ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус-трейд», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки
за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Господарського суду Харківської області від 05 листопада 2019 року (суддя Чистякова І. О.) та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23 січня 2020 року (колегія суддів: Пелипенко Н. М., Істоміна О. А., Стойка О. В.).
У липні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ «КБ «Приватбанк», банк, позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус-трейд» (далі - ТОВ «Бонус-трейд», відповідач) про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме п`ятикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності відповідачу та є предметом іпотеки за договором іпотеки від 19 квітня 2007 року, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 18 квітня 2007 року № HAG7GA00000006 (далі - кредитний договір) у сумі 2 176 801,21 долара США шляхом продажу позивачем будь-якій особі з правом на укладання від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом, у тому числі з нотаріальним посвідченням, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також надання позивачу всіх інших повноважень, необхідних для здійснення продажу предмета іпотеки.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок невиконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором у неї існує заборгованість у розмірі 2 176 801,21 долара США. Виконання зобов`язань за наведеним кредитним договором забезпечено шляхом укладення 19 квітня 2007 року між ПАТ «КБ «Приватбанк» і ОСОБА_1 договору іпотеки спірного майна. Надалі спірне майно неодноразово відчужувалось на користь інших осіб, внаслідок чого 15 грудня 2014 року зареєстровано право приватної власності відповідача на це майно, яке передано останнім в іпотеку ОСОБА_2 . Позивач не надавав згоди на передачу спірного майна в наступну іпотеку, тому попередня іпотека від 19 квітня 2007 року має вищий пріоритет над наступними, тобто позивач має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок стягнення заборгованості за кредитним договором у судовому порядку.
Суди розглядали справу неодноразово.
05 листопада 2019 року рішенням Господарського суду Харківської області, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 23 січня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення обґрунтовані тим, що позивач звернувся до Господарського суду Харківської області з вимогами кредитора у справі про банкрутство фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, його вимоги були включені до реєстру кредиторів, у такий спосіб позивач реалізував своє право на задоволення кредиторських вимог за рахунок заставного майна у справі про банкрутство. Іпотека спірного нерухомого майна припинилась у зв`язку з його реалізацією в межах процедури банкрутства. Результати публічних торгів (аукціону), оформлені протоколом № 1 від 10 жовтня 2011 року та договором купівлі-продажу від 13 жовтня 2011 року, позивачем не оскаржувались та є дійсними. Отже, у позивача на момент вирішення спору у цій справі немає права заставодержателя, за відсутності якого унеможливлюється кореспондуючий цьому обов`язок іпотекодавця задовольнити вимоги за рахунок заставного майна, а отже, у позивача немає права на звернення стягнення на предмет іпотеки.
Також суди попередніх інстанцій з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, дійшли висновку про обрання позивачем неналежного способу захисту його прав іпотекодержателя, оскільки відсутні докази реалізації позивачем права позасудового врегулювання, передбаченого пунктом 27 договору іпотеки.
Не погодившись із такими висновками судів, ПАТ «КБ «Приватбанк» у касаційному порядку оскаржило вказані судові рішення, просило скасувати їх та ухвалити нове рішення - про задоволення позовних вимог.
15 червня 2021 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу ПАТ «КБ «Приватбанк» задоволено частково.
Рішення Господарського суду Харківської області від 05 листопада 2019 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23 січня 2020 року у справі № 922/2416/17 змінено, викладено їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
У решті рішення Господарського суду Харківської області від 05 листопада 2019 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23 січня 2020 року залишено без змін.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що постанова суду про визнання боржника банкрутом є за своєю правовою природою судовим рішенням, яким вводиться одна із судових процедур у справі про банкрутство (ліквідаційна), призначається ліквідатор боржника, до якого переходять повноваження органу управління майном боржника, за необхідності визначаються інші організаційно-розпорядчі процедури щодо майна боржника.
Відповідно до частин першої та третьої статті 26 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-ХІІ) до складу ліквідаційної маси включаються усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута. Майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя.
Отже, в межах ліквідаційної процедури підлягає продажу все майно банкрута (за винятками, встановленими законом), включаючи майно, яке є предметом застави.
Згідно із частиною першою статті 17 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) (у редакції станом на час виникнення спірних відносин) іпотека припиняється у разі, зокрема, реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону.
