Постанова
Іменем України
13 липня 2021 року
м. Київ
справа № 336/2231/19
провадження № 61-16108св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2019 року у складі судді Дмитрюк О. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Гончар М. С., Кочеткової І. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним.
Позов обґрунтовано тим, що 22 жовтня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Веселівського районного нотаріального округу Запорізької області Глобою В. І. та зареєстрований за № 2027, згідно з умовами якого ОСОБА_1 отримав у ОСОБА_2 гроші в сумі 18 000,00 доларів США, що на день передачі грошей відповідає еквівалентові суми 144 000,00 грн, за курсом, що визначили сторони, 8,00 грн за 1 долар США, без стягнення процентів, які позивач повинен повернути у строк до 22 жовтня 2014 року включно.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 домовились про придбання земельної ділянки з кадастровим номером 2321280500:02:011:0006, площею 12,5280 га, що знаходиться на території Білоріцької сільської ради Веселівського району Запорізької області, проте, оскільки цільовим призначенням зазначеної земельної ділянки є ведення особистого господарства, що підпадає під мораторій відчуження, то укладення договору купівлі-продажу між сторонами було неможливе. Тому сторони погодили оформити земельну ділянку шляхом підписання договору позики, довіреності, заповіту.
Сторони домовились, що ОСОБА_2 бере в оренду земельну ділянку на строк 7 років, при цьому сплачує загальну суму орендної плати за весь період користування у розмірі 15 000,00 грн.
На початку 2018 року ОСОБА_1 отримав копію позовної заяви, яка у подальшому була уточнена, із вимогами сплатити ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 22 жовтня 2009 року у розмірі 17 800,00 доларів США, суму інфляційних збитків у розмірі 12 744,80 доларів США, суму трьох процентів річних у розмірі 1 733,67 доларів США, суму пені у розмірі 4 086,18 доларів США, а всього: 36 364,65 доларів США.
Рішенням Веселівського районного суду Запорізької області від 21 січня 2019 року у справі № 313/425/18 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задоволено у повному обсязі.
12 вересня 2018 року за заявами ОСОБА_1, посвідченими приватним нотаріусом Білозерського районного нотаріального округу Херсонської області за реєстровим № 414, № 415, скасовано довіреність та заповіт, складені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 та посвідчені 22 жовтня 2009 року приватним нотаріусом Веселівського районного нотаріального округу Запорізької області.
Отже, між позивачем та відповідачем 22 жовтня 2009 року фактично укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки із кадастровим № 2321280500:02:011:0006, площею 12,5280 га, що знаходиться на території Білоріцької сільської ради Василівського району Запорізької області.
Договір позики від 22 жовтня 2009 року не відповідав волевиявленню та внутрішній волі ОСОБА_1, не був спрямований на реальне настання правових наслідків, тому він є недійсним.
З урахуванням зазначеного, посилаючись на положення статей 203, 215, 235 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач просив суд визнати недійсним договір позики, укладений 22 жовтня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Веселівського районного нотаріального округу Запорізької області Глобою В. І. за реєстровим № 2027, а також стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 768,40 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором позики, тому відсутні підстави для визнання зазначеного договору недійсним. Крім того, факт укладення договору позики між сторонами також встановлено рішенням Веселівського районного суду Запорізької області від 21 січня 2019 року у справі № 313/425/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики від 22 жовтня 2009 року, під час розгляду якої відповідач із будь-якими позовними вимогами про визнання договору позики недійсним не звертався.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 12 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції, дослідивши та оцінивши всі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про недоведення ОСОБА_1 того, що сторони уклали спірний договір для приховання іншого правочину, а саме договору купівлі-продажу земельної ділянки для ведення особистого господарства, що було його процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У листопаді 2020 року на адресу Верховного Суду надійшла засобами поштового зв`язку касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 серпня 2020 року у справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним договір позики, а також стягнути із ОСОБА_2 на свою користь судові витрати.
У грудні 2020 року та у січні 2021 року на адресу Верховного Суду надійшли заяви ОСОБА_1 про усунення недоліків з обґрунтуванням підстав касаційного оскарження (на виконання ухвал Верховного Суду від 19 листопада 2020 року та від 29 грудня 2020 року).
Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 235 ЦК України у подібних правовідносинах, зокрема у разі, коли оспорюваний правочин фактично є удаваним договором купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, в обхід встановленої законодавством заборони на її відчуження. Також заявником зазначено про неправильне застосування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду, що викладені у постановах: від 14 серпня 2019 року у справі № 369/11750/15-ц та від 13 лютого 2020 року у справі № 761/12145/17, оскільки фактичні обставини у зазначених справах відрізняються від обставин у цій справі № 336/2231/19.
У касаційній скарзі заявник також посилається на те, що, здійснюючи розгляд позовних вимог, суди дали оцінку умовам спірного договору на предмет його удаваності і, як наслідок, дійшли висновку, що позивач не довів, яким чином укладення спірного правочину порушує його права, яке саме право порушено та яким чином права та охоронювані законом інтереси позивача будуть поновлені в результаті задоволення позовних вимог, проте судам слід було передусім з`ясувати правові підстави, з яких виникли цивільні права, обов`язки або інтерес у позивача, щодо захисту яких пред`явлено позов, а також, які саме права та інтереси позивача порушені відповідачем внаслідок укладення спірного договору. Якби насправді між сторонами укладався договір позики, то єдиним можливим способом забезпечення виконання зобов`язання було б укладення договору застави, але аж ніяк видача довіреності чи заповіту на ОСОБА_2 . Волевиявлення як ОСОБА_1, так і ОСОБА_2, на укладення саме договору позики було відсутнє, адже фактично ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 купив земельну ділянку, але в силу заборони закону сторони не могли укласти в законний спосіб дійсний договір купівлі-продажу земельної ділянки.
На думку заявника, суди не встановили обставини у сукупності усіх наданих позивачем доказів, який послався на те, що спірний договір, довіреність та заповіт передбачають передання в користування, володіння та розпорядження шляхом набуття права власності через успадкування земельної ділянки.
У лютому 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому відповідач просить залишити без задоволення касаційну скаргу, оскільки вона є безпідставною, та залишити без змін оскаржувані судові рішення, що є законними та обґрунтованими.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року (з урахуванням ухвал Верховного Суду від 19 листопада 2020 року та від 29 грудня 2020 року про надання строку для усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 336/2231/19 із Шевченківського районного суду м. Запоріжжя та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У лютому 2021 року матеріали справи № 336/2231/19 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанційустановлено, що 22 жовтня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Веселівського районного нотаріального округу Запорізької області Глобою В. І. та зареєстрований в реєстрі за № 2027, відповідно до умов якого позичальник отримав у позикодавця гроші в сумі 18 000,00 доларів США, що на день передачі грошей відповідало еквівалентові суми 144 000,00 грн, за курсом, що визначили сторони, 8,00 грн за 1 долар США, без стягнення процентів, які позичальник повинен повернути в строк до 22 жовтня 2014 року включно. Крім того, договором передбачено, що в разі зміни офіційного курсу гривні до долара США розмір сум грошей, що підлягає поверненню за цим договором, підлягає коригуванню.
Передачу грошей здійснено до підписання договору позики.
Пунктом 2 договору передбачено, що остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 22 жовтня 2014 року.
Відповідно до пункту 3 договору вказана сума грошей передається позичальнику для придбання речей домашнього побуту і вжитку.
Згідно з відповіддю на запит ОСОБА_1 від 11 листопада 2016 року № 267/01-16 приватний нотаріус Веселівського районного нотаріального округу Запорізької області Глоба В. І. повідомив, що 22 жовтня 2009 року було посвідчено: довіреність на користування земельною ділянкою, площею 12,5280 га, розташовану на території Білоріцької сільської ради Веселівського району Запорізької області, на ОСОБА_2, заповіт на земельну ділянку, площею 12,5280 га, розташовану на території Білоріцької сільської ради Веселівського району Запорізької області, на ОСОБА_2 та договір позики, позичальником за яким був ОСОБА_1, на суму 144 000,00 грн на п`ять років.
Рішенням Веселівського районного суду Запорізької області від 21 січня 2019 року у справі № 313/425/18 задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики від 22 жовтня 2009 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 22 жовтня 2009 року, а саме: основний борг у розмірі 17 800,00 доларів США; суму інфляційних збитків у розмірі 12 744,80 доларів США, суму трьох процентів річних у розмірі 1 733,67 доларів США; суму пені у розмірі 4 086,18 доларів США, а всього - 36 364,65 доларів США.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 313/425/18 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 21 січня 2019 року в частині стягнення інфляційних збитків в розмірі 12 744,80 доларів США скасовано та відмовлено в цій частині у задоволенні позову. Рішення в іншій частині стягнення 23 619,85 доларів США, яка складається з основного боргу за договором позики, суми трьох процентів річних, суми пені, залишено без змін.
У справі № 313/425/18 також встановлено факт часткового повернення боргу ОСОБА_1 18 листопада 2015 року в сумі 200,00 доларів США.