Постанова
Іменем України
07 липня 2021 року
м. Київ
справа № 591/2616/18
провадження № 61-14042св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Ануфрієв Олександр Володимирович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - ОСОБА_2, на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 05 лютого 2020 року у складі судді Сидоренко А. П. та постанову Сумського апеляційного суду від 29 квітня 2020 року у складі колегіє суддів:
Ткачук С. С., Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Ануфрієв О. В., про визнання заповіту недійсним.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_7, після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої входить частина житлового будинку, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 . Спадкоємцями першої черги є вона, син спадкодавця ОСОБА_6 та його дочка від першого шлюбу -
ОСОБА_5, син спадкодавця від третього шлюбу ОСОБА_3 та третя дружина батька, з якою вони спільно не проживали, ОСОБА_4
ІНФОРМАЦІЯ_2 у померлого спадкодавця стався інсульт головного мозку, внаслідок чого він втратив свідомість та був госпіталізований. Після виписки з лікарні померлий ОСОБА_7 потребував сторонньої допомоги, яку йому надавали вона, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Вказувала, що у період з 18 листопада 2016 року доглядаючи за її покійним батьком, ОСОБА_4 скориставшись його безпорадним станом, звернулася до нотаріуса та використовуючи психологічний вплив та його залежність від неї, змусила останнього написати заповіт на все належне йому майно на користь їх спільного з ОСОБА_4 сина - ОСОБА_3 . Вказувала, що укладений померлим спадкодавцем заповіт не відповідає формі заповіту та порядку його посвідчення, а також вимогам чинного законодавства, суперечить дійсному волевиявленню померлого ОСОБА_7 .
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним з моменту посвідчення заповіт її батька, ОСОБА_7, складений на ім`я ОСОБА_3 від 18 листопада 2016 року та посвідченого приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Ануфрієвим О. В. у зв`язку з невідповідністю змісту заповіту дійсному волевиявленню спадкодавця та порушенням нотаріусом Ануфрієвим О. В. вимог чинного законодавства України щодо форми та порядку посвідчення цього заповіту.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 05 лютого 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами того, що
ОСОБА_4, використовуючи психологічний вплив та залежність ОСОБА_7 від неї, змусила його написати заповіт на користь ОСОБА_3 . Крім того, не знайшов свого підтвердження той факт, що заповідач мав перешкоди самостійно вирішувати питання щодо своїх цивільних прав та обов`язків, як майнових, так і немайнових, а тому він мав можливість вільно здійснювати розпорядження на випадок своєї смерті.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Сумського апеляційного суду від 29 квітня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 05 лютого 2020 року залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції, що спадкодавець під час укладення заповіту не перебував під психологічним впливом та не зазнавав перешкоди щодо вільного розпорядження на випадок свої смерті, а тому його воля при укладанні заповіту обмежена не була.
ОСОБА_7 хворів на дисциркуляторну енцефалопатію ІІ - ІІ змішаного ґенезу, ст. субкомпенсації, від якої лікувався на умовах стаціонару, але вказані обставини не дають підстав для однозначного висновку стосовно того, що у в процесі хвороби ОСОБА_7 весь час перебував у стані, що не давав йому можливості усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними, як не свідчать і про відсутність його волі на складання оскаржуваного заповіту, оскільки для встановлення цих обставин необхідні спеціальні знання в галузі медицини, однак, позивач не скористався своїм правом на подання вказаного доказу та не заявляв до суду першої інстанції клопотань щодо її проведення і відповідних висновків експерта до суду також не надав. Водночас, колегія суддів при вивченні фактичних обставин справи виходила з презумпції правомірності укладеного спадкодавцем правочину, яким є заповіт.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2020 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме: не досліджено зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилено клопотання про витребування доказів учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункти 1, 3 частини третьої
статті 411 ЦПК України), просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що свідками було підтверджено ту обставину, що спадкодавець був матеріально та фізично залежний від ОСОБА_4, оскільки не міг себе самостійно обслуговувати. Крім того, під час складання заповіту спадкодавець не міг самостійно прочитати його текст або підписати, а також самостійно висловити свою волю. Вказує, що нотаріусом не було зазначено в тексті заповіту даних стосовно особи, яка підписала заповіт замість спадкодавця, а також не засвідчено справжність її підпису у заповіті.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
У жовтні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Ануфрієв О. В., про визнання заповіту недійсним призначено до судового розгляду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3, поданий представником - ОСОБА_10, на касаційну скаргу
ОСОБА_1, у якому він просив вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення - без змін.
У листопаді 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив приватного нотаріуса сумського міського нотаріального округу Сумської області Ануфрієва О. В., на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому він просив вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
18 листопада 2016 року ОСОБА_7 склав заповіт, відповідно до якого усе своє майно, що буде належати йому на день його смерті, де б воно не знаходилось і з чого б не складалось, а також все те, на що він за законом буде мати право заповів ОСОБА_3 . Заповіт посвідчено приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу, а також в ньому зазначено, що заповіт складено об 11 год. 55 хв. за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 65, т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 помер у м. Києві, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а. с. 9, т. 1).
Відповідно до копії виписки з медичної карти стаціонарного хворого
№ 4396/1115 ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, перебував на лікуванні в неврологічному судинному відділенні КУ СМКЛ № 4 з 11 жовтня 206 року по 26 жовтня 2016 року та мав ряд захворювань (а. с. 11, т. 1).
Згідно із свідоцтвом про народження батьком ОСОБА_6, яка 02 червня 2012 уклала шлюб з ОСОБА_11, є ОСОБА_7 (а. с. 7, 8, т. 1).
Відповідно до копії витягу зі справи № 02-33 Реєстру для реєстрації нотаріальних дій 18 листопада 2016 року було вчинено нотаріальну дію під номером 1555 - посвідчення заповіту, під час якої встановлено особи ОСОБА_7 та ОСОБА_12 . Також зазначено, що у зв`язку з хворобою ОСОБА_7 за його дорученням текст документу підписано
ОСОБА_12 . Заповіт НВІ 445735 у зв`язку з хворобою ОСОБА_7 посвідчено за місцем проживання: АДРЕСА_1
(а. с. 71-73, т. 1).
Згідно із копією справи № 01-26 журнал обліку викликів нотаріуса для вчинення нотаріальних дій поза приміщенням державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, приміщенням, яке є робочим місцем приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Ануфрієва О. В. 18 листопада 2016 року об 11 год. 00 хв. ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_3 ) зробив виклик для виїзду нотаріуса.
18 листопада 2016 року об 11 год. 45 хв. було здійснено виїзд для реєстрації заповіту р/№ 1555 (а. с. 74-75, т. 1).
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_13, подана представником - ОСОБА_2, задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1277 ЦК України).
Згідно із положеннями статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Частиною другою статті 1257 ЦК України передбачено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним (частини друга та третя статті 1254 ЦК України).
За правилами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статі 203 цього Кодексу.
Частиною третьою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Частиною першою статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 89 ЦПК України.
Висновок експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Сам по собі факт наявності у заповідача захворювань не є достатнім доказом його неспроможності розуміти значення своїх дій та/або керувати ними при складанні заповіту і не спростовує презумпцію психічного здоров`я.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження недійсності оспореного заповіту, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у позові в цій справі, у зв`язку із його недоведеністю.
Аргументи касаційної скарги про те, що суди не надали оцінку зібраним в справі доказам, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані.
Суди попередніх інстанцій, відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, оцінили докази у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду є достатньо вмотивованими та містять відповідні висновки щодо оцінки доказів, в межах підстав та предмету позову.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Доводи касаційної скарги про те, що нотаріусом порушено вимог щодо форми заповіту та його посвідчення, є необґрунтованими, враховуючи таке.
Відповідно до частини четвертої статті 207 ЦК України якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Аналогічне положення міститься в пункті 1.8. глави 3 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (в редакції на момент складання заповіту).
Згідно з пунктом 1.7 глави 3, розділу ІІ цього Порядку нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається перед його підписом.
Дослідивши зміст складеного заповіту, суди дійшли висновку, що його було записано нотаріусом зі слів спадкодавця. Внаслідок хвороби ОСОБА_7 за його дорученням та у його присутності і присутності нотаріуса текст заповіту підписано ОСОБА_12 . Особи заповідача та ОСОБА_12 встановлено, їх дієздатність перевірено. Також заповіт містить посилання на те, що заповіт до підписання прочитаний уголос заповідачем
ОСОБА_7 . Тобто, нотаріусом під час посвідчення заповіту було дотримано порядок його посвідчення.
Отже, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини першої 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду