ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 903/601/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.
за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,
за участю представників сторін:
офісу ГП - Савицька О.М.,
позивача-1 - не з`явився,
позивача-2 - не з`явився,
відповідача-1 - Якименко З.С.
відповідача-2 - не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Рівненської обласної прокуратури
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2021 (судді: Філіпова Т.Л. (головуючий), Бучинська Г.Б., Василишин А.Р.)
та рішення Господарського суду Волинської області від 13.01.2021 (суддя Костюк С.В.)
за позовом заступника прокурора Волинської області в інтересах держави в особі:
1. Головного управління Держгеокадастру у Волинській області,
2. Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України
до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектрум Агро",
2. Державного підприємства "ГрінЕнерго"
про визнання недійсним інвестиційного договору,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст та підстави позовних вимог
1.1. Заступник прокурора Волинської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (далі - Держгеокадастр, Позивач-1) та Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі - Міністерство, Позивач-2) звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектрум Агро" (далі - ТОВ "Спектрум Агро", Відповідач-1) та Державного підприємства "ГрінЕнерго" (далі - ДП "ГрінЕнерго", Відповідач-2) про визнання недійсним інвестиційного договору №19/02-01/а від 20.04.2019, укладеного між Відповідачами.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір інвестування є удаваним і містить ознаки одночасно договору оренди земельної ділянки і емфітевзису (користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб).
2. Короткий зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Волинської області від 13.01.2021, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2021 у справі № 903/601/20, відмовлено у задоволенні позову.
2.2. Місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, дійшов висновку, що спірний договір не може бути кваліфікований як удаваний, оскільки наявні у матеріалах справи докази свідчать про дійсність намірів сторін та спрямованість їхнього волевиявлення укласти саме інвестиційний договір, метою якого є здійснення господарського проекту у агропромисловому комплексі.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з рішенням і постановою господарських судів попередніх інстанцій, Прокурор подав касаційну скаргу в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
3.2. Вимоги скарги обґрунтовані неврахуванням господарськими судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 913/420/19 (якщо одна із сторін інвестиційного договору самостійно не здійснює сільськогосподарського товарного виробництва за рахунок залучених інвестицій, це свідчить про удаваність такого правочину).
3.3. Також в якості підстави для подання касаційної скарги заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 235 Цивільного кодексу України до інвестиційних договорів, предметом яких є земельна ділянка державної форми власності, що перебуває у постійному користуванні однієї із сторін цього договору.
3.4. У відзиві на касаційну скаргу Відповідач-1 просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій - без змін.
4. Обставини встановлені судами
4.1. 20.04.2019 між ТОВ "Спектрум Агро" (Інвестор, Сторона-1) та ДП "ГрінЕнерго" (Замовник, Сторона-2) було укладено інвестиційний договір №19/02-01/а предметом якого є інвестування в агропромисловий проект з метою вирощування сільськогосподарської продукції, включаючи будівництво інфраструктурних об`єктів для обслуговування.
4.2. Під інвестуванням в агропромисловий проект Сторони розуміють вирощування ягідників, сої, ріпаку, кукурудзи, гречки та луб`яних культур на земельних ділянках загальною площею 5361,7207 га, які перебувають на правах постійного користування Сторони-2, на території Любомльського, Ратнівського, Маневицького, Камінь-Каширського та Любешівського районів Волинської області, перелік яких зазначений у Додатку 1 до цього договору, шляхом залучення інвестиційних ресурсів та інших матеріальних і нематеріальних актів (пункт 1.2 договору).
4.3. Відповідно до пункту 1.3. договору виробничі площі, які мають бути використані у інвестиційній діяльності, мають недоліки, що перешкоджають їх використанню за цільовим призначенням, а саме - земельні ділянки тривалий час, на протязі 20 років не оброблялись та не використовувались у веденні товарного сільськогосподарського виробництва, поросли щільними самосійними чагарниками та дрібноліссям, потребують виконання робіт щодо їх зачистки від самосіву та підготовки під сільськогосподарський обробіток, що потребує залучення значних фінансових ресурсів та є одним із факторів, який вказує на необхідність інвестиційної діяльності.
4.4. Згідно з пунктом 1.6. договору конкретні виробничі, операційні, технологічні, маркетингові, фінансові, якісні, кількісні та інші характеристики агропромислового проекту визначаються проектно-технічною документацією та бізнес планом, які погоджуються протягом 10 робочих днів обома сторонами з дати завершення їх розробки. Проектна документація щодо будівництва інфраструктурних об`єктів для обслуговування затверджується у встановленому законодавством порядку.
4.5. Пунктом 2.1. договору визначено інвестиційний внесок Сторони-1, а саме:
- фінансування проведення сільськогосподарських робіт щодо вирощування сільськогосподарської продукції в сумі 782 970 124 грн (п.п.2.1.1.);
- фінансування внесення змін та коригування наявної проектної документації за згодою сторін (п.п. 2.1.2.);
- забезпечення виконання робіт з покрашення земельних ділянок, що знаходяться на праві постійного користування у Сторони-2, шляхом проведення корчування пнів та коренів (п.п. 2.1.3.);
- за домовленості зі Стороною-2, виконувати функції Замовника щодо виконання промислового проекту з вирощування сільськогосподарської продукції, яка згідно бізнес плану буде розташовано па земельних ділянках Сторони-2 (п.п. 2.1.4.);
- Сторона-1 за погодження зі Стороною-2 може укладати договори про залучення до участі у виконанні робіт щодо вирощування сільськогосподарської продукції, третіх осіб - співінвесторів (п.п.2.1.5.);
- частка внеску Сторони-1 складає 94,8 % (п.п. 2.1.6.).
4.6. Пунктом 2.2. договору визначено інвестиційний внесок Сторони-2, а саме:
- право постійного користування земельними ділянками, зазначеними в Додатку 14 до цього договору, вартість якого відповідно до експертної грошової оцінки становить 42 644 169,00 грн (п.п.2.2.1.);
- забезпечення розробки проектної документації необхідної для реалізації агропромислового проекту, експертизи проектної документації, погодження в установленому порядку з відповідними контролюючими, експлуатуючими і ресурсопостачальними службами й організаціями (п.п. 2.2.2.);
- залучення на договірних засадах інших інвесторів для фінансування проектів, не покритих обсягом фінансування Сторони-1 (п.п.2.2.3.);
- частка внеску Сторони-2 складає 5.2 % (п.п.2.2.4.).
4.7. Згідно з пунктом 4.1. Сторона-1 зобов`язується:
- здійснювати інвестиційну діяльність у відповідності до цільового призначення земельних ділянок шляхом вкладення коштів, власних позичкових та/або залучення матеріальних і нематеріальних активів в земельні ділянки, а також - в будівництво інфраструктурних об`єктів обслуговування, які згідно агропромислового проекту будуть розташовані на земельних ділянках визначених Додатком 1 до цього Договору (п.п.4.1.1.);
- у термін протягом 15 днів після підписання цього Договору приступити до реалізації бізнес плану, передбаченого умовами даного договору (п.п. 4.1.2.);
- забезпечити виконання робіт з покращення земельних ділянок відведених під інвестиційну діяльність, шляхом очищення від самосівів (п.п. 4.1.3.).
4.8. За умовами п.п. 4.2.2. договору Сторона-1 має право доступу до земельних ділянок, що визначені Додатком 1 до цього договору.
4.9. Згідно з пунктом 5.1. Сторона-2 зобов`язується:
- у термін протягом 15 днів після укладення даного Договору надати завірені копії витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права правокористувачем яких є Сторона-2 та копії графічних документів (кадастровий план, план перенесення меж земельної ділянки в натурі, акт визначення меж по кожній земельній ділянці з проектів землеустрою, що за даними Договором відводяться під агропромисловий проект (п.п. 5.1.4.);
- не перешкоджати використанню земельних ділянок, визначених Додатком 1 до цього Договору, у відповідності до цільового призначення цих земельних ділянок та умов даного Договору (п.п. 5.1.6.).
4.10. Вироблена у результаті інвестиційної діяльності (реалізації агропромислового проекту) продукція та одержані від такої діяльності доходи є спільною частковою власністю Сторін. Частка в Сторони-1 складає 90 %. Частка Сторони-2 складає 10% (пункт 8.1. договору).
4.11. Відповідно до пункт 9.1. договору незалежно від фінансових результатів інвестиційної діяльності за рік по агропромисловому проекту з вирощування сільськогосподарської продукції підлягає обов`язковому перерахуванню Стороні-2 Стороною-1 сума коштів не менше як 3% від експертної грошової оцінки земельних ділянок, зазначених у Додатку 1 до цього Договору (з урахуванням коефіцієнтів індексації вартості землі без урахування індексів інфляції), яка утримується з доходу Сторони-1.
4.12. Пунктом 9.2 Сторони обумовили, що після покриття витрат та збитків Сторони-2, Стороною-1 в термін визначений в п. 8.4. цього договору перераховується 10% чистого прибутку від інвестиційної діяльності за цим договором.
4.13. Згідно з пунктом 11.1. договору останній набуває чинності з дати його підписання та у зв`язку з повним циклом вирощування ягідних та енергетичних культур в 49 років, діє до 31 грудня 2068 року, а в частині розрахунків до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань.
4.14. Згідно із пунктом 12.1. земельні ділянки, визначені Додатком 1 до цього договору, є державною власністю, знаходяться в постійному користуванні Сторони-2 і підлягають використанню за призначенням, передбаченим чинним законодавством України. Статус земельних ділянок залишається незмінним весь період дії цього договору.
4.15. Діяльність сторін щодо впровадження агропромислового проекту здійснюється відповідно до бізнес плану (Додаток 2), що додається до цього договору та є його невід`ємною частиною, у якій Сторони визначають порядок, терміни, етапи та інші умови (пункт 6.1. договору).
4.16. Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (Мінекономрозвитку) від 13.08.2019 №1389 за підписом першого віце-прем`єр-міністра України - Міністра економічного розвитку і торгівлі України надано згоду на вчинення ДП "ГрінЕнерго" значного господарського зобов`язання - укладення договору на інвестування в агропромисловий проект з метою вирощування на земельних ділянках, які перебувають на праві постійного користування в підприємства, сільськогосподарської продукції між підприємством та ТОВ "Спектрум Агро" на загальну вартість 825 614 293,00 грн, що становить понад 10 % вартості активів підприємства за даними останньої річної фінансової звітності.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
5.2. Статтями 15 та 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду.
5.3. Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
5.4. За змістом статті 202 Цивільного кодексу України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.
Правочин - це основна підстава виникнення цивільних прав і обов`язків.
5.5. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 Цивільного кодексу України, зокрема, відповідно до частини п`ятої цієї статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
5.6. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України).
5.7. З наведеного слідує, що недійсність правочину може наступати лише у разі певних порушень закону. За ступенем недійсності правочину всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення, тобто нікчемні, та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов. Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Оспорюваними є правочини, які Цивільний кодекс України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.
5.8. При цьому, частина перша статті 216 Цивільного кодексу України визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
5.9. Як вже зазначалось, позовні вимоги Прокурора були обґрунтовані тим, що спірний договір не відповідає ознакам інвестиційного і є удаваним, оскільки фактично є договором про передачу у користування земельної ділянки.
5.10. Частиною першою статті 235 Цивільного кодексу України передбачено, що удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
5.11. За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Тобто, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин.
5.12. Таким чином, правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.
5.13. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховання іншого правочину, суд на підставі положень статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, які регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
Така правова позиція є усталеною та неодноразово висловлювалася Верховним Судом у численних постановах, зокрема, об`єднаною палатою Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, постановах Касаційного господарського суду від 04.07.2018 у справі № 916/935/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18 тощо.
5.14. Водночас Скаржник, при зверненні з касаційною скаргою, зазначав про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 235 Цивільного кодексу України до інвестиційних договорів, предметом яких є земельна ділянка державної форми власності, що перебуває у постійному користуванні однієї із сторін цього договору
5.15. В контексті зазначених доводів Суд зазначає, що загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України визначаються Законом України "Про інвестиційну діяльність".
