У Х В А Л А
13 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 761/3986/20
Провадження № 14-123цс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду
цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення суми невиплаченого гарантованого відшкодування та моральної шкоди
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 12 лютого 2020 року у складі судді Фролової І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2020 року у складі колегії суддів Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.та
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про стягнення суми невиплаченого гарантованого відшкодування та моральної шкоди.
Позов мотивований тим, що 19 травня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Старокиївський банк" (далі - ПАТ "Старокиївський банк") та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу № 8109, згідно з яким позивачці відкрито банківський рахунок клієнта № НОМЕР_1 у євро.
Згідно з умовами договору протягом травня 2014 року вона внесла на рахунок № НОМЕР_1 кошти в розмірі 13 081 євро.
17 червня 2014 року банк віднесено до категорії неплатоспроможних.
У жовтні 2014 року позивачка звернулася з позовом до Фонду з вимогами про включення до реєстру вкладників.
20 березня 2019 року постановою Верховного Суду у справі № 826/16422/14 позов ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема зобов`язано уповноважену особу Фонду включити ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
Указувала, що ще у 2014 році вона мала отримати належні до відшкодування кошти за вкладом у розмірі 200 000 грн.
Позивачка неодноразово протягом 2016 - 2019 років зверталася до Фонду із заявами про виплату відшкодування коштів за вкладом, однак гарантоване законом відшкодування за договором вкладу в розмірі 200 000 грн Фонд їй не виплатив.
14 січня 2020 року на заяву ОСОБА_1 від 04 грудня 2019 року Фонд повідомив, що відповідно до частини сьомої статті 26 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI) він завершив виплати гарантованих сум відшкодування вкладникам ПАТ "Старокиївський банк". Ліквідація банку вважається завершеною, банк ліквідовано, тому повноваження Фонду як ліквідатора ПАТ "Старокиївський банк" припинено.
Указувала, що їй спричинено майнову і моральну шкоду у зв`язку з неналежним розглядом відповідачем її скарг та заяв та безпідставною відмовою визнати обов`язок виплатити відшкодування коштів за вкладом, покладений на Фонд законом та підтверджений рішенням Верховного Суду.
Просила суд стягнути з відповідача суму невиплаченого гарантованого відшкодування в розмірі 200 000 грн та 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
12 лютого 2020 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 червня 2020 року, у відкритті провадження у справі відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що ця справа має розглядатися в порядку адміністративного судочинства, оскільки вимоги про стягнення з Фонду гарантованої суми підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
На підтвердження вказаних в ухвалі мотивів суд першої інстанції послався на висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16 (провадження № 61-126апп18), від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16 (провадження № 11409апп18), від 06 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц (провадження 14-180цс18), від 23 січня 2019 року у справі № 285/489/18-ц (провадження № 14-470цс18), від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19), від 24 квітня 2019 року у справі № 761/2499/18 (провадження №14-176цс19) та від 18 вересня 2019 року у справі № 194/1149/17 (провадження 14-176цс19).
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди дійшли помилкового висновку про необхідність розгляду справи в порядку адміністративного судочинства. Суди не надали належної оцінки доводам позивачки, не встановили характер спірних правовідносин, не дослідили зміст порушеного права, за захистом якого вона звернулася, зробили неналежний висновок про наявність між нею і Фондом публічно-правових відносин.
Указала, що вона просить стягнути не суму гарантованого відшкодування, а відшкодувати майнову шкоду в розмірі гарантованого відшкодування, тому предметом спору є відшкодування шкоди, завданої відмовою Фонду у виплаті гарантованої суми відшкодування. Спір про відшкодування гарантованої суми в розмірі, що не перевищує 200 000 грн, вирішений Верховним Судом у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 826/16422/14 (провадження № К/9901/6245/18).
Позов заявлено після ліквідації ПАТ "Старокиївський банк", коли повноваження Фонду як ліквідатора припинені, що означає припинення Фондом владних управлінських функцій з організації виплат відшкодування гарантованої суми. Період існування права на гарантоване відшкодування настає з початком введення тимчасової адміністрації і припиняється з моменту ліквідації банку. У зазначений період Фонд здійснює владно-управлінські функції, оспорювання яких можна віднести до публічно-правових спорів. Оскільки ОСОБА_1 звернулася до суду після завершення ліквідації банку, то до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми Закону № 4452-VI.
Частиною третьою статті 5 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено єдиний спосіб захисту її порушеного права - відшкодування завданої шкоди у грошовій формі, тому вона звернулася до суду з позовом про відшкодування шкоди, і такий спір має розглядатися в порядку цивільного судочинства.
Звернула увагу на те, що станом на день звернення з касаційною скаргою відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах, наслідком чого є невизначеність у судовій практиці при розгляді подібних справ.
11 серпня 2020 року ухвалою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.
У вересні 2020 року Фонд надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, який мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновків суддів про необхідність розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства вважав обґрунтованими.
31 травня 2021 року ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.
16 червня 2021 року колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду постановлено ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, оскільки позивачка оскаржує судові рішення з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції, яка керувалася такими міркуваннями.
Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо:
- учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції;
- учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову в подібних правовідносинах;
- Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору в подібних правовідносинах.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказала, що оскаржувані судові рішення мотивовані тим, що спір про стягнення з Фонду гарантованої суми підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Обґрунтовуючи порушення судами правил предметної юрисдикції, ОСОБА_1 посилається на те, що вона звернулася до Фонду з указаним позовом після ліквідації ПАТ "Старокиївський банк", коли повноваження Фонду як ліквідатора припинені, та просила стягнути не суму гарантованого відшкодування, а відшкодувати майнову шкоду в розмірі гарантованого відшкодування.
З огляду на те, що в цій справі оскаржуються судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду не викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору в подібних правовідносинах, тому колегія суддів вважала за необхідне передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно із частиною шостою статті 403 ЦПК України.
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Фонду та просила стягнути невиплачене гарантоване відшкодування за договором вкладу від 19 травня 2014 року № 26200502917801 у розмірі 200 000 грн та 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Суди попередніх інстанцій, урахувавши правові висновки Великої Палати Верховного Суду, зробили висновки про те, що вимоги про стягнення з Фонду гарантованої суми відшкодування підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. На Велику Палату Верховного Суду покладено обов`язок висловлення правових позицій з приводу юрисдикційності спорів.
Великою Палатою Верховного Суду за період 2018 - 2020 років розглянуто низку подібних справ за позовами фізичних осіб до Фонду стосовно порушення прав фізичних осіб на отримання коштів за вкладом в межах гарантованої суми відшкодування, висловлено позицію щодо визначення предметної юрисдикції в подібних правовідносинах та зроблено такі висновки.
Законом № 4452-VI встановлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, установлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема: здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами; акумулювання коштів, отриманих з джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
Відповідно до частин першої, другої та сьомої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 грн. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Під час тимчасової адміністрації вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами за договорами, строк дії яких закінчився станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, та за договорами банківського рахунку з урахуванням вимог, визначених частиною четвертою цієї статті. Фонд завершує виплату гарантованих сум відшкодування коштів за вкладами у день подання документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи.
Нормами статті 27 Закону № 4452-VI встановлений порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, і покладено на уповноважену особу Фонду обов`язок складати перелік рахунків вкладників та визначати розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку. Затвердження реєстру відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, покладено на виконавчу дирекцію Фонду. Здійснення виплати гарантованих сум відшкодування покладено на Фонд та визначено порядок здійснення розрахунків з вкладниками (стаття 28 цього Закону).
За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
Таким чином, за змістом наведених правових норм Фонд є державною спеціалізованою установою, юридичною особою публічного права, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно виплати гарантованого державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 06 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 285/489/18-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18, від 12 червня 2019 року у справі № 285/457/18, від 18 вересня 2019 року у справі № 194/1149/17, від 15 січня 2020 року у справі № 334/452/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 234/11395/14-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 761/29213/18 та багатьох інших.
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 334/452/18 указано, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди є похідними від основних вимог та за правилами частини п`ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають розгляду адміністративним судом, оскільки заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Отже, Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикційності спору в подібних правовідносинах і така позиція із цього питання є усталеною.
В ухвалі від 16 червня 2021 року колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не зазначила обставин, які б дозволяли не застосовувати наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду.
Крім того, постановою Касаційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року у справі № 826/16422/14 позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано бездіяльність уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Старокиївський банк" протиправною та зобов`язано уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "Старокиївський банк" надати до Фонду додаткову інформацію про ОСОБА_1 як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодування коштів згідно з договором банківського рахунку № 8109 від 19 травня 2014 року в ПАТ "Старокиївський банк" за рахунок Фонду.
Зобов`язано уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "Старокиївський банк" включити ОСОБА_1 до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Тобто статус позивачки як вкладника вже встановлено у справі № 826/16422/14.
Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина перша статті 1058 Цивільного кодексу України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування в порядку, передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.
До припинення банку та після ухвалення судового рішення, яким було визначено статус позивачки як вкладника, Фонд, як вказує ОСОБА_1, зобов`язання не виконав.
При цьому гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI.
Державна гарантія виплати Фондом коштів за відповідним вкладом в межах гарантованої суми відшкодування не змінює свого правового статусу з припиненням банку.
Припинення банку як юридичної особи не може бути підставою для невиплати відшкодування, передбаченого законодавством та судовим рішенням.
Подібні висновки містяться в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 квітня 2021 року у справі № 200/14379/19-а, від 26 травня 2021 року у справі № 200/3647/20-а та від 26 травня 2021 року у справі № 200/2345/20-а.
Тобто є усталена практика розгляду вказаної категорії справ Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Щодо таких висновків іншого касаційного суду у складі Верховного Суду Касаційній цивільний суд у складі Верховного Суду в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не заперечував.
Крім того, ОСОБА_1, оскаржуючи судові рішення судів попередніх інстанцій з підстав порушення судами правил юрисдикції, не обґрунтувала зазначені порушення наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову в подібних правовідносинах, як те визначено в пункті 2 частини шостої статті 403 ЦПК України.
Згідно із частиною шостою статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору в подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України.
Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду