Постанова
Іменем України
14 липня 2021 року
м. Київ
справа № 641/2207/18
провадження № 61-899св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,
Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15 червня 2020 року у складі судді Колодяжної І. М. та на постанову Харківського апеляційного суду
від 25 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю., Маміної О. В., у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про визнання договору недійсним, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення суми,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" зазначало, що 01 жовтня 2009 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк", яке змінило найменування на ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір б/н, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту - 3 000,00 грн на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява-анкета разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.
У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за вказаним договором станом на 28 лютого 2018 року утворилася заборгованість у розмірі 117 000,00 грн, яка складається із: 23 992,82 грн - тіло кредиту; 93 007,18 грн -проценти за користування кредитом.
Посилаючись на зазначене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 117 000,00 грн та 1 762,00 грн судового збору.
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання договору недійсним, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення суми.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що вона уклала договір з ПАТ КБ "ПриватБанк" під впливом тяжкої обставини на вкрай невигідних умовах (інвалідність другої групи, низький дохід, що не забезпечує право на життя, отримання тілесних ушкоджень, численне лікування), що завдало їй значної моральної шкоди. Крім того, розрахунок заборгованості за кредитним договором, який надав представник ПАТ КБ "ПриватБанк", неправильний.
Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ПАТ КБ "ПриватБанк" на її користь заборгованість у розмірі 47 138,69 грн, у цінах станом на 01 травня 2018 року; визнати договір кредитування від 01 жовтня 2009 року
№ б/н, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1, недійсним, таким, що вчинений під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах; стягнути з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 945 728,00 грн, у цінах станом на 01 травня 2018 року; зобов`язати ПАТ КБ "ПриватБанк" припинити утримувати ОСОБА_1 у "борговій кабалі та підневільному стані", який нав`язаний їй вимогами ПАТ КБ "ПриватБанк" щодо сплати заборгованості за кредитом.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15 червня 2020 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" та зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у первісному позові, суд першої інстанції, виходив із того, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості поза межами позовної давності, передбаченої статтею 257 ЦПК України, про застосування якої просила відповідач, оскільки позичальник (відповідач) останній платіж у рахунок погашення заборгованості здійснила 02 березня 2015 року, а з позовом банк звернувся лише 10 квітня 2018 року.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності цих позовних вимог.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року заяву ОСОБА_1 про відмову від апеляційної скарги задоволено. Прийнято відмову від апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15 червня 2020 року та закрито провадження за цією апеляційною скаргою.
Апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15 червня 2020 року змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позову.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині первісних позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що розмір заборгованості, заявлений позивачем визначений всупереч вимог закону та умов договору. Наявність непогашеної заборгованості не доведена позивачем, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У січні 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" засобами поштового зв`язку надіслало на адресу Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15 червня 2020 року та на постанову Харківського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк", а справу направити в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про оскарження рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15 червня 2020 року та постанови Харківського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року в частині відмови в задоволенні первісного позову АТ КБ "ПриватБанк".
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Комінтернівського районного суду м. Харкова.
У лютому 2021 року справа № 641/2207/18 передана до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Як на підставу касаційного оскарження АТ КБ "ПриватБанк" посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що судом апеляційної інстанції не було враховано правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах
від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, від 11 вересня 2019 року у справі
№ 153/1334/16 та від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15 щодо застосування положень частини першої статті 634 ЦК України, частини другої статті 642 ЦК України, статей 526, 610, 617, 1054 ЦК України.
Судами не було взято до уваги, що фактично отримані та використані відповідачем за первісним позовом грошові кошти банку не повернуті.
АТ КБ "ПриватБанк" вважає, що закінчення строку карти не свідчить про припинення договірних правовідносин між банком та відповідачем.
Доводи інших учасників справи
Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу мотивований тим, що твердження АТ КБ "ПриватБанк" є безпідставними, а постанова апеляційного суду в частині первісних позовних вимог відповідає встановленим обставинам справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, 01 жовтня 2009 року ОСОБА_1 звернулася до ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", з метою отримання банківських послуг, у зв`язку із чим підписала заяву від 01 жовтня 2009 року № б/н, згідно з якою отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в розмірі 3 000,00 грн на картковий рахунок з використання кредитної картки "Універсальна, 55 днів пільговий період" (а. с. 13, т. 1).
Відповідно до наданого ПАТ КБ "ПриватБанк" розрахунку заборгованості станом на 28 лютого 2018 року утворилась заборгованість у розмірі 117 000,00 грн, яка складається із: 23 992,82 грн - тіло кредиту; 93 007,18 грн - проценти за користування кредитом (а. с. 7-11, т. 1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, врахувавши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовʼязків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовʼязковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовʼязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку - АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовʼязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобовʼязаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У справі, що переглядається, встановлено, що у заяві позичальника від 01 жовтня 2009 року сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами в розмірі базової процентної ставки - 2,5 %
в місяць, проте в наданому банком розрахунку процентна ставка зазначена
з 01 вересня 2014 року - 34,80 %, з 01 квітня 2015 року - 43,20%, що свідчить про те, що проценти нараховувались у підвищеному розмірі, що суперечить умовам кредитування.
Разом із тим, банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв`язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку).
Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.
У документах, які у своїй сукупності складають укладений між сторонами кредитний договір, всупереч частини першої статті 1056-1 ЦК України, не визначено тип процентної ставки (фіксована або змінювана).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк", апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що позивачем не було дотримано вказаних вимог закону, а тому не можна вважати, що сторонами було узгоджено право банку в односторонньому порядку, на свій розсуд, збільшувати процентну ставку.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається на учасників справи.
Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.
Позивачем у цій справі не доведено, що Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ "ПриватБанк", а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами у зазначеному в документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що не спростовано позивачем при розгляді справи.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15), постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 295/13448/16-ц, що було враховано судом апеляційної інстанції при розгляді справи по суті спору.
Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Із розрахунку заборгованості та виписки по особовому рахунку, наданих позивачем, вбачається, що з 01 вересня 2014 року ОСОБА_1 безпідставно нараховувалися проценти за підвищеною процентною ставкою, заборгованість за якими відносилася на тіло кредиту поза межами ліміту, встановленого за кредитними картами ОСОБА_1 . На тіло кредиту, збільшене за рахунок списання вказаних процентів, в свою чергу нараховувалися відсотки.
Грошові кошти, які були сплачені відповідачем на погашення заборгованості неправомірно відносилися на погашення протиправно збільшених відсотків та тіла кредиту, збільшеного за рахунок списання цих відсотків. Отже, розмір заборгованості, заявлений позивачем, визначений усупереч вимог закону та умов договору. Наявність непогашеної заборгованості не доведена позивачем.
Наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом розміру заборгованості, а тому позовні вимоги про стягнення грошових сум згідно з умовами такого договору не можуть бути задоволені.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" у зв`язку з їх недоведеністю.
Крім того, колегія суддів наголошує, що дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями, що передбачено у пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", прийнятій 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН.
Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03 липня 2019 року
у справі № 342/180/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16 та
від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15 щодо застосування положень частини першої статті 634 ЦК України, частини другої статті 642 ЦК України, статей 526, 610, 617, 1054 ЦК України, є безпідставними, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними зі справою, яка переглядається, у них встановлені різні фактичні обставини.
Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин із метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.