Постанова суду № 481/1728/19 від 07.07.2021 про захист честі, гідності та ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування моральної...

Постанова

Іменем України

07 липня 2021 року

м. Київ

справа № 481/1728/19

провадження № 61-5096св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Ямкової О. О., Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 10 серпня 2019 року на пленарному засіданні 23 сесії Новополтаської сільської ради Новобузького району сільський голова ОСОБА_2 виніс питання про внесення змін до складу виконавчого комітету Новополтавської сільської ради, згідно з яким його було вирішено вивести зі складу виконавчого комітету сільської ради з обґрунтуванням: "у зв`язку з неадекватною поведінкою, було зірвано два заходи, а саме батьківські збори в Червонобаштанському ДНЗ та сходка громадян в с. Новополтавка, дискретував орган місцевого самоврядування, недотримався кодексу етичної поведінки, у зв`язку з чим надходять скарги".

Вказував на недостовірність розповсюдженої Новополтавським сільським головою ОСОБА_2 на пленарному засіданні ХХІІІ сесії Новополтавської сільської ради інформації шляхом включення її до тексту рішення сільської ради з наявністю у її змісті висловів, що принижують його честь, гідність та ділову репутацію, оскільки спрямовані на підрив його авторитету через формування у великої кількості людей негативного уявлення про нього. Розповсюджена інформація викладена сільським головою ОСОБА_2 виключно з особистих міркувань, так як на сесії текст рішення не зачитувався і спірні відомості були внесені до рішення саме останнім.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просив суд визнати недостовірною інформацію, поширену сільським головою ОСОБА_2 у рішенні Новополтавської сільської ради від 10 серпня 2019 року, наступного змісту: "у зв`язку з неадекватною поведінкою, було зірвано два заходи, а саме батьківські збори у Червонобаштанському ДНЗ та сходка громадян в с. Новополтавка, дискредитував орган місцевого самоврядування, недотримання кодексу етичної поведінки, у зв`язку з чим надходять скарги"; зобов`язати Новополтавського сільського голову ОСОБА_2 спростувати відомості, наведені у рішенні Новополтавської сільської ради щодо ОСОБА_1, які ганьблять його честь, гідність і принижують ділову репутацію, у спосіб їх поширення та вибачитись перед ним на черговій (позачерговій) сесії Новополтавської сільської ради та стягнути з Новополтавського сільського голови ОСОБА_2. 25 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 13 листопада 2020 року у складі судді Васильченко Н. О. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недостовірною інформацію, поширену ОСОБА_2 як сільським головою у рішенні 23 сесії 8 скликання Новополтавської сільської ради Новобузького району Миколаївської області від 10 серпня 2019 року № 194.

Зобов`язано ОСОБА_2, який обіймає посаду Новополтавського сільського голови, спростувати відомості, наведені у рішенні 23 сесії 8 скликання Новополтавської сільської ради Новобузького району Миколаївської області від 10 серпня 2019 року № 194, шляхом вибачення перед ОСОБА_1 на черговій (позачерговій) сесії.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 152,60 грн і витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено ті обставини, на які він посилався в обґрунтування своїх вимог, а саме, що оспорювана інформація порушує його особисті немайнові права позивача та що поширена інформація є неправдивою і недостовірною. Крім того, виходячи з характеру й обсягу фізичних, душевних і психічних страждань, що випробував позивач у зв`язку з тяжкістю вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, часу та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, інших обставин, виходячи з принципів розумності, виваженості і справедливості, суд визначив розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню відповідачем, у розмірі 5 000,00 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 13 листопада 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 4 034,10 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що за положеннями частини першої статті 51 Закону України "Про місцеве самоврядування" виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Кількісний склад виконавчого комітету визначається відповідною радою. Персональний склад виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради затверджується радою за пропозицією сільського, селищного, міського голови, районної у місті ради - за пропозицією голови відповідної ради.

Таким чином, відповідач, обіймаючи посаду голови сільської ради, діючи у межах повноважень, визначених законом, виніс на вирішення ради питання зміни персонального складу членів виконавчого комітету, яке було підтримано більшістю голосів. З огляду на вказане та роз`яснення, викладені у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1, належним відповідачем у справі є орган, в якому працює відповідач.

Крім того, висловлювання як "недотримання кодексу етичної поведінки, у зв`язку з чим надходять скарги" та "дискредитував орган місцевого самоврядування" по своїй суті є критикою, оцінкою дій особи, яка займає посаду в органах місцевого самоврядування, в тій чи іншій обстановці, припущенням можливого та надуманого розвитку подій. А відомості, які стосуються зриву проведення двох громадських заходів, не мають взагалі образливих висловив, а визначають критику дій особи, яка вплинула на неможливість їх проведення. Посилання на образливу характеристику як "неадекватна поведінка" не містить у собі фактів, а є оціночним судженням про особистість такої особи, яка уповноважена на виконання функцій органів місцевого самоврядування, хоча і неприємного характеру, але в межах прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства у його діяльності тощо, адже позивач, обираючи кар`єру члена виконавчого органу, фактично погодився на таку увагу.

Отже, за змістом статті 277 ЦК України оціночні судження не можуть бути предметом судового захисту і спростування, що відповідає прецедентній практиці Європейського суду з прав людини, особливо якщо такі висловлювання стосуються публічної особи або посадової особи рівня суспільного значення та її діяльність становить суспільний інтерес.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У березні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 червня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження є відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно вказав на необхідність залучення до участі у справі Новополтавської сільської ради, оскільки оскаржувані твердження є особистою думкою саме відповідача ОСОБА_2, який включив оскаржувані твердження до тексту рішення сільської ради, використовуючи своє службове становище. Крім того, зазначені твердження відповідача не можуть вважатися оціночним судженням, оскільки містять конкретні фактичні дані, принижують його честь, гідність та ділову репутацію. Поширена відповідачем недостовірна інформація принижує соціальну оцінку його громадської та професійної діяльності, порушує його право на повагу до честі та ділової репутації, а тому має бути спростована.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2021 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10 серпня 2019 року рішенням Новополтавської сільської ради, прийнятим на ХХІІІ сесії 8 скликання, внесені зміни до персонального складу виконавчого комітету Новополтавської сільської ради, а саме: "виведено зі складу виконавчого комітету сільської ради ОСОБА_1, у зв`язку з неадекватною поведінкою, було зірвано два заходи, а саме батьківські збори в Червонобаштанському ДНЗ та сходка громадян в с. Новополтавка, дискредитував орган місцевого самоврядування, недотримався кодексу етичної поведінки, у зв`язку з чим надходять скарги". Зазначене рішення підписано сільським головою ОСОБА_2.

02 жовтня 2019 року рішенням Новополтавської сільської ради на ХХІV позачерговій сесії 8 скликання внесені зміни до рішення від 10 серпня 2019 року "Про внесення змін до складу виконавчого комітету Новополтавської сільської ради" шляхом виключення абзацу 3 вирішальної частини рішення, а саме з цього рішення виключено такий зміст: "внести зміни до персонального складу виконавчого комітету Новополтавської сільської ради - вивести зі складу виконавчого комітету сільської ради ОСОБА_1, у зв`язку з неадекватною поведінкою, було зірвано два заходи, а саме батьківські збори в Червонобаштанському ДНЗ та сходка громадян в с. Новополтавка, дискредитував орган місцевого самоврядування, недотримався кодексу етичної поведінки, у зв`язку з чим надходять скарги".

Згідно з протоколом ХХІІІ сесії Новополтавської сільської ради 8 скликання від 10 вересня 2019 року № 23 сесія проведена саме у цей день, а не 10 серпня 2019 року, та до порядку денного включено питання під № 8 "Про внесення змін до складу виконавчого комітету Новополтавської сільської ради", де доповідачем визначено голову сільської ради, який запропонував присутнім внести зміни до персонального складу виконавчого комітету Новополтавської сільської ради, що і було прийнято більшістю голосів.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Так, згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспоренні права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Кожен має право на свободу вираження поглядів в розумінні статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

У пунктах 1, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" судам роз`яснено, що беручи до уваги положення статей 32, 34 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права в України, неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28 березня 2013 року у справі "Нова газета" та Бородянський проти Росії", що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.

Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.

У частині другій статті 30 Закону України "Про інформацію" визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, згідно статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1986 року у справі "Лінгенс проти Австрії").

Разом з тим, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Згідно з статтею 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" судам роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції, правильно встановивши обставини справи, дослідивши докази у справі в їх сукупності й надавши їм належну оцінку, визначив, що позивач не довів, що інформація про нього була поширена з явним злим умислом, тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості думок з приводу діяльності позивача.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що висловлювання, здійснені стосовно позивача, є оціночним судженням, а тому відсутні правові підстави для застосування положень статті 277 ЦК України. Суд дійшов обґрунтованого висновку, що у рішенні Новополтавської сільської ради від 10 серпня 2019 року були використані оціночні судження, що відповідно до статті 277 ЦК України та статті 30 Закону України "Про інформацію" не підлягають спростуванню.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховано роз`яснення, викладені у пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", згідно з якими при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя. Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальної сфери, спорті чи будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

З урахування зазначеного, оскільки ОСОБА_1 є членом виконавчого комітету Новополтавської сільської ради та, як наслідок, відіграє певну роль у суспільному житті відповідної територіальної громади, то межа допустимої критики щодо нього як публічної особи є значно ширшою ніж окремої особи.

Відповідно до правова позиція, висловленої Верховним Судом у постанові від 29 серпня 2018 року у справі № 761/29315/16-ц,тлумачення частини четвертої статті 277 ЦК України у разі поширення такої інформації посадовою чи службовою особою для визначення належного відповідача судам необхідно з`ясовувати, від імені кого ця особа виступає. Якщо посадова чи службова особа виступає не від імені юридичної особи і не при виконанні посадових (службових) обов`язків, то належним відповідачем є саме вона.

Крім того, у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" роз`яснено, що відповідачем у випадку поширення інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, зокрема при підписанні характеристики тощо, є юридична особа, в якій вона працює.

Таким чином, відповідач, обіймаючи посаду сільського голови, діючи у межах повноважень визначених законом, виніс на вирішення ради питання зміни персонального складу членів виконавчого комітету, яке було підтримано більшістю голосів. З огляду на вказане належним відповідачем у цій справі повинна бути Новополтавська сільська рада, оскільки відповідач виступав від її імені при виконанні своїх посадових обов`язків.

Відповідно до правового висновку, висловленого у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження".

Виходячи з наведеного, якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 200/8461/15-ц).

Таким чином, встановивши, що у цій справі в якості відповідача залучено лише ОСОБА_2 як сільського голову та не залучено в якості відповідача відповідну сільську раду як колегіальний орган, яким було прийнято рішення, яке містить оскаржувану позивачем інформацію, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову через неналежний склад відповідачів.

Посилання заявника на те, що суди не дослідили усі зібрані у справі докази і не дали їм належної оцінки до уваги не приймаються, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

При цьому порушень порядку надання та отримання доказів судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Таким чином, доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду попередньої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростували.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

................

Перейти до повного тексту