Постанова
Іменем України
12 липня 2021 року
м. Київ
справа № 755/3480/20
провадження № 51-565км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Чистика А. О.,
суддів Єремейчука С. В., Стороженка С. О.,
за участю:
секретаря судового засідання Слободян О. М.,
прокурора Шевченко О. О.,
захисника Святогора О. А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Святогора Олексія Анатолійовича, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1, на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 20 липня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 21 січня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020100040000238 від 12 січня 2020 року, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Руставі Республіки Грузія, який згідно матеріалів кримінального провадження зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, без постійного місця реєстрації та проживання в Україні, раніше судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 20 липня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.
За вироком ОСОБА_1 12 січня 2020 року близько 01:31 через балкон на другому поверсі будинку АДРЕСА_2 проник до квартири АДРЕСА_3 та повторно таємно викрав належний ОСОБА_2 годинник вартістю 1325 грн, однак не зміг довести кримінального правопорушення до кінця з причин, які не залежали від його волі, оскільки був затриманий працівниками поліції.
Київський апеляційний суд ухвалою від 21 січня 2021 року вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 20 липня 2020 року стосовно ОСОБА_1 залишив без змін, а апеляційну скаргу захисника Святогора О. А. - без задоволення.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник Святогор О. А., посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасувати, а кримінальне провадження закрити. Зазначає, що постанова про призначення групи слідчих усупереч вимогам Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) складена та підписана т.в.о. начальника СВ Дніпровського управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві. Вважає, що ця постанова підписана не тією особою, що в ній зазначена. Оскільки слідчі були призначені незаконно, неуповноваженою на те особою, вважає, що всі докази у кримінальному провадженні є недопустимими. Стверджує про порушення права на захист ОСОБА_1 під час досудового розслідування та в суді першої інстанції. Посилається на те, що під час постановлення рішень судами першої та апеляційної інстанцій у кримінальному провадженні не було залучено компетентного перекладача. До того ж у рішеннях судів не зазначено перекладача як учасника провадження. Вказує, що апеляційний розгляд було проведено за відсутності перекладача та його підзахисного, який не отримав копії вироку рідною мовою, а також останньому не було роз`яснено права на оскарження цього вироку та особисту участь у розгляді кримінального провадження в апеляційному суді.
Позиції учасників судового провадження
Захисник Святогор О. А. в судовому засіданні підтримав подану касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Прокурор Шевченко О. О. вважала касаційну скаргу необґрунтованою і просила залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Так, свої висновки щодо доведеності винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення суд першої інстанції обґрунтував показаннями, наданими в суді потерпілим ОСОБА_2, свідками ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, даними протоколів слідчих дій, висновком судової експертизи та іншими доказами.
Дослідивши вказані докази, надавши кожному з них оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України. З такими висновками погодився і апеляційний суд.
Зазначені висновки суду апеляційної інстанції є обґрунтованими, доводів щодо їх незаконності з підстав, передбачених статтями 433, 438 КПК України, касаційна скарга захисника не містить.
Доводи адвоката Святогора О. А. про те, що постанова про призначення групи слідчих у цьому кримінальному провадженні винесена неуповноваженою особою, оскільки т.в.о. начальника СВ Дніпровського управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві Марченко Б. В. не є керівником органу досудового розслідування відповідно до вимог ст. 39 КПК України, а отже, всі зібрані у справі докази, на його думку, є недопустимими, були перевірені судами першої і апеляційної інстанцій та визнані необґрунтованими. Так, ОСОБА_8 згідно з покладеними на нього обов`язками був заступником начальника управління - начальником слідчого відділу та наділений організаційними й іншими повноваженнями, в тому числі і правом призначати слідчих у кримінальному провадженні, що також узгоджується з вимогами ст. 69 Закону України "Про національну поліцію" (т. 1, а.п. 126). При цьому, під час розгляду кримінального провадження суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими доводи захисника про те, що вищезазначену постанову підписав не ОСОБА_8, а інша особа, яка не мала повноважень керівника органу досудового розслідування в розумінні ст. 39 КПК України.
Посилання захисника на порушення права ОСОБА_1 на захист, яке виявилося у недотриманні порядку залучення до судового розгляду перекладача, нездійсненні перекладу судових рішень рідною мовою обвинуваченого, а також проведенні апеляційного розгляду без його участі, не є слушними.
Так, право особи на захист у кримінальному провадженні передбачено положеннями національного законодавства, зокрема ч. 3 ст. 63, п. 6 ч. 3 ст. 129 Конституції України та п. 13 ч. 1 ст. 7, ст. 20 КПК України. Стаття 63 Конституції України закріплює право на захист підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного. Забезпечення права на захист відповідно до ст. 7 КПК України є однією із засад кримінального провадження. Зміст забезпечення права на захист як загальної засади кримінального провадження розкривається у ч. 1 ст. 20 КПК України, зокрема, підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом. Також право на захист забезпечується й іншими нормами КПК України, зокрема статтями 49, 52, 54, 87, 338, 339, а також п. 4 ч. 2 ст. 412.
Відповідно до п. 18 ч. 3 ст. 42 КПК України при розгляді кримінального провадження в суді обвинувачений має право користуватися рідною мовою, отримувати копії процесуальних документів рідною мовою або іншою мовою, якою він володіє, та в разі необхідності користуватися послугами перекладача за рахунок держави.
Згідно зі ст. 29 КПК України суд забезпечує учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись у разі необхідності послугами перекладача в порядку, передбаченому цим Кодексом. Судові рішення, якими суд закінчує судовий розгляд по суті, надаються особі, щодо якої здійснюється провадження, у перекладі на їхню рідну або іншу мову, якою вони володіють. Переклад судових рішень та інших процесуальних документів кримінального провадження засвідчується підписом перекладача.
Можливість обвинуваченого в суді спілкуватися рідною мовою, отримувати копії судових рішень у перекладі на рідну мову або іншу мову, якою він володіє, а також користуватися послугами перекладача є одними із складових у реалізації ним своїх прав на захист та розгляд справи незалежним і неупередженим судом, гарантованих кримінальним процесуальним законом.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, засуджений ОСОБА_1 є громадянином Грузії та українською мовою не володіє. Під час досудового розслідування у кримінальному провадженні брав участь перекладач Бакурадзе З. В., який здійснював переклад процесуальних документів ОСОБА_1, зокрема й обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування (т. 1, а.п. 10-22) з української грузинською мовою, а також брав участь і під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції. Так, у судовому засіданні 10 березня 2020 року суд установив особу перекладача, попередив про кримінальну відповідальність за здійснення завідомо неправильного перекладу та відмову від виконання покладених на нього обов`язків. Достатній рівень володіння перекладачем українською мовою підтверджено, крім копій, наявних у матеріалах кримінального провадження дипломів Бакурадзе З. В., серед яких і диплом кандидата наук за спеціальністю міжнародних відносин та історії дипломатії (т. 1, а.п. 33-36), також і технічними записами судових засідань суду першої інстанції.
Цими ж записами підтверджено, що зауважень стосовно якості здійсненого перекладу, нерозуміння суті процесуальних дій під час розгляду в суді першої інстанції від ОСОБА_1 не надходило. Також усупереч доводам захисника перекладач Бакурадзе З. В. брав участь у всіх судових засіданнях, в яких суд проводив процесуальні дії за участю ОСОБА_1, а саме 10 березня, 27 квітня, 02, 15, 19 червня, 20 липня 2020 року (т. 1, а.п. 59-64, 202-207, т. 2, а.п. 43-52, 79-84, 106-108, 142-146). Крім того, під час останніх двох судових засідань ОСОБА_1 був представлений захисником - адвокатом Святогором О. А., який відводів перекладачу з приводу сумнівів у якості перекладу не заявляв, зауважень із цього приводу суду не подавав та в апеляційному порядку вироку з цих підстав також не оскаржував.
Як убачається з розписки від 20 липня 2020 року, перекладач Бакурадзе З. В. одразу після проголошення вироку зробив усний переклад рідною мовою ОСОБА_1 та роз`яснив порядок оскарження цього вироку (т. 2, а.п. 161). Надалі головуюча звернулася з листом на адресу начальника Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві ОСОБА_10 з проханням залучити перекладача для здійснення перекладу зазначеного вироку суду першої інстанції з української грузинською мовою (т. 2, а.п. 171), і такий було вручено ОСОБА_1 18 вересня 2020 року, що підтверджується наданою ним розпискою працівникам Державної установи "Київський слідчий ізолятор".
Так, відповідно до вимог ч. 4 ст. 401 КПК України обвинувачений підлягає обов`язковому виклику в судове засідання для участі в апеляційному розгляді, якщо в апеляційній скарзі порушується питання про погіршення його становища або якщо суд визнає обов`язковою його участь, а обвинувачений, який утримується під вартою, - також у разі, якщо про це надійшло його клопотання.
Однак у цьому провадженні питання про погіршення становища ОСОБА_1 не порушувалося, а підстав для визнання обов`язкової участі обвинуваченого в апеляційному розгляді судом апеляційної інстанції встановлено не було.
Крім того, згідно з матеріалами кримінального провадження апеляційний суд надсилав ОСОБА_1, який на час апеляційного розгляду утримувався в Державній установі "Київський слідчий ізолятор", копії ухвали про відкриття апеляційного провадження від 22 вересня 2020 року та апеляційної скарги захисника з роз`ясненням права брати участь під час апеляційного розгляду. Таке ж право суд апеляційної інстанції повторно роз`яснював ОСОБА_1 у ході призначення справи до розгляду на 26 листопада 2020 року (т. 2, а.п. 199, 201), а також після вказаного судового засідання, яке було відкладено на 21 січня 2021 року у зв`язку з неявкою захисника Святогора О. А.
Проте, із заявою про бажання брати участь в судовому засіданні під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_1 не звертався, а тому підстав для його етапування у суду апеляційної інстанції не було. Таким чином доводи захисника про здійснення розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку за відсутності перекладача є необґрунтованими. Крім того, в апеляційному суді інтереси засудженого представляв захисник Святогор О. А., який у судовому засіданні 21 січня 2021 року заперечень щодо можливості розгляду справи за відсутності ОСОБА_1 також не висловлював, клопотань про відкладення розгляду з цього приводу не заявляв (т. 2, а.п. 211, 212).
З огляду на те, що вироку суду першої інстанції обвинувачений не оскаржував в апеляційному порядку, як не оскаржував він і ухвали апеляційного суду, якою вирок суду першої інстанції було залишено без змін, з урахуванням вимог ст. 22 КПК України слід розуміти, що обвинувачений, обстоюючи свою правову позицію, не вважав за доцільне скористатися на згаданій стадії провадження своїми процесуальними правами.
Вимогами кримінального процесуального закону передбачено, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.
Указані вимоги закону дотримано апеляційним судом під час постановлення ухвали за наслідками апеляційного розгляду в цьому кримінальному провадженні.
Переглянувши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до ст. 419 КПК України дав належну оцінку доводам, викладеним в апеляційній скарзі захисника, які є аналогічними доводам у касаційній скарзі, та обґрунтовано визнав їх неспроможними. З наведеними в ухвалі апеляційного суду висновками щодо законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції погоджується й колегія суддів касаційного суду.
Ухвалу апеляційного суду належним чином мотивовано, вона відповідає вимогам статей 370 і 419 КПК України. Копію цього судового рішення було вручено ОСОБА_1 29 січня 2021 року, що також підтверджується його розпискою, наданою працівникам Державної установи "Київський слідчий ізолятор".
Таким чином, доводи захисника щодо порушення права ОСОБА_1 на захист з підстав недотримання судами вимог статей 29, 42, 68 КПК України є необґрунтованими.
Враховуючи те, що під час касаційного розгляду не було встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність або невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, які би були безумовними підставами для скасування або зміни судових рішень, касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд