Постанова
Іменем України
07 липня 2021 року
м. Київ
справа № 127/2-200/2004
провадження № 61-16384св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач)
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
заявник (стягувач) - ОСОБА_1, заінтересована особа (боржник) -Печерський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва, суб`єкт оскарження - державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві Гаврилів Андрій Володимирович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 21 червня 2019 року у складі судді Антонюка В. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 18 липня 2019 року у складі колегії суддів: Якименко М. М., Ковальчука О. В., Шемети Т. М.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон України № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1, заінтересована особа - Печерський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва
(далі - Печерський РВ ДВС міста Києва), звернувся до суду зі скаргою
на постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ у місті Києві) Гавриліва А. В. про закінчення виконавчого провадження.
Скарга мотивована тим, що рішенням Замостянського районного суду міста Вінниці від 01 березня 2004 року у справі № 2-200-2004 зобов`язано Державну акціонерну компанію "Укрресурси" (далі - ДАК "Укрресурси") змінити дату наказу від 07 березня 2002 року № 12-а-к про звільнення ОСОБА_1, виданого на виконання рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 25 січня 2001 року, та провести з ним повний розрахунок. Цим же рішенням суду стягнуто з ДАК "Укрресурси" на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з розглядом трудового спору, в розмірі 900 грн та на оплату адвоката - 100 грн, а всього - 1 000 грн.
Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 17 липня 2014 року у справі "Яворовенко та інші проти України" Державу Україна зобов`язано, зокрема виконати упродовж трьох місяців вищевказане рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 01 березня
2004 року.
Відповідно до виконавчого листа № 127/2-200/04, виданого 05 липня
2018 року Вінницьким міським судом Вінницької області, уповноважених осіб Печерського РВ ДВС міста Києва зобов`язано виконати рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 01 березня 2004 року.
ОСОБА_1 19 лютого 2019 року отримав постанову державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у місті Києві Гавриліва А. В. від 28 січня
2019 року про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 127/2-200/04, виданого Вінницьким міським судом Вінницької області 05 липня 2018 року, у зв`язку з фактичним виконанням вказаного вище рішення в жовтні 2017 року.
Проте, державним виконавцем не надано скаржнику інформацію про фактичне виконання судового рішення, вказане рішення не виконане
у повному обсязі, тому оскаржувана постанова є передчасною.
Так, заявник вважає, що постанова державного виконавця від 28 січня
2019 року прийнята передчасно, оскільки рішенням Замостянського районного суду міста Вінниці від 01 березня 2004 року зобов`язано змінити дату наказу про звільнення, оформити і видати ОСОБА_1 трудову книжку відповідно до рішення цього ж суду від 25 січня 2001 року, яким визначено конкреті записи про місце роботи і трудовий стаж, провести повний розрахунок, проте, державним виконавцем не надано інформації про виконання цього рішення та не перевірено його фактичне виконання.
Зазначив, що строк на оскарження постанови державного виконавця пропущено з поважних причин, оскільки він вже звертався з аналогічною скаргою, проте апеляційний суд залишив її без розгляду з тих підстав, що суд першої інстанції не вирішив питання про поновлення строку на оскарження постанови державного виконавця. При цьому оскаржувану постанову ОСОБА_1 отримав 19 лютого 2019 року, а до суду зі скаргою вперше звернувся 26 лютого 2019 року.
На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив: поновити строк на звернення до суду зі скаргою; визнати явку до суду державного виконавця з оригіналами матеріалів виконавчого провадження обов`язковою; скасувати постанову від 28 січня 2019 року у виконавчому провадженні
№ 57890117; зобов`язати державного виконавця вчинити виконавчі дії для завершення виконання рішення суду від 01 березня 2004 року в частині проведення повного розрахунку і мір зобов`язального характеру та
в десятиденний строк з дня ухвалення судового рішення повідомити заявника про виконання ухвали суду; прийняти окрему ухвалу, про яку повідомити Міністерство юстиції України, щодо неналежного виконання судових рішень виконавчими органами.
Короткий зміст судових рішень
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 21 червня
2019 року скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що скарга на постанову державного виконавця від 28 січня 2019 року, яка отримана заявником
19 лютого 2019 року, подана до суду лише 19 червня 2019 року, тобто
з пропуском строку, визначеного частиною першою статті 449 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX), підстави для поновлення цього строку відсутні.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 18 липня 2019 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що перебування раніше на розгляді в суді скарги
ОСОБА_1 на ту ж саму постанову державного виконавця не впливає на пропуск процесуального строку і не є підставною для його поновлення при зверненні до суду 19 червня 2019 року. Під час розгляду іншої справи за скаргою ОСОБА_1 на ту ж саму постанову державного виконавця від 28 січня 2019 року суди зазначили, що останній не подав доказів на підтвердження обставин поважності пропуску строку для звернення до суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про поновлення строку та продовження розгляду справи, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 19 лютого
2019 року звернувся до суду зі скаргою на постанову державного виконавця та додав конверт, на якому містився відтиск печатки пошти із зазначенням дати (12 лютого 2019 року) та в якому знаходилася оскаржувана постанова, а також докази перебування на лікарняному з 06 лютого 2019 року
до 18 лютого 2019 року. Проте вказані докази залишені судом першої інстанції поза увагою. У подальшому апеляційний суд постановою
від 11 червня 2019 року скасував ухвалу суду першої інстанції та залишив скаргу без розгляду, оскільки місцевий суд не вирішив питання про поновлення строку.
Також апеляційний суд зазначив, що скаржник може повторно звернутися до суду з метою захисту своїх прав, тому ОСОБА_1 і звернувся повторно зі скаргою, яка є предметом касаційного перегляду.
Заявник підтвердив належними та допустимими доказами поважність пропуску строку на оскарження постанови державного виконавця, проте суди на ці докази не звернули належної уваги.
ОСОБА_1 подав до суду докази перебування на лікуванні з 04 квітня 2019 року до 30 квітня 2019 року включно та з 15 липня 2019 року
до 08 серпня 2019 року включно.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту та вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу.
10 червня 2021 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 червня 2021 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що рішенням Замостянського районного суду міста Вінниці від 01 березня 2004 року у справі № 2-200-2004 зобов`язано
ДАК "Укрресурси" змінити дату наказу від 07 березня 2002 року № 12-а-к про звільнення ОСОБА_1, виданого на виконання рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 25 січня 2001 року, та провести з ним повний розрахунок. Цим же рішенням суду стягнуто
з ДАК "Укрресурси" на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані
з розглядом трудового спору в розмірі 900 грн та на оплату адвоката -
100 грн, а всього - 1 000 грн.
Рішенням ЄСПЛ від 17 липня 2014 року у справі "Яворовенко та інші проти України" Державу Україна зобов`язано, зокрема, виконати упродовж трьох місяців вищевказане рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 01 березня 2004 року.
Відповідно до виконавчого листа № 127/2-200/04, виданого 05 липня
2018 року Вінницьким міським судом Вінницької області, уповноважених осіб Печерського РВ ДВС міста Києва зобов`язано виконати рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 01 березня 2004 року.
Державний виконавець ВПВР УДВС ГТУЮ у місті Києві Гаврилів А. В.
28 січня 2019 року виніс постанову про закінчення виконавчого провадження № 57890117 з примусового виконання виконавчого листа
№ 127/2-200/04, виданого Вінницьким міським судом Вінницької області
05 липня 2018 року про зобов`язання уповноважених осіб Печерського РВ ДВС міста Києва виконати рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 01 березня 2004 року у справі № 127/2-200/2004 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".
Оскаржувана постанова отримана ОСОБА_1 19 лютого 2019 року, а до суду зі скаргою у цій справі останній звернувся 19 червня 2019 року.
Суди також встановили, що ОСОБА_1 26 лютого 2019 року звертався до суду з такою ж самою скаргою на постанову державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у місті Києві Гавриліва А. В. від 28 січня
2019 року, проте у задоволенні вказаної скарги було відмовлено ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 11 квітня 2019 року.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 11 червня 2019 року ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 11 квітня 2019 року скасовано, скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Залишаючи скаргу без розгляду, суд апеляційної інстанції у постанові
від 11 червня 2019 року зазначив, що суд першої інстанції не вирішив питання щодо поновлення або відмову в поновленні строку звернення
з такою скаргою та дійшов передчасного висновку про її розгляд по суті. Доводи ОСОБА_1 стосовно того, що він отримав постанову про закінчення виконавчого провадження 19 лютого 2019 року, а з цією скаргою звернувся до суду 26 лютого 2019 року, тобто в межах десятиденного строку, не підтверджені належними та допустимими доказами.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої та третьої статті 406 ЦПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої
статті 389 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
ЄСПЛ вказує, що право на суд, захищене статтею 6 Конвекції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення ЄСПЛ
від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції"). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення ЄСПЛ від 28 липня 1999 року у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії").
Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають
у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (рішення ЄСПЛ
від 15 жовтня 2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України").
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право
в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Звертаючись до суду зі скаргою (19 червня 2019 року) на постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, ОСОБА_1 вказував, що 19 лютого 2019 року він отримав постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження
№ 57890117 від 28 січня 2019 року та оскаржив її до суду 26 лютого
2019 року.
Вказував, що суд першої інстанції розглянув по суті його скаргу, подану
26 лютого 2019 року, а також дійшов висновку, що строк на оскарження постанови державного виконавця не пропущено. Лише за результатом апеляційного перегляду ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 11 квітня 2019 року, Вінницький апеляційний суд у постанові
від 11 червня 2019 року про залишення скарги без розгляду зазначив, що суд першої інстанції не вирішив питання щодо поновлення або відмову
в поновленні строку звернення з такою скаргою та дійшов передчасного висновку про її розгляд по суті.
Також ОСОБА_1 посилався на додану до скарги копію конверта,
в якому була надіслана оскаржувана постанова державного виконавця
та на якому міститься відтиск печатки пошти із зазначенням дати поштового відправлення - 11 лютого 2019 року, а також копію листка непрацездатності, в якому зазначено, що заявник перебував на стаціонарному лікуванні з 06 лютого 2019 року до 19 лютого 2019 року. Вважав, що звернення до суду зі скаргою 26 лютого 2019 року, яка залишена без розгляду апеляційним судом, є підставою для поновлення строку на оскарження постанови державного виконавця за скаргою, яка подана
19 червня 2019 року.
Залишаючи без розгляду скаргу ОСОБА_1, суди виходили з того, що вказана скарга на постанову державного виконавця від 28 січня 2019 року, яка отримана скаржником 19 лютого 2019 року, подана до суду лише
19 червня 2019 року, тобто з пропуском строку, визначеного частиною першою статті 449 ЦПК України, підстави для поновлення цього строку відсутні. Перебування раніше на розгляді в суді скарги ОСОБА_1 на ту ж саму постанову державного виконавця не впливає на пропуск процесуального строку і не є підставною для його поновлення при зверненні до суду 19 червня 2019 року.
Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з вказаними висновками судів, враховуючи наступне.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, встановлено Законом України "Про виконавче провадження".
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження
і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів
і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Звертаючись до суду зі скаргою, ОСОБА_1 зазначав, що копію постанови про закінчення виконавчого провадження № 57890117 він отримав 19 лютого 2019 року, а зі скаргою звернувся вперше до суду вчасно, а саме 26 лютого 2019 року, проте у задоволенні вказаної скарги було відмовлено ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області
від 11 квітня 2019 року. Вказану ухвалу ОСОБА_1 оскаржив до апеляційного суду. Однак за наслідками апеляційного перегляду прийнято постанову Вінницького апеляційного суду від 11 червня 2019 року про скасування вказаної ухвали місцевого суду від 11 квітня 2019 року та залишення скарги без розгляду у зв`язку з пропуском процесуального строку на оскарження постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження.
Статтею 449 ЦПК України передбачено, що скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права,
у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Відповідно до частини п`ятої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
У системному аналізі вказаних процесуальних норм разом із положеннями пункту "а" частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" свідчать про те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якої пов`язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 03 лютого
2021 року у справі № 2-1441/10 (провадження № 61-17257св20).
За загальним правилом, строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі
у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити
з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, або відсутні докази поважності причин пропуску такого строку, скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах.
З`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 16 червня
2021 року у справі № 361/1335/20 (провадження № 61-15507св20).
Вирішуючи питання про поновлення процесуального строку на оскарження постанови державного виконавця, необхідно виходити з фактичних обставин справи, поведінки заявника, який послідовно вживав дії
з оскарження дій, бездіяльності та рішень державних виконавців, особливості правозастосовчої практики з питань розгляду такої категорій справ.
Пропорційність є однією зі складових верховенства права. Цей принцип спрямований на встановлення розумного балансу між необхідними
у демократичному суспільстві випадками обмеження прав людини
і легітимною метою такого обмеження.
Перевіряючи причини пропущення процесуального строку на оскарження дій, бездіяльності чи рішень державного виконавця, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи. Принцип "пропорційності" тісно пов`язаний з принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип "пропорційності", натомість принцип "пропорційності"
є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком.
Ураховуючи принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав заявника в аспекті статті 6 Конвенції, дотримуючись загальних засад цивільного законодавства, таких як справедливість, добросовісність та розумність, та на забезпечення виконання завдань цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених, невизнаних прав та інтересів, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки наявним у справі доказам та фактичним обставинам, та дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для поновлення відповідного процесуального строку.
Верховний Суд виходить з того, що у питанні поновлення процесуального строку необхідно враховувати баланс інтересів стягувача і боржника, вирішити питання якому принципу надати перевагу: принципу правової визначеності чи принципу забезпечення права на судовий захист, оскільки обидва принципи є елементами принципу верховенства права.
З огляду на наявні у цій справі обставини надання переваги принципу доступу до суду з метою оскарження дій державного виконавця щодо неналежного виконання рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 01 березня 2004 року матиме наслідком забезпечення виконання судового рішення.
При вирішенні питання про те, які підстави можна вважати поважними для поновлення строку звернення до суду з відповідною скаргою, суд має керуватися тим, що вичерпного переліку таких підстав процесуальний закон не містить, вони у кожному конкретному випадку залежать від певних ситуацій.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 439/1493/15-ц (провадження № 61-7804св19).
Оцінюючи причини пропуску строку звернення до суду 19 червня 2019 року з метою оскарження постанови державного виконавця про закриття виконавчого провадження, судам слід було дослідити обставини розгляду скарги, яка була подана до суду 26 лютого 2019 року та постановою Вінницького апеляційного суду від 11 червня 2019 року залишена без розгляду.
Так, розглядаючи скаргу ОСОБА_1, подану до суду 26 лютого
2019 року, апеляційний суд у постанові від 11 червня 2019 року зазначив, що суд першої інстанції не вирішивши питання щодо поновлення або відмови
в поновленні строку звернення з такою скаргою, дійшов передчасного висновку про її розгляд по суті.
Після прийняття Вінницьким апеляційним судом постанови від 11 червня 2019 року про залишення скарги ОСОБА_1 без розгляду, останній повторно (19 червня 2019 року) звернувся до суду зі скаргою, до якої було додано копію конверта, в якому була надіслана спірна постанова державного виконавця та на якому міститься відтиск печатки пошти із зазначенням дати поштового відправлення - 11 лютого 2019 року, а також копію листка непрацездатності, в якому зазначено, що заявник перебував
у стаціонарі з 06 лютого 2019 року до 19 лютого 2019 року.
Наведене не є свідченням неповажності причин пропущення процесуального строку, оскільки така поведінка заявника обумовлена розглядом його скарги (поданої 26 лютого 2019 року) по суті судом першої інстанції та постановлення за результатом її розгляду ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 11 квітня 2019 року про відмову
в задоволенні скарги. Суд першої інстанції не вирішував питання про поновлення строку на оскарження, оскільки вважав, що такий строк не пропущений.
У цій справі заявник не намагається переглянути існуюче рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 01 березня 2004 року, що набрало законної сили, а навпаки, його зусилля спрямовані на виконання державою в особі органів державної виконавчої служби зазначеного рішення, яке тривалий час не виконувалося не з вини заявника.
При цьому, Верховний Суд враховує, що питання тривалого невиконання рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 01 березня
2004 року було предметом розгляду ЄСПЛ, який у рішенні від 17 липня
2014 року у справі "Яворовенко та інші проти України" зазначив, зокрема, що вказане рішення місцевого суду від 01 березня 2004 року набрало законної сили та стало таким, що підлягає виконанню. Однак
ОСОБА_1 не зміг домогтися своєчасного виконання рішення суду.
ЄСПЛ дійшов висновку, зокрема, що рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 01 березня 2004 року, ухвалене на користь
ОСОБА_1, не було виконане у належний час, відповідальність за що несуть державні органи. З огляду на свою усталену практику з цього питання ЄСПЛ зазначив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та
статті 1 Першого протоколу у зв`язку з тривалим невиконанням рішення, ухваленого на користь заявника. Суд також вважав, що було порушення статті 13 Конвенції у зв`язку з тим, що заявник не мав ефективного засобу юридичного захисту для відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням. ЄСПЛ вказав, що держава-відповідач має невиконане зобов`язання.
Відповідно до вимог скарги, яка є предметом касаційного перегляду, ОСОБА_1 так і не зміг домогтися виконання рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 01 березня 2004 року
у повному обсязі, тому постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження є передчасною та порушує законні права та інтереси заявника.
Дійшовши висновку про залишення скарги без розгляду у зв`язку
з пропуском строку на оскарження дій державного виконавця, суди попередніх інстанцій не встановили з якого часу заявник дізнався про порушення його прав, не перевірили, якими доказами підтверджується обізнаність заявника про оскаржувану постанову. При цьому у матеріалах справи відсутні докази, що судами досліджувалися матеріали виконавчого провадження.
Таким чином, всупереч вимог процесуального закону суди не з`ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, зокрема в частині поновлення строку на оскарження постанови державного виконавця, що має суттєве значення для правильного вирішення скарги
ОСОБА_1 з урахуванням вищевказаних норм матеріального права.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.