ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 липня 2021 року
м. Київ
справа № 520/6981/2020
адміністративне провадження № К/9901/20149/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Рибачука А.І.,
суддів: Мороз Л.Л., Стрелець Т.Г.
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 520/6981/2020
за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2020, постановлену судом у складі колегії суддів: головуючого судді - Калиновського В.А., суддів: Кононенко З.О., Сіренко О.І.,
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. 02.06.2020 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у нерозгляді його заяви від 08.01.2020;
- зобов`язати відповідача розглянути його заяву від 08.01.2020;
- зобов`язати відповідача відповідно до статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) подати у 15-денний строк після набуття чинності рішення звіт про виконання судового рішення.
2. Ухвалою судді Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2020 на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовну заяву повернуто позивачу, у зв`язку з неусуненням недоліків позовної заяви, залишеною без руху, у встановлений судом строк.
3. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції позивач 03.07.2020 через свого представника звернувся до суду з апеляційною скаргою.
4. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2020 апеляційну скаргу повернуто позивачу на підставі пункту 1 частини четвертої статті 298 КАС України, зважаючи на те, що апеляційна скарга подана та підписана особою, яка не має права її підписувати.
5. 06.08.2020 позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2020, а справу № 520/6951/2020 направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Ухвалою судді Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2020 позовну заяву повернуто позивачу. Позивач не погодившись з таким рішенням подав апеляційну скаргу. Дана апеляційна скарга підписана представником позивача - адвокатом Уманцем А.І.
На підтвердження відповідних повноважень до апеляційної скарги додано копію договору про надання правової допомоги від 21.05.2018, укладеного між адвокатом Уманцем А.І. та позивачем, копію свідоцтва про право на заняття адвокатської діяльності № 1209 та ордер від 21.05.2018 ХВ №000227, в якому в графі орган, в якому надається правова допомого вказано "у всіх судах (всіх інстанцій), у всіх державних органах".
ІІІ. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
7. Другий апеляційний адміністративний суд повертаючи апеляційну скаргу застосував процесуальні наслідки, передбачені статтею 298 КАС України, у зв`язку з непідтвердженням нею своїх повноважень щодо підписання такої скарги.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що в ордері про надання правової допомоги має бути зазначено не абстрактний орган державної влади, а конкретна назва такого органу, зокрема суду. Дослідивши наявний в матеріалах справи ордер про надання правової допомоги судом встановлено, що він не містить конкретну назву судового органу, у якому надається правова допомога заявнику, а саме "Другий апеляційний адміністративний суд", на підставі чого, суд дійшов висновку про те, що додані до апеляційної скарги матеріали не містять документу, що підтверджує повноваження адвоката Уманця А.І. на представництво ОСОБА_1 у Другому апеляційному адміністративному суді.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
8. Касаційна скарга мотивована, зокрема тим, що суд апеляційної інстанції протиправно повернув апеляційну скаргу. Обґрунтовуючи доводи своєї скарги скаржник посилається на практику Верховного Суду, зокрема у справі №910/1669/19, в якій Верховний Суд вказав на те, що суд апеляційної інстанції не врахував того, що вказівка у ордері на те, що правова допомога надається "у всіх судах (всіх інстанцій)" є підтвердженням того, що адвокат уповноважений надавати правову допомогу клієнту та представляти його інтереси в будь-яких судах України, і тому числі і в Другому апеляційному адміністративному суді. Крім того, ордер на надання правничої допомоги є самостійним документом, який підтверджує повноваження на представництво інтересів, а відсутність в ньому записів про обмеження у вчиненні процесуальних та інших дій свідчить про відсутність таких обмежень та адвокат, якому надано ордер не зобов`язаний доводити наявність у нього повноважень на підписання апеляційної скарги. Крім того, позивач вважає, що повернення апеляційної скарги з формальних підстав унеможливило його доступ до правосуддя для повного захисту прав та інтересів.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
9. Верховний Суд, враховуючи доводи та вимоги касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, у відповідності до частини першої статті 341 КАС України, виходить з наступного.
10. Специфіка представництва в адміністративному судочинстві зумовлена його публічно-правовим та офіційним характером і визначена відповідними нормами КАС України.
11. Відповідно до частини першої статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
12. Відповідно до частини першої статті 57 КАС України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
13. Згідно із частиною четвертою статті 59 КАС України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданими відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
14. Згідно з частиною п`ятою статті 59 КАС України відповідність копії документа, що підтверджує повноваження представника, оригіналу може бути засвідчена підписом судді.
15. Відповідно до частини шостої статті 59 КАС України оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи.
16. За змістом статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката.
17. Згідно з пунктом 14 Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17.12.2012 № 36 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, відповідно до рішення Ради адвокатів України від 27.05.2017 №15, далі - Положення № 36) ордер встановленої цим Положенням форми є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта.
18. Відповідно до пункту 4 Положення № 36 ордер видається адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням та повинен містити обов`язкові реквізити, передбачені цим Положенням.
19. Згідно з підпунктом 15.4 пункту 15 Положення № 36 ордер містить назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності, відповідно до статті 19 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
20. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 20 Закону № 5076-VI під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами.
21. Відтак, під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу так і назва групи органів визначених пунктом 2 частини першої статті 20 Закону № 5076-VI, зокрема суд, органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
22. В наданому представником позивача ордері від 21.05.2018 серії ХВ №000227 зазначено про надання адвокатом правової допомоги "у всіх судах (всіх інстанцій), у всіх державних органах", що у даному випадку є достатнім для висновку про наявність у адвоката Уманця А.І. права на підписання апеляційної скарги від імені ОСОБА_1 .
23. За таких обставин та їх правового регулювання, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у Уманця А.І. повноважень на підписання апеляційної скарги від імені ОСОБА_1 є надмірно формалізованим.
24. Водночас, посилання суду апеляційної інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №9901/847/18 є помилковим, з огляду на наступне.
25. У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що законодавець чітко відокремив судові органи як такі, що повинні бути окремо зазначені в ордері на надання правової допомоги, зокрема, в графі "Назва органу, в якому надається правова допомога". Отже, в ордері на надання правової допомоги має бути зазначено не абстрактний орган державної влади, а конкретна назва такого органу, зокрема, суду.
Такий висновок зроблено у правовідносинах, за змістом яких, у ордері на надання правової допомоги, який був доданий до позовної заяви, підписаної адвокатом, у графі "Назва органу, в якому надається правова допомога" було зазначено: "В органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності і підпорядкування".
26. Отже, у справі №9901/847/18 в ордері на надання правової допомоги у в графі "назва органу, у якому надається правова допомога" взагалі були відсутні відомості про судові органи, тоді як у цій справі в ордері серії від 21.05.2018 ХВ №000227 у вищевказаній графі, зазначено "у всіх судах (всіх інстанцій), у всіх державних органах", що у даному випадку є достатнім для висновку про наявність у адвоката Уманця А.І. повноважень на підписання апеляційної скарги від імені ОСОБА_1 .
27. Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За змістом цієї норми висновок Верховного Суду повинен стосуватися застосування тих же норм права у подібних правовідносинах.
28. Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що правовідносини у цій справі та у справі №9901/847/18 не є подібними та безпідставно, послався на висновок Великої Палати Верховного Суду.
29. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
30. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
31. Зокрема, у рішенні від 04.12.1995 у справі "Беллет проти Франції" Європейський суд з прав людини зазначив, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлені гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ до суду був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
32. У рішенні від 13.01.2020 у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та у рішенні від 28.10.1998 у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
33. Також Європейським судом з прав людини зазначено, що "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах "Zubac v. Croatia", "Beles and Others v. the Czech Republic", №47273/99, пп. 50-51 та 69, та "Walchli v. France", № 35787/03, п. 29).
34. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у справі № 9901/736/18 (провадження № 11-989заі18) дійшла висновку про те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
34. При цьому, суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про наявність у представника позивача повноваження представляти інтереси останнього, занадто формально підійшов до оцінки обставин, що позбавило позивача права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
35. З огляду на вищенаведене суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про подання та підписання апеляційної скарги особою, яка не має такого права, а відтак і про наявність підстав для повернення цієї скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 298 КАС України.
36. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
37. За змістом частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
38. Суд касаційної інстанції переглянувши судове рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, скасування ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2020 та направлення справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 345, 353, 355, 359 КАС України, Суд