5.16. Відповідно до статті 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект. Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери (крім векселів); рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права інтелектуальної власності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у виді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау"); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності.
5.17. Частинами першою та третьою статті 2 цього Закону визначено, що інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність забезпечується шляхом реалізації інвестиційних проектів і проведення операцій з корпоративними правами та іншими видами майнових та інтелектуальних цінностей.
5.18. За змістом статті 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність" об`єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об`єкти власності, а також майнові права.
Забороняється інвестування в об`єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.
5.19. Прокурор під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій наголошував, що оспорюваний договір містить умови притаманні договору оренди землі, а саме: об`єкт оренди, строк дії договору оренди, орендну плата із зазначенням її розміру, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення.
5.20. За змістом статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
5.21. Статтею 15 цього Закону визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (частина перша). За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови (частина друга).
5.22. Таким чином, договір оренди землі укладається саме на платній основі і для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей.
Правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 913/420/19.
При цьому за висновками Верховного Суду у наведеній справі суди, вирішуючи питання щодо удаваності правочину у зв`язку з укладенням інвестиційного договору відповідно до якого здійснюється передача земельної ділянки, повинні враховувати й обставини пов`язані з самостійним здійсненням користувачем земельної ділянки сільськогосподарського товарного виробництва за рахунок залучених інвестицій.
5.23. В справі, що розглядається, вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновків, що умовами спірного договору не визначено обов`язку Відповідача-2 передати Відповідачу-1 у користування земельних ділянок, а обумовлено лише надання інвестору права доступу до них.
5.24. Разом з тим, у розділі ІІІ "Права на землю" Земельного кодексу України визначено вичерпний перелік правових титулів щодо земельних ділянок, до яких, зокрема, належить право власності на земельні ділянки та право користування ними, в тому числі право постійного користування.
5.25. Як встановлено господарськими судами, Відповідач-2 є постійним користувачем земельних ділянок загальною площею 5361,7207 га.
5.26. За змістом статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації.
5.27. Згідно зі статтею 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
5.28. Відповідно до частини першої статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.
5.29. Крім того, правовий статус постійних землекористувачів визначається статтями 92, 95, 96 Земельного кодексу України, якими не передбачено права постійного землекористувача передавати земельну ділянку у вторинне користування.
Подібна правова позиція сформована у постанові Верховного Суду від 21.06.2019 у справі № 910/22880/17.
5.30. Отже, формальне посилання судів на те, що відповідно до вимог Закону України "Про інвестиційну діяльність" об`єктом інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, в тому числі, і земельна ділянка, не спростовує обов`язку сторін при укладенні інвестиційного договору об`єктом якого є земельна ділянка дотримуватись вимог земельного законодавства щодо порядку оформлення права на її користування на відповідному юридичному титулі.
Зазначене випливає, зокрема, й з системного аналізу статті 2 Закону України "Про інвестиційну діяльність" де стосовно інвестиційних проектів, для реалізації яких може надаватися державна підтримка, передбачено, що вони повинні містити відомості про необхідність забезпечення земельною ділянкою або правами на неї (оренда, суперфіцій, емфітевзис) для їх реалізації.
5.31. При цьому, зробивши акцент на тому, що підписанню інвестиційного договору передувало погодження інвестиційного проекту Міністерством, суди не надали оцінки тому, чи є зазначений орган (як і підприємство) суб`єктом, який уповноважений приймати рішення щодо передачі земельних ділянок, які перебувають на праві постійного користування у фактичне користування інших осіб.
5.32. Також судова колегія звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій встановивши те, що проект отримав погодження Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, не надали належної оцінку змісту листа ДП "ГрінЕнерго" (а.с. 82 Т.1) щодо того, яку саме редакцію договору було погоджено Міністерством з огляду на дату його підписання, існування інших редакцій договору та дату Наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (Мінекономрозвитку) від 13.08.2019 №1389 за підписом першого віце-прем`єр-міністра України Міністра економічного розвитку і торгівлі України, яким надано згоду на вчинення ДП "ГрінЕнерго" значного господарського зобов`язання укладення договору на інвестування в агропромисловий проект з метою вирощування на земельних ділянках, які перебувають на праві постійного користування в підприємства, сільськогосподарської продукції між підприємством та ТОВ "Спектрум Агро".
5.33. Додатково суди, пославшись на те, що деталізація інвестиційного проекту міститься у додатку №2 до Інвестиційного договору, яким є Бізнес план інвестиційного проекту ТОВ "Спектрум-Агро" щодо створення агропромислового комплексу із виробництва плодово-ягідної та іншої сільськогосподарської продукції на виробничій базі ДП "ГрінЕнерго" не надали оцінки тому, що цей Бізнес план (який відповідно до пункту 6.1. спірного договору є його додатком) містить розділ 1.6 "Необхідність забезпечення земельною ділянкою або правами на неї (оренда, суперфіцій, емфітевзис) для реалізації проекту" та його зміст (а.с. 48 Т.1).
5.34. Також судами не було враховано те, що за умовами пунктів 5.1.3., 5.1.4., 5.1.6. Відповідач-2 зобов`язався надати ТОВ "Спектрум-Агро" безперешкодний доступ до земельних ділянок, надати документи пов`язані з речовими правами на них та не перешкоджати використанню земельних ділянок, визначених Додатком 1 до цього договору, у відповідності до цільового призначення цих земельних ділянок та умов даного договору.
В контексті зазначеного Суд звертається до близьких за змістом правових позиції сформованих Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 06.11.2019 у справі № 916/1424/18 про те, що державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто, розпоряджатися нею, у тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.
5.35. Крім того, сторонами договору обумовлений порядок розрахунків за результатами здійснення інвестиційної діяльності незалежно від її фінансових результатів.
5.36. Відповідно до пункту 9.1. договору незалежно від фінансових результатів інвестиційної діяльності за рік по агропромисловому проекту з вирощування сільськогосподарської продукції підлягає обов`язковому перерахуванню Стороні-2 Стороною-1 сума коштів не менше як 3% від експертної грошової оцінки земельних ділянок, зазначених у Додатку 1 до цього Договору (з урахуванням коефіцієнтів індексації вартості землі без урахування індексів інфляції), яка утримується з доходу Сторони-1.
5.37. З огляду на викладене господарським судам попередніх інстанцій необхідно було здійснити належну правову кваліфікацію правовідносин, які склалися між сторонами у справі, виходячи зі змісту наведених положень договору, зокрема, дослідити зобов`язання сторін щодо надання, використання спірних земельних ділянок з певною метою (вирощування сільськогосподарської продукції, включаючи будівництво інфраструктурних об`єктів для обслуговування) та порядок розрахунків між сторонами за результатами здійснення інвестиційної діяльності опосередкованої використанням цих земельних ділянок.
Крім того, судам необхідно було дослідити чи не є сплата грошових коштів Стороні-2 Стороною-1, передбачених пунктом 9.1. договору, компенсацією за використання земельних ділянок (орендною платою), враховуючи її безумовний характер та порядок розрахунку, індексації відповідної суми.
5.38. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 904/8549/17 неналежне оформлення відносин оренди й є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі в користування земельної ділянки.
5.39. З огляду на викладене для правильного вирішення спору господарським судам попередніх інстанцій необхідно було належним чином дослідити фактичний характер спірних правовідносин, які склались між сторонами, з`ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні спірного договору щодо визначення умов виконання зобов`язань обома сторонами цього договору та надати оцінку їх поведінці щодо виконання/невиконання зобов`язань за договором та, виходячи зі змісту дійсних намірів сторін, застосувати відповідні норми права, дослідивши, при цьому, чи суперечив спірний договір їх вимогам на момент його укладення.
5.40. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
5.41. Разом з тим, як вбачається з оскаржуваних судових рішень, вони зазначеним критеріям не відповідають, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.