УХВАЛА
8 липня 2021 року
м. Київ
провадження № 13-120зво21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Григор`євої І. В.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула заяву засудженого ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) вироку апеляційного суду Черкаської області від 28 січня 2002 року і
встановила:
Як убачається з наявних у Верховному Суді матеріалів, за вироком апеляційного суду Черкаської області від 28 січня 2002 року, залишеним без зміни 9 липня 2002 року Верховним Судом України, ОСОБА_1 було засуджено за статтями 69, 1901, ч. 2 ст. 223 Кримінального кодексу України 1960 року, ч. 4 ст. 187 Кримінального кодексу України 2001 року до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 1 квітня 2021 року в справі "Фарзієв та інші проти України" (заява № 63747/14 та 23 інших, у тому числі ОСОБА_1 ) констатував порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення. ЄСПЛ постановив, що факт визнання існування порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.
Посилаючись на вказане рішення ЄСПЛ, ОСОБА_1 5 липня 2021 року звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) із заявою про перегляд вироку за виключними обставинами. На думку заявника, встановлене порушення ст. 3 Конвенції є підставою для звільнення засудженого з ув`язнення.
Велика Палата, перевіривши подану заяву, дійшла висновку, що у відкритті провадження за нею належить відмовити з огляду на таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 463 КПК заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи подається до Верховного Суду для її розгляду у складі Великої Палати.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 461 КПК заяву про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 2 ч. 3 ст. 459 цього Кодексу, може бути подано особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, не пізніше тридцяти днів із дня, коли така особа дізналася або могла дізнатися про набуття цим рішенням статусу остаточного.
Як видно з доданих до заяви матеріалів, постановлене на користь ОСОБА_1 рішення ЄСПЛ від 1 квітня 2021 року було отримане засудженим 26 квітня 2021 року. Однак із заявою про перегляд вироку він звернувся лише 5 липня 2021 року, тобто з пропуском визначеного законом строку, питання про поновлення якого не порушує. Зазначене з урахуванням положень ч. 3 ст. 429, ст. 462, ч. 3 ст. 464 КПК у їх взаємозв`язку унеможливлює відкриття провадження за зверненням ОСОБА_1 .
Разом із цим зі змісту поданої заяви видно, що в ній засуджений висловлює незгоду з постановленим щодо нього вироком поза зв`язком з позицією ЄСПЛ, яка стосується механізмів не індивідуального, а загального характеру, зокрема необхідності запровадження в Україні процедур, котрі б на законодавчому рівні забезпечували в перспективі можливість звільнення або дострокового звільнення осіб, засуджених до довічного ув`язнення. Натомість справедливості призначення такого виду покарання за вчинення особливо тяжкого злочину ЄСПЛ під сумнів не ставив.
Так у рішенні "Фарзієв та інші проти України" ЄСПЛ зазначив, що для додержання вимог ст. 3 Конвенції має існувати можливість скорочення довічного ув`язнення, тобто засуджений повинен мати перспективу звільнення та можливість перегляду покарання на основі оцінки того, чи існують законні пенологічні підстави для його подальшого ув`язнення, до яких належать покарання, стримування, захист громадськості та реабілітація, адже первинне виправдання ізоляції особи від суспільства може втратити актуальність після тривалого відбуття покарання. Водночас ЄСПЛ постановив, що сам факт визнання існування порушення вже є достатньою справедливою компенсацією.
Таким чином, у рішенні міжнародної судової установи, на яке ОСОБА_1 посилається як на підставу для перегляду, вказано на системну проблему в українському законодавстві, що належить подолати шляхом унесення до чинних законів змін, спрямованих на усунення її першопричини.
Удосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, унесення до них змін та доповнень є прерогативою законодавчої влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, повноваженнями якої охоплюється внесення змін до чинного законодавства України, у тому числі й на виконання рішень міжнародної судової установи відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Застосовані у справі ОСОБА_1 принципи та характер констатованого порушення Конвенції свідчать про те, що не було додержано такого права заявника, яке наразі неможливо відновити у вигляді того ж стану чи становища, що існували до порушення Конвенції. У таких випадках з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи від 19 січня 2000 року засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру, виконання яких покладається на компетентні органи державної влади.
Рішення ЄСПЛ, ухвалене на користь ОСОБА_1 та 23 інших осіб, не містить вказівок на те, що в основі констатованих щодо заявника порушень Конвенції лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, або що ці порушення були спричинені рішеннями, ухваленими щодо засудженого, котрі й надалі зумовлюють шкідливі наслідки, і їх не може бути усунуто іншим способом, ніж як скасування чи зміна оспорюваного судового рішення.
З урахуванням наведеного відсутні правові підстави для відкриття провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд вироку за виключними обставинами у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.
З огляду на викладене, керуючись статтями 429, 459, 462, 464 КПК, Велика Палата Верховного Суду