ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Анцупової Т. О.
в адміністративній справі № 9901/526/19 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 грудня 2020 року (у складі колегії суддів Білак М. В., Єресько Л. О., Загороднюка А. Г., Калашнікової О. В., Соколова В. М.)
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України викладаю окрему думку.
Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду
24 червня 2021 року, розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 грудня 2020 року у справі за його позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправним та скасування рішення, Велика Палата Верховного Суду апеляційну скаргу залишила без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
У цій справі судом було встановлено таке. 17 листопада 2015 року Вища рада юстиції (далі - ВРЮ), розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за висновком Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) від 19 травня 2015 року № 29/02/15 стосовно судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1, ухвалила рішення № 870/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги.
07 грудня 2015 року ВРЮ направила до Верховної Ради України подання за вихідним № 53/0/12-16 про звільнення судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 з посади у зв`язку з порушенням присяги.
Постановою Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1608-VIII ОСОБА_1 звільнено з посади судді Васильківського міськрайонного суду Київської області у зв`язку з порушенням присяги.
Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2018 року визнано протиправними дії Верховної Ради України з розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Васильківського міськрайонного суду Київської області у зв`язку з порушенням присяги на пленарному засіданні п`ятої сесії Верховної Ради України восьмого скликання 29 вересня 2016 року, визнано протиправною і скасовано Постанову Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1608-VIII про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Васильківського міськрайонного суду Київської області у зв`язку з порушенням присяги судді.
ВРП 03 вересня 2019 року прийняла рішення № 2322/0/15-19 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Васильківського міськрайонного суду Київської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України».
Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновком суду першої інстанції про те, що ситуація, яка склалася у зв`язку зі скасуванням Постанови Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1608-VIII, зумовила те, що станом на дату набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) за поданням ВРЮ рішення Верховною Радою України не прийнято. Вказане подання ВРЮ по суті залишилося без реалізації, адже за процедурою, чинною до 30 вересня 2016 року, суддю, обраного безстроково, могла звільнити Верховна Рада України, що з огляду на те, як було прийнято це рішення (Постанова від 29 вересня 2016 року № 1608-VIII) і на результат його судового оскарження (вказану Постанову суд визнав незаконною і скасував), зроблено не було. Оскільки після 30 вересня 2016 року цим правом наділено ВРП, остання правомірно розглянула згадане подання ВРЮ (на підставі пункту 14 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1798-VIII) та, відповідно, ухвалила за ним оскаржуване рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади судді.
Також Велика Палата Верховного Суду підтримала висновок суду першої інстанції про те, що в підсумку рішення ВРЮ від 17 листопада 2015 року № 870/0/15-15 залишилось чинним, відповідно обставини, які слугували підставою для висновку про наявність в діях судді ОСОБА_1 ознак порушення присяги судді як підстави для звільнення його із цієї посади (така підстава була передбачена пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України в попередній її редакції, чинній на дату прийняття вказаного рішення ВРЮ), є встановленими (компетентним органом - ВРЮ), а вид відповідальності за неправомірні діяння судді при здійсненні правосуддя (які в сукупності становлять порушення присяги) - обрано/застосовано.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що рішення ВРЮ від 17 листопада 2015 року станом на момент прийняття оскаржуваного рішення ВРП є чинним, а висновки, викладені в ньому, не можуть бути предметом перегляду в межах цієї справи.
Надаючи оцінку доводам скаржника про притягнення до дисциплінарної відповідальності, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що норми Закону № 1402-VIIIта Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (далі - Закон № 22/98-ВР) у редакціях, чинних на момент вчинення суддею ОСОБА_1 дій, які ВРЮ розцінила як порушення суддею присяги, не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.
Водночас суд зауважив, що запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, що підпадають під порушення присяги, є заходом, який покращує становище судді, порівняно із ситуацією, коли такий строк законодавством визначений не був, а тому застосування трирічного строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не суперечить положенням статті 58 Конституції України.
Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що 17 листопада 2015 року, тобто в межах визначеного законом строку, ВРЮ, розглянувши дисциплінарну справу щодо судді ОСОБА_1, прийняла рішення № 870/0/15-15 про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 з посади за порушення присяги судді.
Як наслідок, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що саме з прийняттям ВРЮ рішення від 17 листопада 2015 року обставини, які слугували підставою для висновку про на