ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/23534/17
Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Банаська О.О., Ткаченко Н.Г.,
за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.
за участю представника Державного підприємства "Укрветсанзавод" Гребенченка О.А. (ордер КВ № 754131 від 04.01.2021)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2018
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.03.2021
у справі № 910/23534/17
за позовом Державної екологічної інспекції у Волинській області
до Державного підприємства "Укрветсанзавод"
про стягнення 1 817 150,32 грн,-
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та обставин справи
Державна екологічна інспекція у Волинській області (далі - Інспекція, позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Укрветсанзавод" (далі - Підприємство, відповідач) про стягнення 1 817 150,32 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в ході позапланової перевірки у період з 23.03.2017 по 31.03.2017 Інспекцією встановлено порушення Ковельською філією Підприємства вимог природоохоронного законодавства, у зв`язку з чим державі було завдано шкоду у розмірі 1 817 150,32 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.04.2018 у справі № 910/23534/17 (суддя Босий В.П.) позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з Підприємства на користь держави в особі Інспекції шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в розмірі 1 817 150, 32 грн; стягнуто судовий збір у розмірі 27 257, 26 грн. Ухвалено видати наказ.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Підприємство звернулось до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, згідно якої просило суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2018 у справі №910/23534/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2018 апеляційну скаргу Підприємства залишено без задоволення; рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2018 у справі №910/23534/17 залишено без змін.
17.10.2020 до суду апеляційної інстанції фізичною особою ОСОБА_1, який не є учасником справи, подано апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2018 у справі №910/23534/17, згідно якої скаржник просив суд скасувати оскаржене рішення місцевого суду та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права.
Обґрунтовуючи правомірність звернення до суду з апеляційною скаргою ОСОБА_1 зазначав, що він є учасником провадження у справі № 910/1116/18 за позовом Державної екологічної інспекції у Волинській області до Державного підприємства "Укрветсанзавод" за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1, про стягнення 45 105,98 грн збитків, завданих державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, в межах справи № 910/6968/16 за заявою Публічного акціонерного товариства Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Державного підприємства "Укрветсанзавод".
З наведеного заявник вважав, що має право на оскарження судового рішення у цій справі № 910/23534/17 як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанцій
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 22.03.2021 (колегія суддів: Верховець А.А. - головуючий, Пантелієнко В.О., Остапенко О.М.) апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення; рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2018 у справі № 910/23534/17 залишено без змін.
Постанова апеляційного господарського суду обґрунтована тим, що скаржник не є учасником даної справи, судом першої інстанції не було вирішено питання про його права та обов`язки, а відповідно він не наділений процесуальним правом на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2019 у даній справі, при цьому беручи до уваги, що оскаржуване судове рішення вже було предметом апеляційного перегляду, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення та задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
Не погодившись з судовими рішеннями у цій справі, ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.03.2021 у справі № 910/23534/17; прийняти нову постанову, якою направити справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що оскаржені судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 №877-V, Порядку організації та проведення перевірок суб`єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), а також порушенням процесуального права.
У якості підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржник вказує на неврахування висновків Верховного Суду про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 06.03.2018 у справі № 243/6674/17-к від 27.04.2020 у справі № 335/2108/17, від 11.07.2018 у справі № 904/8549/17, від 16.04.2019 у справі № 925/2301/14, від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17, від 20.08.2019 у справі № 910/13209/18.
Доводи інших учасників справи
Інспекція подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, оскаржені судові рішення залишити без змін з викладених у відзиві підстав.
Касаційне провадження
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/23534/17 визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - (головуючий), Ткаченко Н.Г., Жуков С.В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 02.04.2021.
Ухвалою Верховного Суду від 22.04.2021 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху; надано скаржнику строк для усунення недоліків.
На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 22.04.2021 до касаційного суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків та клопотання про зменшення судових витрат.
Ухвалою Верховного Суду від 01.06.2021, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.03.2021 у справі № 910/23534/17; призначено скаргу до розгляду на 14.07.2021 о 14:35 год.
22.06.2021 до Верховного Суду від скаржника - ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності скаржника.
У зв`язку з запланованою відпусткою судді Жукова С.В., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - (головуючий), Ткаченко Н.Г., Банасько О.О., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 12.07.2021.
Судове засідання 14.07.2021 відбулось за участі представника Підприємства, який надав пояснення у справі. Інші учасники справи явку повноважних представників не забезпечили, про час та дату судового засідання були сповіщені належним чином.
Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов`язковою, враховуючи подане скаржником вищевказане клопотання, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю представників інших учасників справи.
При цьому, Суд враховує приписи статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України за якими своєчасний розгляд справи є одним із завдань судочинства, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права кожного на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Об`єктом касаційного перегляду у даній справі, зокрема, є постанова суду апеляційної інстанції (про залишення без змін рішення місцевого господарського суду, переглянутого в апеляційному порядку за апеляційною скаргою іншої особи - відповідача у справі), предметом дослідження якої була процесуальна дієздатність у справі скаржника - ОСОБА_1, який не є учасником цієї справи, однак вважав, що його права та інтереси порушені оскарженим судовим рішенням.
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Зазначена конституційна норма конкретизована законодавцем у статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Водночас право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (п. 27 рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", заява №24402/02).
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.
Реалізація конституційного права, зокрема, на апеляційне оскарження судового рішення ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм.
Конституційні гарантії захисту прав та інтересів в апеляційній інстанції конкретизовано в главі 1 розділу І, главі 1 розділу ІV ГПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного оскарження судових рішень у господарському судочинстві.
Частина перша статті 254 ГПК України визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, і поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення прийнято щодо їх прав, інтересів та (або) обов`язків.
У розумінні наведених норм процесуального права судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та (або) обов`язків цієї особи. Таким судовим рішенням безпосередньо зачіпаються права, інтереси та (або) обов`язки такої особи, в тому числі створюються перешкоди для реалізації її суб`єктивного права чи законного інтересу або реального виконання обов`язку стосовно однієї із сторін спору.
При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок; такий правовий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Варто враховувати, що судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав по права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/18705/17, від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17, від 03.06.2019 у справі № 910/6767/17, від 25.10.2019 у справі № 910/16430/14 та від 05.05.2020 у справі № 910/9254/18, а також врахованих апеляційним господарським судом постановах від 21.09.2018 у справі №909/68/18, від 18.12.2018 у справі №911/1316/17.
З урахуванням наведених процесуальних норм та правових висновків, суд апеляційної інстанції вірно зауважив, що, в даному випадку, першочергово необхідно з`ясувати, чи зачіпає оскаржуване рішення безпосередньо права та обов`язки скаржника - ОСОБА_1 .
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено апеляційним судом, об`єктом апеляційного оскарження є рішення місцевого господарського суду від 25.04.2018 (що переглянуте в апеляційному порядку), яким стягнуто з Підприємства на користь держави в особі Інспекції шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в розмірі 1 817 150, 32 грн.
Як зазначалось, своє право на апеляційне оскарження вказаного судового рішення ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що є учасником провадження у справі № 910/1116/18 за позовом Державної екологічної інспекції у Волинській області до Державного підприємства "Укрветсанзавод" за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - ОСОБА_1 про стягнення 45 105,98 грн збитків, завданих державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, в межах справи № 910/6968/16, а відтак має право на оскарження судового рішення у справі № 910/23534/17, як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що предметом розгляду цієї справи були вимоги про стягнення завданої відповідачем шкоди внаслідок скиду стічних вод, що спричинило забруднення земельних ділянок, та що відображено в акті перевірки від 23-31.03.2017. Водночас, у межах справи № 910/1116/18 розглядався спір щодо відшкодування завданої відповідачем шкоди також згідно з актом перевірки від 23-31.03.2017, але внаслідок засмічення відповідачем земельних ділянок складуванням відходів тваринного походження (кісток) та відсутністю дозволу на зняття та перенесення поверхневого (родючого) шару ґрунту.
Таким чином, апеляційним судом зроблено висновок, що предмети спорів у цій справі № 910/23534/17 та справі № 910/1116/18 є різними. При цьому в матеріалах справи відсутні докази того, що оскаржуване судове рішення зачіпає інтереси скаржника, а у рішенні від 25.04.2018 немає жодного обмеження, позбавлення, скасування або припинення прав чи інтересів апелянта - ОСОБА_1, з чого слідує, що у скаржника не виникло права звертатись з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2018. Крім того, судом зауважено, що ОСОБА_1 у апеляційній скарзі не вказав, яким чином оскаржуване рішення стосується його прав та інтересів.
Як зазначалось вище, оскаржене ОСОБА_1 рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2018 у справі № 910/23534/17 було предметом апеляційного перегляду за апеляційною скаргою Підприємства, за результатом чого було залишеним без змін.
Апеляційним господарським судом доречно, в даному випадку, враховано прецедентну практику Європейського суду з прав людини, згідно з якою одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. п. 46 рішення у справі "Устименко проти України").
З огляду на викладене вище та враховуючи встановлені апеляційним судом обставини, що скаржник не є учасником цієї справи, а судом першої інстанції не було вирішено питання про права та обов`язки скаржника, відтак він не наділений процесуальним правом на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2019 у даній справі, а також те, що вказане судове рішення вже було предметом апеляційного перегляду, Верховний Суд погоджується з висновком Північного апеляційного господарського суду про відсутність підстав для скасування оскарженого рішення та задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Надаючи оцінку доводам скаржника, Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду враховує приписи статті 300 ГПК України щодо перегляду у касаційному порядку судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи зважає на таке.
У якості підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржник вказав на неврахування правових висновків Верховного Суду про застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме щодо такого:
- КПК України не передбачено право слідчого судді на призначення позапланових перевірок, що повністю узгоджується з правовою позицією, яка викладена Верховним Судом в ухвалі від 06.03.2018 у справі №243/6674/17-к;
- перевірка, здійснена на підставі ухвали слідчого судді є не законною, а складені за її результатом документи не можуть вважатись належними та допустимими доказами по справі, що повністю узгоджується з правовою позицією, яка викладена Верховним Судом в постанові від 27.04.2020 у справі № 335/2108/17;
- підставою для вступу (залучення) в судовий процес третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 25.06.2019 у справі №910/17792/17). Водночас предмет спору повинен перебувати поза межами цих правовідносин, в іншому разі така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб у принципі неможливий спір про право з протилежною стороною у відповідному судовому процесі. Якщо зазначений спір допускається, то ця особа обов`язково повинна мати процесуальний статус (становище) співвідповідача (співпозивача) у справі, а не третьої особи (правова позиція, викладена Верховним Судом у постанові від 20.08.2019 у справі №910/13209/18);
- судами вирішено спір за недопустимими доказами у справі, наданими позивачем в обґрунтування позовних вимог, а не встановлення судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи на підставі допустимих доказів унеможливлює перевірку судом касаційної інстанції правильності застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального права (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.07.2018 у справі № 904/8549/17 та від 16.04.2019 у справі №925/2301/14).
Як зазначалось, предметом дослідження оскарженої постанови була процесуальна дієздатність у справі скаржника - ОСОБА_1, який не є учасником цієї справи, однак вважав, що його права та інтереси порушені оскарженим судовим рішенням.
Відтак, суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги про неврахування правових висновків Верховного Суду, викладених в ухвалі від 06.03.2018 у справі №243/6674/17-к та у постанові від 27.04.2020 у справі № 335/2108/17, де, зокрема, йдеться, що в разі постановлення слідчим суддею ухвали, що не передбачена кримінальними процесуальними нормами, до яких відсилають положення частини третьої статті 309 КПК, суд апеляційної інстанції не вправі відмовити у перевірці її законності, посилаючись на приписи частини четвертої цієї статті.
З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини того, що скаржник не є учасником цієї справи, а судом першої інстанції не було вирішено питання про права та обов`язки скаржника, доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без урахування висновків з питань застосування норм процесуального права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 зі справи № 910/17792/17 і в постанові Верховного Суду від 20.08.2019 зі справи № 910/13209/18.
Щодо аргументів ОСОБА_1 про невідповідність оскаржених судових рішень висновкам Верховного Суду щодо дослідження та оцінки доказів, викладеним у постановах від 11.07.2018 у справі № 904/8549/17 та від 16.04.2019 у справі № 925/2301/14, колегія суддів вважає їх неприйнятними з огляду на те, що скаржник посилається на висновки касаційного суду, які зроблено не про застосування норм права, а по суті розгляду касаційної скарги на підставі досліджених судами попередніх інстанцій доказів.
При цьому, посилання у касаційній скарзі як на підставу для скасування оскаржуваних рішень суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження судом зібраних у справі доказів, колегія суддів відхиляє, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів у справі.
Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення і неправильне застосування норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, зокрема й через неврахування апеляційним господарським судом правових висновків Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження за касаційним розглядом справи.