1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2021 року

м. Київ

Справа № 911/1442/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Кібенко О.Р., Кондратова І.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.;

за участю представників:

позивача - Кириленка О.П.,

відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз",

на рішення Господарського суду Київської області

(суддя - Чонгова С.І.)

від 14.09.2020

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Куксов В.В., судді - Тищенко А.І., Яковлєв М.Л.)

від 14.04.2021,

у справі за позовом Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хеліпорт"

про стягнення 209 959,10 грн та розірвання договору,

В С Т А Н О В И В:

у червні 2019 року АТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до ТОВ "Хеліпорт" про стягнення неустойки та розірвання договору.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки №940 від 31.08.2012 в частині поставки продукції.

Спір у справі розглядався господарськими судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Київської області від 14.09.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021, в задоволенні позову відмовлено.

За висновками господарських судів договір поставки №940 від 31.08.2012 не може бути розірваний, оскільки він втратив чинність. Позивач протиправно нарахував та заявив до стягнення пеню за період понад шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, що суперечить приписам ч. 6 ст. 232 ГК України.

У травні 2021 року АТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами для скасування судових рішень позивач зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій. Зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано висновку Верховного Суду щодо застосування статті 75 ГПК України у постанові від 08.08.2019 у справі №922/2013/18, частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" у постановах Верховного Суду від 29.03.2018 у справі №910/6986/17, від 30.01.2019 у справі №911/5358/14, статей 598, 599, 651 Цивільного кодексу України у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №927/333/17, від 19.03.2019 у справі №916/626/18.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень (п. 1 та 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами, 31.08.2012 між ТОВ "Хеліпорт" (постачальник) та ПАТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (покупець) було укладено договір поставки №940, за умовами якого постачальник зобов`язується передати (поставити) у визначений строк у власність покупця товар згідно з специфікацією №1 (додаток №1), яка є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар і оплатити його на умовах, визначених цим договором (п.1.1 договору).

Згідно з п. 2.1 договору, товар постачається постачальником на умовах DDP - база ПТОіК, АР Крим, Сакський р-н, село Каменоломня, вул. Київська №7 (відповідно до термінів правил ІНКОТЕРМС в редакції 2000 року). Транспортні витрати з доставки товару в пункт призначення включені в ціну товару.

Відповідно до п. 2.2 договору, поставка товару здійснюється впродовж 5 днів з моменту одержання постачальником письмового замовлення від покупця. Поставка товару може здійснюватися партіями відповідно до замовлення та потреб покупця.

Пунктами 2.3 та 2.4 договору передбачено, що право власності на товар переходить з моменту отримання товару покупцем і підписання сторонами накладної. Приймання товару за кількістю та якістю проводиться покупцем за адресою: База ПТОіК, АР Крим, Сакський р-н, с. Каменоломня, вул. Київська, 7.

Пунктом 3.5 договору передбачено, що постачальник зобов`язаний надати покупцю 2-й примірник товарно-транспортної накладної, відповідно до розділу 11 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 за №363.

Згідно з п. п. 4.1, 4.6 договору ціна договору складає 1 182 640,00 грн, у т.ч. ПДВ - 197 106,67 грн. Ціна товару є звичайною. Ціна цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін.

Відповідно до п. 4.2 договору, оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника з відстрочкою платежу протягом 120 календарних днів після поставки товару та підписання акта приймання-передачі.

Приймання-передача товару здійснюється в пункті поставки, який зазначено в п. 2.4 договору (п. 5.1 договору).

Пунктом 8.1 договору передбачено, що за прострочку поставки товару постачальник сплачує покупцю неустойку в розмірі 0,5%, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на період, за який нараховується неустойка, за кожен день прострочення, від суми не поставленого у строк товару.

У пункті 11.1 договору сторони погодили, що договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2012.

Згідно з додатком №1 до договору №940 від 31.08.2012 "Специфікація №1", сторони погодили найменування товару, одиницю виміру, кількість, ціну за одиницю та загальну вартість товару.

Додатковою угодою №1/1505 від 29.12.2012 до договору сторони погодили викласти п. 11.1 договору в такій редакції, а саме: "Даний договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до 30.04.2013".

Згідно з замовленням №04/2.1-993 від 31.08.2012 позивач (як покупець) звернувся до відповідача (як постачальника) здійснити поставку товару згідно з умовами договору №940 від 31.08.2012.

На виконання умов договору, постачальник передав, а покупець прийняв на підставі довіреностей товар, що підтверджується видатковою накладної №РН-0000016 від 03.09.2012 на суму 550 283,83 грн, №РН-0000017 від 26.09.2012 на суму 167 345,40 грн, №РН-0000040 від 03.12.2012 на суму 385 714,70 грн, які підписані повноважними представниками сторін та скріплені їх печатками та довіреностями на отримання ТМЦ №500/634 від 31.08.2012, №583/634 від 24.09.2012, №789/634 від 26.11.2012.

Також сторонами 03.09.2012, 26.09.2012, 03.12.2012 складено акти приймання-передачі товару, відповідно до яких продавець передав, а покупець прийняв товар на загальну суму 1 103 343,93 грн, які підписано повноважними представниками сторін без зауважень та скріплено їх печатками.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як встановлено у рішенні Господарського суду Автономної Республіки Крим у справі 901/2028/13, ПАТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" 31.08.2012 надіслав на адресу ТОВ "Хеліпорт" заявку, в якій просив провести поставку товару на умовах договору №940 від 31.08.2012. На підставі вказаної заявки та на виконання умов договору, ТОВ "Хеліпорт" поставлено товар на загальну суму 1 103 343,93 грн, що підтверджується актом приймання-передачі від 03.09.2012 на суму 550 283,83 грн, видатковою накладною №РН-0000015 від 03.09.2012, актом приймання-передачі від 26.09.2012 на суму 167 345,40 грн, видатковою накладною № РН-0000017 від 26.09.2012 на суму 167 345,40 грн, актом приймання-передачі від 03.12.2012 на суму 385 714,70 грн та видатковою накладною №РН-0000040 від 03.12.2012 на суму 385 714,70 грн.

Факт отримання товару підтверджується підписами представників ПАТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" та печатками підприємства на зазначених актах приймання-передачі та видаткових накладних.

Повноваження представників ПАТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на отримання товарно-матеріальних цінностей від позивача підтверджуються відповідними довіреностями №500/364 від 31.08.2012, №583/634 від 24.09.2012 та №789/634 від 26.12.2012.

У доданих до матеріалів справи видаткових накладних та актах приймання-передачі товару міститься посилання на договір поставки №940 від 31.08.2012, перелік товарів, найменування сторін, їх реквізити, підписи представників сторін, вказані документи скріплені печатками підприємств. За таких обставин, зазначені видаткові накладні та акти приймання-передачі товару, в розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є первинними документами бухгалтерського обліку, що підтверджують здійснення відповідних господарських операцій з поставки товару відповідачем і прийняття товару позивачем.

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень, вказане рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.07.2013 №901/2028/13 в апеляційному порядку не оскаржувалось, а отже, набрало законної сили, що також не заперечувалось сторонами під час розгляду справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Матеріалами справи підтверджується факт здійснення ТОВ "Хеліпорт" поставки товару АТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на суму 1103343,93 грн за договором поставки №940 від 31.08.2012.

Відповідно до п. 4.1 договору сума договору, тобто сума, на яку здійснюється поставка товару, є 1 182 640,00 грн.

Товар за договором поставлений відповідачем не в повному обсязі (недопоставка товару складає суму 79 296,07 грн) та з порушенням строків поставки.

Пунктом 8.1 договору передбачено, що за прострочення поставки товару постачальник сплачує покупцю неустойку в розмірі 0,5%, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на період, за який нараховується неустойка за кожен день прострочення, від суми непоставленого у строк товару.

Частинами 1 та 3 ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Позивач як покупець звертався до відповідача як постачальника здійснити поставку товару згідно з умовами договору №940 від 31.08.2012 відповідно до замовлення №04/2.1-993 від 31.08.2012.

Згідно з п. 2.2 договору поставка товару здійснюється впродовж 5 днів з моменту одержання постачальником письмового замовлення від покупця. Поставка товару може здійснюватись партіями у відповідності до замовлення та потреб покупця.

Проте, позивач нарахував пеню за період з 10.10.2018 - 08.04.2019, що суперечить приписам ч. 6 ст. 232 ГК України.

Крім того, пеня нарахована на загальну суму договору, проте вартість недопоставленого товару складає 79 296,07 грн. Факт поставки товару на суму 1103343,97 грн встановлений Господарським судом Автономної Республіки Крим у рішенні у справі № 901/2028/13.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що суд не має підстав для задоволення вимог позивача щодо стягнення пені за несвоєчасну поставку та недопоставку товару, яка нарахована за період з 10.10.2018 по 08.04.2019, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України початок періоду для нарахування пені має визначатися з урахуванням п 2.2 договору (після 5 днів з моменту отримання заявки).

Щодо вимог позивача про розірвання договору поставки №940 від 31.08.2012 у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язання з поставки товару необхідно зазначити таке.

У пункті 11.1 договору передбачено, що цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2012.

Додатковою угодою №1/1505 сторони виклали пункт 11.1 договору в новій редакції, згідно з якою цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 30.04.2013.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Ст. 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно з ч. 1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Ч. 2 ст. 652 ЦК України визначено, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 652 ЦК України у разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням цього договору. Зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Частини 1, 2 ст. 653 ЦК України передбачено, що у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

За змістом зазначених норм розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду у справах № № 910/16750/18, 911/991/19.

Зважаючи на вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову і щодо вимог про розірвання договору поставки №940 від 31.08.2012.

Під час розгляду справи відповідач заявив про застосування позовної давності.

Згідно з ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Проте, позовна давність може бути застосована судом у разі наявності підстав для задоволення позову, чого у спірних правовідносинах встановлено не було.

За твердженням скаржника, судами попередніх інстанцій не було враховано висновків Верховного Суду щодо застосування статті 75 Господарського процесуального кодексу України у постанові від 08.08.2019 у справі №922/2013/18, частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" у постановах Верховного Суду від 29.03.2018 у справі №910/6986/17, від 30.01.2019 у справі №911/5358/14, статей 598, 599, 651 Цивільного кодексу України у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №927/333/17, від 19.03.2019 у справі №916/626/18.

Верховний Суд, проаналізувавши вказані постанови, висновки в яких, на думку скаржника, не було враховано судами при ухваленні оскаржуваних рішень, встановив, що застосування судами попередніх інстанцій норм права в оскаржуваних рішеннях не суперечить жодному з вказаних скаржником висновків суду касаційної інстанції.

Аргументи скаржника про неправильну оцінку судами доказів щодо обставин здійснення поставки товару за договором №940 від 31.08.2012 зводяться до їх переоцінки і не можуть бути предметом розгляду в касаційному порядку, оскільки відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, з урахуванням висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а тому підстав для їх скасування немає.

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд


................
Перейти до повного тексту