть виникнути після прийняття касаційним судом рішення у вказаній справі, відчужило спірне нерухоме майно
ОСОБА_1, який є недобросовісним набувачем.
У зв`язку з користуванням відповідачем нежитловими приміщеннями
літ. Р-1 та літ. П-1 презюмується його користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1, яка перебуває у власності територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради.
Заявник вважає, що судом апеляційної інстанції помилково не було застосовано до спірних правовідносин положення статті 230 ЦК України.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Господарського суду Харківської області від 06 червня 2016 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22 вересня 2016 року, у справі № 922/891/16 за позовом ТОВ "ПЕП" до ТОВ "ЛІК-Харківське будівельне управління" про визнання права власності, - було визнано за ТОВ "ПЕП" право власності на нежитлові будівлі літ. П-1 площею 47, 4 кв. м, літ. Р-1 площею 389, 6 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі рішення Господарського суду Харківської області від 06 червня 2016 року за ТОВ "ПЕП" зареєстровано право власності на вказані нежитлові приміщення.
17 листопада 2016 між ТОВ "ПЕП" та ОСОБА_1 укладено договори купівлі-продажу, посвідчені приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловим Е. В. та зареєстровані в реєстрі за № 2810 та № 2814, за якими відповідач набув у власність нежитлові будівлі літ. Р-1 площею 389,6 кв. м та літ. П-1 площею 47,4 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
17 листопада 2016 року право власності на спірні приміщення було зареєстровано за ОСОБА_1 .
Постановою Вищого господарського суду України від 22 листопада
2016 року рішення Господарського суду Харківської області від 06 червня 2016 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 22 вересня 2016 року у справі № 922/891/16 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.
Рішенням 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20 вересня
2017 року № 739/17 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0, 5380 га для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель по АДРЕСА_1, у тому числі, літ. Р-1 (цех), літ. П-1 (адміністративна будівля).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
За змістом пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом (-ами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (наприклад: частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК України тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (наприклад: частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України тощо).
Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.
Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Частинами першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Статтею 228 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, якими вважаються серйозні порушення законодавства, вони мають антисоціальний характер і посягають на засадничі громадські та державні (публічні) інтереси; цією статтею встановлено перелік ознак правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок.
Відповідно до цієї статті правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Виокремлюючи правочини, що порушують публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та характеру небезпеки, яку вони становлять для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо найважливіших засад існуючого у державі правопорядку.
З врахуванням зазначеного, можна зробити висновок, що публічний
порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.
Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними, як такі, що порушують публічний порядок.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права, тощо. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.
Вказаний висновок щодо застосування статті 228 ЦК України викладено у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі
№ 6-1528цс15.
Встановивши, що оспорювані договори купівлі-продажу нежитлових будівель є правочинами, зміст яких полягає в передачі нежитлових приміщень ТОВ "ПЕП", як продавцем, ОСОБА_1, як покупцеві, зі сплатою останнім певної грошової суми; предметом цих договорів є нежитлові будівлі, право власності на які було зареєстровано за продавцем на момент укладення цих договорів; оспорювані позивачем правочини виконані, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати, що такі правочини порушують публічний порядок та були спрямовані на порушення інтересів територіальної громади міста Харкова, як власника земельної ділянки по АДРЕСА_1 на якій розміщені нежитлові приміщення.
Саме по собі укладення оспорюваних правочинів під час відкритого касаційного провадження з перегляду судових рішень у справі № 922/891/16, а також відсутність в них відомостей про кадастровий номер земельної ділянки, не є беззаперечним доказом наявності у сторін оспорюваних правочинів наміру порушити публічний порядок.
Також апеляційним судом обґрунтовано враховано, що відповідачем ініційовано процес оформлення речових прав наземельну ділянку, на якій розміщено нежитлові приміщення та рішенням Харківської міської ради від 20 вересня 2017 року надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування в тому числі належних ОСОБА_1 нежитлових будівель літ. Р-1 (цех) та літ. П-1 (адміністративна будівля).
Верховний Суд також звертає увагу, що касаційний перегляд судових рішень у справі № 922/891/16 здійснювався за касаційними скаргами Харківської міської ради та заступника прокурора Харківської області.
Постановою Вищого господарського суду України від 22 листопада
2016 року у справі № 922/891/16 касаційну скаргу прокурора задоволено частково, а касаційне провадження за касаційною скаргою Харківської міської ради було припинено.
При цьому, Вищий господарський суд України вказав, що із рішення господарського суду Харківської області та постанови Харківського апеляційного господарського суду, ухвалених у справі № 922/891/16, не вбачається, що їх прийнято про права та обов`язки особи, яку не було залучено до участі у справі (Харківської міської ради).
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач як на підставу визнання оспорюваних правочинів недійсними не посилався на вчинення їх під впливом обману, а тому необхідність застосування апеляційним судом положень статті 230 ЦК України відсутня.
Правовідносини у справах № 922/2417/19 та № 537/3069/17 на постанови Верховного Суду в яких посилався заявник у касаційній скарзі, не є подібними зі справою, судові рішення в якій переглядаються в касаційному порядку, враховуючи різні предмет і підстави позовів, характер спірних правовідносин, а також правові висновки, викладені у цих рішеннях, які не є релевантними щодо розглядуваної справи.
Так, у справі № 922/2417/19 вирішувалася вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки без достатніх правових підстав, а в справі № 537/3069/17 було доведено, що відповідач приховав існування арешту на квартиру, накладеного в межах виконавчого провадження.
Доводи наведені в обґрунтування касаційної скарги, не свідчать про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції, були предметом дослідження в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки, яка ґрунтується на вимогах законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Верховний Суд встановив, що суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів та в межах підстав заявленого позову, а оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України оскаржене судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскарженого судового рішення - без змін.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду