Постанова
Іменем України
14 липня 2021 року
м. Київ
справа № 646/3036/20
провадження № 61-5055св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересовані особи:ОСОБА_2, служба у справах дітей по Основ`янському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова, у складі судді Єжов В. А., від 10 червня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду, у складі колегії суддів:
Бурлака І. В., Котелевець А. В., Яцини В. Б., від 01 лютого 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог заяви
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про видачу обмежувального припису, обґрунтовуючи її тим, що з 02 липня 2010 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 із яким мають двох дітей: дочку ОСОБА_3, 2011 року народження та сина ОСОБА_4, 2008 року народження.
Стверджувала, що під час спільного проживання ОСОБА_2 систематично у стані алкогольного сп`яніння вчиняв психологічне та фізичне насильство над нею, висловлювався нецензурною лайкою, погрожував, завдавав тілесних ушкоджень, що відбувалося на очах у дітей.
За рішенням суду шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано, однак колишнє подружжя разом з дітьми продовжує проживати в одній квартирі у АДРЕСА_1 .
За останній рік вона неодноразово зверталася до правоохоронних органів з заявами про вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства.
Посилаючись на те, що вжиті поліцією заходи не мали і не мають впливу на ОСОБА_2, неправомірна поведінка кривдника не припиняється, що свідчить про його схильність до насильницьких дій та вказує на вірогідність продовження та повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких, або особливо тяжких наслідків, заявник просила суд видати обмежувальний припис терміном на шість місяців, яким:
- заборонити ОСОБА_2 перебувати в місті проживання
ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 ;
- заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань 100 метрів до місця проживання ОСОБА_1, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 ;
- обмежити ОСОБА_2 спілкування з малолітніми дітьми ОСОБА_7 та ОСОБА_8 шляхом заборони спілкування з дітьми без присутності уповноваженого представника служби у справах дітей по Основ`янському району.
Короткий зміст оскаржених судових рішень
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 10 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з відсутності належних та достатніх доказів вчинення
ОСОБА_2 щодо ОСОБА_1 або їх малолітніх дітей домашнього насильства та наявності ризиків настання такого насильства у майбутньому.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 10 червня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 646/3036/20 та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
У червні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи оскаржені рішення, суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 404/5203/19 та від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19.
Суд першої інстанції не вирішив клопотання про витребування копій матеріалів справи № 646/7454/19 щодо притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП), а апеляційний суд у задоволенні цього клопотання відмовив.
До суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 були подані роздруківка
SMS-повідомлень, диск із записом SMS-повідомлень та телефонних розмов зі службою "102". Роздруківку SMS-повідомлень апеляційний суд повернув без залучення до матеріалів справи, а CD-диск до матеріалів справи залучено, проте жодної оцінки цьому доказу надано не було.
Також ані районний, ані апеляційний суди не дали належної оцінки консультативному висновку лікаря-спеціаліста від 12 травня 2020 року, висновку фахівця з питань судово-медичної експертизи від 12 травня
2020 року № 455-2020, копіям матеріалів кримінального провадження № 12020220060001039.
Судом першої інстанції було втрачено надані нею відеодокази, однак апеляційний суд в повторному залученні таких доказів відмовив.
Вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є формальними та такими, що зроблені за неповного з`ясування обставин справи.
Наголошує на тому, що суд повинен був з`ясувати чи мали місце діяння, що підпадають під визначення домашнього насильства (його форм), чи вчинені вони ОСОБА_2 та вважає, що кваліфікація дій заінтересованої особи за нормами КУпАП та КК України значення для оцінки ризиків під час ухвалення рішення про видачу обмежувального припису не мають.
Безпосередньо в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції було викладено клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи, яке було проігноровано судом апеляційної інстанції.
Також звертає увагу касаційного суду на формальну участь у розгляді справи служби у справах дітей по Основ`янському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Із 02 липня 2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2019 року у справі № 646/7730/19.
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_8,
ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Заявник, заінтересована особа та їх неповнолітні діти проживають в квартирі АДРЕСА_2, власником якої є матір ОСОБА_2 - ОСОБА_9 .
Станом на 30 квітня 2020 року заборгованість ОСОБА_2 по сплаті аліментів на утримання сина ОСОБА_4 та дочки ОСОБА_3 становить 28 659, 64 грн.
ОСОБА_2 внесений до Єдиного реєстру боржників.
Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова
від 05 серпня 2019 року по справі № 646/4658/19 зобов`язано посадових осіб Основ`янського відділу поліції ГУНП в Харківській області внести відомості до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення за заявою ОСОБА_1 від 24 червня 2019 року.
Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 18 листопада 2019 року по справі № 646/6536/19 зобов`язано компетентних осіб Основ`янського ВП ГУНП в Харківській області внести відповідні відомості за заявою ОСОБА_1 від 19 вересня 2019 року до ЄРДР.
За відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 04 лютого 2020 року по справі № 646/7454/19 провадження у справі про притягнення
ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП закрито. При цьому суд вказав, що питання доведеності вини ОСОБА_2 не вирішувалось.
Згідно рапорту дільничного Основ`янського ВП ГУНП в Харківській області Онацького О. М. 27 січня 2019 року до відділу надійшло повідомлення оператора служби "102", -27 січня 2019 року за адресою: АДРЕСА_1 заявниця ОСОБА_1 повідомила, що в неї відбувається сварка з чоловіком з приводу телефону. Виїздом нарядом патрульної поліції в м. Харкові виявлено заявницю та її чоловіка, в яких на побутовому ґрунті відбулась сварка. Також, заявниці запропоновано написати заяву та пояснення, але остання від написання заяви та пояснення відмовилась, та повідомила працівників патрульної поліції, що самостійно звернеться до відділу. За даним фактом до відділу заяв та скарг не надходило. Фактів грубого порушення громадського порядку встановлено не було. Виходячи з вищевикладеного було прийнято рішення про припинення подальшого розгляду повідомлення та списання матеріалу ЖЄО № 1773 від 27 січня 2019 року до справи згідно із Законом України "Про звернення громадян".
Згідно повідомлення Основ`янського ВП ГУНП в Харківській області № 12663/119-63/01/11-2019 від 22 липня 2019 року, - заява ОСОБА_1 від 23 червня 2019 року щодо вжиття заходів до ОСОБА_2, який за місцем мешкання влаштував сімейний конфлікт, відділом розглянута. Факти, викладені у заяві були об`єктивно та всебічно перевірені. Встановлено, що заява не містить обставин, що можуть свідчити про вчинення будь-якого кримінального правопорушення. Враховуючи викладене, підстав для внесення даних, які містяться у цій заяві до ЄРДР немає.
Згідно відповіді Основ`янського ВП ГУНП в Харківській області
№ 98аз/119-63/01/12-2019 від 02 жовтня 2019 року, - ОСОБА_1 неодноразово зверталась до відділу з приводу сварки з чоловіком ОСОБА_2 . Зазначені заяви зареєстровані за №№ 4074, 4083
від 02 березня 2019 року, № 1773 від 27 січня 2019 року, № 12663
від 23 червня 2019 року та списані за відсутністю обставин, які можуть свідчити про вчинення будь-якого кримінального правопорушення. Заяви ОСОБА_1, зареєстровані відділом від 19 вересня 2019 року за № 18994 та від 26 вересня 2019 року за № 19429, знаходяться на розгляді у дільничного Основ`янського ВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_10 .
Із повідомлення Основ`янського ВП ГУНП в Харківській області
№ 18994/119-63/01/11-2019 від 14 жовтня 2019 року судами встановлено, що заява ОСОБА_1 від 19 вересня 2019 року щодо вжиття заходів до ОСОБА_2, який за місцем мешкання влаштував сімейний конфлікт з сином ОСОБА_8, відділом розглянута. Факти, викладені в заяві були об`єктивно та всебічно перевірені. Встановлено, що заява не містить обставин, що можуть свідчити про вчинення будь-якого кримінального правопорушення. Підстав для внесення даних до ЄРДР немає.
Також ОСОБА_1 надала суду копію карти виїзду швидкої медичної допомоги № 2180А від 11 травня 2020 року, з якої суди встановили,
що 11 травня 2020 року при прибутті на адресу АДРЕСА_1 ОСОБА_1 встановлено попередній діагноз: забій м`яких тканин обличчя, правого плеча. З її слів травму отримала в результаті бійки з чоловіком.
Також до суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 надала копію витягу з ЄРДР згідно з яким 29 травня 2020 року за заявою ОСОБА_1 зареєстроване кримінальне провадження № 12020220060001039 за частиною першою статті 125 КК України за фактом нанесення їй невстановленою особою тілесних ушкоджень.
З консультативного висновку лікаря-спеціаліста комунального некомерційного підприємства "Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова" № 10/7174
від 12 травня 2020 року судами встановлено, що ОСОБА_1 оглянута нейрохірургом та лицевим хірургом і встановлено діагноз: забій м`яких тканин передньої черевної стінки, забій м`яких тканин обличчя, забій нижньої щелепи.
Із висновку фахівця з питань судово-медичної експертизи № 455-2020, складеного 12 травня 2020 року комунальним закладом охорони здоров`я Харківське обласне бюро судово-медичної експертизи встановлено, що на підставі судово-медичного огляду ОСОБА_1 з урахуванням наданої медичної документації, у неї мають місце наступні тілесні ушкодження: синці на задній поверхні правого плеча у нижній третині, у ділянці правої ліктьової ямки. Дані ушкодження утворились від дій тупих твердих предметів, індивідуальні особливості діючих поверхонь яких не відобразились, за механізмом удару або удару-стиснення, та, враховуючи їх морфологічні ознаки, могли бути отримані протягом однієї доби до проведення огляду. За ступенем тяжкості синці викликають незначні скороминущі наслідки, тривалість яких не перевищує 6 діб і за цією ознакою відносяться до легких тілесних ушкоджень (відповідно до пунктів 2.3.2. "б", 2.3.5. "Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень", затверджених наказом № 6 МОЗ України від 17 січня
1995 року). Діагноз: забій м`яких тканин лобної ділянки, обличчя, забої м`яких тканин передньої черевної стінки, забій нижньої щелепи, що встановлений потерпілій при її зверненні до лікувального закладу, не може бути прийнятий до уваги при встановленні ступеню тяжкості, так як встановлений на підставі суб`єктивних факторів та не підтверджується об`єктивними судово-медичними даними - наявністю будь-яких ушкоджень (синець, садно, рана тощо) в цих ділянках (примітка до пункту 4.6 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень", затверджених наказом № 6 МОЗ України від 17 січня 1995 року).
Свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_11 підтвердили факт неприязних стосунків між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, проте заперечували протиправну поведінки останнього відносно колишньої дружини і дітей. Відзначали, що влітку 2019 року заявник поставила ОСОБА_2 умову надання їй у власність житла чи грошових коштів для його придбання.
Заявник підтвердила, що приблизно на початку літа 2019 року вона запропонувала ОСОБА_2 в рахунок майбутніх аліментів переоформити на її ім`я квартиру, від чого він відмовився.
Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 пояснили суду, що ОСОБА_1 протягом останнього року знаходилась у пригніченому стані.
Судом першої інстанції за результатами перегляду відеозаписів встановлено, що зафіксована на них поведінка ОСОБА_2 не була агресивною, вів він себе спокійно, а аналіз відеозаписів свідчить про існування тривалих неприязних стосунків між колишнім подружжям.
Допитаний в якості свідка малолітній ОСОБА_8 2008 року народження пояснив, що стосовно дітей батько насильство не вчиняв. При цьому показання малолітнього ОСОБА_6 про те, що приблизно кожні два дні батько вчиняє сварки з матір`ю, і приблизно кожну другу сварку застосовує до неї фізичне насилля, судом оцінені критично.
Позиція Верховного Суду
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до пунктів 3, 5-8 частини першої статті 1 Закону України
від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII "Про запобігання та протидію домашньому насильству" (далі - Закон № 2229-VIII) домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Запобігання домашньому насильству - система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на підвищення рівня обізнаності суспільства щодо форм, причин і наслідків домашнього насильства, формування нетерпимого ставлення до насильницької моделі поведінки у приватних стосунках, небайдужого ставлення до постраждалих осіб, насамперед до постраждалих дітей, викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов`язки жінок і чоловіків, а також будь-яких звичаїв і традицій, що на них ґрунтуються;
Кривдник це особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі, а особа, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала особа), - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі.
Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно пункту 14 статті 1 Закону № 2229-VIII психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.
У частині другій статті 26 Закону № 2229-VIII передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.
Згідно частини третьої статті 26 Закону № 2229-VIII рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (пункт 9
частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII).
Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.
Пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України визначено, що у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється на колишнє подружжя незалежно від факту спільного проживання (пункт 2 частини другої статті 3 Закону № 2229-VIII).
Визначення конкретних видів, передбачених частиною другою статті 26 Законом № 2229-VIII, заходів тимчасового обмеження прав кривдника або обов`язків, які покладаються на нього, а також строку на який видається обмежувальний припис належить до компетенції суду.
У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі
№ 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у Кодексі України про адміністративне правопорушення та Кримінальному кодексі України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 28 квітня
2020 року у справі № 754/11171/19 (провадження № 61-21971св19) тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи при видачі обмежувального припису у порядку, визначеному Законом № 2229-VIII, є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосування такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.
ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису за захистом прав та інтересів, які, на її думку, порушенні внаслідок домашнього насильства, що вчиняє ОСОБА_2 стосовно неї та їх спільних дітей.
За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 77 та частиною першою статті 79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, надавши оцінку наявним в справі доказам (групі однотипних доказів), мотивувавши їх відхилення або врахування, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису.
При цьому судами попередніх інстанцій правильно враховано, що конфлікти між колишнім подружжям виникли із 2019 року на ґрунті невирішеного житлового питання.
За встановлених обставин справи висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду
від 19 травня 2020 року у справі № 404/5203/19 та від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19.
Крім того необхідно врахувати, що відповідно до частини десятої статті 26 Законом № 2229-VIII у разі порушення кримінального провадження у зв`язку із вчиненням домашнього насильства перелік заходів щодо тимчасового обмеження прав або покладення обов`язків на особу, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством, або визнана винною у його вчиненні, а також порядок застосування таких заходів визначаються Кримінальним кодексом України та Кримінальним процесуальним кодексом України.
Так, частиною шостою статті 194 КПК України передбачено, що в інтересах потерпілого від злочину, пов`язаного з домашнім насильством, крім обов`язків, передбачених частиною п`ятою цієї статті, суд може застосувати до особи, яка підозрюється у вчиненні такого кримінального правопорушення, один або декілька таких обмежувальних заходів:
1) заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства; 2) обмеження спілкування з дитиною у разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у її присутності; 3) заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв`язку із роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин; 4) заборона листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв`язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб; 5) направлення для проходження лікування від алкогольної, наркотичної або іншої залежності, від хвороб, що становлять небезпеку для оточуючих, направлення для проходження програми для кривдників.
Стаття 911 КК України визначає обмежувальні заходи, що застосовуються до осіб, які вчинили домашнє насильство. Зокрема в інтересах потерпілого від злочину, пов`язаного з домашнім насильством, одночасно з призначенням покарання, не пов`язаного з позбавленням волі, або звільненням з підстав, передбачених цим Кодексом, від кримінальної відповідальності чи покарання, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів, відповідно до якого (яких) на засудженого можуть бути покладені такі обов`язки: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства; 2) обмеження спілкування з дитиною у разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у її присутності;3) заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв`язку з роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин; 4) заборона листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв`язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб; 5) направлення для проходження програми для кривдників або пробаційної програми.
Таким чином Кримінальним кодексом України та Кримінальним процесуальним кодексом України врегульовано як порядок застосування заходів тимчасового обмеження прав та покладення обов`язків, так і їх перелік, у разі порушення кримінального провадження у зв`язку із вчиненням домашнього насильства.
У разі, якщо за заявами ОСОБА_1 порушені кримінальні провадження у зв`язку із вчиненням домашнього насильства, то передбачені частиною шостою статті 194 КПК України та/або статтею 911 КК України заходи тимчасового обмеження прав або покладення обов`язків на особу яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні такого кримінального правопорушення або визнана винною у його вчиненні, у разі встановлення підстав для їх застосування, можуть бути застосовані судом або слідчим суддею в межах відповідних кримінальних проваджень.
Тлумачення поняття "злочин, пов`язаний із домашнім насильством" надав Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у постанові від 12 лютого 2020 року в справі № 453/225/19 (провадження № 51-4000км19).
Доводи касаційної скарги переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Натомість Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Доводи касаційної скарги щодо порушення судами норм процесуального права на правильність висновків судів не впливають та спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що ОСОБА_1 у повній мірі скористалася наданими їй процесуальними правами, в тому числі щодо доведення обставин, на які вона посилалася, як на підставу своїх вимог.
За змістом пункту 3 частини першої частини другої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено у тому числі обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
У разі неможливості надати докази, визначені пунктом 3 частини першої цієї статті, до заяви може бути додано клопотання про їх витребування (частина друга статті 350-4 ЦПК України).
Однак посилаючись на не витребування судом копій матеріалів справи № 646/7454/19 про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 не зазначила, які обставини перешкоджають їй самостійно, відповідно до положень статті 269 КУпАП, ознайомитись з матеріалами цієї справи та зробити відповідні її копії.
Відповідно до вимог частини третьої статті 367 ЦПК України апеляційний суд обґрунтовано відмовив в задоволенні аналогічного клопотання, поданого в ході апеляційного перегляду справи.
Викладене в тексті апеляційної скарги ОСОБА_1 клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) її учасників справи не потребувало ухвалення судом апеляційної інстанції окремого процесуального рішення.
При цьому, апеляційний розгляд справи відбувся за правилами, визначеними § 3 Глави 1 Розділу V ЦПК України у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, у тому числі за участі представника ОСОБА_1
Служба у справах дітей по Основ`янському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради брала участь в розгляді справи судами попередніх інстанцій та при ухваленні судових рішень просила врахувати інтереси дітей.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у розглядуваній справі, було надано відповідь на істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків судів.
З огляду на вищевикладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду