ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 липня 2021 року
м. Київ
справа №803/173/16
адміністративне провадження №К/9901/30850/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Калашнікової О.В.,
суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Мартинюк Н.М.,
розглянувши у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Департаменту податкових та митних експертиз ДФС, Державної митної служби України, Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Державної митної служби України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2020 року (головуючий суддя-Ксензюк А.Я., судді: Ковальчук В.Д., Костюкевич С.Ф.), постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року (головуючий суддя - Коваль Р.Й., судді: Гуляк В.В., Ільчишин Н.В.)
І. СУТЬ СПОРУ
1. У лютому 2016 року ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України, Департаменту податкових та митних експертиз ДФС, Державної митної служби України, Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:
- визнати незаконним і скасувати наказ Міністерства доходів і зборів України (далі Міндоходів) від 20 січня 2016 року № 4-о "Про звільнення ОСОБА_1";
- поновити позивача в Державній митній службі України (далі - ДМС України) на посаді заступника начальника Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби (далі - СЛЕД Держмитслужби);
- стягнути з ДМС України середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 21 січня 2016 року до дня поновлення на посаді, виходячи із середньоденного заробітку в сумі 580,49 грн за один робочий день;
- зобов`язати відповідачів проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади";
- стягнути з ДМС України та СЛЕД Держмитслужби відшкодування моральної шкоди в розмірі 500 000 грн - по 250 000 грн з кожного з відповідачів;
- стягнути з ДМС України та СЛЕД Держмитслужби витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 25 000 грн - по 12 500 грн з кожного з відповідачів.
1.1. В обґрунтування позовних вимог, вказано, що рішення про звільнення прийнято із допущенням істотних порушень міжнародно-правових актів, положень статей 21, 24, 28, 38, 43, 61, 62 Конституції України, зокрема, статей 40, 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а також без визначення, які саме положення Закону України від 16 вересня 2014 року N1682-VII "Про очищення влади" (далі - Закон N1682-VII) стали підставами звільнення позивача.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
2. ОСОБА_1 02 серпня 2013 року призначений на посаду заступника начальника Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Міндоходів відповідно до наказу Міністерства доходів і зборів України № 2564-о від 02 серпня 2013 року.
3. 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України від 16 вересня 2014 року N1682-VII "Про очищення влади".
4. 18 січня 2016 року Міністерством доходів і зборів України проведено перевірку достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 Закону 1682-VII щодо ОСОБА_1 .
5. За результатами перевірки складено довідку від 18 січня 2016 року, в якій встановлено, що позивач у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року займав посаду, передбачену пунктом 4 частини другої статті 3 Закону № 1682-VII від 18 січня 2016 року, зокрема, з 02 серпня 2013 року по теперішній час працює на посаді заступника начальника Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Міндоходів.
6. Відповідно до наказу Міністерства доходів і зборів від 20 січня 2016 року №4-о ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Міндоходів на підставі пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України, Закону №1682-VII та довідки про результати перевірки, передбаченої Законом №1682-VII.
7. Не погоджуючись із своїм звільненням, позивач звернувся до суду.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
8. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2020 року, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року, позовні вимоги задоволено частково.
8.1. Визнано протиправним і скасовано наказ Міністерства доходів і зборів України від 20 січня 2016 року № 4-о "Про звільнення ОСОБА_1".
8.2. Поновлено позивача на посаді заступника начальника Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Міндоходів з 21 січня 2016 року.
8.3. Стягнуто з Міністерства доходів і зборів України на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 611 836,46 грн.
8.4. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
8.5. Стягнуто з Міністерства доходів і зборів України на користь ОСОБА_1 12 000 грн. понесених витрат на правову допомогу адвоката.
9. Приймаючи оскаржувані рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про протиправність оскаржуваного наказу про звільнення позивача, Міністерство доходів і зборів України не врахувало основоположних принципів очищення влади, які розроблені міжнародними організаціями, порушило норми Конституції України, зокрема, статей 61,62, а тому застосування до позивача положень Закону №1682-VII є передчасним і не відповідає викладеним стандартам забезпечення прав людини при здійсненні люстрації як виду юридичної відповідальності.
9.1. Судами встановлено безпідставність застосування до позивача положень Закону №1682-VII, враховуючи незастосування Міністерством доходів і зборів України жодного правового інструментарію для доведення його вини у діях, викорінення яких ставиться за мету у Законі №1682-VII. Враховуючи вказане, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для поновлення позивача на посаді заступника начальника СЛЕД Міндоходів, починаючи з 21 січня 2016 року.
9.2. При цьому, суди дійшли висновку, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме: з 21 січня 2016 року по 06 квітня 2020 року, необхідно стягнути саме з Міністерства доходів і зборів України, а не з СЛЕД Міндоходів, оскільки розрахунки по виплаті заробітної плати з позивачем під час перебування його на посаді заступника начальника СЛЕД Міндоходів проводились саме Міністерством доходів і зборів України.
9.3. У задоволенні вимоги про зобов`язання відповідачів проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої Законом №1682-VII, суд відмовив внаслідок її передчасності. Такі відомості мають бути внесені після набрання законної сили рішення суду, отже, права позивача ще не було порушено на час звернення до суду.
9.4. У задоволенні вимоги про стягнення з Державної митної служби України та СЛЕД Держмитслужби моральної шкоди в розмірі 500 000 грн - по 250 000 грн з кожного з відповідачів, суди відмовили, через те, що позивачем належним чином не доведені факти заподіяння відповідачами моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.
9.5. Враховуючи подані до суду першої інстанції докази понесених витрат на правову допомогу адвоката, суди дійшли висновку, що на користь позивача необхідно стягнути з Міністерства доходів і зборів України судові витрати на загальну суму 12 000,00 грн.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)
10. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ДМС України звернулась зі скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просила скасувати оскаржувані судові рішення, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
11. Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
12. У касаційній скарзі вказано, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанції неправильно застосовані до спірних правовідносин норми матеріального права, а саме:
-статті 1,3 Закону №1682-VII;
-частина друга статті 235 КЗпП України.
13. На думку представника ДМС України, суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили вимоги статей 1, 3 Закону №1682-VII, не врахували, що ці норми не містять умов для звільнення посадових осіб. На момент прийняття оспорюваного наказу, на дату звернення позивача до суду та момент винесення рішень у цій справі Конституційними Судом України не було визнано норми Закону №1682-VII неконституційними.
14. У касаційній скарзі наголошено, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовані положення частини другої статті 235 КЗпП України. Вказана правова норма визначає право на виплату працівникові середнього заробітку більше як за один рік лише у разі довготривалого розгляду заяви не з вини працівника. У справі, що розглядається, провадження у справі було зупинено та поновлено саме за заявами позивача. Отже, були відсутні підстави для здійснення нарахування середньої заробітної плати з дати звільнення по дату прийняття рішення у справі.
15. Також представником ДМС України визначено, що розрахунки із працівниками із заробітної плати здійснюються на підставі первинної облікової документації. Оскільки табелювання використання (обліку) робочого часу, нарахування та виплата заробітної плати позивача здійснювалась безпосередньо Спеціалізованою лабораторією з питань експертизи та досліджень Міндоходів, тому і стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу необхідно здійснювати не з Міністерства доходів і зборів України, а з СЛЕД Міндоходів.
16. У касаційній скарзі також зазначено про неправильне застосування судами попередніх інстанцій в частині стягнення витрат на правову допомогу статті 30 Закону України від 5 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та порушення норм статті 134 КАС України. На думку скаржника, судами не здійснено оцінку рівня витрат на правову допомогу, що витрачена позивачем, не досліджено чи були такі витрати понесені фактично, чи була їх сума обґрунтованою.
17. ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у її задоволенні. Зазначив, що його звільнення спричинено виключно перебуванням з 21 листопада 2013 року по 22 грудня 2014 року на посаді заступника начальника СЛЕД Міндоходів. Під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій відповідачами не наведено, а судами не встановлено обставин, які свідчать про те, що позивач своїми діями чи бездіяльністю чинив підрив демократії чи сприяв узурпації влади Президенту України. А тому, на думку позивача, застосування до нього заборон, передбачених положенням Закону №1682-VII, не може вважатись пропорційним та створює передумови для порушення з боку України міжнародних зобов`язань за статтею 8 Конвенції.
18. Позивач вказав, що ним вчинялись всі можливі дії для пришвидшення розгляду цієї справи у суді першої інстанції, а саме - подання низки клопотань про поновлення провадження у справі. У свою чергу, розгляд справи тривав досить довго внаслідок неприйняття рішення Конституційним Судом України за поданням Верховного Суду України та 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України окремих положень Закону №1682.
19. У відзиві ОСОБА_1 вказав на правові позиції, викладені Верховним Судом у постановах від 17 червня 2020 року у справі №826/1137/16, від 12 серпня 2020 року у справі №826/17778/14, від 07 жовтня 2020 року у справі №818/3740/15, від 25 листопада 2020 року у справі №826/25523/15.
20. Також позивач наголосив на правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо визначення суб`єкта на якого покладається обов`язок по відшкодуванню витрат на правову, допомогу. Зазначив, що понесені ним витрати на професійну правничу допомогу були підтверджені наданими до суду документами, а саме: договором про надання правової допомоги, квитанцією по сплаті повної суми гонорару та опису виконаних робіт у справі.
V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
21. Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
22. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
23. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
24. Згідно з частиною другою статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
25. Частиною першою статті 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
26. Пунктом 6 частини першої статті 5-1 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
27. Пунктом 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України закріплено, що трудовий договір припиняється з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади".
28. Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначені Законом України від 16 вересня 2014 року N1682-VII "Про очищення влади".
29. Відповідно до частин першої, другої статті 1 Закону N1682-VII очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах:
верховенства права та законності;
відкритості, прозорості та публічності;
презумпції невинуватості;
індивідуальної відповідальності;
гарантування права на захист.
30. Згідно з частиною третьою статті 1 Закону N1682-VII протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
31. Статтею 2 Закону N1682-VII визначено, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо:
1) Прем`єр-міністра України, Першого віце-прем`єр-міністра України, віце-прем`єр-міністра України, а також міністра, керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, Голови Національного банку України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, їх перших заступників, заступників;
2) Генерального прокурора України, Голови Служби безпеки України, Голови Служби зовнішньої розвідки України, начальника Управління державної охорони України, керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, керівника податкової міліції, керівника центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, їх перших заступників, заступників;
3) військових посадових осіб Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців служби за призовом під час мобілізації;
4) членів Вищої ради юстиції, членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, професійних суддів, Голови Державної судової адміністрації України, його першого заступника, заступника;
5) Глави Адміністрації Президента України, Керівника Державного управління справами, Керівника Секретаріату Кабінету Міністрів України, Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики, їх перших заступників, заступників;
6) начальницького складу органів внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту;
7) посадових та службових осіб органів прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Національного банку України;
8) членів Центральної виборчої комісії, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, голів та членів національних комісій, що здійснюють державне регулювання природних монополій, державне регулювання у сферах зв`язку та інформатизації, ринків цінних паперів і фінансових послуг;
9) керівників державних, у тому числі казенних, підприємств оборонно-промислового комплексу, а також державних підприємств, що належать до сфери управління суб`єкта надання адміністративних послуг;
10) інших посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування;
11) осіб, які претендують на зайняття посад, зазначених у пунктах 1-10 цієї частини.
32. Згідно з пунктом четвертим частини другої статті 3 Закону N1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві.
