Постанова
Іменем України
12 липня 2021 року
м. Київ
справа № 759/4149/17
провадження № 51-5290км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої Вус С.М.,
суддів Стороженка С.О., Чистика А.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Голубенко О.В.,
прокурорів Комбарова Г.В., Ченківського О.О.,
захисників Замковенка М.І., Замковенка О.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні Комбарова Геннадія Вікторовича на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 03 червня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 24 липня 2020 року стосовно ОСОБА_1 в кримінальному провадженні № 42016160690000034 за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця провінції Тартус Сирійської Арабської Республіки, жителя м. Арватт зазначеної провінції, громадянина Сирійської Арабської Республіки, раніше не судимого,
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 332-1, ч. 1 ст. 366 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Святошинського районного суду м. Києва від 03 червня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 332-1 та ч. 1 ст. 366 КК України і виправдано, оскільки не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати.
Прийнято рішення щодо запобіжного заходу, речових доказів та процесуальних витрат.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 липня 2020 року зазначений вирок місцевого суду залишено без змін.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 відповідно до зміненого обвинувачення обвинувачувався в тому, що він як капітан судна "Sky Moon" ІМО № НОМЕР_1, ММSI № НОМЕР_2, міжнародний позивний 5IM737, 1978 року побудови, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, з корисливих мотивів, з метою заподіяння шкоди інтересам держави Україна, а саме: підриву авторитету державної влади шляхом ігнорування Конституції України, Митного кодексу України, законів та інших нормативних актів України, порушення її суверенних прав на територіальну цілісність і недоторканість, перешкоджання та позбавлення уповноважених законодавством України посадових осіб здійснювати контроль за переміщенням на окуповану територію АР Крим і з неї транспортних засобів (морських суден), вантажів (товарів) та осіб, сприяння державі-окупанту у здійсненні торговельних операцій всупереч санкціям, які застосовано до Російської Федерації Україною та іншими державами, і для особистого збагачення шляхом здійснення за грошову винагороду незаконних рейсів до закритих портів Кримського півострову, порушуючи вимоги статей 17-19 Конвенції Організації Об`єднаних Націй з морського права від 10 грудня 1982 року (UNCLOS-82), правил 4, 6, 7, 13 глави ІV, правила 12 глави V Міжнародної конвенції з охорони людського життя на морі 1974 року (SOLAS-74), статей 165-169 Акта про морський транспорт Занзібару 2006 року № 5, ст. 62 Кодексу торговельного мореплавства Республіки Молдова, наказу Міністерства інфраструктури України від 16 червня 2014 року № 255 "Про закриття морських портів", доведеного до експлуатантів морських суден Циркулярним листом Міжнародної морської організації (IMO) від 29 жовтня 2015 року № 3602, п. 3.4 ст. 3, п. 6.3 ст. 6, п. 12.4 ст. 12 Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території", ст. 329 Митного кодексу України, ст. 9 Закону України "Про державний кордон України", розпорядження Кабінету міністрів України від 30 квітня 2014 року № 424-р "Про тимчасове закриття пунктів пропуску через державний кордон та пунктів контролю", ч. 2 ст. 10 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", за попередньою змовою групою осіб, упродовж січня-листопада 2016 року, діючи кожного разу повторно, систематично вчиняв порушення порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї за обставин, детально наведених у вироку.
