ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 липня 2021 року
м. Київ
справа № 806/148/17
касаційне провадження № К/9901/41425/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Васильєвої І.А., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Житомирській області
на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15 травня 2017 року (головуючий суддя - Нагірняк М.Ф.)
та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Кузьменко Л.В.; судді - Іваненко Т.В., Франовська К.С.)
у справі № 806/148/17
за позовом Комунального підприємства "Житомирводоканал" Житомирської міської ради
до Головного управління ДФС у Житомирській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 15 травня 2017 року позов Комунального підприємства "Житомирводоканал" Житомирської міської ради (далі - КП "Житомирводоканал"; позивач; платник) до Головного управління ДФС у Житомирській області (далі - ГУ ДФС у Житомирській області; відповідач; контролюючий орган) задовольнив. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 23 грудня 2016 року № 0028721305 в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 300564,02 грн та від 23 грудня 2016 року № 0028741305 в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 33386,11 грн.
Житомирський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 06 липня 2017 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
ГУ ДФС у Житомирській області звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15 травня 2017 року, ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2017 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на тому, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, безпідставно посилалися на статтю 126 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України), оскільки ця норма, на відміну від статті 127 названого Кодексу, не встановлює міру відповідальності за порушення строку перерахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору податковим агентом.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 18 серпня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС у Житомирській області.
15 вересня 2017 року від позивача надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
20 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
17 березня 2021 року ГУ ДФС у Житомирській області заявлено клопотання про заміну відповідача у справі - ГУ ДФС у Житомирській області на Головне управління ДПС у Житомирській області у зв`язку з реорганізацією, яке згідно зі статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено планову документальну виїзну перевірку КП "Житомирводоканал" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2013 року по 30 червня 2016 року, а також з питань дотримання вимог законодавства з єдиного соціального внеску за період з 01 січня 2011 року по 30 червня 2016 року, наслідки якої оформлено актом від 09 грудня 2016 року № 81/06-30-14-01/03344065.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14, підпункту 164.1.2 пункту 164.1 статті 164, пункту 167.1 статті 167, підпунктів 168.1.1, 168.1.2, 168.1.5 пункту 168.1 статті 168, підпункту 169.2.3 пункту 169.2 статті 169, підпункту "а" пункту 176.2 статті 176, підпунктів 1.2, 1.3, 1.4, 1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України у зв`язку з простроченням сплати узгоджених податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами з доходів найманих працівників, за період з 01 квітня 2013 року по 30 червня 2016 року, а також військового збору за період з 03 серпня 2014 року по 30 червня 2016 року.
На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 23 грудня 2016 року № 0028721305, згідно з яким на підставі пункту 127.1 статті 127 ПК України збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 300564,02 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, та від 23 грудня 2016 року № 0028741305, згідно з яким на підставі пункту 127.1 статті 127 ПК України збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору в розмірі 33386,11 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.
Надаючи оцінку правомірності названих актів індивідуальної дії в частині застосування штрафних санкцій на підставі пункту 127.1 статті 127 ПК України, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до підпунктів 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.
При цьому згідно з підпунктом 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.
Пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України передбачено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу. Платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.
За правилами пункту 127.1 статті 127 ПК України ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
Отже, положення цієї статті встановлюється як міра відповідальності, яка покладається на платника податків, у тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу. Тобто, склад порушення передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулися до чи на момент виплати доходу.
В свою чергу, відповідно до пункту 126.1 статті 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Положення статті 126 ПК України щодо застосування штрафної санкції використовується у випадку, коли має місце несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов`язання. При цьому розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати.
Тобто, у разі якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов`язання протягом строків, передбачених ПК України, такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до статті 126 цього Кодексу.
Наведене правозастосування відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному в постановах від 10 листопада 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дочірнього підприємства "Львівський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до Самбірської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, а також від 22 березня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Дочірнього підприємства "Львівський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до Золочівської міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області в особі Перемишлянського відділення про скасування податкового повідомлення-рішення, який має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
В розглядуваному випадку судами з`ясовано, що несвоєчасна виплата задекларованих та узгоджених грошових зобов`язань за платежами "податок на доходи фізичних осіб-найманих працівників" та "військовий збір" виникла внаслідок затримки виплати оподатковуваного доходу - заробітної плати. Натомість податок на доходи фізичних осіб і військовий збір позивачем утримано та перераховано до бюджету в день виплати доходу на користь найманих працівників, а відтак мало місце лише несвоєчасне перерахування сум податку та збору, відповідальність за яке передбачено статтею 126 ПК України, а не статтею 127 цього Кодексу, як помилково вважає контролюючий орган.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги відповідача без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.
Керуючись частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -