Постанова
Іменем України
13 липня 2021 року
м. Київ
справа № 235/2306/20
провадження № 51-1264км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Марчука О.П.,
суддів Наставного В.В.,Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Волевач О.В.,
прокурора Вараниці В.М.,
в режимі відеоконференції
захисника Янюка В.Ю.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника
Янюка В.Ю. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Донецького апеляційного суду від 02 березня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 12020050410000391, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та зареєстрованого у АДРЕСА_1 ), проживаючого у АДРЕСА_2 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 187 КК України.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від
04 грудня 2020 року ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі за:
- ч. 2 ст. 186 КК України - строком на 4 роки;
- ч. 1 ст. 187 КК України - строком на 3 роки.
На підставі ч. ч. 1, 2 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання призначених покарань, визначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю
3 роки, з покладенням певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 11 лютого 2020 року о 14:50, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, реалізуючи свій злочинний намір, спрямований на заволодіння чужим майном, належним потерпілому ОСОБА_2, діючи умисно з корисливим мотивом, із застосуванням насильства, небезпечного для здоров`я потерпілого, зайшов за ним до під`їзду багатоповерхового будинку, де напав на потерпілого
ОСОБА_2, заподіявши йому два удари кулаками в обличчя, спричинивши останньому легкі тілесні ушкодження. Після чого, ОСОБА_1, користуючись тим, що ОСОБА_2 лежить на підлозі та не може чинити опір, наказав віддати йому каблучку, вартістю 445 грн. Заволодівши таким чином майном ОСОБА_2, ОСОБА_1 зник з місця вчинення кримінального правопорушення, завдавши ОСОБА_2 матеріальну шкоду на зазначену суму.
Крім цього, 11 лютого 2020 року о 17:35, ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на відкрите заволодіння майном потерпілої ОСОБА_3, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілої, зайшов за нею до під`їзду багатоповерхового будинку, де напав на потерпілу, заподіявши їй один удар кулаком лівої руки в обличчя, спричинивши їй легкі тілесні ушкодження. При цьому, ОСОБА_1, користуючись тим, що ОСОБА_3 лежить на підлозі та не може чинити опору, вирвав у потерпілої жіночу сумку, спричинивши ОСОБА_3 матеріальну шкоду в сумі 7639,92 грн. Після цього, ОСОБА_1 із місця скоєння кримінального правопорушення зник, розпорядившись викраденим майном потерпілої на власний розсуд, завдавши ОСОБА_3 матеріальну шкоду на зазначену суму.
Вироком Донецького апеляційного суду від 02 березня 2021 року рішення місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_1 покарання скасовано. Постановлено свій вирок, яким ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі за:
- ч. 2 ст. 186 КК України - строком на 4 роки;
- ч. 1 ст. 187 КК України - строком на 3 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на
4 роки.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
В касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, зокрема не застосування положень ст. 75 КК України, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень і особі засудженого через суворість.
Захисник стверджує, що апеляційний суд порушив загальні засади призначення покарання, внаслідок чого визначив засудженому занадто суворе покарання. Свої доводи мотивує тим, що суд не врахував конкретних обставин справи, даних про особу засудженого, а також думку потерпілих щодо призначення засудженому покарання, що в сукупності давало суду підстави застосувати
ст. 75 КК України при визначенні засудженому покарання.
Позиції інших учасників судового провадження
У запереченні на касаційну скаргу захисника прокурор просить залишити її без задоволення як безпідставну.
У судовому засіданні захисник підтримав подану касаційну скаргу, а прокурор заперечував проти її задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, думку захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що скарга захисника не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 та кваліфікація його дій у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень в касаційній скарзі захисника не оспорюються.
Доводи касаційної скарги захисника щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та щодо суворості покарання, яке призначено засудженому ОСОБА_1, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Відповідно до положень статей 370, 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався, про що свідчить нижченаведене.
Під час розгляду кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора, апеляційний суд обґрунтовуючи висновок щодо виду й розміру покарання засудженому ОСОБА_1 та приймаючи рішення про необхідність скасування вироку місцевого суду в частині призначеного покарання та призначення покарання, яке останній має відбувати реально, правильно врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які належать до тяжких злочинів, дані про особу винного, конкретні обставини вчинення кримінальних правопорушень, характер та спосіб скоєного.
Доводи захисника про неправильне врахування апеляційним судом при ухваленні вироку обставин, які пом`якшують покарання та позитивно характеризують особу засудженого, обґрунтованими визнати не можна.
Як убачається з вироку, суд апеляційної інстанції при визначенні виду та розміру покарання врахував дані, які характеризують особу засудженого
ОСОБА_1, а також те, що він раніше не судимий, на обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, посередню характеристику за місцем реєстрації та позитивну характеристику за місцем роботи і проживання, досудову доповідь органу пробації, а саме те, що виправлення ОСОБА_1 без позбавлення або обмеження волі може становити високу небезпеку для суспільства, тяжкість кримінальних правопорушень, які згідно із положеннями ст. 12 КК України належать до тяжких злочинів, при цьому, поєднаних з насильством, характер дій засудженого ОСОБА_1 . Також суд зважив на наявність обставин, що пом`якшують покарання та на обставину, що його обтяжує - вчинення злочину у стані алкогольного сп`янінні. На підставі наведених даних апеляційний суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання, яке він має відбувати реально без застосування положень ст. 75 КК України, однак у мінімальному розмірі передбаченому санкціями інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість не вбачається та перевіркою матеріалів провадження не встановлено.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Керуючись цією нормою закону про кримінальну відповідальність, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що наведені вище дані про особу винного, з урахуванням тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, конкретних обставин скоєних злочинів, характеру та способу вчиненого не свідчать про можливість виправлення ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства.
Водночас злочинні дії засудженого мають значну суспільну небезпеку та можливі наслідки від таких дій становлять загрозу для оточуючих.
Також не знижує тяжкості й небезпечності кримінальних правопорушень, вчинених ОСОБА_1 за наведених обставин, характеристика останнього у загальносоціальному плані, а також його посткримінальна поведінка, спрямована на залагодження своєї провини.
Рішення апеляційного суду відповідає вимогам кримінального закону, підстави для застосування до засудженого положень ст. 75 КК України відсутні.
Крім цього, доводи касаційної скарги захисника про неврахування судом апеляційної інстанції позицій потерпілих в частині призначення засудженому покарання, колегія суддів вважає безпідставними.
Так, позиція потерпілих щодо визначення винному виду та розміру покарання хоча і може враховуватися судом при призначенні покарання, однак не є визначальною та не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених законом про кримінальну відповідальність. Таким чином, апеляційний суд приймаючи своє рішення в частині призначеного засудженому покарання, діяв в межах своїх дискреційних повноважень.
Таким чином, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 187, 70 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення й попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним статтями 50, 65 КК України.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого, то касаційну скаргу захисника має бути залишено без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд