ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., Єленіної Ж. М., Ситнік О. М.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 24 червня 2021 року (провадження № 11-25заі21)
в адміністративній справі № 9901/526/19 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправним та скасування рішення
Короткий виклад історії справи
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом до ВРП, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 3 вересня 2019 року № 2322/0/15-19 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Васильківського міськрайонного суду Київської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України».
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що ВРП, приймаючи спірне рішення, виходила з наявності чинного рішення Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) від 17 листопада 2015 року про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги. У зазначеному рішенні ВРЮ констатувала, що дисциплінарна справа щодо судді була відкрита на підставі висновку Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК), яка провела спеціальну перевірку щодо нього всупереч нормам закону та діяла не в межах та не у спосіб, передбачені законом, але з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової влади, відновлення законності і справедливості. Однак, на думку позивача, ВРЮ прийняла спірне рішення без проведення належної перевірки, проігнорувавши вимоги статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) про допустимість і належність доказів, не розібравшись в обставинах справи, ігноруючи вимоги пункту 4 статті 3 Закону України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі - Закон № 1188-VII).
Окрім цього, позивач зазначив, що подання про його звільнення розглянуто на засіданні Верховної Ради України 29 вересня 2016 року, яка прийняла відповідну Постанову № 1608-VIII, що свідчить про реалізацію подання ВРЮ від 7 грудня 2015 року. Проте ВРП безпідставно, посилаючись на абзац другий пункту 14 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII), розглянула зазначене подання ВРЮ.
На переконання позивача, ВРП проігноровано вимоги закону про строки притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, а оскаржуване рішенні ВРП від 3 вересня 2019 року № 2322/0/15-19 не містить посилань на визначені законом підстави звільнення позивача та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
Короткий зміст установлених обставин та рішення суду попередньої інстанції
Указом Президента України від 11 листопада 2002 року № 1001/2002 ОСОБА_1 призначений строком на п`ять років на посаду судді Васильківського міського суду Київської області. Указом Президента України від 23 березня 2004 року № 358/2004 переведений на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області. Постановою Верховної Ради України від 30 жовтня 2008 року № 625-VI обраний на посаду судді цього ж суду безстроково.
17 листопада 2015 року ВРЮ, розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за висновком ТСК від 19 травня 2015 року № 29/02/15 стосовно судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 , ухвалила рішення № 870/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 з посади за порушення присяги.
Рішення ВРЮ від 17 листопада 2015 року позивачем було оскаржено до Вищого адміністративного суду України. За результатами розгляду зазначений суд ухвалами від 29 грудня 2015 року у справі № 800/504/15 та від 10 березня 2016 року у справі № 800/159/16 залишив зазначені позови без розгляду на підставі статті 100 КАС (у редакції, чинній на час вчинення таких процесуальних дій).
7 грудня 2015 року ВРЮ направила до Верховної Ради України подання за вихідним № 53/0/12-16 про звільнення судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 з посади у зв`язку з порушенням присяги.
Постановою Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1608-VIII ОСОБА_1 звільнено з посади судді Васильківського міськрайонного суду Київської області у зв`язку з порушенням присяги.
Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2018 року визнано протиправними дії Верховної Ради України з розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Васильківського міськрайонного суду Київської області у зв`язку з порушенням присяги на пленарному засіданні п`ятої сесії Верховної Ради України восьмого скликання 29 вересня 2016 року, визнано протиправною і скасовано Постанову Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1608-VIII про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Васильківського міськрайонного суду Київської області у зв`язку з порушенням присяги судді.
ВРП 3 вересня 2019 року прийняла рішення № 2322/0/15-19 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Васильківського міськрайонного суду Київської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України».
Зі змісту вказаного рішення ВРП від 3 вересня 2019 року убачається, а також зазначено судом першої інстанції, що підставою внесення подання ВРЮ про звільнення з посади судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 до Верховної Ради України стали обставини, встановлені ТСК від 19 травня 2015 року № 29/02-15 за результатами перевірки судді на підставі пункту 3 частини першої статті 3 Закону № 1188-VIIза зверненням голови Громадської спілки «Українська спілка Автомайдан» ОСОБА_2 . Зокрема, ТСК встановлено, що під час розгляду адміністративних матеріалів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 суддя ОСОБА_1 проігнорував норми Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та правові позиції, висвітлені вищою судовою інстанцією, у зв`язку із чим відбувся спрощений та поверховий розгляд вказаних адміністративних справ та винесення незаконних постанов, які текстуально дублюють одна одну, що також побічно свідчить про відсутність повноти, всебічності та об`єктивності розгляду справ.
ВРЮ, розглянувши дисциплінарну справу стосовно судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1, встановила, що суддя ОСОБА_1 здійснив розгляд справ про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 без встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, визнав винними вказаних осіб у вчиненні правопорушень, передбачених статтею 122-2 КУпАП, наклав на них адміністративні стягнення у вигляді позбавлення прав керування транспортними засобами строком на шість та три місяці на підставі адміністративних матеріалів, які не містили доказів їх вини у вчиненні таких адміністративних правопорушень.
Як зазначила ВРЮ, суддя Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 не виконав покладених на нього професійних обов`язків під час гострого соціального конфлікту в Україні у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року, а саме не забезпечив у межах своїх повноважень дотримання принципів самостійності судів і незалежності суддів, конституційних засад судочинства.
ВРЮ у рішенні № 870/0/15-15 вказала, що суддя Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 не дотримався присяги судді, яка зобов`язує суддю об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципами верховенства права, чесно, сумлінно виконувати обов`язки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади, що є підставою для звільнення вказаного судді з посади за порушення присяги.
Не погодившись із рішенням відповідача від 3 вересня 2019 року № 2322/0/15-19, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 грудня 2020 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ВРП про визнання протиправним та скасування рішення відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що оскаржуване рішення ВРП постановила як орган, який з 30 вересня 2016 року уповноважений ухвалювати рішення про звільнення судді з посади з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. До 30 вересня 2016 року такими повноваженнями (стосовно суддів, обраних безстроково) була наділена Верховна Рада України. Водночас фактичні обставини, які слугували підставою для прийняття оскаржуваного рішення, за висновками суду першої інстанції, викладені у рішенні ВРЮ від 17 листопада 2015 року № 870/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 за порушення присяги. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зауважив, що доводи позовної заяви фактично зводяться до незгоди із вказаним рішенням ВРЮ, що прийняте на підставі висновку ТСК, який, як вважає позивач, прийнятий з порушенням процедури.
За висновками суду першої інстанції, ситуація, яка склалася у зв`язку зі скасуванням Постанови Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1608-VIII, зумовила те, що станом на дату набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII) за поданням ВРЮ рішення Верховною Радою України не прийнято. Вказане подання ВРЮ по суті залишилося без реалізації, адже за процедурою, чинною до 30 вересня 2016 року, суддю, обраного безстроково, могла звільнити Верховна Рада України, що з огляду на те, як було прийнято це рішення (постанова від 29 вересня 2016 року № 1608-VIII) і результат його судового оскарження (вказану постанову суд визнав незаконною і скасував), зроблено не було.
Окрім цього, суд першої інстанції зауважив, що ВРП не притягала позивача до відповідальності повторно за одне і те ж правопорушення. Вид відповідальності щодо позивача уже обрала / застосувала ВРЮ своїм рішенням від 17 листопада 2015 року № 870/0/15-15. Відповідач по суті реалізував повноваження, якими був наділений парламент (щодо суддів, обраних безстроково) у процедурі звільнення судді.
Стосовно доводів позивача про недотримання строку притягнення його до відповідальності Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зауважив, що дії, з якими відповідач пов`язував підстави звільнення позивача з посади судді, були вчинені ним під час гострого соціального конфлікту в Україні у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року. 17 листопада 2015 року, тобто у межах визначеного законом строку, ВРЮ, розглянувши дисциплінарну справу щодо судді ОСОБА_1, прийняла рішення № 870/0/15-15 про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 з посади за порушення присяги судді.
За висновками суду першої інстанції, саме з прийняттям рішення від 17 листопада 2015 року ВРЮ встановила факти, які свідчать про порушення суддею ОСОБА_1 присяги, та притягнула суддю до відповідальності, вирішивши звернутися до уповноваженого органу з поданням про звільнення судді з посади на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, відтак строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не може застосовуватися при подальшій реалізації вказаного рішення ВРЮ.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зауважив, що оскаржуваним у цій справі рішенням ВРП реалізувала накладене на ОСОБА_1 рішенням ВРЮ від 17 листопада 2015 року стягнення, а тому рішення відповідача від 3 вересня 2019 року № 2322/0/15-19 не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а за своєю суттю, як зазначено у висновках Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах, є кадровим.
Окрім цього, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 був обізнаний із законодавством та поінформований щодо наслідків його поведінки на момент вчинення установлених ВРЮ порушень, а отже, мав можливість зіставляти свою поведінку з наслідками, вставленими законодавством.
Не погодившись із рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 грудня 2020 року, позивач звернувся до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення - про задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 , визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 3 вересня 2019 року № 2322/0/15-19.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначав, що суд першої інстанції прийняв рішення без урахування усіх обставин справи, що мають значення для прийняття рішення, висновки суду не відповідають обставинам справи, суд порушив норми матеріального та процесуального права, принципи верховенства права та незмінності складу суду.
Незаконність дій ВРП та її оскаржуваного рішення ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що 8 лютого 2019 року відповідач на порушення вимог абзацу першого пункту 14 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII одержав від Верховної Ради України подання ВРЮ від 7 грудня 2015 року, адресоване Верховній Раді України, вніс його до порядку денного засідань ВРП та прийняв оскаржуване рішення. Скаржник вважає таким, що не відповідає вимогам закону, висновок суду першої інстанції про те, що після скасування Постанови Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1608-VIII станом на дату набрання чинності Законом №1401-VIII за поданням ВРЮ рішення Верховною Радою України прийнято не було. На переконання скаржника, абзац перший пункту 14 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII передбачає, щоб такі рішення не були прийняті саме до набрання чинності Законом № 1401-VIII - 30 вересня 2016 року і час цієї норми не змінювався і розширеному тлумаченню не підлягає.
Скаржник вважає, що рішення ВРЮ від 17 листопада 2015 року було виконано 7 грудня 2015 року, коли було направлено відповідне подання до Верховної Ради України, яка його розглянула 29 вересня 2016 року та прийняла Постанову № 1608-VIII, а тому відповідно до пункту 19 статті 4 КАС рішення ВРП від 17 листопада 2015 року та подання від 7 грудня 2015 року втратили чинність.
Окрім цього, скаржник наголошував на невиконанні ВРП вимог частини першої статті 74 КАС, оскільки ВРП розглянула матеріали подання, які ґрунтуються на фактах, встановлених ТСК. Водночас на порушення вимог статті 115 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII)ВРП жодних дій щодо встановлення таких фактів не вчиняла, натомість взяла за основу висновок ТСК та рішення ВРЮ. Скаржник вважав, що із заявою до ТСК звернулася неуповноважена особа, заява подана поза межами граничного строку, а висновки ТСК є необґрунтованими. Однак суд першої інстанції не надав оцінки відповідним доводам.
ОСОБА_1 вважав, що рішення ВРП не містить посилань на визначені законом підстави звільнення позивача та мотивів, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
Також скаржник наголошував на прийнятті оскаржуваного рішення ВРП після закінчення строків притягнення до відповідальності. На переконання позивача, підтвердженням того, що ВРЮ не притягувала його до дисциплінарної відповідальності, є зазначення у рішенні ВРЮ від 17 листопада 2015 року про те, що ВРЮ погоджується із висновком ТСК та вважає його достатнім для внесення подання до Верховної Ради України. Скаржник наголошує, що для вирішення питання про його дисциплінарну відповідальність ВРП повинна була відкрити дисциплінарну справу, чого не було зроблено і не застосовано трирічний строк притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 24 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 грудня 2020 року - без змін.
Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного С