ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 липня 2021 року
м. Київ
справа № 320/5434/18
адміністративне провадження № К/9901/21148/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Бевзенка В.М., Стародуба О.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.11.2018 (головуючий суддя: Василенко Г.Ю.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2019 (головуючий суддя: Кучма А.Ю., Аліменко В.О., Мєзєнцев Є.І.) у справі №320/5434/18 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач-1), ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 або позивачка-2), ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 або позивачка-3) звернулися до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - Міноборони України або відповідач), в якому просили:
визнати протиправним і скасувати рішення Комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум при Міністерстві оборони України від 08.06.2018 в частині відмови у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 ;
зобов`язати Міноборони України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги, пов`язаної зі смертю військовослужбовця ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 ), 1969 року народження, виходячи з розмірів, визначених статтею 16-2 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII), у розмірі 800 000 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19.11.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2019, позов задоволено:
визнано протиправним і скасовано рішення Комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум при Міністерстві оборони України від 08.06.2018 в частині відмови у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 ;
зобов`язано Міноборони України здійснити нарахування та виплату позивачам одноразової грошової допомоги, пов`язаної зі смертю військовослужбовця ОСОБА_4, 1969 року народження, виходячи з розмірів, визначених статтею 16-2 Закону №2011-XII.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 11.09.2019 відкрито касаційне провадження у справі.
За результатами повторного автоматизованого розподілу справ між суддями визначено новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14.07.2021 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання Указу Президента України №454/2014 від 06.05.2014 "Про часткову мобілізацію" ОСОБА_4 у вересні 2014 року був призваний до лав Збройних сил України на військову службу.
Згідно інформацією зазначеною у довідці ВЧ польова пошта В2731 про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України №8248 від 14.07.2016, солдат ОСОБА_4 дійсно в період з 23.04.2015 по 27.09.2015 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
ОСОБА_4 було присвоєно статус ветерана війни - учасника бойових дій, що підтверджується інформацією, зазначеною у посвідченні серії НОМЕР_1, виданим Київським обласним військовим комісаріатом 14.07.2016.
Згідно із наказом командира ВЧ польова пошта В2731 (по стройовій частині) № 57 від 09.03.2016 солдата ОСОБА_4, старшого розвідника - радіотелефоніста, звільнено із військової служби у відставку за пунктом "б" статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (за станом здоров`я), а також виключено зі списків особового складу частини, знято з усіх видів забезпечення та направлено до Білоцерківського РВК Київської області для зарахування на військовий облік.
Відповідно до інформації, зазначеної у свідоцтві про хворобу №146, ОСОБА_4 за період проходження військової служби захворів на гліобластому головного мозку. Також, згідно із цим документом, захворювання пов`язане з проходженням військової служби.
Із відомостей, зазначених у свідоцтві про смерть серії НОМЕР_2, виданому 23.08.2016 Рокитнянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно із інформацією, зазначеною у витягу з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Центрального регіону по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранення, контузій, травм, каліцтв № 2606 від 03.10.2017, захворювання і причина смерті ОСОБА_4, ТАК, пов`язані із захистом Батьківщини.
На підставі відомостей зазначених у свідоцтвах про народження, та про зміну імені, свідоцтві про укладення шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, судами встановлено, що позивач-1 ( ОСОБА_1 ) та позивачка-3 ( ОСОБА_3 ) є дітьми померлого ОСОБА_4 .
Також на підставі відомостей зазначених у витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища та свідоцтві про народження ОСОБА_4, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 (позивачка-2) є матір`ю померлого ОСОБА_4 .
У зв`язку із смертю ОСОБА_4, позивачі звернулися до Комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум при Міністерстві оборони України із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року рівними частками кожному із членів сім`ї померлого військовослужбовця.
Листом №В3/539 від 24.07.2018 Білоцерківський об`єднаний міський військовий комісаріат повідомив позивачів про те, що відповідно до протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №58 від 08.06.2018, їм відмовлено в призначені та виплаті одноразової грошової допомоги як матері, дочці та сину померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4, оскільки на день смерті останній не був військовослужбовцем.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивачі звернулися із цим позовом до суду.
ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН
На обґрунтування позовних вимог позивачі стверджують, що оскільки смерть ОСОБА_4 настала внаслідок захворювання, пов`язаного із виконанням ним обов`язків військової служби, що підтверджується документально, останні набули право на отримання одноразової грошової допомоги у порядку та у розмірі, встановленому Законом №2011-XII.
Відповідач позов не визнав. Стверджує, що ОСОБА_4 був звільнений із військової служби наказом командира військової частини В2731 № 57 від 09.03.2016, а отже, починаючи з 10.03.2016 померлий втратив спеціальний статус військовослужбовця. З огляду на те, що ОСОБА_4 помер більш ніж через півроку з моменту звільнення із військової служби, позивачі не мають права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги як члени сім`ї померлого військовослужбовця.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що одноразова грошова допомога за своєю правовою природою є гарантованою державою соціальною допомогою, яка виплачується зокрема членам сім`ї військовослужбовця і у разі, якщо смерть військовослужбовця настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби. В спростування доводів відповідача про те, що на момент смерті ОСОБА_4 втратив статут військовослужбовця, а тому позивачі не мають право на отримання ОГД, суди констатували, що право на отримання одноразової грошової допомоги членами сім`ї військовослужбовця не залежить від наявності у ОСОБА_4 на момент смерті статусу військовослужбовця, а безпосередньо пов`язане із наявністю причинно-наслідкового зв`язку між смертю особи та захворюванням, отриманим ним під час виконанням обов`язків військової служби.
При вирішенні цієї справи суди попередніх інстанцій врахували правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 11.04.2018 у справі №802/1869/17-а та від 29.01.2019 у справі №336/2660/17.
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Зокрема, судами попередніх інстанцій невірно розтлумачено норми матеріального права, що призвело до помилкових висновків про наявність у позивачів права на отримання одноразової грошової допомоги. Так, скаржник посилається на помилкове застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин положень статті 16 Закону №2011-XII в останній редакції, позаяк спір необхідно вирішувати у відповідності до норм законодавства, чинних на момент виникнення таких. Наполягає, що за законодавством, чинним на день смерті ОСОБА_4, передбачалася виплата одноразової грошової допомоги у разі смерті військовослужбовця, а не осіб звільнених зі служби. Водночас станом 17.08.2016 (день смерті) ОСОБА_4 втратив статут військовослужбовця, а тому позивачі не набули права на отримання ОГД. Також скаржник посилається на те, що позивачами не було додано до заяви документ, що свідчить про причини та обставини поранення, обов`язковість подання якого передбачена пунктом 10 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності, або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі - Порядок №975).
Також наголосив, що судами невірно визначено розмір одноразової грошової допомоги, яка підлягає до виплати позивачам, оскільки відповідно до вимог законодавства днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця вважається дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть. Відповідно для обчислення розміру одноразової грошової допомоги необхідно застосовувати прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року в якому виникло право на отримання ОГД. У спірному випадку станом на 1 січня 2016 року. Таким чином, розмір одноразової грошової допомоги має складати 689 000 грн (500*1378 грн (прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб станом на 1 січня 2016 року)), а не 800 000 грн, як помилково визначив суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції.
Інші учасники справи процесуальним правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалися.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.
Статтею 41 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом №2011-XII.
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; тут та надалі) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із частиною першою статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Пунктом 1 частини другої цієї статті Закону визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що допомога виплачується не тільки у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби, а й у разі смерті, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби незалежно від часу звільнення з військової служби.
Визначальним є той факт, що військовослужбовець під час або у зв`язку з виконанням ним обов`язків військової служби захворів, внаслідок чого помер. Допомога у такому випадку призначається незалежно від того, чи була особа військовослужбовцем на час смерті. Наявність статусу військовослужбовця на час смерті має значення лише у випадку загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби чи в період проходження військової служби.
Норми статті 16 Закону №2011-XII у зв`язку із складністю їх конструкції допускають неоднозначне трактування, внаслідок чого і виник спір. Проте, на переконання суду інше тлумачення вказаної норми, ніж зазначене судом, не відображало б мети законодавця при прийнятті цього закону.
Якби законодавець пов`язував право сім`ї на допомогу лише з фактом смерті (загибелі) особи, яка була військовослужбовцем на час смерті, він би обмежився запровадженням норм про наявність відповідного права у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби чи в період її проходження.
Натомість, закон містить також і положення про наявність права на допомогу у разі смерті, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби чи проходження військової служби. Отже в такому випадку допомога призначається незалежно від часу звільнення з військової служби.
Правова позиція щодо застосування наведених норм права у схожих правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 28.01.2020 у справі №2240/2957/18, від 28.02.2020 у справі №820/6689/17, від 10.08.2020 у справі №295/14571/17 та від 13.05.2020 у справі №489/4898/16-а, від 30.06.2021 у справі №240/11497/19 і колегія суддів не вбачає підстав відступати від такої.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на день смерті ОСОБА_4 дійсно не був військовослужбовцем, проте його захворювання, яке призвело до смерті, було безпосередньо пов`язане із виконанням ним обов`язків військової служби.
Статтею 16-1 Закону №2011-XII передбачено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.
Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачі є членами сім`ї померлого ОСОБА_4 .
Відповідно до пункту "а" частини 1 статті 16-2 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 1 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону.
Частиною 9 статті 16-3 цього Закону встановлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст) визначає Порядок №975.
Відповідно до пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.
Згідно із пунктом 4 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, якщо смерть настала під час виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.
Пунктом 5 цього Порядку визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату загибелі (смерті), рівними частками членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста.
З урахуванням того, що право на отримання одноразової грошової допомоги членами сім`ї військовослужбовця не залежить від наявності останнього на момент смерті статусу військовослужбовця, а безпосередньо пов`язане із наявністю зв`язку між смертю особи та захворюванням, отриманим під час виконанням ним обов`язків військової служби, суди дійшли правильного висновку про наявність у позивачів права на отримання гарантованої державою соціальної допомоги у рівних частках.
Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про неправильність обчислення судами попередніх інстанцій суми одноразової грошової допомоги, оскільки суд не визначав розмір одноразової грошової допомоги, яка підлягає до виплати на користь позивачів. Суди констатували право позивачів на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із смертю ОСОБА_4, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного із виконанням ним обов`язків військової служби та захистили порушені права ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 шляхом зобов`язання Міноборони України здійснити нарахування та виплату членам сім`ї померлого ОСОБА_4 одноразової грошової допомоги, виходячи із розмірів, визначених статтею 16-2 Закону №2011-XII.
Також колегія суддів відхиляє доводи скаржника про некомплектність поданих на розгляд документів (відсутній документ, що свідчить про причини та обставини поранення), з огляду на те, що зазначена обставина не слугувала підставою для відмови у призначенні та виплаті позивачам одноразової грошової допомоги. Більш того, про невідповідність поданих документів вимогам пункту 10 Порядку №975 відповідач не зазначав під час розгляду судами першої та апеляційної інстанцій справи по суті.
За правилами частини другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Водночас колегія суддів вважає слушними доводи скаржника про помилкове застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин положень статті 16 Закону №2011-XII в останній редакції, проте зазначене процесуальне порушення суду не призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України" (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України" (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).
Обраний у даному випадку судами попередніх інстанцій спосіб захисту порушених прав ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення позивачів в правах.