ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 червня 2021 року
м. Київ
справа № 914/1562/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку
Львівської міської ради - Мартиняк Р.М.,
Приватного підприємства "Міська оренда" - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.02.2021 (у складі колегії суддів: Гриців В.М. (головуючий), Дубник О.П., Зварич О.В.)
та рішення Господарського суду Львівської області від 09.11.2020 (суддя Манюк П.Т.)
у справі № 914/1562/20
за позовом Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради
до Приватного підприємства "Міська оренда"
про розірвання договору оренди і зобов`язання повернути об`єкт оренди шляхом виселення,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2020 року Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (далі - Управління комунальної власності) звернулося до суду з позовом до Приватного підприємства "Міська оренда" (далі - ПП "Міська оренда") про розірвання договору оренди нежитлових приміщень від 08.06.1994 № 5178 з урахуванням змін, внесених договором від 22.10.2010 № 5178 (Д-10), і зобов`язання повернути об`єкт оренди шляхом виселення з нежитлового приміщення загальною площею 53,3 кв. м, яке знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Новознесенська, 32.
Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем умов договору оренди нежитлового приміщення, що відповідно до статей 651, 783 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) є підставою для його розірвання
Рішенням Господарського суду Львівської області від 09.11.2020, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.02.2021, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у березні 2021 року Управління комунальної власності подало касаційну скаргу, у якій (із урахуванням нової редакції касаційної скарги), посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просило скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.05.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 914/1562/20 за касаційною скаргою Управління комунальної власності з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 30.06.2021.
ПП "Міська оренда" у відзиві на касаційну скаргу зазначило про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просило залишити оскаржені судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
ПП "Міська оренда" у судове засідання свого представника не направило, хоча було повідомлено про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявою до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки його представника в судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК не зверталося.
Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначеного представника.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Управління комунальної власності, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що 08.06.1994 між Фондом комунального майна м. Львова, правонаступником якого є Управління комунальної власності, (орендодавець) і ЛОДП "Львівхліб-Хлібокомбінат" Фірмовий магазин "Хліб" № 11 Львівський хлібокомбінат (орендар) укладено договір на оренду нежитлових приміщень № 5178, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в користування нежитлові приміщення загальною площею 53,3 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Новознесенська, 32, для використання об`єкта як хлібний магазин. Орендар зобов`язався користуватися приміщеннями відповідно до договору оренди і їх призначенням (пункт13 договору). Договір укладено на термін 2 роки до 16.06.1997, який в подальшому відповідно до додатку № 1 до договору від 08.06.1994 № 5178 було продовжено до 20.06.2022.
Відповідно до рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 20.06.1997 № 381 орендар не має право самостійно відчужувати, здавати в оренду або суборенду, перепрофільовувати орендоване майно.
Згідно з договором № 5178 (Д-10) від 22.10.2010 про внесення змін до договору від 08.06.1994 № 5178 у зв`язку з правонаступництвом в преамбулі договору замість слів "Відкрите акціонерне товариство "Львівський хлібокомбінат" слід читати "Приватне підприємство "Міська оренда". Інші пункти договору залишено без змін.
03.06.2020 працівниками Управління комунальної власності було проведено перевірку орендованих відповідачем нежитлових приміщень за адресою: м. Львів, вул. Новознесенська, 32, загальною площею 53,3 кв. м, за результатами якої складено акт від 03.06.2020 № 88-нп/2. У цьому акті зафіксовано виявлені деякі невідповідності приміщень технічній документації та встановлено фактичне цільове використання об`єкта як продуктового магазину з реалізацією підакцизної групи товарів.
Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога Управління комунальної власності до ПП "Міська оренда" про розірвання договору оренди нежитлових приміщень від 08.06.1994 № 5178 і зобов`язання повернути об`єкт оренди шляхом виселення з нежитлового приміщення загальною площею 53,3 кв. м, яке знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Новознесенська, 32, обґрунтована порушенням відповідачем умов договору та положеннями статей до статей 651, 783 ЦК.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, погодився з висновками місцевого суду про те, що позивачем належними і допустимими доказами не доведено обставин, які відповідно до статей 651, 783 ЦК є підставою для розірвання договору оренди нежитлового приміщення.
У поданій касаційній скарзі Управління комунальної власності зазначає, що судами попередніх інстанцій при вирішенні справи не враховано тих обставин, що невиконання сторонами умов договору оренди комунального майна відповідно до вимог законодавства є підставою для його розірвання за рішенням суду, тому порушення відповідачем як орендарем умов договору, що зафіксовано у відповідному акті, є саме такими підставами відповідно до статей 783, 651 ЦК. Крім того, судом апеляційної інстанції при вирішенні справи неправильно застосовано статті 1, 2, 4 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", який не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, та щодо питання застосування яких у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.
Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, враховуючи встановлені ГПК межі такого перегляду, не встановивши наявність відповідного висновку Верховного Суду щодо застосування норми права саме у таких подібних правовідносинах, на що посилається скаржник у касаційній скарзі, ураховуючи обставини того, що інша сторона у справі не заперечила щодо відсутності зазначеного висновку, виходить із такого.
За змістом статті 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
У частині 1 статті 627 ЦК визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Підстави для зміни або розірвання договору визначені статтею 651 ЦК і за загальним правилом, викладеним у частині 1 цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Разом із тим законодавством передбачено випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.
Так, за частиною 2 статті 651 ЦК договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Розірвання договору в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору відповідно до пункту 2 частини 1 статті 611 ЦК, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.
Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку (крім істотного його порушення) відповідно до частини 2 статті 651 ЦК є випадки, встановлені законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.
Підставами для виникнення юридичного спору про внесення змін у договір чи про його розірвання, який підлягає вирішенню судом є обставини, наведені у частині 2 статті 651 ЦК, і ці обставини виникають в силу прямо наведених у цій нормі фактів та подій, що зумовлюють правову невизначеність у суб`єктивних правах чи інтересах. Такі підстави та умови виникнення юридичного спору у правовідносинах є однаковими незалежно від їх суб`єктного складу (за участі фізичних чи юридичних осіб) та змісту правовідносин (цивільні чи господарські) (таку правову позицію наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 914/2649/17).
Відповідно до частини 1 статті 283 ГК за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно з частиною 3 статті 291 ГК договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
За змістом статті 773 ЦК наймач зобов`язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
Статтею 783 ЦК визначено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту, якщо обов`язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.
Отже, підставою для розірвання договору оренди може бути належним чином доведене невиконання орендарем хоча б одного з його зобов`язань, передбачених статтею 783 ЦК, або договором оренди.
У справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що підставами для розірвання договору оренди нежитлового приміщення позивач зазначив неналежне виконання відповідачем як орендарем взятих на себе зобов`язань, а саме: об`єкт оренди використовується не за призначенням та приміщення об`єкта оренди не відповідають технічній документації.
Відхиляючи доводи позивача, суди виходили з недоведеності зазначених обставин належними і допустимими доказами, у тому числі з недоведеності такого істотного порушення зобов`язання з боку відповідача, що могло б бути підставою для розірвання договору.
Стосовно доводів про використання об`єкта оренди не за призначенням, визначеним у договорі оренди, суди зазначили, що за умовами договору оренди орендар прийняв нежитлові приміщення за адресою м. Львів, вул. Новознесенська, 32, індекс 1-1, 1-2, 1-3, під хлібний магазин. За встановлених у справі фактичних обставин у приміщенні за наведеною адресою відповідач здійснює торгівлю хлібом та хлібобулочними виробами, про що свідчать наявні у матеріалах справи товарно-транспортні накладні. Разом із тим відповідачем не заперечуються обставини торгівлі й іншими товарами, однак, як встановлено судами, умови договору оренди не містять як обов`язку відповідача здійснювати торгівлю в об`єкті оренди виключно хлібобулочними виробами, так і заборони реалізовувати будь-які інші групи товарів, у тому числі й підакцизні. Отже, використання відповідачем зазначеного приміщення всупереч умовам договору оренди не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Щодо тверджень позивача стосовно того, що об`єднання приміщень, відсутність пічки та кухонного вогнища, є істотним порушенням умов договору, то суди попередніх інстанцій установили, що приміщення, яке є об`єктом оренди за договором, відповідає технічним характеристикам, зазначеним у Технічному плані та Інвентаризаційній справі, що були складені станом на 23.04.2008, а відсутність пічки та кухонного вогнища за обґрунтованими висновками суду не вважається переплануванням приміщення і не порушує умови зазначеного договору оренди.
Також судами попередніх інстанцій установлено, що на дату звернення позивача до суду з таким позовом відповідач сплачував орендну плата в повному обсязі, заборгованості з орендної плати за орендарем не обліковувалось, що за висновками суду підтверджує дотримання відповідачем свого обов`язку за договором оренди та досягнення орендодавцем основної мети, з якою цей договір оренди укладався.
Разом із тим жодних фактів наявності у відповідача заборгованості зі сплати орендної плати чи істотного порушення відповідачем договору, коли внаслідок завданої цим шкоди позивач значною мірою позбавляється того, на що розраховував при укладенні договору, за встановлених судами обставин позивачем у позовній заяві та під час розгляду справи наведено не було.
Крім того, судами правомірно не прийнято до уваги наданий позивачем на підтвердження неналежного виконання відповідачем умов договору оренди акт від 03.06.2020 № 88-нп/2, оскільки цей акт складено в односторонньому порядку, а обстеження об`єкта оренди проведено без повідомлення та участі представників орендаря, тому цей документ не можна вважати належним доказом, що підтверджує використання орендованих приміщень не за цільовим призначенням.
Таким чином під час розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій дослідили наведені позивачем обставини щодо недотримання відповідачем вимог договору та співвіднесли їх із підставами для розірвання договору, встановленими у цивільному законодавстві, зокрема у статтях 651, 783 ЦК, якими позивачем було обґрунтовано матеріально-правові підстави позову, та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для розірвання договору оренди та зобов`язання відповідача повернути об`єкт оренди шляхом виселення з нежитлового приміщення.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції керувався нормами Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", який не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, є безпідставними, оскільки загалом суди дійшли відповідних висновків на підставі аналізу умов укладеного між сторонами договору оренди, поданих сторонами доказів, та норм права, які регулюють спірні правовідносини, про що було зазначено вище, а не внаслідок застосування до спірних відносин положень наведеного Закону. При цьому необхідно зазначити, що посилання суду апеляційної інстанції, у тому числі на положення цього Закону, не призвело до неправильного вирішення справи по суті.
З урахуванням наведеного, предмета і підстав заявленого позову, встановлених фактичних обставин у цій справі, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для його задоволення.
Аргументи, наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.
Будь-яких доводів, які б спростовували зазначені висновки судів попередніх інстанцій, окрім посилання лише на безпідставність таких висновків суду, скаржником у касаційній скарзі не наведено, отже, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права при вирішенні цієї справи, які відповідно до вимог процесуального законодавства є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи те, що доводи касаційної Управління комунальної власності про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржених судових актів не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд