ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/19065/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу компанії Мерк Кенада Інк. (Merck Canada Inc.)
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2021
(головуючий суддя Сотніков С.В., судді Остапенко О.М. і Грек Б.М.)
за заявою компанії Мерк Кенада Інк. (Merck Canada Inc.) про забезпечення позову
у справі № 910/19065/20
за позовом компанії Мерк Кенада Інк. (Merck Canada Inc.; далі - Позивач)
до: компанії Гетеро Лабз Лімітед (Hetero Labs Limited; далі - Відповідач-1);
Міністерства охорони здоров`я України (далі - Відповідач-2, Міністерство)
про захист порушеного права інтелектуальної власності на винахід за патентом,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - державне підприємство "Державний експертний центр Міністерства охорони здоров`я України" (далі - Підприємство),
ВСТАНОВИВ:
Позов було подано про:
- зобов`язання Відповідача-1 припинити порушення прав Позивача на винахід (сполука еторикоксиб) за патентом України № 62935 (далі - Патент № 62935);
- заборону Відповідачу-1 використовувати винахід (сполука еторикоксиб) за Патентом № 62935 у лікарському засобі (далі - ЛЗ) "Кокстор", що містить сполуку еторикоксиб;
- зобов`язання Відповідача-2 відмовити в державній реєстрації ЛЗ "Кокстор" у формі таблеток, вкритих плівкою оболонкою, по 60 мг, 90 мг або 120 мг; по 10 таблеток у блістері; по 1 або по 3 блістери у картонній коробці.
22.02.2021 Позивачем подано до місцевого господарського суду клопотання про забезпечення позову, в якому Позивач просив суд: заборонити Підприємству видавати висновок про рекомендацію до реєстрації ЛЗ "Кокстор"; заборонити Підприємству вносити будь-які зміни до реєстраційних матеріалів ЛЗ "Кокстор", у тому числі й такі, що мають наслідком зміну назви ЛЗ, зміну заявника або виробника, їх найменування тощо.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.02.2021 (суддя Бондаренко-Легких Г.П.): згадану заяву задоволено; до набрання рішенням у справі законної сили заборонено Підприємству вчиняти вказані у відповідній заяві дії.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2021: апеляційну скаргу Підприємства задоволено; ухвалу господарського суду міста Києва від 25.02.2021 у справі № 910/19065/20 скасовано; відмовлено у задоволення заяви Позивача про забезпечення позову.
У касаційній скарзі до Верховного Суду Позивач, зазначаючи про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 скасувати, а ухвалу господарського суду міста Києва від 25.02.2021 залишити в силі.
Скаргу мотивовано тим, що:
- суд апеляційної інстанції застосував частину другу статті 136 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах від 14.08.2018 у справі №910/1915/18, від 19.02.2021 у справі № 910/14116/20;
- суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про втручання в господарську діяльність Підприємства.
У відзиві на касаційну скаргу Підприємство заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду - без змін як таку, що прийнята з дотриманням норм процесуального права.
Від інших учасників справи відзиви на касаційну скаргу не надходили.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення з урахуванням такого.
Звертаючись із заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом встановлення заборони Підприємству видавати висновок про рекомендацію до реєстрації ЛЗ "Кокстор"; а також вносити будь-які зміни до реєстраційних матеріалів ЛЗ "Кокстор", в тому числі такі, що мають наслідком зміну назви ЛЗ, зміну заявника або виробника, їх найменування тощо, Позивач посилався на те, що невжиття вказаних заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Суд першої інстанції, задовольняючи заяву про забезпечення позову, з посиланням на приписи статей 136, 137 ГПК України, виходив з такого:
- заборона Підприємству вчиняти певні дії, а саме видавати висновок про рекомендацію реєстрації ЛЗ "Кокстор" та вносити будь-які зміни до реєстраційних матеріалів ЛЗ "Кокстор", не може вплинути на майновий стан та/або господарську діяльність відповідачів та інших осіб та не є втручанням у дискреційні повноваження Підприємства, з огляду на те, що передбачена процесуальним законом заборона особі вчиняти певні дії не є втручанням у повноваження Підприємства, а виступає як обґрунтоване обмеження його дій виключно з метою забезпечення виконання судового рішення (в разі задоволення позовних вимог), і невжиття відповідних заходів може мати наслідком ускладнення або неможливість виконання рішення та неможливість ефективного захисту прав Позивача;
- заходи забезпечення позову, про які клопоче заявник, співвідносяться із заявленими Позивачем вимогами, і, отже, існує конкретний зв`язок між цими заходами і предметом позову; ці заходи забезпечення позову спрямовані саме на зупинення ймовірного порушення прав Позивача на відповідний об`єкт інтелектуальної власності, за захистом яких (прав) він і звернувся до суду;
- необхідність вжиття заходів забезпечення позову пов`язується з недопущенням розповсюдження товарів, виготовлення або введення у цивільний оборот, імпорт чи експорт яких здійснюється з ймовірним порушенням права інтелектуальної власності;
- невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а також це може призвести до розширення кола учасників справи і, крім того, зумовить необхідність подачі нових позовів для відновлення порушеного права інтелектуальної власності позивача на винахід.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, прийняв нове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, виходячи з того, що згідно з положеннями статті 9 Закону України "Про лікарські засоби", Порядку державної реєстрації (перереєстрації) лікарських засобів і розмірів збору за їх державну реєстрацію (перереєстрацію), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2005 № 376, Порядку проведення експертизи матеріалів на лікарські засоби, що подаються на державну реєстрацію (перереєстрацію), а також експертизи матеріалів про внесення змін до реєстраційних матеріалів протягом дії реєстраційного посвідчення, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 26.08.2005 № 426, вбачається, що до повноважень Підприємства належить проведення експертизи реєстраційних матеріалів, за результатами якої складаються вмотивовані висновки про можливість (або неможливість) реєстрації лікарських засобів. Тобто, на відміну від актів самого Міністерства, висновки Підприємства не носять для учасників правовідносин обов`язкового характеру, а лише є передумовою для прийняття Міністерством відповідного рішення щодо реєстрації чи нереєстрації ЛЗ. Тому надання цих висновків ні в якому разі не може мати наслідком порушення прав учасників правовідносин і ускладнити виконання рішення у разі задоволення позову, оскільки тільки рішення Міністерства, яке ґрунтується на цих висновках, створює для осіб певні права та обов`язки.
Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, встановленими заборонами місцевий суд фактично обмежив господарську діяльність Підприємства з проведення експертизи реєстраційних матеріалів.
Предметом касаційного перегляду у даній справі є постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні заяви Позивача про вжиття заходів забезпечення позову.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується забороною іншим особам, зокрема, вчиняти дії, щодо предмета спору.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Тобто забезпечення позову за своєю правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при такому виконанні у випадку задоволення позову.
Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.
Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову слід враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору. Отже, заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших осіб, не залучених до участі у справі.
Касаційний господарський суд звертає увагу на те, що, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 також висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близьких за змістом висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.
Верховний Суд не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та зазначає, що, скасовуючи ухвалу місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд не врахував того, що вжиті заходи забезпечення позову співвідносяться із заявленими Позивачем вимогами, і, отже, існує конкретний зв`язок між цими заходами і предметом позову; наявні обставини свідчать про те, що ці заходи забезпечення позову спрямовані саме на зупинення ймовірного порушення прав Позивача на відповідний об`єкт інтелектуальної власності, за захистом яких (прав) він і звернувся до суду.
Передбачена процесуальним законом заборона особі вчиняти певні дії не є втручанням у повноваження Підприємства, а виступає як обґрунтоване обмеження його дій виключно з метою забезпечення виконання судового рішення (в разі задоволення позовних вимог), причому судом першої інстанції з`ясовано, що невжиття відповідних заходів могло мати наслідком ускладнення або неможливість виконання рішення.
Близькі за змістом правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1915/18 та від 19.02.2021 у справі № 910/14116/20, від 09.07.2021 у справі № 910/6825/20.
Необхідність у застосуванні певних способів захисту у сфері інтелектуальної власності, як і вжиття заходів забезпечення позову, пов`язується, насамперед, з недопущенням розповсюдження товарів, виготовлення або введення у цивільний оборот яких здійснюється з ймовірним порушенням права інтелектуальної власності.
Таким чином, враховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що саме суд першої інстанції вірно застосував положення статей 136, 137 ГПК України та дійшов правильного висновку про задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття заходів забезпечення позову.
Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права у прийнятті оскаржуваної постанови знайшли своє підтвердження за результатами перегляду справи в касаційному порядку.
Оскаржувана постанова апеляційного господарського суду не відповідає вимогам процесуального закону, а саме статтям 137, 236 ГПК України, і тому підлягає скасуванню.
Доводи Підприємства спростовуються викладеним у даній постанові.
Згідно з положеннями статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
З огляду на те, що заявлені позивачем у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження є обґрунтованими, ухвала суду першої інстанції, постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підлягає залишенню в силі з підстав, викладених у цій постанові.
Оскільки предметом касаційного перегляду була постанова суду апеляційної інстанції щодо перегляду заяви про забезпечення позову, а розгляд даної справи по суті ще не завершено, то розподіл судових витрат Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 308, 312, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд