Постанова
Іменем України
30 червня 2021 року
м. Київ
справа № 308/14313/19
провадження № 61-16158св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 травня 2020 року у складі судді Деметрадзе Т. Р. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Куштана Б. П., Фазикош Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" (далі - ПАТ АБ "Укргазбанк", банк) про визнання незаконним та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
На обґрунтування позову посилався на таке. Він з 20 серпня 2012 року працював у ПАТ АБ "Укргазбанк" на посаді головного економіста відділу продажів фізичним особам управління роздрібних продажів відділення № 280/06 АБ "Укргазбанк". 01 грудня 2017 року наказом від 27 листопада 2017 року № 425П його переведено на посаду заступника начальника відділення № 280/06 АБ "Укргазбанк". Наказом голови правління ПАТ АБ "Укргазбанк" від 05 жовтня 2018 року № 343-П на нього покладено виконання обов`язків начальника відділення № 280/06 на період відпустки начальника відділення ОСОБА_2 з 08 жовтня 2018 року до 21 жовтня 2018 року. 22 жовтня 2018 року працівниками правоохоронних органів йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Суть звинувачення зводилася до того, що виконуючи обов`язки начальника відділення № 280/06 АБ "Укргазбанк", він як службова особа, що займає відповідальне становище, нехтуючи вимогами статуту ПАТ АБ "Укргазбанк", положення про відділення №280/06 АБ "Укргазбанк", своєї посадової інструкції, Закону України "Про банки і банківську діяльність", вчинив умисний корупційний злочин у сфері службової діяльності, а саме, що він нібито одержав від громадянина ОСОБА_3 неправомірну винагороду за передачу йому інформації, що становить банківську таємницю. Вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 вересня 2019 року його визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною третьою статті 368 КК України та повністю виправдано. Під незаконним слідством та судом він перебував майже один рік. Після відсторонення його від посади керівництво банку вчиняло на нього тиск з метою примушування його звільнитися з роботи, у зв`язку з чим він змушений був написати заяву про звільнення з роботи за власним бажанням, яка датована 25 жовтня 2018 року. Після цього у нього різко погіршився стан здоров`я та з 26 жовтня 2018 року він звернувся за медичною допомогою. Відповідно до листка непрацездатності від 26 жовтня 2018 року серії НОМЕР_1, факт захворювання було зафіксовано 26 жовтня 2018 року, запланована дата закінчення лікування вказана - 30 жовтня 2018 року. Проте з 31 жовтня 2018 року лікування продовжено до 02 листопада 2018 року, а з 03 листопада 2018 року - до 07 листопада 2018 року. Надалі з 08 листопада 2018 року до 19 листопада 2018 року він продовжував лікування, що стверджується листком непрацездатності від 19 листопада 2018 року серії НОМЕР_2 . Надалі він продовжував лікування у Закарпатській обласній клінічній лікарні ім. А. Новака з 20 листопада 2018 року до 27 листопада 2018 року, що підтверджується листком непрацездатності серії НОМЕР_3 . Відповідно до довідки від 03 грудня 2018 року № 16/8, виданої Комунальним некомерційним підприємством "Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги", з 03 грудня 2018 року він перебував на амбулаторному лікуванні.
Незважаючи на факт тривалого перебування на лікуванні, 29 жовтня 2018 року його було звільнено з посади заступника начальника відділення № 280/06 АБ "Укргазбанк", про що свідчить запис у трудовій книжці, а також довідка від 27 грудня 2018 року № 153/107676/2018 ПАТ АБ "Укргазбанк".
Роботодавець вніс у трудову книжку два записи про звільнення: № 8 - на підставі наказу від 26 жовтня 2018 року № 377-п про звільнення з 26 жовтня 2018 року та № 9 - на підставі наказу від 26 жовтня 2018 року №379-п про звільнення з 29 жовтня 2018 року. Проте у заяві про звільнення за власним бажанням від 25 жовтня 2018 року він просив звільнити його з 26 жовтня 2018 року. Роботодавець у день звільнення зобов`язаний видати працівнику трудову книжку із внесеним до неї записом про звільнення. У день видання наказів про звільнення з 26 жовтня 2018 року та 29 жовтня 2018 року він перебував на лікарняному, а тому, з наказами про звільнення ознайомлений не був та трудову книжку не отримував. Трудову книжку він отримав 31 жовтня 2018 року і саме цей день має вважатися днем звільнення.
З урахуванням наведеного просив визнати незаконними та скасувати накази від 26 жовтня 2018 року № 377-п та від 26 жовтня 2018 року № 379-п про звільнення його з посади заступника начальника відділення № 280/06 АБ "Укргазбанк", поновити його на посаді заступника начальника відділення № 280/06 АБ "Укргазбанк" та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 26 жовтня 2018 року.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 травня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він був змушений написати заяву про звільнення. Суд встановив, що позивача звільнено з роботи відповідно до його заяви, на законних підставах із дотриманням процедури звільнення.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 травня 2020 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач не довів, що заява про розірвання трудового договору і звільнення його з роботи подана внаслідок примушування з боку керівництва банку. Також не порушена процедура звільнення, оскільки звільнення позивача іншою датою не порушує прав та інтересів позивача і не впливає на підставу припинення трудового договору відповідно до частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а звільнення позивача у період його тимчасової непрацездатності у разі написання заяви про звільнення за власним бажанням нормами КЗпП України не заборонено.
У лютому 2021 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ПАТ АБ "Укргазбанк" просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, не врахували, що заява про звільнення була написана ним під психологічним тиском зі сторони керівництва банку. Роботодавець порушив процедуру звільнення. На момент відібрання заяви про звільнення відповідач не висловив вимогу про відпрацювання двох тижнів, тому датою звільнення могла бути лише дата зазначена у заяві про звільнення - 26 жовтня 2018 року. Проте роботодавець у порушення норм трудового законодавства на власний розсуд змінив дату звільнення на 29 жовтня 2018 року. Крім того, роботодавець не мав права його звільняти до закінчення двотижневого строку з дня подання заяви про звільнення. Звільнення відбулось у період тимчасової непрацездатності позивача. Відповідач порушив строки щодо видачі трудової книжки, оскільки він її отримав лише 31 жовтня 2018 року і саме цей день має вважатися днем звільнення.
Касаційна скарга подана з підстав відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема висновку з питань правомірності та/або неправомірності звільнення роботодавцем або уповноваженим ним органом працівника на підставі поданої ним заяви про звільнення у порядку статті 38 КЗпП України (за власним бажанням) за умови видання наказу про звільнення із зазначенням дати звільнення, не узгодженої з працівником; про правомірність та/або неправомірність звільнення працівника на підставі статті 38 КЗпП України у період тимчасової непрацездатності до закінчення двотижневого терміну попередження про наступне звільнення.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2021 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в указаній справі на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2021 року справу призначено до розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що наказом від 20 серпня 2012 року № 504П ОСОБА_1 прийнятий на посаду головного економіста відділу продажу фізичним особам управління роздрібних продажів відділення № 280/06 АБ "Укргазбанк".
Наказом від 27 листопада 2017 року № 425П позивача переведено на посаду заступника начальника відділення № 280/06 АБ "Укргазбанк".
Згідно із записом у трудовій книжці НОМЕР_4 за № 8 від 26 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звільнений за власним бажанням за статтею 38 КЗпП України на підставі наказу від 26 жовтня 2018 року № 377-п (а. с. 15).
Наказом від 26 жовтня 2018 року № 379-п ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника відділення № 280/06(Базове) АБ "Укргазбанк" з 29 жовтня 2018 року за власним бажанням за статтею 38 КЗпП України, з виплатою грошової компенсації за невикористані 39 календарних днів щорічної відпустки (а. с. 21)
Відповідно до запису у трудовій книжці за № 9 від 29 жовтня 2018 року запис № 8 є недійсний, позивач звільнений за власним бажанням за статтею 38 КЗпП України на підставі наказу від 26 жовтня 2018 року № 379-п (а. с. 16).
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до чистин першої, другої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
За змістом наведеної правової норми право працівника на розірвання трудового договору за власним бажанням кореспондує безумовний обов`язок роботодавця звільнити його з роботи з наведеної підстави в установлені законом строки.
При цьому сторони трудового договору мають право домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви про це в межах двотижневого строку, навіть якщо відсутні поважні причини. Якщо підприємство домовилося з працівником про звільнення "не за угодою сторін", а "за власним бажанням", то датою такого звільнення може бути будь-який день, зокрема день написання заяви про звільнення.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 10 жовтня 2018 року у справі № 359/2642/16-ц (провадження № 61-14726св18).
Встановлено, що 25 жовтня 2018 року ОСОБА_1 подав заяву на ім`я голови правління АБ "Укргазбанк" ОСОБА_4 про звільнення його за власним бажанням з 26 жовтня 2018 року на підставі частини першої статті 38 КЗпП України (а. с. 20).
Водночас роботодавець з власної ініціативи та без погодження із ОСОБА_1 змінив дату звільнення з 26 жовтня 2018 року на 29 жовтня 2018 року,
Суди попередніх інстанцій на зазначене уваги не звернули та дійшли помилкового висновку про те, що такі дії роботодавця не порушують прав та інтересів позивача, оскільки у разі погодження роботодавця із вимогою працівника про розірвання на його вимогу трудового договору, роботодавець має звільнити працівника саме тією датою, яка зазначена працівником у заяві про звільнення.
Водночас, якщо роботодавець не погоджується зі звільненням працівника з роботи у строк, у який просить працівник, то за відсутності поважних причин, він за правилами статті 38 КЗпП України має дотриматися відповідного двотижневого строку попередження.
Суди попередніх інстанцій не встановили дійсних фактичних обставин справи та не з`ясували волевиявлення позивача на його звільнення саме з 29 жовтня 2018 року, не врахували, що звільнення позивача відбулося без узгодження з ним дати звільнення, що суперечить правилам статті 38 КЗпП України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України .
З урахуванням наведеного, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Крім того, судам необхідно врахувати, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (частина перша статті 233 КЗпП України).
Частиною першою статті 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду. Так, перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду).
Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.
Отже, судам необхідно з`ясувати чи було волевиявлення позивача на звільнення його з 29 жовтня 2018 року та встановити поважність причин пропуску строку на звернення до суду з цим позовом, враховуючи, що позивач подав позов лише у грудні 2019 року, тобто більше ніж через рік, після отримання трудової книжки із зазначенням про звільнення (31 жовтня 2018 року).
Водночас доводи касаційної скарги про те, що звільнення відбулося у період його тимчасової непрацездатності суд не бере до уваги, оскільки положення статті 38 КЗпП України не забороняють звільнення працівника з його ініціативи у період його тимчасової непрацездатності.
Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладених у постановах: від 25 березня 2019 року у справі № 310/1360/17 (провадження № 61-29476св18), від 12 серпня 2019 року у справі № 367/5375/16 (провадження № 61-30395св19).