ПОСТАНОВА
Іменем України
15 липня 2021 року
м. Київ
справа №821/3413/15-а
касаційне провадження №К/9901/25814/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Юрченко В.П., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Херсонської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області
на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2016 року (головуючий суддя - Варняк С.О.)
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Танасогло Т.М.; судді: Бойко А.В., Яковлєв О.В.)
у справі № 821/3413/15-а
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Херсонської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області
про скасування податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафних санкцій,
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2015 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ; позивач; платник) звернувся до суду з адміністративним позовом до Херсонської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області (далі - Херсонська ОДПІ; відповідач; контролюючий орган), в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 16 січня 2014 року № 0000241702 та від 16 січня 2014 року № 0000251702, а також рішення від 16 січня 2014 року № 3 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.
Справа розглядалася судами неодноразово. За наслідками останнього її розгляду Херсонський окружний адміністративний суд постановою від 04 квітня 2016 року позов задовольнив.
Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 15 листопада 2016 року залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Херсонська ОДПІ звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2016 року, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на тому, що за результатами діяльності 2010 року платником перевищено граничний обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), що дозволяє перебувати на спрощеній системі оподаткування, на 686078,90 грн, проте з 01 січня 2011 року ФОП ОСОБА_1 не перейшов на загальну систему оподаткування.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24 січня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Херсонської ОДПІ.
Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
20 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01 жовтня 2010 року по 31 грудня 2012 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено акт від 25 грудня 2013 року № 1894/21-03-17-02/ НОМЕР_1 .
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 4.1 статті 4 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підпункту 49.18.5 пункту 49.18 статті 49, підпункту 135.5.7 пункту 135.5 статті 135, пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пункту 2 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у зв`язку з чим прийнято податкове повідомлення-рішення від 16 січня 2014 року № 0000241702, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 159937,32 грн за основним платежем та 40324,33 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, податкове повідомлення-рішення від 16 січня 2014 року № 0000251702, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 70131,46 грн за основним платежем та 5381,96 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, а також рішення від 16 січня 2014 року № 3, згідно з яким застосовано штрафні санкції за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 6083,90 грн.
Обґрунтовуючи правомірність прийняття названих актів індивідуальної дії, відповідач зазначав, що ФОП ОСОБА_1 у порушення статті 1 Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Указ № 727/98) не враховано кошти, отримані відповідно до договору комісії на продаж продукції від 01 червня 2008 року, укладеного з Приватним підприємством "Віжес", а враховано лише суму комісійної винагороди, внаслідок чого перевищено граничний розмір виручки впродовж 2010 року, який дозволяє суб`єкту господарювання застосовувати спрощену систему обліку та звітності.
Задовольняючи адміністративний позов, судові інстанції виходили з того, що об`єктом оподаткування комісіонера при здійсненні операції на підставі договору комісії є сума одержаної винагороди, а не вся сума, яка надійшла на його поточний рахунок.
Верховний Суд із наведеними доводами судів попередніх інстанцій погодитися не може з огляду на таке.
Відповідно до статті 1 Указу № 727/98 спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб`єктів малого підприємництва-фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.
Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), вважається сума, фактично отримана суб`єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок та (або) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Тобто застосовується касовий метод обчислення виручки, при якому враховуються всі надходження коштів, отримані на розрахунковий рахунок або (та) в касу суб`єкта малого підприємництва.
При цьому Указ № 727/98 не містить жодних застережень щодо виключення зі складу виручки, отриманої від реалізації товарів, сум, які надійшли в межах виконання суб`єктами підприємницької діяльності договорів комісії.
Таким чином, до обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) необхідно включати суми всіх коштів, що надійшли на розрахунковий рахунок або (та) в касу платника єдиного податку фізичної особи у звітному податковому періоді.
Наведене правозастосування відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 06 березня 2012 року у справі № 21-34а12, який має враховуватися при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частинами першою, третьою статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Отже, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували (тлумачили) норми матеріального права щодо розглядуваних правовідносин, постановлені у справі рішення підлягають скасуванню, з прийняттям нового - про відмову в позові.
Керуючись частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -