ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/4130/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІАМЕД"
на рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2021 у справі
за позовом Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІАМЕД",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Комунальне некомерційне підприємство "Київська міська клінічна лікарня № 3" Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),
про виселення,
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІАМЕД",
до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Комунальне некомерційне підприємство "Київська міська клінічна лікарня № 3" Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),
про визнання додаткової угоди укладеною.
У судовому засіданні взяли участь представники: Департаменту комунальної власності м. Києва - Візор О. М., Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІАМЕД" - Жук О. Б. (адвокат), Комунального некомерційного підприємства "Київська міська клінічна лікарня № 3" - Лисиця О. В.
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. Департамент комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент, позивач за первісним позовом) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідністю "ДІАМЕД" (далі - ТОВ "ДІАМЕД", відповідач за первісним позовом) про виселення товариства з орендованого майна, а саме: нежитлового приміщення, загальною площею 29,3 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. Петра Запорожця, буд. 26, к. 3.
1.2. В обґрунтування позовних вимог Департамент зазначив, що внаслідок закінчення дії договору оренди нежитлового приміщення загальною площею 29,3 кв.м., розташованого в будинку № 26, корп. 3 по вул. Петра Запорожця в місті Києві, ТОВ "ДІАМЕД" не звільнило орендоване приміщення, продовжує його безпідставно використовувати, порушуючи при цьому право позивача за первісним позовом (власника майна) володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.
1.3. В обґрунтування заперечень на первісний позов, ТОВ "ДІАМЕД" посилалося на те, що договір від 31.03.2016 № 1832-1 не припинив свою дію 29.12.2019, а був пролонгований на підставі положень частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та статті 764 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до 31.03.2021.
1.4. ТОВ "ДІАМЕД" (далі - позивач за зустрічним позовом) у процесі розгляду справи судом першої інстанції звернулося з зустрічним позовом до Департаменту (далі - відповідач за зустрічним позовом) про визнання додаткової угоди до договору № 1832-1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду укладеною на умовах направленого 25.05.2020 ТОВ "ДІАМЕД" проекту додаткової угоди до сторін договору, щодо терміну дії договору, який продовжується сторонами на 2 роки та 364 дні на підставі рішення постійної комісії Київської міської ради з питань власності, оформленим протоколом від 30.06.2017 № 55 (пункт 9.1. договору).
1.5. В обґрунтування позову ТОВ "ДІАМЕД" вказувало про те, що 30.06.2017 рішенням постійної комісії Київської міської ради з питань власності, оформленим протоколом від 30.06.2017 № 55 було продовжено оренду ТОВ "ДІАМЕД" приміщень розташованих за адресою: м. Київ, вул. Петра Запорожця, буд. 3, К. з загальною площею 29,3 кв.м. для розміщення аптеки, що реалізує готові ліки. Зазначене рішення є чинним у частині приміщення розташованого за адресою: м. Київ, вул. Петра Запорожця, буд. 3, К. з загальною площею 29,3 кв.м. проте не виконано. У зв`язку з тим, що орендодавцем не було складено та підписано угоди на виконання рішенням постійної комісії Київської міської ради з питань власності, оформленого протоколом від 30.06.2017 № 55, ТОВ "ДІАМЕД" склало, підписало та направило на адресу сторін договору додаткові угоди про внесення змін до договору оренди від 31.03.2016 № 1832-1, а саме додаткову угоду з внесенням змін до пункту 9.1 договору, яким продовжується строк дії договору на 2 роки та 364 дні.
1.6. В обґрунтування заперечень проти зустрічного позову, Департамент посилався на те, що ТОВ "ДІАМЕД" вже зверталося до Господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту про спонукання укласти договір від 31.03.2016 № 1832-1 на 2 роки та 364 дні. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2019 у справі №910/13179/18 у задоволені позову ТОВ "ДІАМЕД" було відмовлено.
1.7. Третя особа у письмових поясненнях по суті спору за первісним та зустрічним позовом вказувала про те, що:
- станом на 16.06.2020 відповідач за первісним позовом не дивлячись на те, що термін дії договору від 31.03.2016 № 1832-1 припинився, продовжує займати приміщення КМКЛ № 3 та використовувати його у своїй господарській діяльності;
- третя особа не є власником приміщення, яке є об`єктом договору від 31.03.2016 № 1832-1, а тому її листи щодо питання переукладення договору оренди не можуть мати процесуальних наслідків як для орендодавця, так і для товариства.
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 у справі № 910/4130/20 (Пукшин Л. Г.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2021 (Тищенко О. В. - головуючий, судді Дикунська С. Я., Станік С. Р.) первісний позов задоволено повністю; виселено ТОВ "ДІАМЕД" з орендованого майна, а саме, нежитлового приміщення, загальною площею 29,3 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Петра Запорожця, буд. 26, к. 3; стягнуто з ТОВ "ДІАМЕД" на користь Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) витрати по сплаті судового збору у сумі 2 102,00 грн; у задоволенні зустрічних позовних вимог ТОВ "ДІАМЕД" - відмовлено повністю.
2.2. Рішення суду в частині задоволення вимог за первісним позовом мотивовано тим, що:
- зміст пункту 9.7 договору не передбачає автоматичного продовження дії договору на новий строк без дотримання умови щодо укладення сторонами додаткової угоди про продовження дії договору;
- рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2018 у справі № 910/6828/18 та рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2019 у справі № 910/13179/18, ТОВ "ДІАМЕД" було відмовлено у задоволенні позовних вимог до Департаменту щодо визнання договору від 31.03.2016 № 1832-1 продовженим;
- договір не може вважатися продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були ним передбачені, оскільки орендодавець не мав наміру продовжувати договірні відносини, а навпаки висловив свої заперечення проти поновлення договору оренди, що свідчить про те, що орендодавець відмовився від продовження дії договору на новий строк;
- відповідач за первісним позовом порушив господарське зобов`язання з повернення об`єкта оренди, зазначене приміщення займає за відсутності на це правових підстав та не виконує свого обов`язку щодо його звільнення, суд дійшов до висновку, що первісні позовні вимоги про виселення ТОВ "ДІАМЕД" з нежитлового приміщення, загальною площею 29,3 кв.м, розташованого за адресою: м. Київ, вул. П. Запорожця, 26, корпус 3, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог за зустрічним позовом мотивовано тим, що доданий позивачем до матеріалів справи протокол засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 30.06.2017 № 55, не може бути прийнятий судом як належний доказ існування підстави для зобов`язання відповідачів за зустрічним позовом укласти новий договір оренди, оскільки вказаним рішенням було погоджено лише питання щодо продовження оренди на новий строк, а не надання згоди на укладання нового договору.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї
3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 і постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2021 у справі № 910/4130/20, ТОВ "ДІАМЕД" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Департаменту залишити без задоволення, а позовні вимоги ТОВ "ДІАМЕД" задовольнити повністю.
3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
Скаржником зазначено, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосовано норми права, а саме положення частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у справах № 904/1207/19 (постанова від 30.01.2020), № 904/7825/17 (постанова від 05.06.2018), № 911/1841/17 (постанова від 21.05.2019), № 914/204/17 (постанова від 05.06.2018), № 920/120/18 (постанова від 11.12.2018), № 904/8389/17 (постанова від 18.12.2019), № 910/7364/18 (постанова від 06.09.2019).
В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" під час прийняття рішення уповноваженою власником майна особою, яка у цьому разі є комісія Київської міської ради з питань власності, яка вирішувала питання продовження строку дії договору оренди на новий термін, а саме 2 роки та 364 дні на підставі положень частини 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Крім цього, скаржник наголошує на неотриманні ним листа від 08.01.2020 № 062/05/20-99 та відсутності висновку Верховного Суду про те, чи може вважатися належним доказом підтвердження направлення стороні, якщо фактично документ не відповідає змісту опису вкладення у цей лист, а саме документ складений на 1 аркуші, а в описі зазначено 2, акт приймання-передачі складений на 1 аркуші, а в описі зазначено 2, та відсутні додаткові ознаки направлення документа, тобто - заява без зазначення її реквізитів (номер та дата складання). З поясненнями особи, яка нібито отримала цей лист про те, що нею листа з таким змістом отримано не було. За твердженням скаржника, зазначений висновок є важливим для розгляду цієї справи, оскільки такий висновок встановить чи правомірно суди попередніх інстанцій залучили у якості доказу направлення заперечень орендарю заяви від 08.01.2020 за № 062/05/20-99, якою як видно зі змісту заяви виставлено заперечення проти продовження договору оренди на новий строк.
Також скаржник наголошує, що суди попередніх інстанцій неправильно та вільно трактують встановлені у справі № 911/2591/17 обставини, як преюдицію для цієї справи № 910/4130/20, оскільки судом не встановлювався факт неналежного виконання умов договору орендарем, а було лише встановлено факт наявності заборгованості за договором, яка виникла внаслідок неправомірних дій особи, яка нарахувала орендну плату і тому, скаржник не втратив переважного права на укладення договору оренди на новий термін внаслідок прийняття рішення власником майна, оформленого протоколом від 30.06.2017, яке злочинно не виконується відповідачем за зустрічним позовом.
3.4. У відзиві на касаційну скаргу Комунальне некомерційне підприємство "Київська міська клінічна лікарня №3" Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) просить залишити її без задоволення, а рішення та постанову - без змін.
3.5. У відзиві на касаційну скаргу Департамент також просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення та постанову - без змін.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами
4.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 31.03.2016 Департаментом, Київською міською клінічною лікарнею № 3 та ТОВ "ДІАМЕД" укладено договір № 1832-1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (нова редакція договору від 20.03.2015 № 1832 Про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду) (далі - договір оренди).
Відповідно до пункту 1.1 договору оренди, орендодавець на підставі протоколу засідання постійної комісії Київради з питань власності від 23.02.2016 № 9 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлове приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, далі - об`єкт, яке знаходиться за адресою: вул. Петра Запорожця, буд. 26, корпус. 3, для розміщення аптеки, що реалізує готові ліки.
Об`єктом оренди є: нежитлове приміщення, загальною площею 29,3 кв.м., у т. ч. на 1 (першому) поверсі 29,3 кв.м.
У пункті 2.4 договору оренди встановлено, що власником об`єкта є територіальна громади м. Києва.
Даний договір відповідно до пункту 9.1. є укладеним з моменту його підписання сторонами та діє з 31.03.2016 до 29.06.2017.
Пунктом 9.7. договору оренди передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього договору.
На засіданні постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 30.06.2017 по питанню порядку денного "Про розгляд звернення Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київради (КМДА) щодо продовження оренди - Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІАМЕД", вул. П. Запорожця, 36. К.З (вих. № 062/05/13-5164 від 22.05.2017, вх. № 08/9273 від 24.05.2017)" члени комісії вирішили: погодити питання згідно з додатком до пункту 130-131 частини ІІ протоколу; доручити орендодавцю здійснити організаційно - правові заходи відповідно до Положення про оренду майна територіальної громади м. Києва, затвердженого рішенням Київради від 21.04.2015 № 415/1280. Вказане рішення оформлене протоколом № 55 засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 30.06.2017 (надалі - рішення оформлене протоколом № 55).
У період з липня по серпень 2017 року, до Департаменту надійшло повідомлення Київської міської клінічної лікарні від 28.07.2017 щодо заборгованості ТОВ "ДІАМЕД" з орендної плати за користування вказаними приміщеннями у розмірі 64 334,61 грн та 61 558,16 грн, а також відмовою в підписанні договорів в новій редакції та лист Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 11.08.2017 щодо відмови в продовженні договорів оренди ТОВ "ДІАМЕД".
Пунктом 3.7 договору оренди передбачено, що орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця.
Листом від 23.08.2017 № 062/05/13-8456 позивач за первісним позовом повідомив відповідача, за первісним позовом, що при неотриманні інформації щодо сплати заборгованості, Департамент буде змушений звернутись до постійної комісії Київської міської ради з питань власності з пропозицією щодо скасування рішення оформленого протоколом № 55.
01.12.2017 на засіданні постійної комісії Київської міської ради з питань власності по питанню "Про розгляд листа Київської міської клінічної лікарні № 3 щодо скасування рішення комісії стосовно продовження ТОВ "ДІАМЕД" строку дії договору оренди нежитлових приміщень на вул. Петра Запорожця, 26, к. 2, загальною площею 32,4 кв.м. (протокол № 55 від 30.06.2017)" члени комісії вирішили скасувати рішення комісії від 30.06.2017, про що склали відповідний протоколом № 71 від 01.12.2017.
Відповідно до пункту 9.4 договору оренди, договір припиняється у разі: ліквідації орендодавця або орендаря; невиконання або систематичного неналежного виконання істотних умов договору; закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об`єкта; у разі смерті орендаря (якщо орендарем є фізична особа); в інших випадках, передбачених законом.
Пунктом 7.5 договору оренди встановлено, що у разі закінчення/припинення дії цього договору або при його розірванні відповідач зобов`язаний за актом приймання-передачі повернути об`єкт оренди підприємству - балансоутримувачу у стані, не гіршому, ніж в якому перебував об`єкт оренди на момент передачі його в оренду.
Листами від 11.01.2018 № 062/05/20-242, від 29.01.2018 № 062/05/20-813, від 01.02.2018 № 062/05/20-973, від 28.02.2018 № 062/05/20-1919 Департамент, враховуючи існуючу у орендаря заборгованість, виявив бажання не продовжувати договір оренди з ТОВ "ДІАМЕД", а тому повідомив останнього про закінчення терміну дії договору оренди та необхідності ТОВ "ДІАМЕД" звільнити орендоване приміщення і повернути його підприємству-балансоутримувачу - Київській міській клінічній лікарні № 3 за актами приймання-передачі.
Департамент звертаючись з позовом до суду зазначав, що внаслідок закінчення дії договору оренди нежитлового приміщення, ТОВ "ДІАМЕД" не звільнило орендоване приміщення, продовжує його безпідставно використовувати, порушуючи при цьому право позивача за первісним позовом володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.
ТОВ "ДІАМЕД" звернулося із зустрічною позовною заявою до Департаменту, про визнання додаткової угоди до договору № 1832-1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, укладеною на умовах направленого 25.05.2020 ТОВ "ДІАМЕД" проекту додаткової угоди до сторін договору, щодо терміну дії договору, який продовжується сторонами на 2 роки та 364 дні на підставі рішення постійної комісії Київради з питань власності, оформленим протоколом від 30.06.2017 № 55 (п. 9.1. договору).
В обґрунтування зустрічного позову товариств зазначало, що всупереч рішенню Постійної комісії з питань власності Київської міської ради, оформленого протоколом від 30.06.2017 № 55, Департамент ухиляється від продовження строку дії договору оренди на новий строк та від підписання направленої позивачем за зустрічним позовом додаткової угоди, що є підставою для визнання останньої укладеною в судовому порядку.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній сказі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
5.2. Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.3. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.
Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Питання щодо права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК України, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.
Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права.
Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення ЄСПЛ у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, N 212-A, с.15, п.31).
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
В обґрунтування пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник наголошує на не застосуванні судами положень чинного законодавства, зокрема частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у справах № 904/1207/19 (постанова від 30.01.2020), № 904/7825/17 (постанова від 05.06.2018), № 911/1841/17 (постанова від 21.05.2019), № 914/204/17 (постанова від 05.06.2018), № 920/120/18 (постанова від 11.12.2018), № 904/8389/17 (постанова від 18.12.2019), № 910/7364/18 (постанова від 06.09.2019).
Колегія суддів Касаційного господарського суду, проаналізувавши оскаржувані судові рішення та судові рішення Верховного Суду, висновки з яких, на думку скаржника, не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, зазначає таке.
Так, у справі № 904/1207/19 Товариство з обмеженою відповідальністю "Аптеки медичної академії" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Обласного комунального підприємства "Фармація" про визнання укладеного між ними договору оренди нерухомого майна спільної власності територіальних громад Дніпропетровської області № 480(48-3/VII-25) від 01.11.2015 продовженим на той самий строк, на який він був укладений, а саме: на 2 роки 10 місяців 29 днів, тобто до 28.08.2021, на тих самих умовах.
Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 25.06.2019, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.10.2019 та постановою Верховного Суду від 30.01.2020, позовні вимоги задовольнив: визнав договір оренди нерухомого майна спільної власності територіальних громад Дніпропетровської області № 480(48-3/VII-25) від 01.11.2015, укладений між Обласним комунальним підприємством "Фармація" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аптеки медичної академії", продовженим на той самий строк, на який він був укладений, а саме: на 2 роки 10 місяців 29 днів, тобто до 28.08.2021, на тих самих умовах.
Задовольняючи позовні вимоги у справі № 904/1207/19 суди виходили з того, що
- позовна вимога про визнання договору оренди продовженим (пролонгованим) по суті не є вимогою про встановлення юридичного факту, враховуючи факт невизнання відповідачем продовження строку дії договору, що відповідає передбаченим законом способам захисту порушеного права;
- укладений між сторонами спірний договір оренди нерухомого майна спільної власності територіальних громад Дніпропетровської області № 480 (48-3/VII-25) від 01.11.2015 не припинився та є продовженим, оскільки направлена відповідачем заява № 04/11 від 04.01.2019 про відмову в продовженні дії договору не була отримана орендарем, що має істотне значення у цій справі для визнання договору оренди продовженим відповідно до частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", тобто на дату закінчення строку дії договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку було відсутнє заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, а дії сторін після грудня 2018 року, пов`язані з виставленням орендодавцем орендарю рахунків про сплату орендної плати та їх сплата орендарем додатково свідчать про волевиявлення сторін на продовження дії договору.
У справі № 904/7825/17 Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до фізичної особи-підприємця Ментій Тетяни Миколаївни про виселення відповідача з нерухомого майна, а саме: будівлі магазину (реєстраційний номер 662496712110) загальною площею 141 кв.м., розташованої за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Іскрівська, буд. 126, та стягнення з ФОП Ментій Т.М. на користь ПАТ "Українська залізниця" 40 671,68 грн заборгованості з орендної плати за договором оренди №12/02-3489-ОД від 07.07.2009 за січень-травень 2017 року та 46 377,34 грн неустойки за квітень-травень 2017 року.
Скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог та направляючи справу на новий розгляд до місцевого господарського суду, Верховний Суду зазначив, що відповідно до частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Тобто, норма зазначеної статті має диспозитивний характер, оскільки не вказує на те, що відповідна вимога про припинення договору оренди має називатися виключно заявою. Така заява може бути направлена однією із сторін у формі листа, телеграми, факсограми тощо. Істотне значення у даному випадку має зміст такої заяви, оскільки вона обов`язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, та факт її отримання іншою стороною. Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов`язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.
Водночас, ураховуючи суперечливість висновків судів попередніх інстанцій та обумовлену цим невизначеність щодо дійсного направлення ПАТ "Українська залізниця" на адресу орендаря заяви про припинення договору оренди №12/02-3489-ОД та моменту її надіслання, зазначив про передчасність висновків судів про припинення 31.03.2017 цього договору оренди у зв`язку зі своєчасною відмовою орендодавця від його пролонгації, що має істотне значення для правильного вирішення даного спору, внаслідок чого наразі відсутні підстави для виселення орендаря із займаного приміщення.
У справі № 904/8389/17 Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" звернулося до господарського суду з позовною заявою про виселення з приміщення нежитлової будівлі та стягнення з Фізичної особи - підприємця Ментій Валентина Вікторовича 10 9440,39 грн заборгованості з орендної плати за договором оренди № 12/02-3832-ОД за лютий-травень 2017 року, 101 111,38 грн неустойки за квітень - травень 2017 року за невиконання орендарем обов`язку щодо повернення майна та 37 404,16 грн заборгованості за утримання та комунальні послуги орендованого майна за період з жовтня 2016 року по травень 2017 року.
Скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій в частині позовних вимог про виселення та направлячи справу в цій частині на новий розгляд до місцевого господарського суду, Верховний Суду зазначив, що зі змісту статей 759, 763 і 764 ЦК України, частини 2 статті 291 Господарського кодексу України (далі - ГК України), частини 2 статті 17 та частини 2 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди. Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди, то такий договір припиняється.
Водночас, ураховуючи суперечливість висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції не встановив, до якої саме дати та на який строк відбулось автоматичне продовження строку дії договору оренди після 31.10.2016, та чітко не визначив нову дату закінчення договору внаслідок його неодноразової пролонгації у зв`язку з відсутністю відповідних заяв протягом одного місяця після 31.10.2016. Встановлення цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору у справі, оскільки навіть у випадку автоматичного продовження строку дії договору оренди, орендар не позбавляється права зробити відповідну заяву згідно з вимогами частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, що в свою чергу впливає на висновок, чи є лист №НКМ-07/424 від 25.04.2017 (направлений на адресу відповідача 04.05.2017 та отриманий відповідачем 31.05.2017) таким, що заявлений протягом одного місяця після закінчення строку дії.
У справі № 914/204/17 Управління звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Організації про зобов`язання повернути об`єкт оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень загальною площею 143,8 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул .Дудаєва, 9.
Верховний Суд залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог зазначив, що зі змісту статей 759, 763 і 764 ЦК України, частини 2 статті 291 ГК України, частини 2 статті 17 та частини 2 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. Положення частини 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та частини 1 статті 777 ЦК України передбачають можливість для добросовісного орендаря реалізації переважного права на укладення договору оренди на новий термін перед іншими претендентами на оренду цього ж майна і за інших рівних з ними умов, а не автоматичного продовження договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах.
Верховний Суд наголосив, що у цьому разі наявні правові підстави для задоволення позову, оскільки: орендодавець протягом одного місяця після закінчення терміну дії Договору повідомив орендаря про припинення Договору; Договір є припиненим внаслідок закінчення терміну, на який його було укладено; відповідачем порушено зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди.
У справі № 920/120/18 Путивльська міська рада Путивльського району Сумської області звернулася до суду із позовом, в якому просила зобов`язати відповідача звільнити приміщення нежитлової будівлі павільйону автобусної зупинки, розташоване за адресою: м. Путивль, вул. Глухівська, загальною площею 13 кв.м та повернути його позивачу. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач орендує приміщення згідно договору оренди нежитлового приміщення від 27.11.2014. Строк дій договору оренди закінчився 27.10.2017, позивач не має наміру продовжувати його. Відповідач не виконує свого обов`язку щодо повернення орендованого майна, у зв`язку із чим подано цей позов.
16.04.2018 до суду надійшов зустрічний позов, в якому відповідач - ФОП Семенець А.І. просив суд визнати за нею право користування приміщенням, на умовах, визначених договором оренди, шляхом визнання договору оренди продовженим на той самий строк на тих самих умовах. Зустрічний позов обґрунтований наявністю в орендаря переважного права на пролонгацію договору у зв`язку із відсутністю протягом місяця після закінчення строку дії договору будь-яких заперечень зі сторони орендодавця щодо продовження договору
Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою скасовано рішення Господарського суду Сумської області від 14.05.2018 та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено, а зустрічний позов задоволено, Верховний Суд зазначив, що у цій справі мало місце неповідомлення орендодавцем орендаря про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, а тому відповідно до частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
У справі № 911/1841/17 Київське квартирно-експлуатаційне управління (далі - Позивач) подало позовну заяву про зобов`язання Спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Сапсан-спорт" повернути нерухоме військове майно. Відповідач подав зустрічний позов про визнання Договору продовженим на тих самих умовах і на той самий строк, які були передбачені Договором, а саме на два роки триста шістдесят чотири дні.
04.09.2018 Господарський суд міста Київської області прийняв рішення (залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2019 та постановою Верховного Суду від 21.05.2019), яким первісний позов задовольнив повністю: зобов`язав Відповідача повернути позивачу майно; у задоволенні зустрічного позову відмовив.
Рішення судів мотивовані висновком про припинення Договору та виникнення у Відповідача обов`язку повернути з оренди Майно, який не був виконаний. Суди виходили з того, що Договір припинив дію, оскільки Позивач (орендодавець) однозначно висловив свій намір припинити орендні правовідносини в листах, направлених Позивачем Відповідачу як в місячний термін до закінчення дії Договору, так і протягом місяця після його закінчення, про що Відповідач був обізнаний та що відображено у відповідних листах Відповідача до Третьої особи-2 та Позивача, іншому листуванні, а також у складеному Позивачем акті від 31.05.2017 про неповернення Відповідачем орендованого майна, які у сукупності з фактом подання позову у цій справі 15.06.2017, тобто в межах місяця після закінчення строку дії Договору, свідчать про відмову орендодавця продовжувати дію Договору. При цьому суди вказали, що у спірних правовідносинах не розглядається питання укладення Договору на новий строк із застосуванням переважного права чи досягнення сторонами домовленості про припинення Договору.
Відмова у задоволенні зустрічного позову мотивована відсутністю підстав вважати продовженою дію Договору через звернення Відповідача з заявою на виконання пункту 10.4 Додаткового договору оренди № 42д/ККЕУ з огляду на те, що цей пункт визначає лише додаткову умову, за якою припиняється дія цього договору, однак направлена за місяць до закінчення Договору заява орендаря про свій намір припинити або укласти додатковий договір оренди на новий строк не може нівелювати право орендодавця відмовитись від продовження Договору після спливу строку, на якій він був укладений, незважаючи на існування заяви орендаря про його продовження. При цьому судами встановлені обставини неналежного використання Відповідачем орендованого майна.
Отже у зазначених постановах Верховного Суд, наведених скаржником у якості підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, висловлено правовий висновок щодо застосування положень частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" щодо продовження строку договору оренди на такий саме строк, на який цей договір укладався. Судами у наведених справах досліджувалося питання продовження строку договору оренди на такий саме строк, на який цей договір укладався, а також обставини щодо наявності або відсутності заяви однієї із сторін договору про припинення або зміну умов договору оренди на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку.
Водночас, у справі № 910/4130/20, яка переглядається, ураховуючи зміст позовних вимог, судами досліджувалося питання щодо застосування статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в контексті встановлення обставини щодо наявності або відсутності підстав для укладення/продовження спірного договору оренди на новий термін, право на яке передбачено у пункті 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Верховний Суд наголошує, що як убачається зі змісту позовної заяви, її обґрунтовано закінченням строку дії договору та наявністю наміру постійної комісії
Київської міської ради з питань власності змінити договір на нових умовах та зі змісту зустрічної позовної заяви, ТОВ "ДІАМЕД" просило суд визнати укладеною додаткову угоду до договору № 1832-1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду на умовах направленого 25.05.2020 ТОВ "ДІАМЕД" проекту додаткової угоди щодо терміну дії договору, який продовжується на 2 роки та 364 дні на підставі рішення постійної комісії Київради з питань власності, оформленим протоколом від 30.06.2017 № 55 (пункт 9.1. договору), тобто саме на новий термін.
Таким чином, правові висновки Верховного Суду, викладені справах № 904/1207/19, № 904/7825/17, № 911/1841/17, № 914/204/17, № 920/120/18, № 904/8389/17 не могли бути взяті до уваги господарським судом апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної постанови у цій справі, оскільки судові рішення у справах, на які посилався скаржник, хоча і прийняті із застосуванням статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", але за інших фактичних обставин, з урахуванням інших доказів, поданих сторонами, у залежності від оцінки яких і були прийняті судові рішення, а відтак відповідні доводи заявника фактично спрямовані на перегляд та переоцінку обставин справи, встановлених апеляційним господарським судом. Взагалі правовідносини у справах № 904/1207/19, № 904/7825/17, № 911/1841/17, № 914/204/17, № 920/120/18, № 904/8389/17, № 910/7364/18 та № 910/4130/20 різняться за предметами правового регулювання, умовами застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин), а також обґрунтуванням позовних вимог, а саме щодо порушених прав позивачів, що свідчить про неподібність наведених справ.
Посилання скаржника на правову позицію, викладену Верховним Судом у справі № 910/7364/18 (постанова від 06.09.2019), колегією суддів також відхиляються, адже правові висновки, викладені у зазначеній постанові також не могли бути взяті до уваги господарським судом апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної постанови у цій справі, оскільки рішення прийнято за інших фактичних обставин, з урахуванням інших доказів, поданих сторонами. Так в основу судових рішень, ухвалених за наслідками розгляду справи № 910/7364/18 покладено висновок про те, що законодавство не надає право балансоутримувачу виступати орендодавцем щодо орендованого нерухомого майна та мати права орендодавця, то відповідно балансоутримувач не вправі заявляти вимогу про зобов`язання орендаря повернути орендоване майно та повідомляти відповідача про відсутність наміру продовжити договір, що є відмінним від фактичних обставин, встановлених у справі № 910/4130/20, яка переглядається.
За таких обставин наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, у зв`язку з чим касаційне провадження у цій частині необхідно закрити на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.