Водночас Законом № 898-IV, зокрема його розділом V «Задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки», регулюється лише звернення стягнення на предмет іпотеки за ініціативою іпотекодержателя. Так, статтею 39 указаного Закону регулюється реалізація предмета іпотеки у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.
При цьому постанова суду про визнання боржника банкрутом та введення ліквідаційної процедури не є судовим рішенням про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки. Така постанова не визначає порядку та особливостей продажу майна боржника у ліквідаційній процедурі. Вони визначаються положеннями Закону № 2343-ХІІ.
Законом № 2343-ХІІ передбачена реалізація предмета іпотеки незалежно від наявності чи відсутності судового рішення про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки. Тому в межах ліквідаційної процедури застосовуються правила, передбачені зазначеним законом, а не Законом № 898-IV.
За загальним правилом продаж предмета застави (іпотеки) припиняє заставу (іпотеку) відповідно до приписів пункту 3 частини першої статті 593 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Законом № 2343-ХІІ не передбачено інших наслідків щодо продажу предмета застави (іпотеки) у ліквідаційній процедурі у провадженні у справі про банкрутство. Відтак у випадку продажу предметів застави (іпотеки) відповідно до законодавства про банкрутство застосовуються загальні наслідки припинення застави (іпотеки) згідно з пунктом 3 частини першої статті 593 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 593 ЦК України застава (іпотека) припиняється у разі реалізації предмета застави (іпотеки), а не у зв`язку зі скасуванням обтяження, зокрема обмеження щодо розпорядження майном боржника. При цьому виключення з Державного реєстру іпотек запису про іпотеку не є підставою для припинення іпотеки, оскільки така підстава не передбачена законом.
Реалізація майна є завершеною з моменту виконання сторонами договору купівлі-продажу, укладеного на прилюдних торгах. З цього моменту відповідно до пункту 3 частини першої статті 593 ЦК України іпотека проданого майна припиняється. Розрахунки з кредиторами, заставодержателями, іпотекодержателями, які здійснюються з виручки за продане на прилюдних торгах майно, проводяться після завершення процедури реалізації майна на прилюдних торгах. Тому момент одержання чи факт неодержання кредитором (заставодержателем), іпотекодержателем задоволення своїх вимог не впливає ані на момент завершення процедури реалізації майна на прилюдних торгах, ані на момент припинення іпотеки цього майна.
Зроблено висновок про те, що виключення запису про обтяження, зокрема, на підставі судового рішення саме по собі не припиняє іпотеки, яка залишається чинною. Відповідно скасування такого судового рішення не спричиняє відновлення дії іпотеки. Якщо предмет іпотеки не був реалізований та відсутні інші підстави для припинення іпотеки, встановлені законом, то іпотека є чинною з моменту внесення про неї первинного запису до відповідного реєстру незалежно від того, чи було скасоване судове рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження. У такому разі запис про іпотеку підлягає відновленню з моменту вчинення запису про таке відновлення. Якщо ж іпотека припинена у зв`язку з реалізацією предмета іпотеки, то подальше скасування судового рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, не впливає ані на чинність договору купівлі-продажу, укладеного на прилюдних торгах, ані на чинність іпотеки.
У свою чергу, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що скасування постанови про визнання боржника банкрутом не є перешкодою для розподілу коштів, отриманих від реалізації предмета застави (іпотеки), в порядку, встановленому законодавством про банкрутство.
Також зазначила, що суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц), оскільки право іпотеки припиняється у зв`язку з реалізацією предмета іпотеки, крім випадків придбання предмета іпотеки з порушенням установленого порядку реалізації недобросовісним набувачем.
З огляду на наведені у цій постанові мотиви для забезпечення єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити шляхом конкретизації свого висновку, викладеного в постанові від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, а також від аналогічного висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1193цс15, і висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного в постановах від 10 травня 2018 року у справі № 643/18839/13-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 643/12557/16-ц та від 13 березня 2019 року у справі № 643/19761/13-ц.
Означена конкретизація висновків полягає у такому:
- скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення;
- виключення відомостей про право іпотеки з відповідного державного реєстру на підставі судового рішення є не правовим наслідком такого рішення, а фактичною дією, вчиненою на підставі цього рішення;
- виключення відомостей про право іпотеки з відповідного державного реєстру, зокрема, на підставі судового рішення не впливає на чинність іпотеки. Скасування того судового рішення, що мало наслідком внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі;
- запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя;
- за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 за провадженням № 12-127гс19). За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню;
- при вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження.
Окрім висновків по суті заявлених вимог, у постанові зроблено висновки щодо обрання позивачем неналежного способу захисту права та щодо належного способу захисту права.
Вказано, що в пункті 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц зроблено висновок про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону № 898-IV, можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цього способу задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 цього Закону, є неналежним способом захисту.
Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав іпотекодержателя та про відмову позивачеві в позові із цієї підстави, оскільки у пункті 27 договору іпотеки від 19 квітня 2007 року сторони передбачили можливість звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя в позасудовому порядку шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, у тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу в порядку статті 38 Закону № 898-IV.
Також Велика Палата Верховного Суду вказала, що у випадку якщо позивач вважає, що іпотека дійсна та залишалася такою, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду в разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.
При вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки.
Вважала, що у справі за належною вимогою (зокрема, про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність / відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного на аукціоні за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у справі про визнання права іпотекодержателя позивач не позбавлений права доводити недобросовісність кінцевого набувача предмета іпотеки, враховуючи, зокрема, інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стосовно того, хто є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Бонус-трейд», на користь якого, як установили суди першої й апеляційної інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бабаївськ-інвест» (далі - ТОВ «Бабаївськ-інвест») відчужило предмет іпотеки.
Однак повністю з такими висновками Великої Палати Верховного Суду погодитися не можу, тому висловлюю окрему думку відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Суди встановили, що 18 квітня 2007 року між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № HAG7GA00000006, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи / або перерахування на рахунок, зазначений у пункті 7.1 цього договору.
19 квітня 2007 року на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, згідно з яким остання передала банку в іпотеку спірне нерухоме майно.
19 липня 2011 року Господарський суд Харківської області постановив ухвалу у справі № 5023/5991/11 про порушення провадження про банкрутство фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.
17 серпня 2011 року постановою Господарського суду Харківської області у справі № 5023/5991/11, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08 листопада 2011 року, визнано фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Тоцьку К. М. та скасовано арешти, накладені на майно боржника, й інші обмеження щодо розпорядження майном боржника.
01 вересня 2011 року ухвалою Господарського суду Харківської області у справі № 5023/5991/11 заяву ліквідатора задоволено, зобов`язано приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Ємця І. О. зняти заборону на належне ОСОБА_1 спірне нерухоме майно.
12 вересня 2011 року позивач звернувся до Господарського суду Харківської області із заявою про визнання вимог кредитора у справі про банкрутство № 5023/5991/11.
Під час ліквідаційної процедури, ліквідатором фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 Тоцькою К. М. були здійснені передбачені статтями 29, 30 Закону № 2343-ХІІ заходи щодо реалізації майна банкрута для задоволення вимог кредиторів, у тому числі майна, яке було передано в іпотеку ПАТ «КБ «Приватбанк».
10 жовтня 2011 року Товарною біржею «Правопорядок» проведено аукціон з продажу спірного нерухомого майна, про що складено Протокол № 1 проведення аукціону, затверджений ліквідатором фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 Тоцькою К. М.
З указаного протоколу вбачається, що в аукціоні взяли участь два учасники: ТОВ «Бабаївськ-інвест», яке запропонувало стартову (початкову) ціну 797 700 грн, та ОСОБА_3 , який не подав пропозиції.
Також у протоколі вказано, що кошти в розмірі 79 770 грн без ПДВ, внесені переможцем як гарантійний внесок, зараховуються в рахунок сплати вартості придбаного майна і є винагородою біржі за організацію та проведення аукціону. Кошти в розмірі 717 930 грн без ПДВ сплачуються переможцем на депозитний рахунок нотаріуса Ємця І. О. упродовж тридцяти календарних днів з моменту підписання цього протоколу.
13 жовтня 2011 року між арбітражним керуючим Тоцькою К. М., яка діяла від імені ОСОБА_1 (продавець), та ТОВ «Бабаївськ-інвест» (покупець) був укладений договір купівлі-продажу спірної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І. О., зареєстрований за № 1189.
