ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 липня 2021 року
м. Київ
справа №300/2782/20
адміністративне провадження №К/9901/12454/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Шевцової Н.В.
розглянув як суд касаційної інстанції в порядку письмового провадження адміністративну справу №300/2782/20
за позовом ОСОБА_1 до військової частини А1349 про визнання дій протиправними та стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки в розрахунку, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року, постановлену у складі: головуючого судді Шумей М.В., і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року, ухвалену у складі: головуючого судді Коваля Р.Й., суддів Гуляки В.В., Ільчишиної Н.В.,
УСТАНОВИВ:
І. Обставини справи
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини А1349 (далі - ВЧ А1349, відповідач) з вимогами:
1.1. визнати протиправними дії ВЧ А1349 щодо непроведення повного розрахунку при звільненні, а саме: невиплати у день звільнення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
1.2. стягнути з ВЧ А1349 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 11 жовтня 2019 року по 25 березня 2020 року - день фактичної виплати заборгованості грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, терміном 166 днів, із розрахунку 469,79 грн у день, у сумі 77 985,14 грн, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, інших винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в день звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу ВЧ А1349 відповідач не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, що є підставою для стягнення з нього середнього грошового забезпечення за весь час прострочення.
3. Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року, позовну заяву залишено без розгляду у зв`язку пропуском позивачем тримісячного строку звернення до суду.
4. Залишаючи без розгляду позовну заяву з вказаних підстав, суди попередніх інстанцій керувався тим, що строк звернення до адміністративного суду з такими позовами визначено у частині першій статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у зв`язку з чим позивач до суду мав звернутися не пізніше трьох місяців з дати фактичного розрахунку з ним.
5. У цьому контексті суди попередніх інстанцій з`ясували, що повністю відповідач з позивачем розрахувався 25 березня 2020 року, водночас до суду позивач звернувся лише 13 жовтня 2020 року, тобто за межами зазначених строків.
6. Водночас суди попередніх інстанцій відхилили доводи позивача про те, що вказаний строк ним пропущено з поважних причин. Проаналізувавши докази, які позивач надав на підтвердження своїх аргументів, суди попередніх інстанцій вважали, що з поважних причин позивач пропустив лише 9 днів строку, тоді як загальний період пропуску становить 6 місяців та 18 днів (з 25 березня 2020 року по 13 жовтня 2020 року).
7. Суд апеляційної інстанції також відхилив аргументи позивача про те, що спір у цій справі стосується стягнення належної йому заробітної плати, з яким до суду він може звернутися без обмеження будь-яким строком.
8. За висновками суду апеляційної інстанції кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, не є складовою грошового забезпечення, а тому й підстав для застосування частини другої статті 233 КЗпП України у цій справі немає.
ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
9. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій частин першої, другої статті 233 КЗпП України, просить скасувати їхні рішення та направити справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
10. Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені нею у постанові від 30 січня 2019 року в справі №910/4518/16, позивач доводить, що спір у цій справі стосується стягнення належної йому заробітної плати, а тому звернутися до суду він, з огляду на положення частини другої статті 233 КЗпП України, міг без обмеження будь-яким строком.
11. З урахуванням викладеного позивач уважає, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання дотримання ним строку звернення до суду, безпідставно керувалися положеннями частини першої статті 233 КЗпП України і помилково не застосували частину другу цієї статті.
12. Касаційна скарга надійшла до Верховного Суду 09 квітня 2021 року.
13. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Шевцовій Н.В.
14. Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
ІІІ. Джерела права та акти їхнього застосування
15. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
16. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їхній розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
17. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
18. Відповідно до частин першої, другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
19. Частиною п`ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
20. Частиною третьою статті 123 КАС України передбачено, що, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
ІV. Позиція Верховного Суду
21. У цій справі підставою для залишення позовної заяви без розгляду був висновок судів попередніх інстанцій про пропуск позивачем строку звернення до суду, тривалість якого з урахуванням частин першої, другої статті 122 КАС України та частини першої статті 233 КЗпП України, становить три місяці й обчислюється з дня фактичної виплати позивачеві компенсації за невикористану додатку відпустку, яку відповідач позивачеві не виплатив у день звільнення.
22. Позиція позивача у касаційній скарзі зводиться до того, що на спір у цій справі не поширюється дія частини першої статті 233 КЗпП України, адже в позові заявлені вимоги про стягнення коштів на підставі статті 117 КЗпП України, які за своєю суттю прирівнюються до заробітної плати, звернення до суду з якими відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України не обмежується будь-яким строком.
23. Аналіз положень частини другої статті 233 КЗпП України дає підстави для висновку, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.
24. Суд зазначає, що Верховний Суд уже висловлював правову позицію щодо юридичної природи відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, та щодо застосування статті 233 КЗпП України до спорів про його стягнення, ініційованих колишніми публічними службовцями, зокрема військовослужбовцями.
25. У пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 зазначено, що за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
26. Отже, доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання про дотримання позивачем строку звернення до суду, помилково не застосували положення частини другої статті 233 КЗпП України є безпідставними, адже передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування не є заробітною платою (грошовим забезпеченням).
27. Висновок щодо норми права, яка підлягає застосуванню до випадків обчислення строків звернення до суду військовослужбовців з вимогами про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, було викладено в постанові Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20.
28. Відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі №240/532/20 встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, у межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
29. Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п?ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
30. Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
31. Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п?ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
32. Ухвалюючи рішення у справі №240/532/20, Верховний Суд одночасно відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах, і погодився з висновком щодо застосування частини п?ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема від 04 грудня 2019 року (справа №815/2681/17) і від 22 січня 2020 року (справа №620/1982/19).
33. Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно визначилися щодо юридичної природи відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і дійшли обґрунтованого висновку проте, що позивач до суду з цим позовом мав звернутися в межах строку звернення.
34. Водночас висновок судів попередніх інстанцій про те, що цей строк встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України не відповідає висновкам щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах, викладеному в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20.
35. Проте неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права у цій частині не призвело до ухвалення неправильного рішення, адже нормою частини п?ятої статті 122 КАС України встановлений коротший строк звернення до суду, ніж у частині першій статті 233 КЗпП України, дотримання якого перевіряли суди попередніх інстанцій.
36. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
37. Як установили суди попередніх інстанцій, звільнення позивача (виключення зі списків особового складу ВЧ А1349) відбулося 11 жовтня 2019 року. Остаточний розрахунок з позивачем здійснено 25 березня 2020 року.
38. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що перебіг строку звернення розпочався 26 березня 2020 року - з наступного дня за днем фактичного розрахунку.
39. Водночас з огляду на положення частин п`ятої статті 122 КАС України спливав цей строк 25 квітня 2020 року, а не 25 червня 2020 року, як помилково вважали суди попередніх інстанцій. З цим позовом до суду позивач звернувся лише 13 жовтня 2020 року, тобто за межами строку звернення.
40. Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підтвердження причин поважності пропуску строку позивач надав докази, які свідчать про надання йому медичної допомоги в тій чи іншій формі в період з 10 по 24 лютого 2020 року, за 11 серпня 2020 року, за період з 19 по 26 серпня 2020 року та за період з 16 по 20 жовтня 2020 року. Водночас докази, які б перешкоджали позивачеві реалізувати право на звернення до суду в період з 25 березня 2020 року по 25 квітня 2020 року в матеріалах справи відсутні.
41. У касаційній скарзі відсутні доводи про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права під час встановлення обставин справи та оцінки доказів, якими позивач обґрунтовував поважність причин пропуску строку звернення до суду, зокрема посилань на неповне дослідження зібраних у справі доказів чи на безпідставне відхилення клопотання про витребування, дослідження доказів або іншого клопотання щодо встановлення обставин, які мають значення для висновку про дотримання строку звернення до суду.
42. З урахуванням викладеного суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позов подано за межами строків звернення до суду і позивачем не доведено існування поважних причин його пропуску.
43. Відповідно до частин першої, четвертої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
44. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
45. Беручи до уваги, що, вирішуючи питання дотримання позивачем строку звернення до суду, суди попередніх інстанцій застосували частину першу статті 233 КЗпП України, яка не підлягала застосуванню, але дійшли правильних висновків про необхідність залишення позовної заяви без розгляду, Суд уважає за необхідне змінити їхні рішення, виклавши їхню мотивувальну частину в редакції цієї постанови.