33. Відповідно до підпункту 1 пункту 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N1682-VII впродовж 10-ти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше, ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.
34. Згідно з частинами першою, другою статті 19 Закону України від 29 червня 2004 року N 1906-IV "Про міжнародні договори України" (далі - Закон N 1906-IV) чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
35. Відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу № 1 та протоколів № № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (далі-Закон N475/97-ВР) Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
36. Згідно з частиною другою статті 21 та частини першої статті 23 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
37. Відповідно до частин першої, другої статті 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, прийнятого 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН та ратифікованого Україною 12 листопада 1973 року, держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право на працю, що включає право кожної людини дістати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується, і зроблять належні кроки до забезпечення цього права. Заходи, яких повинні вжити держави-учасниці цього Пакту з метою повного здійснення цього права, включають програми професійно-технічного навчання і підготовки, шляхи і методи досягнення продуктивної зайнятості в умовах, що гарантують основні політичні і економічні свободи людини.
38. Стаття 24 Європейської соціальної хартії, ратифікованої Україною 14 вересня 2006 року, з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов`язуються визнати: a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов`язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби; b) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу. З цією метою Сторони зобов`язуються забезпечити, щоб кожний працівник, який вважає себе звільненим без поважної причини, мав право на оскарження в неупередженому органі.
39. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
40. Статтею 2 Конвенції № 111 від 25 червня 1958 року "Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості" (ратифікована Україною 04 серпня 1961 року; далі - Конвенція № 111) передбачено, що кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов`язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.
41. Відповідно до статті 4 Конвенції № 111 будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики.
42. Статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналася на підставі Указу Президії Верховної ради Української РСР від 14 квітня 1986 року № 2077-ХІІ та яка набрала чинності для України з 13 червня 1986 року (далі - Віденська конвенція), закріплено принцип pacta sunt servanda, відповідно до якого кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися.
43. Відповідно до статті 27 цієї Конвенції, держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.
44. Стаття 31 Віденської конвенції визначає загальне правило тлумачення, яке встановлює, що договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об`єкта і цілей договору. Відповідно до пункту b) частини третьої цієї статті, поряд з контекстом враховується наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.
45. Закон № 1682-VII був предметом оцінки Європейської комісії "За демократію через право" (далі - Венеціанська комісія) за зверненням моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи, за результатами якої Комісією схвалено два висновки: 1) Проміжний висновок № 788/2014 на 101-й пленарній сесії 12-13 грудня 2014 року у м. Венеція (далі - Проміжний висновок № 788/2014), 2) Остаточний висновок № 788/2014 на 103-му пленарному засіданні 19-20 червня 2015 року у м. Венеція (з урахуванням змін, унесених до Верховної Ради України 21 квітня 2015 року) (далі - Остаточний висновок № 788/2014).
46. У пункті 18 Проміжного висновку № 788/2014 Венеціанська комісія відзначила, що європейські стандарти в галузі люстрації, в основному, випливають з трьох джерел:
1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, статей 6, 8 і 14, статті 1 Протоколу 12) та практики Європейського суду з прав людини;
2) прецедентного права національних конституційних судів;
3) Резолюцій Парламентської асамблеї Ради Європи:
- "Про необхідність міжнародного засудження тоталітарних комуністичних режимів" №1481 (2006) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1481 (2006));
- "Про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем" №1096 (1996) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1096 (1996)) та додана до неї доповідь, яка містить Керівні принципи щодо відповідності люстраційних законів та подібних адміністративних заходів вимогам держави, що базується на принципі верховенства права (далі - Керівні принципи ПАРЄ).
47. Відповідно до частин першої-другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
48. Порядок обчислення середньої заробітної плати у випадку вимушеного прогулу визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 (далі - Порядок №100).
49. Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 5 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI).
50. Згідно із статтею 30 Закону N 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.