УХВАЛА
07 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 904/2258/20
Провадження № 12-34гс21
судді-доповідача Власова Ю. Л.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ситнік О.М., Ткача І. В., Штелик С. П.
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за касаційною скаргою Дніпровської міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10 лютого 2021 року (у складі колегії: головуючий суддя Білецька Л. М., судді Вечірко І. О., Верхогляд Т. А.)
у справі № 904/2258/20
за позовом Дніпровської міської ради
до Приватного акціонерного товариства "АТП 11263",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради
про стягнення 946 634,71 грн збитків і
ВСТАНОВИЛА:
24 квітня 2020 року Дніпровська міська рада (далі - Міська рада, позивач) звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "АТП 11263" (далі - ПрАТ "АТП 11263", відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради (далі - третя особа) про стягнення збитків у розмірі 946 634,71 грн.
В обґрунтування позову Міська рада зазначила, що на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2009 року у справі № 31/339?09 у відповідача виник обов`язок звернутись до органу місцевого самоврядування та сплатити пайовий внесок на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста. Ухилення замовника будівництва від укладення договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпра до прийняття об`єкта нерухомого майна в експлуатацію є порушенням обов`язку, який прямо передбачений законодавством. Зазначений об`єкт введено в експлуатацію, але пайовий внесок у розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпра відповідач не сплатив.
Внаслідок ухилення відповідача від укладення договору про пайову участь на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра та від свого обов`язку перерахувати кошти у розмірі величини пайової участі до прийняття об`єкту в експлуатацію територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради завдано збитків у розмірі пайової участі, а саме в сумі 946 634,71 грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2020 року у справі № 904/2258/20 позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь Дніпровської міської ради 946 634,71 грн збитків і 14 199,52 грн судового збору.
Суд першої інстанції виходив з того, що станом на 17 листопада 2009 року діяли норми статті 27-1 Закону України "Про планування та забудову території" від 20 квітня 2000 року № 1699-ІІІ (далі - Закон № 1699-ІІІ) та Положення про порядок залучення коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпропетровська, затверджений рішенням Дніпропетровської міської ради від 21 березня 2007 року № 6/11 (далі - Положення № 6/11), які передбачали, що пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у зобов`язанні замовника перерахувати обов`язковий внесок по об`єкту в міський бюджет до прийняття відповідного рішення виконкому міської ради про введення об`єкта в експлуатацію. Залишок коштів перераховується під час введення об`єкта в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Відповідно до частини третьої статті 23 Господарського кодексу України (далі - ГК України) правові акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийняті в межах їх повноважень, є обов`язковими для виконання усіма учасниками господарських відносин, які розташовані або здійснюють свою діяльність на відповідній території.
Урахувавши, що рішенням Дніпровської міської ради від 29 липня 2011 року № 5/14 Положення № 6/11 викладено у новій редакції та має назву: Порядок залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі (внесків) у розвитку інфраструктури міста Дніпропетровська (далі - Порядок № 5/14), місцевий господарський суд зазначив, що Положення № 6/11 зі змінами внесеними рішенням міської ради від 29 липня 2011 року № 5/14, було обов`язковим для застосування та виконання відповідачем.
На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов висновку, що внаслідок неправомірної бездіяльності відповідача щодо його обов`язку взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, яка є формою протиправної поведінки, орган місцевого самоврядування був позбавлений права отримати відповідну суму коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту. Протиправна поведінка відповідача полягла у тому, що договір про пайову участь замовника про внесок на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста не був укладений, у зв`язку з чим відповідач не виконав свій обов`язок щодо перерахування коштів величини пайової участі до прийняття об`єкту в експлуатацію.
Крім того, місцевий господарський відмовив у задоволенні заяви відповідача про застосування наслідків пропуску позовної давності, у зв`язку з тим що позивач звернувся до суду у межах строку позовної давності.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 10 лютого 2021 року рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2020 року у справі № 904/2258/20 скасовано. Прийнято нове рішення про відмову у позові.
Апеляційний господарський суд виходив з того, що суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин Порядок № 5/14, тоді як на час виникнення у відповідача обов`язку сплатити пайовий внесок (листопад 2009 року) чинною була редакція саме Порядку № 6/11, яке містило розрахунок розміру пайової участі замовників на підставі опосередкованої вартості, що узгоджується з вимогами чинної на той час статті 27-1 Закону № 1699-ІІІ, згідно з якою створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів належить до відання відповідних органів місцевого самоврядування.
Також суд апеляційної інстанції не погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що листом від 18 липня 2019 року № 10/15-367 відповідачу направлені два примірника проекту договору про пайову участь, адже на самому листі відсутні відмітки відповідача про отримання примірника договору, а наявне повідомлення про вручення поштового відправлення не підтверджує ні факт відправки саме примірників договору, ні факт їх отримання відповідачем.
Суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими заперечення відповідача проти наявного у справі проекту договору пайової участі, який містить посилання на невірний розрахунок величини пайової участі (а розмір величини пайової участі забудовника є істотною умовою договору), та посилання на редакцію Закону та Порядку, які не були чинними на час виникнення правовідносин між сторонами.
Довід про те, що об`єкти не є новоствореними, згідно із висновком суду апеляційної інстанції, не звільняє відповідача від обов`язку сплатити пайовий внесок, оскільки в розумінні розділу 2 Положення № 6/11, замовник це будь-яка юридична або фізична особа, що здійснює будівництво, реконструкцію, влаштування об`єктів у межах міста Дніпропетровськ.
Позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10 лютого 2021 року у справі № 904/2258/20 скасувати, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2020 року залишити в силі.
У касаційній скарзі Міська рада зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 911/594/18 та постанові Верховного Суду від 13 грудня 2019 року у справі № 924/71/18.
Ухвалою від 16 квітня 2021 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду (далі - Касаційний господарський суд) відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
16 червня 2021 року Касаційний господарський суд ухвалою передав справу № 904/2258/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 302 ГПК України.
Касаційний господарський суд проаналізував постанови Касаційного господарського суду від 22 березня 2017 року у справі № 908/312/16, від 12 листопада 2018 року у справі № 918/933/17, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний цивільний суд) від 02 червня 2021 року у справі № 726/2395/19-ц і зауважив, що хоча у цих справах застосовуванню підлягала стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17 лютого 2011 року № 3038-VІ (далі - Закон № 3038?VІ), а при вирішенні справи № 904/2258/20 (що переглядається) - стаття 27-1 Закону № 1699-ІІІ, який втратив чинність на підставі Закону № 3038?VІ, правовідносини у цих справах є тотожними за предметом правового регулювання та однаково покладають на замовника обов`язок взяти участь у створенні й розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту шляхом відрахування коштів у визначеному договором розмірі, який (обов`язок) кореспондується зі зверненням відповідача до позивача із заявою про укладення такого договору.
Колегія суддів Касаційного господарського суду не погоджується з висновком, викладеним у постанові Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року у справі № 726/2395/19-ц, про те, що оскільки Міська рада звертається з позовом про відшкодування збитків (розміру не отриманих коштів пайової участі) після 17 жовтня 2019 року, тобто після виключення статті 40 Закону № 3038?VІ, то є безпідставним стягнення таких збитків на підставі одного Положення про порядок пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Чернівці, затверджений рішенням Чернівецької міської ради від 24 грудня 2015 року № 54 (правовий акт органу місцевого самоврядування, прийнятий на виконання зазначеного Закону). У справі № 904/2258/20 Міська рада звернулася з позовом про відшкодування збитків (розміру не отриманих коштів пайової участі) 24 квітня 2020 року, тобто також після втрати чинності Закону № 1699-ІІІ, отже за аналогією, стягнення таких збитків на підставі самого Положення № 6/11 (правовий акт органу місцевого самоврядування, прийнятий на виконання Закону № 1699-ІІІ) також є безпідставним.
Касаційний господарський суд вважає, що звернення Міських рад за захистом свого порушеного права щодо відшкодування збитків (розміру не отриманих коштів пайової участі) не може обмежуватись обставинами того, що на час подання такого позову до суду певні положення закону чи сам закон втратив чинність, оскільки в цьому випадку вирішальним є те, що обов`язок відповідача щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту виник у часі, коли вказане положення чи закон у цілому були чинними.
У випадку подання міськими радами після 17 жовтня 2019 року (після виключення статті 40 Закону № 3038-VI) позову про визнання відповідних договорів про пайову участь укладеними, згідно з висновком Касаційного господарського суду, такі вимоги позивачів залишаться без задоволення, оскільки на час розгляду справи судом уже відсутня пряма вказівка закону, яка зобов`язувала б замовника (забудовника) укласти з міською радою такий договір, а суд не наділений повноваженнями щодо визнання укладеним договору, обов`язковість укладення якого для відповідача законом не передбачена.
На підставі викладеного колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що єдиним можливим способом захисту свого порушеного права міських рад є звернення з позовом до замовника (забудовника) про відшкодування збитків (розміру не отриманих коштів пайової участі), що не узгоджується з висновком Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 02 червня 2021 року у справі № 726/2395/19-ц.
Зважаючи на те, що Касаційний господарський суд висловив намір відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду, а також з огляду на відсутність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, справа № 904/2258/20 підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 301 ГПК України розгляд справ у суді касаційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Перегляд рішень суду першої інстанції та постанов апеляційної інстанції у справах, ціна позову в яких не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, здійснюється без повідомлення учасників справи, крім справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження.
У частині тринадцятій статті 8 ГПК України унормовано, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Станом на 01 січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатної особи, згідно із статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", складав 2 270,00 грн. Предметом позову у справі № 904/2258/20 є вимога про стягнення збитків у розмірі 946 634,71 грн, отже ціна позову у цій справі не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270,00 грн * 500 = 1 135 000,00 грн).
Враховуючи викладене справа № 904/2258/20 розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників.
Оскільки за змістом частини першої статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату і місце розгляду своєї справи, копії цієї ухвали підлягають направленню учасникам справи до відома.
Керуючись статтями 8, 9, 12, 233-235, 301-303 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду