ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/5521/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.
за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерна група "Арей"
на рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 (суддя Паламар П. І.)
і постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2021 (головуючий суддя Мальченко А. О., судді Агрикова О. В., Чорногуз М. Г.)
у справі № 910/5521/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерна група "Арей"
до Військової частини А4566
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Начальник Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України генерал-майор Чепков Ігор Борисович
про захист ділової репутації
(у судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Спиридонова К. С., відповідача - Москаленко Ю. Г.)
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Інженерна група "Арей" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Військової частини А4566 (відповідач) про визнання недостовірною та спростування інформації.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем в особі начальника Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України генерал-майора Чепкова Ігора Борисовича (третя особа) було поширено недостовірну інформацію стосовно позивача про те, що останній як головний виконавець державного замовлення не має необхідного досвіду з розробки та організації виробництва зразків БТОТ та відповідного виробничого обладнання, при цьому у головного виконавця немає повноцінного КБ та існують передумови щодо виникнення проблем при виготовленні ДЗ.
Короткий зміст судових рішень
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.09.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2021 у справі № 910/5521/20, у задоволенні позову відмовлено.
4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що за своїм характером та змістом застосовані у Додатку до листа ЦНДІОВТ ЗС України від 03.02.2020 висловлення є оціночними судженнями, оскільки не містять фактичних даних про дійсну неможливість здійснення позивачем господарської діяльності. Заявлені позивачем вимоги про визнання інформації недостовірною та її спростування не є належним у розумінні статті 16 ЦК України способом захисту порушених прав.
5. Суд апеляційної інстанції підтримав наведені висновки місцевого господарського суду та зазначив, що зі змісту додатку до листа вбачається, що поширена інформація стосується декількох обставин, а саме того, що у головного виконавця немає необхідного досвіду з розробки та організації виробництва зразків БТОТ та відповідного виробничого обладнання; у головного виконавця відсутнє повноцінне КБ; існують передумови щодо виникнення проблем при виготовленні ДЗ.
6. В той же час, колегія суддів зазначила, що зі змістовного аналізу поширеної відповідачем інформації вбачається, що вказана інформація не дає негативної оцінки підприємницької, громадської, професійної та іншої діяльності, яку здійснювало чи здійснює Товариство з обмеженою відповідальністю "Інженерна група "Арей".
7. Спірна інформація не містить відомостей, що принижують ділову репутацію ТОВ "Інженерна група "Арей" з точки зору законів, моралі та звичаїв і можуть бути об`єктом моральної оцінки членів суспільства.
8. При цьому, за висновками суду апеляційної інстанції, позивачем належним чином не доведено, що поширена відповідачем інформація дискредитує спосіб ведення чи результати господарської (підприємницької) діяльності ТОВ "Інженерна група "Арей" зокрема, а також те, що внаслідок поширення такої інформації знижується вартість його нематеріальних активів, відтак, недоведеним залишається порушення немайнових прав позивача внаслідок поширення вказаної інформації. Твердження позивача, що поширена інформація може призвести до припинення співробітництва між позивачем та замовником за державним контрактом, ґрунтується виключно на його припущеннях.
9. Суд апеляційної інстанції погодився з доводами місцевого суду та зазначив, що в даному випадку вбачається, що висловлення щодо проблемних питань розвитку ОВТ Сухопутних військ, а саме, що у головного виконавця не має необхідного досвіду з розробки та організації виробництва зразків БТОТ та відповідного виробничого обладнання; у головного виконавця відсутнє повноцінне КБ; існують передумови щодо виникнення проблем при виготовленні ДЗ, є оціночно-правовим судженням. Зі спірного тексту вбачається, що автором не наголошувалось на чітко визначених фактах про неможливість здійснення позивачем господарської діяльності, а наводились загальні вислови, враховуючи, що чинне законодавство не містить конкретних мінімальних вимог щодо необхідного досвіду суб`єкта господарювання, наявності конкретного виробничого обладнання та критеріїв щодо повноцінності КБ.
10. Суди дійшли висновку, що в силу приписів частини другої статті 30 Закону України "Про інформацію", у даному випадку право позивача на відповідь не потребує судового захисту, оскільки повністю залежить від волевиявлення позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
11. Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2021 у справі № 910/5521/20 та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)
12. Скаржник не погоджується з ухваленими рішеннями судів попередніх інстанцій зазначаючи, що судами попередніх інстанцій було порушено норми матеріального і процесуального права, оскільки не було надано належної правової оцінки усім обставинам справи у їх сукупності.
13. Позивач зазначає, що у спірному додатку до листа відповідачем в особі начальника Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України генерал-майора Чепкова Ігора Борисовича було поширено саме недостовірну інформацію стосовно позивача.
14. При цьому, скаржник зауважує, що поширення відповідачем такої недостовірної інформації фактично може призвести до порушення немайнових прав позивача, оскільки може слугувати підставою для припинення співробітництва між позивачем та замовником за державним контрактом, наслідком чого може бути зрив виконання ДКР, шифр "Вавілон" та нанесення шкоди обороноздатності країни. В результаті чого, припинення відносин з основним замовником призведе до зниження вартості активів підприємства позивача та зменшення рівня довіри замовників до останнього.
15. Разом з тим, в обґрунтування підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 277 ЦК України стосовно поширення недостовірної інформації, яка міститься у службовому документі.
16. Обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, посилаючись на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України скаржник зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази
Позиція інших учасників справи
17. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, зазначаючи, що рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені в результаті повного дослідження обставин справи та є законними, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.
18. При цьому, відповідач зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову, такий висновок був зроблений судами на підставі належного дослідження усіх обставин на наданих сторонами доказів.
19. Також, за доводами відповідача, наявна у спірному листі інформація не була поширена в засобах масової інформації, на різноманітних сайтах мережі інтернет, тощо. Окрім того, позивачем не доведено, яким саме чином поширення у спірному листі інформації завдало значної шкоди діловій репутації останнього.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
20. Позивач у межах державного оборонного замовлення, виконує дослідно-конструкторську роботу, шифр "Вавілон" за державним контрактом № 403/2/18-3 від 03.12.2018, укладеного між ним (виконавець) та Міністерством оборони України (замовник).
21. Листом ЦНДІ ОВТ ЗСУ № 189/1/391 від 03.02.2020 (Додаток "Загальний аналіз військово-технічної політики та забезпечення ключових елементів життєвого циклу озброєння та військової техніки в Збройних Силах України"), адресованим заступнику Міністра оборони України, відповідач в особі начальника Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України генерал-майора Чепкова Ігора Борисовича виклав відносно нього недостовірну інформацію наступного змісту:
"Головний виконавець не має необхідного досвіду з розробки та організації виробництва зразків БТОТ та відповідного виробничого обладнання;
У головного виконавця відсутнє повноцінне КБ;
Існують передумови щодо виникнення проблем при виготовленні ДЗ".
22. Посилаючись на те, що поширена відповідачем інформація не відповідає дійсності та порушує його права як виконавця за держаним контрактом № 403/2/18-3 від 03.12.2018, позивач просив задовольнити позов, визнати інформацію про ТОВ "Інженерна група "Арей", поширену відповідачем стосовно:
- головний виконавець не має необхідного досвіду з розробки та організації виробництва зразків БТОТ та відповідного виробничого обладнання;
- у головного виконавця відсутнє повноцінне КБ;
- існують передумови щодо виникнення проблем при виготовленні ДЗ, недостовірною.
23. Водночас позивач просив зобов`язати відповідача спростувати недостовірну інформацію про нього, викладену у додатку "Загальний аналіз військово-технічної політики та забезпечення ключових елементів життєвого циклу озброєння та військової техніки в Збройних Силах України" до листа ЦНДІ ОВТ ЗСУ № 189/1/391 від 03.02.2020 шляхом відкликання зазначеного додатка до листа як такого, що містить недостовірну інформацію.
24. Як встановили суди в оскаржуваному рішенні, факт авторства та надсилання листа ЦНДІ ОВТ ЗСУ № 189/1/391 від 03.02.2020 з додатком "Загальний аналіз військово-технічної політики та забезпечення ключових елементів життєвого циклу озброєння та військової техніки в Збройних Силах України" Міністерству оборони України відповідачем визнаний та не заперечується.
25. Суди встановили, що зі змісту цього додатку до листа вбачається, що поширена інформація стосується декількох обставин, а саме того, що у головного виконавця немає необхідного досвіду з розробки та організації виробництва зразків БТОТ та відповідного виробничого обладнання; у головного виконавця відсутнє повноцінне КБ; існують передумови щодо виникнення проблем при виготовленні ДЗ.
26. При цьому за висновками судів, спірна інформаціє є оціночно-правовим судженням, а в силу приписів частини другої статті 30 Закону України "Про інформацію", у даному випадку право позивача на відповідь не потребує судового захисту, оскільки повністю залежить від волевиявлення позивача.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
27. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
Щодо суті касаційної скарги
28. Як зазначалося у пунктах 12-16 цієї постанови, підставами касаційного оскарження судових рішень у цій справі є пункти 3 і 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
29. Щодо доводів позивача, викладених у касаційній скарзі з підстав оскарження судових рішень, визначених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України (пункт 15 цієї постанови) Верховний Суд зазначає таке.
30. Частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
31. Статтею 32 Конституції України встановлено, зокрема, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.
32. Згідно з частиною першою статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
33. Відповідно до статті 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 ЦК України.
34. Відповідно до частини першої статті 200 ЦК України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
35. Суб`єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями (частина друга статті 200 ЦК України).
36. Згідно зі статтею 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
37. Відповідно до статті 275 ЦК України захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту відносяться, зокрема, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК України).
38. Статтею 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
39. Відповідно до частин першої та другої статті 30 Закону "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
40. Як вбачається з оскаржуваних рішень, суди попередніх інстанцій під час вирішення цього спору дослідили обставини справи та наявні у ній докази, надали оцінку доводам та аргументам обох сторін, урахували наведені положення законодавства (пункти 30-39 цієї постанови) та визнали недоведеними позивачем обставини, які б свідчили про те, що за своїм характером та змістом застосовані у Додатку до листа ЦНДІОВТ ЗС України від 03.02.2020 висловлення є недостовірною інформацією, при цьому встановивши, що така інформація за своєю суттю є оціночно-правовим судженням, оскільки не містить фактичних даних про дійсну неможливість здійснення позивачем господарської діяльності.
41. Суд апеляційної інстанції вказав, що зі спірного тексту вбачається, що автором не наголошувалось на чітко визначених фактах про неможливість здійснення позивачем господарської діяльності, а наводились загальні вислови, враховуючи, що чинне законодавство не містить конкретних мінімальних вимог щодо необхідного досвіду суб`єкта господарювання, наявності конкретного виробничого обладнання та критеріїв щодо повноцінності КБ.
42. Разом з тим, під час касаційного провадження у цій справі було з`ясовано, що Верховний Суд у касаційному порядку переглядав справу № 910/1255/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерна група "Арей" до Військової частини А4566, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Міністерства оборони України про визнання недостовірною та спростування інформації. Звертаючись із позовом ТОВ "Інженерна група "Арей" стверджувало, що наведена у супровідному листі від 18.12.2019 №189/2/3889 інформація є недостовірною та завдає шкоди діловій репутації ТОВ "Інженерна група "Арей", оскільки за наслідками проведеної комісією перевірки виконання дослідно-конструкторської роботи, шифр "Вавілон" (далі - ДКР) за державним контрактом від 03.12.2018 № 403/2/18-3 не зафіксовано жодних зауважень щодо промислового устаткування позивача, щодо промислових умов (промислові умови комісією не перевірялися), що свідчить про факт здійснення головою комісії (посадовою особою відповідача) діяння, що містить юридичний склад правопорушення - поширення недостовірної інформації про позивача.
43. Так, Велика Палата Верховного Суду виходить із того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16).
44. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).
45. Зважаючи на викладене та беручи до уваги предмет, підстави позову, нормативно-правове регулювання та обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у справі № 910/5521/20, що розглядається Верховним Судом, та у справі № 910/1255/20, колегія суддів зазначає, що правовідносини в обох цих справах є подібними.
46. Переглядаючи судові рішення у справі № 910/1255/20 у касаційному порядку, зокрема, в частині доводів скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 277 ЦК України у контексті можливості поширення недостовірної інформації, яка була викладена посадовою особою у службовому документі (аналогічна підстава касаційного оскарження визначена скаржником у справі, яка переглядається), Верховний Суд зазначив таке:
"Чи відбулося поширення інформації шляхом її викладення в супровідному листі?
47. Суди виходили з того, що інформація наведена у листі стосовно позивача носить виключно службовий характер та її основною метою є ініціювання конструктивного вирішення питання щодо порядку подальшого виконання ДКР шифр "Вавілон", і у даному випадку мала місце реалізація посадовою особою власних повноважень та функціональних обов`язків, що, відповідно, не може розглядатися як поширення недостовірної інформації.
48. Верховний Суд не може повністю погодитися з таким висновками, і вважає, що спростування інформації, яка, на думку позивача, є недостовірною і порушує його особисті немайнові права, поширена в службових листах, може розглядатись судом у порядку, передбаченому статтею 277 ЦК.
49. Відповідно до усталеної судової практики під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
50. Суди встановили, що Інститут, хоча й знаходиться у підпорядкуванні Міністерства, але є самостійною юридичною особою.
51. Згідно з п. 3.4 Інструкції з діловодства та документування управлінської інформації в електронній формі в Міністерстві та Генеральному штабі Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства № 370 від 26.07.2018, службовий лист - це документ, призначений для обміну інформацією між установами, органами військового управління, структурними підрозділами. Службові листи складаються з метою обміну інформацією, як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях (резолюціях) вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення народних депутатів України, а також кореспонденцію Верховної Ради України; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.
52. Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позовних вимог з посиланням на висновок, що містився у постанові Вищого господарського суду України від 18.07.2013 у справі № 5011-64/9991-2012, в якому зазначено: у даному випадку мала місце реалізація посадовою особою власних повноважень та функціональних обов`язків, що, відповідно, не може розглядатися як поширення недостовірної інформації.
53. Верховний Суд погоджується з доводами позивача, що цей висновок не є висновком Верховного Суду і, більш того, він ухвалений судом касаційної інстанції щодо правовідносин, які не є подібними (позивач звернувся з позовом до державної податкової інспекції про спростування недостовірної інформації, викладеної в акті податкової перевірки та відкликання актів податкової перевірки). Правовідносини між платником податків та державним органом щодо порядку проведення перевірок врегулювані податковим законодавством і інформація, викладена в акті перевірки, не спростовується в порядку, передбаченому ЦК та Законом "Про інформацію".
54. Те, що такий лист був службовим листом, складеним "посадовою особою при виконанні власних повноважень та функціональних обов`язків", жодним чином не впливає на юридичну кваліфікацію відповідних дій як поширення інформації.
55. Для кваліфікації дій посадової особи як "поширення інформації" необхідно встановити:
(1) чи був службовий документ, що містить інформацію, направлений за межі організації (юридичної особи), де працює відповідна посадова особа (тобто перевірити, чи не є цей документ внутрішнім документом організації, що виключає його поширення);
(2) чи не регулюються відносини з виготовлення та направлення цього службового документу спеціальним законодавством, що виключає застосування норм ЦК (податковим, митним, кримінально-процесуальним тощо).
56. У справі, яка переглядається, суди встановили, що шляхом направлення супровідного листа генерал-майор Чепков І. Б. як керівник Інституту поширив інформацію щодо позивача, а саме повідомив Міністерству як замовнику за державним контрактом свої міркування (застереження) щодо ризиків невиконання державного контракту, пов`язаних з позивачем. Відповідач не був стороною цього державного контракту, тобто між позивачем та відповідачем були відсутні договірні відносини. Відповідач не є державним органом, позивач і відповідач не знаходилися в адміністративних відносинах між собою.
57. Тобто, у цій справі суди не встановили обставини, які б виключали застосування до правовідносин ст. 277 ЦК та Закону "Про інформацію". Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про відсутність такого елементу як "поширення інформації" в діях Інституту".
47. Так колегія суддів зазначає, що наведене у пункті 44 цієї постанови свідчить про наявність висновку Верховного Суду стосовно застосування положень статті 277 ЦК України щодо поширення недостовірної інформації, яка міститься у службовому документі. При цьому, вказаний висновок Верховного Суду зводиться до того, що службовий лист, складений "посадовою особою при виконанні власних повноважень та функціональних обов`язків", жодним чином не впливає на юридичну кваліфікацію відповідних дій як поширення інформації.
48. Як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у цій справі суди виходили із того, що наявна в листі інформація носить характер оціночно-правових суджень, при цьому, вказаним твердженням суди фактично констатували, що такий лист можна кваліфікувати як поширення інформації. Разом з тим, надаючи кваліфікацію відображеній у листі інформації, суди фактично дійшли висновку, що така інформація не містить достатньо конкретних фактів, які можна перевірити на предмет достовірності (зокрема і на підставі наданих позивачем документів), з огляду на те, що висловлення "необхідного досвіду", "відповідного виробничого обладнання", "повноцінне КБ", "існують передумови" є саме оціночними судженнями, оскільки не містять фактичних даних про дійсну неможливість здійснення позивачем господарської діяльності.
49. Усе вищевикладене у пункті 48 цієї постанови відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 910/1255/20, ухваленій після подання касаційної скарги і висновки з якої Суд вважає за можливе врахувати на підставі частини четвертої статті 300 ГПК України і від яких не вбачає підстав для відступу.
50. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
51. З огляду на викладене, касаційне провадження у справі № 910/5521/20 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерна група "Арей" в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, підлягає закриттю.
52. Щодо підстав касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (пункт 16 цієї Постанови) Верховний суд зазначає таке.
53. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
54. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
55. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
56. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів за умови необґрунтованості підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Саме тільки посилання скаржника на те, що господарський суд не в повному обсязі дослідив докази та не з`ясував дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судове рішення; доводи касаційної скарги, які стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, не можуть бути враховані судом касаційної інстанції з огляду на положення частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
57. Окрім того, такі доводи скаржника не мають вирішального значення для вирішення цієї справи, зокрема з огляду на висновки судів попередніх інстанцій про те, що інформація, викладена у оскаржуваному документі, має характер оціночних суджень, які не спростовані скаржником, зокрема, посиланнями на відповідні пункти частини другої статті 287 ГПК України.
58. Отже, оскільки підстава касаційного оскарження, наведена скаржником у касаційній скарзі, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не отримала підтвердження під час касаційного розгляду, Верховний Суд залишає без задоволення касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерна група "Арей" в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України.
59. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.
60. З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що інші доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, (1) не обґрунтовані підставами, передбаченими частиною другою статті 287 ГПК України, (2) не доводять порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, проте, виходячи зі змісту касаційної скарги, направлені на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду та їм була надана належна правова оцінка, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, встановлених приписами статті 300 ГПК України.