Крім того, ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він як капітан судна "SkyMoon" ІМО № НОМЕР_1, ММSI № НОМЕР_2, міжнародний позивний 5IM737, 1978 року побудови, тобто будучи службовою особою, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи з прямим умислом, з метою приховання вчиненого порушення порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, незаконного переміщення з неї вантажу без проходження митного та інших видів контролю державними органами України, порушуючи вимоги вищевказаних нормативно-правових актів, а також п. "b" ст. 1, ч. 3 ст. 3 Міжнародної конвенції про уніфікацію деяких правил про коносаменти 1924 року (у редакції Протоколів від 23 лютого 1968 року та 21 грудня 1972 року), п. 7 ст. 1, ст. 14, ч. 1 ст. 15 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про морське перевезення вантажів 1978 року (Гамбурзькі правила 1978 року), 18 листопада 2016 року, перебуваючи на території закритого морського порту Севастополь, вчинив складання і видачу завідомо неправдивих офіційних документів - коносамента про завантаження на судно "SkyMoon" технічної соди у кількості 2195,9 тон, вантажовідправником якої є ПАТ "Кримський содовий завод" (вул. Проектна, 1, м. Красноперекопськ, АР Крим), яке діяло за дорученням компанії NTA Invest Group S.R.O. (Krivoklatska 455, Praha 9, Czech Republic, 19000), а вантажоодержувачем -компанія I.M. Glass Conteiner Prim (str. Uzinelor 201, or. Chisinau, Moldova, MD-2023), а також коносамента про завантаження на судно "Sky Moon" технічної соди у кількості 809,3 тон, вантажовідправником якої є ПАТ "Кримський содовий завод", яке діяло за дорученням компанії NTA Invest Group S.R.O., а вантажоодержувачем - компанія Sinerex-S, із внесеними до них завідомо неправдивими відомостями про завантаження переліченого вантажу та складання цих документів у порту Темрюк (Російська Федерація), що не відповідало дійсності, підписавши їх та засвідчивши свій підпис печаткою капітана судна, тим самим надавши документам статусу офіційних.
Стороною обвинувачення дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 2 ст. 332-1 КК України як порушення порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї з метою заподіяння шкоди інтересам держави, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, та за ч. 1 ст. 366 КК України - як складання і видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
На обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про незаконне затримання ОСОБА_1, яке начебто відбулося 30 листопада 2016 року під час затримання прикордонниками судна "Sky Moon", капітаном якого був ОСОБА_1, та при цьому безпідставно ототожнив факт затримання судна із затриманням останнього. Також прокурор заперечує висновок суду про порушення права ОСОБА_1 на захист, зокрема в частині забезпечення якісного перекладу процесуальних документів, та не погоджується з висновком суду про те, що ОСОБА_1 не набув статусу підозрюваного через начебто неможливість реалізувати свої права мовою, якою він володіє, та невручення йому письмової підозри в перекладі арабською мовою. Стверджує, що всупереч висновкам суду телефону капітана судна 30 листопада 2016 року не було вилучено, а під час обшуку судна 03 грудня 2016 року порушень вимог закону допущено не було. Також вказує на допущені судом під час оцінки доказів та у частині визначення підстав виправдання протиріччя. Крім того, зазначає, що всупереч вимогам ч. 3 ст. 404 КПК України апеляційний суд необґрунтовано відмовив стороні обвинувачення у повторному дослідженні обставин кримінального провадження, про які просив прокурор, допустив суперечності у своїй ухвалі та не навів аргументованих відповідей на доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурори Комбаров Г.В. і Ченківський О.О. підтримали касаційну скаргу в повному обсязі та просили її задовольнити з наведених у ній мотивів.
Захисники Замковенко М.І. та Замковенко О.М. заперечили проти задоволення касаційної скарги.
Мотиви Суду
За приписами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу (ч. 2 ст. 438 КПК України).
Таким чином, неповнота судового розгляду (ст. 410 КПК України) та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку, чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено можливості скасування касаційним судом рішень судів першої та апеляційної інстанцій з цих підстав.
Натомість зазначені обставини відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 409 КПК України є предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який фактично виступає останньою інстанцією, що надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, якщо в апеляційному суді постає питання про встановлення певного факту в інший спосіб, ніж це було здійснено в суді першої інстанції, тоді повнота дослідження доказів щодо цього факту має бути забезпечена у повному обсязі.
Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку, та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції.
Згідно зі статтями 2, 7, 370, 404, 419 КПК України при перегляді оспорюваного вироку апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 КПК України і відповідно до тих доказів, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції має бути зазначено підстави, на яких її визнано необґрунтованою. Тобто у цьому рішенні слід проаналізувати аргументи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на кожен із них вичерпну відповідь.
Як убачається зі змісту вироку місцевого суду, ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 332-1, ч. 1 ст. 366 КК України та виправдано у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді й вичерпанням можливості їх отримати. Основними підставами для виправдання ОСОБА_1 суд зазначив: недотримання органом досудового розслідування вимог КПК України щодо реалізації права на захист шляхом забезпечення якісного перекладу процесуальних документів та затримання ОСОБА_1 30 листопада 2016 року у спосіб, не передбачений КПК України, без складання протоколу, без роз`яснення прав підозрюваного, без забезпечення участі захисника з моменту затримання.
Не погодившись із виправдувальним вироком стосовно ОСОБА_1, прокурор у кримінальному провадженні подав апеляційну скаргу, в якій порушував питання про скасування зазначеного вироку через невідповідність висновків суду, викладених у ньому, фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що, на його думку, призвело до безпідставного виправдання ОСОБА_1, і просив суд апеляційної інстанції ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 332-1, ч. 1 ст. 366 КК України, з призначенням відповідного кримінального покарання.
На обґрунтування своїх апеляційних вимог прокурор наводив конкретні доводи, за змістом аналогічні доводам його касаційної скарги, які мали бути ретельно перевірені апеляційним судом, і заявив клопотання про допит свідків та дослідження письмових доказів.
Так, з приводу констатованого судом першої інстанції порушення права ОСОБА_1 на захист внаслідок неякісного перекладу ряду процесуальних документів та незасвідчення окремих із них перекладачем прокурор в апеляційній скарзі зазначав, що під час вручення ОСОБА_1 у присутності захисника і перекладача повідомлень про підозру та обвинувального акта разом із перекладами арабською мовою ні від ОСОБА_1, ні від його захисника не надходили заяви про незрозумілість суті підозри та обвинувачення, про невідповідність перекладів оригіналам процесуальних документів, а під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження в порядку ст. 290 КПК України, яке також відбувалося у присутності захисника і перекладача, жодних заяв, клопотань, скарг стосовно якості перекладу та незрозумілості обвинувачення не надходило. Так само, за твердженням в апеляційній скарзі прокурора, не надходило таких заяв від ОСОБА_1 та його захисників і в суді першої інстанції під час підготовчого провадження, яке неодноразово відкладалося для надання часу для спілкування ОСОБА_1 із захисниками та для ознайомлення сторони захисту з матеріалами кримінального провадження. При цьому прокурор в апеляційній скарзі звертав увагу апеляційного суду на те, що під час проведення судом першої інстанції 06 квітня 2017 року підготовчого засідання ОСОБА_1 наголошував на бажанні укласти угоду з прокурором, а в судовому засіданні 31 травня 2017 року прокурором було оголошено обвинувальний акт, після чого суд ретельно роз`яснив ОСОБА_1 суть обвинувачення і з`ясував, чи розуміє він, у чому його обвинувачують та чи визнає він свою винуватість, на що останній заявив, що обвинувачення йому зрозуміле, але вину він не визнає. Про незрозумілість суті обвинувачення ОСОБА_1 заявив лише після заміни захисника під час судового розгляду кримінального провадження. Також прокурор акцентував, що ні від ОСОБА_1, ні від його захисника не надходило клопотань про надання процесуальних документів у справі з перекладом арабською мовою. Правом запросити перекладача на власний вибір ОСОБА_1 не скористався.
При цьому, аргументуючи свою позицію щодо незгоди з висновками суду першої інстанції у цій частині, прокурор посилався на положення ст. 29 КПК України, яка зобов`язує надавати у перекладі на рідну або іншу мову, якою володіє учасник кримінального провадження, якщо він не володіє чи недостатньо володіє державною мовою, тільки судові рішення, якими суд закінчує судовий розгляд по суті. Переклад інших процесуальних документів здійснюється лише за клопотанням зазначених осіб. Як зауважив прокурор, вимоги вказаної статті спрямовані на забезпечення права осіб, які не володіють державною мовою, реалізувати свої права рідною або мовою, якою вони володіють, за участю у випадку необхідності перекладача. Тому, на переконання прокурора, за відсутності заяв ОСОБА_1 та його захисника про незрозумілість вищевказаних процесуальних документів під час їх вручення немає підстав стверджувати про порушення його права на захист через неякісний переклад цих процесуальних документів. Усі слідчі і процесуальні дії у кримінальному провадженні з ОСОБА_1 проводилися за участю перекладача.
Стосовно висновку перекладача Центру перекладів "Тріс" про невідповідність перекладу процесуальних документів оригіналам цих документів прокурор зазначав, що у цьому висновку не наведено обґрунтування, у чому полягає така невідповідність, а тому неможливо зробити висновок, наскільки ця невідповідність вплинула на ефективність здійснення захисту від пред`явленого обвинувачення. Також прокурор звертав увагу на те, що суд не пересвідчився у наявності в цьому центрі перекладача арабською мовою та не з`ясував рівня його кваліфікації.
Як убачається зі змісту ухвали апеляційного суду, відхиляючи вищезазначені доводи апеляційної скарги прокурора, цей суд жодних аргументованих відповідей на них не дав, формально погодившись із викладеними у вироку суду першої інстанції висновками про визнання всіх зібраних органом досудового розслідування та наданих стороною обвинувачення в судовому засіданні доказів недопустимими через порушення права ОСОБА_1 на захист, на реалізацію його процесуальних прав мовою, якою він володіє, та ненабуття ним статусу підозрюваного внаслідок невручення йому письмової підозри в перекладі арабською мовою.
Водночас питання необхідності, обов`язковості та умов залучення перекладача у кримінальних провадженнях стосовно іноземців, складання процесуальних документів державною мовою чи мовою, якою володіє обвинувачений, неодноразово були предметом дослідження Верховного Суду, результати якого відображені, зокрема, в його постановах від 19 липня 2018 року у справі № 358/1981/15-к, від 27 грудня 2018 року у справі № 316/1995/15-к, від 17 вересня 2019 року у справі № 274/3233/18, від 12 листопада 2019 року у справі № 189/1195/17, від 04 лютого 2020 року у справі № 653/3367/16-к, від 11 лютого 2020 року у справі № 226/3474/15-к, від 06 жовтня 2020 року у справі № 761/480/19.
Крім цього, з приводу необґрунтованості висновку суду першої інстанції про незаконне затримання ОСОБА_1 30 листопада 2016 року прокурор в апеляційній скарзі вказував на те, що всупереч наведеному у вироку в суді першої інстанції ні ОСОБА_1, ні його захисники, ні члени команди судна "Sky Moon", ні співробітники Одеського загону морської охорони-свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не заявляли про затримання ОСОБА_1 30 листопада 2016 року. Детально аргументуючи свою позицію в цій частині з посиланням на норми законів України та інших нормативно-правових актів, які регламентують порядок затримання суден і пропуск іноземців на територію України, прокурор стверджував, що судом необґрунтовано факт затримання українськими прикордонниками судна "Sky Moon" за порушення вимог законів України "Про державний кордон", "Про державну прикордонну службу України" ототожнений із затриманням ОСОБА_1 . Водночас, як зазначав прокурор, під час затримання судна його капітан та екіпаж не були обмежені у можливості вільно пересуватися судном, а після проходження встановленої законами України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", "Про прикордонний контроль" процедури прикордонного контролю і надання дозволу прикордонною службою права перетнути державний кордон України, який зокрема ОСОБА_1 отримав 02 грудня 2016 року, всі члени екіпажу мали можливість вільно пересуватися територією України та покидати її. Зокрема, ОСОБА_1 з 02 по 03 грудня 2016 року, з 22 по 26 грудня 2016 року і з 18 по 28 березня 2017 року перебував на лікуванні в Ренійській центральній районній лікарні. Також прокурор наголошував на невідповідності фактичним обставинам викладеного у вироку висновку суду першої інстанції про те, що 30 листопада 2016 року у капітана та членів екіпажу судна "Sky Moon" були вилучені паспорти і книжки моряка, оскільки згідно з даними протоколу обшуку судна, який було проведено 03 грудня 2016 року, їх було видано представником екіпажу ОСОБА_5 під час цієї слідчої дії, тоді ж у кабіні капітана було виявлено і вилучено мобільний телефон ОСОБА_1 . До того ж прокурор указував на те, що особа вважається затриманою відповідно до статей 208, 209 КПК України, якщо вона обмежена у праві вільного пересування саме за вчинення злочину, а не з інших підстав, зокрема, у зв`язку з проходженням прикордонного контролю, перевіркою документів під час перетинання державного контролю чи за вчинення адміністративного правопорушення.
Однак апеляційний суд необґрунтовано погодився з оцінкою судом першої інстанції обставин затримання судна "SkyMoon" як таких, які свідчать про затримання ОСОБА_1, зазначивши, що воно відбулося без складання відповідних процесуальних документів про затримання останнього та за відсутності захисника і перекладача. При цьому апеляційний суд у цій частині фактично продублював висновки, викладені у вироку суду першої інстанції, натомість доказів, на які посилався прокурор, з урахуванням аргументів, викладених у його апеляційній скарзі, не проаналізував та мотивів відхилення доводів прокурора в ухвалі не навів.
Дійшовши висновку про фактичне затримання ОСОБА_1 30 листопада 2016 року за підозрою у вчиненні злочину, апеляційний суд, як наслідок, погодився з висновком суду першої інстанції про незаконність проведення обшуку судна 03 грудня 2016 року за відсутності ОСОБА_1 та його захисника, хоча прокурор у своїй апеляційній скарзі наголошував, що вказана слідча дія була проведена на підставі ухвали слідчого судді, під час обшуку був присутній представник екіпажу Юнес Сабра і перекладач, а згідно з ч. 1 ст. 236 КПК України участь підозрюваного та захисника, а також інших учасників кримінального провадження в проведенні обшуку не є обов`язковою, тож запрошення цих осіб для участі в проведенні вказаної слідчої дії є правом, а не обов`язком слідчого чи прокурора. До того ж на момент проведення обшуку 03 грудня 2016 року жодній особі не було повідомлено про підозру та в порядку ст. 208 КПК України жодної особи не було затримано, а ОСОБА_1 перебував у лікарні, у зв`язку з чим його участь у вказаній слідчій дії була неможлива.
На доводи в апеляційній скарзі прокурора про допущені судом першої інстанції протиріччя під час оцінки матеріалів, отриманих прокурором з Одеського загону морської охорони та додатково наданих під час судового розгляду, взагалі не надано ніякої відповіді в ухвалі апеляційного суду.
Відтак, розглядаючи апеляційну скаргу прокурора, суд апеляційної інстанції зазначив в ухвалі суть її доводів, проте не перевірив їх з достатньою повнотою і дав на них відповіді без аналізу та оцінки доказів, на які посилався прокурор. При цьому апеляційний суд продублював висновки, викладені у вироку суду першої інстанції, обмежившись формальним посиланням на наведені у ньому докази, показання свідків та документи. Водночас власних висновків не сформулював, аргументованих відповідей на доводи апеляції прокурора не дав, мотивів їх відхилення не навів і свого рішення про залишення апеляційної скарги без задоволення, а вироку суду першої інстанції без змін в ухвалі належним чином не вмотивував.
За таких обставин ухвала апеляційного суду не може вважатися такою, що постановлена з додержанням статей 370, 419 КПК України, а допущені судом апеляційної інстанції порушення вимог кримінального процесуального закону з огляду на положення ч. 1 ст. 412 КПК України є істотними, оскільки перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Враховуючи вищенаведене, керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд дійшов висновку, що ухвала суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_1 підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене, повно та всебічно перевірити доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора на вирок місцевого суду, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог кримінального процесуального закону і в залежності від встановленого постановити законне та обґрунтоване судове рішення.