Постанова
Іменем України
14 липня 2021 року
м. Київ
справа № 266/7291/18-ц
провадження № 61-96св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду
м. Маріуполя Донецької області від 15 лютого 2019 року у складі судді Д`яченка Д. О. та постанову Донецького апеляційного суду від 25 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Попової С. А., Пономарьової О. М., Ткаченко Т. Б.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики.
Позовна заява мотивована тим, що 02 жовтня 2017 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого він передав відповідачу у позику 281 тис. грн, які останній зобов`язався повернути
до 01 грудня 2018 року, а у разі прострочення повернення суми боргу - сплатити 28% річних, що підтверджується підписаною ним розпискою. Проте у визначений договором позики строк ОСОБА_2 грошові кошти не повернув, на його вимоги не реагував.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути
з ОСОБА_2 на його користь суму боргу за договором позики
від 02 жовтня 2017 року у розмірі 281 тис. грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області
від 15 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто
з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 02 жовтня 2017 року у розмірі 281 тис. грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання перед позивачем за договором позики не виконав, грошові кошти в обумовлений розпискою строк не повернув, унаслідок чого утворилася заборгованість, розмір якої судом визначено відповідно до вимог закону та відповідачем не спростовано.
При цьому суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_2 у судове засідання не зʼявився, а надіслав лист, в якому позовні вимоги
ОСОБА_1 визнав та не заперечував проти їх задоволення.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 25 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 лютого 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 02 жовтня 2017 року у розмірі
281 тис. грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що судом першої інстанції не виконано вимоги процесуального закону, передбачені положеннями статті 128 ЦПК України, а саме щодо належного повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання,
що згідно з положеннями пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України
є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції, якщо учасник справи посилався на такі порушення.
Ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що між сторонами існують правовідносини, що виникли з договору позики, оскільки наявна у позивача розписка підтверджує як факт укладення договору позики, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми, яка в обумовлений договором строк не повернута. Доказів на спростування зазначеного відповідачем не надано. Справжність підпису позичальника на розписці підтверджено висновком проведеної за ініціативою відповідача у ході апеляційного перегляду справи судової почеркознавчої експертизи від 05 листопада 2020 року, якою встановлено, що виконані у розписці рукописні записи виконано саме ОСОБА_2 .
При цьому ОСОБА_2 не довів, що між ним та ОСОБА_1 були інші правовідносини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової
палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано
її матеріали з Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області.
У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 липня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував та належним чином не дослідив усіх обставин справи,
не встановив справжню правову природу укладеного між сторонами договору. Він не підписував боргову розписку і грошових коштів у борг
від позивача ніколи не брав. Між ними існували інші правовідносини, а саме
ОСОБА_1, як адвокат, з 17 вересня 2017 року по жовтень 2019 року здійснював представництво інтересів його матері у кримінальному провадженні, а також представництво інтересів у житловому спорі
з іншими членами його сім`ї. Оскільки необхідної суми, яку просив за свої послуги позивач, як адвокат, у нього та його брата - ОСОБА_3 і матері -
ОСОБА_4 не було, то ОСОБА_1 погодився зайнятись продажом належного матері нерухомого майна, розташованого м. Санкт-Петербурзі Російської Федерації. У жовтні 2017 року він разом із братом виїхали до Російської Федерації для продажу квартири матері, за рахунок якої виплатили позивачу грошові кошти за надані адвокатські послуги. Таким чином, він не міг укласти 02 жовтня 2017 року з позивачем договір позики та отримати від нього грошові кошти, так як у цей час перебував за межами території України. У борговій розписці міститься підпис, який схожий на його особистий, проте він свідомо не підписував її, грошові кошти
від позивача не отримував. У межах надання адвокатом Білозьоровим О. Б. у вищевказаних справах правової допомоги він підписував різні документи. Можливо саме за таких обставин було нанесено його підпис на спірну розписку.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
02 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого останній отримав у борг грошові кошти у розмірі 281 тис. грн на строк до 01 грудня 2018 року зі сплатою
28% річних у разі прострочення повернення суми боргу (а. с. 6).
Висновком експерта Луганського відділення Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз від 05 листопада 2020 року
№ 6188-6189, за результатами проведення у ході апеляційного перегляду справи за клопотанням відповідача судової почеркознавчої експертизи, встановлено, що рукописні та цифрові записи: "Надруковано особисто, підписано власноруч", " ОСОБА_2", " ІНФОРМАЦІЯ_1", а також підпис від імені ОСОБА_2 у розписці від 02 жовтня 2017 року виконанні ОСОБА_2 (а. с. 197-204).
Згідно з відомостей, які містяться у закордонному паспорті ОСОБА_2, останній перебував на території Російської Федерації з 09 липня 2017 року по 05 жовтня 2017 року (а. с. 84-85).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням
є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова
від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів
є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов`язання повернути суму позики
у строк та в порядку, що передбачені договором.
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це
у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.
Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 18 вересня 2013 року
у справі № 6-63цс13; від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14.
З огляду на викладене, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку
про наявність між сторонами правовідносин, які випливають із договору позики, оскільки наявна у позивача розписка підтверджує як факт укладення договору позики, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми, яка в обумовлений договором строк ОСОБА_2 не повернута. Доказів, які б підтверджували безгрошовість договору позики, відповідачем не надано.
Крім того, справжність підпису позичальника на розписці підтверджено висновком проведеної за ініціативою відповідача у ході апеляційного перегляду справи судової почеркознавчої експертизи від 05 листопада
2020 року № 6188-6189, якою встановлено, що виконанні у розписці рукописні записи виконано саме ОСОБА_2 (а. с. 197-204). При цьому доводи ОСОБА_2 про те, що за час надання адвокатом
Білозьоровим О. Б. правової допомоги він підписував різні документи,
а тому, можливо, саме за таких обставин було нанесено його підпис
на спірну розписку не заслуговують на увагу, оскільки ці доводи основані
на припущеннях, що в силу частини шостої статті 81 ЦПК України
не допускається.
Таким чином, апеляційний суд, належним чином дослідивши надані сторонами докази, з`ясувавши фактичні обставини справи відповідно до вимог ЦПК України, установив справжню правову природу правовідносин сторін, якими підтверджено правовідносини позики, факт передання відповідачу в позику коштів, його зобов`язання повернути кошти, їх розмір, спростувавши при цьому доводи відповідача щодо безгрошовості договору позики.
Посилання касаційної скарги ОСОБА_2 на те, що він не міг укласти
02 жовтня 2017 року з позивачем договір позики та отримати від нього грошових коштів, так як у цей час перебував за межами території України,
не спростовують факт укладення між сторонами договору позики
і досягнення згоди щодо усіх його умов, оскільки підписання спірної розписки, у тому числі й дати її складення (02 жовтня 2017 року) було здійснено саме відповідачем, що доведено висновком проведеної
у справі за ініціативи останнього судової почеркознавчої експертизи
від 05 листопада 2020 року № 6188-6189.
Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на його законність не впливають, а в основному направленні на переоцінку доказів, що знаходить поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Донецького апеляційного суду від 25 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.