У пункті 1 цього договору зазначено, що на виконання постанови Господарського суду Харківської області від 17 серпня 2011 року справа № 5023/5991/11 про визнання боржника - фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 банкрутом та згідно з протоколом проведення аукціону № 1 від 10 жовтня 2011 року, продавець передав, а покупець прийняв у власність спірне нерухоме майно.
У пункті 3 вказаного договору зазначено, що згідно протоколом проведення аукціону № 1 від 10 жовтня 2011 року, виданого Товарною біржею «Правопорядок», продаж квартири здійснюється ліквідатором за 797 700 грн, з яких 79 770 грн зараховано в рахунок сплати вартості придбаного майна і є винагородою товарної біржі за організацію та проведення аукціону, а 717 930 грн сплачено на депозитний рахунок нотаріуса Ємця І. О.
Грошові кошти, отримані від продажу майна банкрута, відповідно до пункту 3 частини сьомої статті 48 Закону № 2343-ХІІ були внесені переможцем торгів на депозитний рахунок нотаріуса Ємця І. О., не були розподілені, перебувають на цьому рахунку й на цей час, що визнається учасниками справи та слідує з листа арбітражного керуючого Тоцької К. М. від 07 травня 2012 року.
02 грудня 2011 року ТОВ «Бабаївськ-інвест» відчужило вказане нерухоме майно на користь ТОВ «Бонус-трейд» за договором купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І. О. за реєстровим номером 1667.
10 квітня 2012 року Вищий господарський суд України постановою у справі № 5023/5991/11 скасував постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08 листопада 2011 року та постанову Господарського суду Харківської області від 17 серпня 2011 року, а провадження у справі про банкрутство фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 припинив, оскільки висновки судів попередніх інстанцій про неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури були передчасними. Також Вищий господарський суд України постановив державному реєстратору за місцезнаходженням фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 відмінити державну реєстрацію припинення фізичної особи - підприємця.
08 червня 2012 року Київський районний суд міста Харкова ухвалив заочне рішення у справі № 2018/2-4154/11, яким стягнув зі ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором станом на 18 серпня 2011 року в сумі 4 992 276, 81 грн.
15 грудня 2014 року між ТОВ «Бонус-трейд» та ОСОБА_2 укладений договір іпотеки спірного нерухомого майна, який забезпечує зобов`язання ТОВ «Бонус-трейд» за договором № 12 про поворотну фінансову допомогу від 10 грудня 2014 року.
27 квітня 2015 року рішенням Київського районного суду міста Харкова у справі № 640/17746/14-ц стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Приватбанк» загальну заборгованість (за період з 19 серпня 2011 року по 19 вересня 2014 року) за кредитним договором у сумі 332 846,13 долара США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України станом на 19 вересня 2014 року становить 4 470 123,53 грн.
Розглядаючи спір та вирішуючи по суті заявлені ПАТ «КБ «Приватбанк» вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки,Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що такі вимоги не можуть бути задоволені, оскільки іпотека припинена у зв`язку з реалізацією предмета іпотеки, а подальше скасування судового рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, не впливає ані на чинність договору купівлі-продажу, укладеного на прилюдних торгах, ані на чинність іпотеки.
З такими висновками Великої Палати Верховного Суду я погоджуюся.
Тобто Велика Палата Верховного Суду встановила відсутність у позивача права на звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з припиненням іпотеки, а відтак відсутність порушеного права, яке підлягає захисту та поновленню.
Проте зробивши висновок про відсутність підстав для задоволення позову через відсутність у позивача відповідного права, Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про обрання позивачем неналежного способу захисту права (звернення стягнення на предмет іпотекишляхом продажу позивачем будь-якій особі з правом на укладання від свого імені договору купівлі-продажу) та про те, який спосіб захисту права є належним (визнання права іпотекодержателя).
Вказані висновки щодо способів захисту прав у цьому випадку не стосуються обставин цієї справи, оскільки правові висновки Верховного Суду мають бути зроблені лише при розгляді конкретної, у зазначеному випадку господарської, справи, з урахуванням її фактичних обставин, а не взагалі з певної проблематики.
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до вимог статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.
Стаття 13 Конвенції гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення б