Постанова
Іменем України
13 липня 2021 року
м. Київ
справа № 233/1006/20
провадження № 51-1421км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Слинька С. С.,
суддів Марчука О. П., Матієк Т. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Гапон С. А.,
прокурора Піх Ю. Г.,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020050380000145 від 28 січня 2020 року, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця і жителя АДРЕСА_1, раніше судимого 16 березня 2020 року за вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки та на підставі ст. 75 цього Кодексу звільненого від його відбування з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України,
за касаційною скаргою захисника Шпільова С. І. в інтересах засудженого
ОСОБА_1 на вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 16 березня 2020 року та ухвалу Донецького апеляційного суду
від 12 січня 2021 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області
від 16 березня 2020 року, залишеним без зміни ухвалою Донецького апеляційного суду від 12 січня 2021 року, ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України
до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного за цим вироком покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироком цього ж суду від 24 червня 2019 року та остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці.
Вирішено питання про долю речових доказів та стягнення судових витрат
у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він, маючи незняту та непогашену судимість за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, на шлях виправлення не став і знову скоїв умисний корисливий злочин за таких обставин.
28 жовтня 2019 року приблизно о 12:00 ОСОБА_1, перебуваючи у будинку
за місцем проживання своєї колишньої дружини ОСОБА_2, розташованому на АДРЕСА_2, таємно повторно з шафи, що розміщена у кладовій кімнаті, викрав монітор марки LG вартістю 1600 грн, чим завдав потерпілій матеріальної шкоди на вказану суму.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження
Як убачається зі змісту касаційної скарги, захисник Шпільов С. І., посилаючись
на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати постановлені судові рішення щодо ОСОБА_1 та закрити кримінальне провадження.
Обґрунтовуючи вимоги, захисник у касаційній скарзі зазначає, що всі докази, отримані під час проведення досудового розслідування без письмової заяви потерпілої ОСОБА_2 про вчинення кримінального правопорушення,
є недопустимими.
Крім цього, вказує на те, що огляд будинку
АДРЕСА_2 було проведено з порушенням вимог процесуального закону, оскільки ОСОБА_2, яка надала дозвіл на вказану слідчу дію, хоч і проживає у зазначеному будинку, однак не є його власником.
А тому протокол огляду місця події від 28 січня 2020 року вважає недопустимим доказом.
Також, на його думку, недопустимим доказом є протокол огляду місця події
( АДРЕСА_3 ) від 28 січня 2020 року, адже прибудинкова територія за цією адресою, на огляд якої було надано дозвіл,
не є місцем події, а проведена слідча дія, під час якої було вилучено монітор, фактично була обшуком, а тому потребувала попереднього дозволу суду. Враховуючи це, зазначає, що похідні докази, а саме протокол огляду предметів, вилучених під час проведення огляду, та постанову про визнання таких предметів речовими доказами, також слід вважати недопустимими.
Крім того, вказує на те, що ОСОБА_3, якій ОСОБА_1 начебто продав викрадений монітор, не була допитана як свідок у кримінальному провадженні
в суді першої інстанції, однак у вироку є посилання на цей факт як на доказ його винуватості.
Також, як стверджує захисник, суди помилково, не маючи в матеріалах провадження документального підтвердження права власності потерпілої
на монітор, указують на те, що це майно належить ОСОБА_2 . При цьому наголошує, що судами не встановлено та не зазначено в оскаржених судових рішеннях даних про поділ майна між колишнім подружжям.
Крім цього, посилається на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно
не доручив прокурору перевірити твердження засудженого щодо вчинення
на нього під час досудового розслідування та в суді першої інстанції тиску співробітниками поліції карного розшуку Констянтинівського ВП Бахмутського ВП ГУНП у Донецькій області, про що ОСОБА_1 заявив у суді апеляційної інстанції.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції
Прокурор, посилаючись на безпідставність доводів захисника, просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
При цьому касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того
чи іншого доказу.
Тобто касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на які є посилання в касаційній скарзі захисника, оскільки
такі обставини, що були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, відповідно до вимог ст. 438 КПК України не підлягають перегляду в касаційному порядку.
Під час розгляду касаційних скарг суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Як передбачено ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, встановлених цим Кодексом, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин,
які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, тобто з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
За фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судом першої інстанції, викладених у вироку та перевірених апеляційним судом, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, колегія суддів касаційного суду вважає правильним і таким, що підтверджується зібраними доказами, перевіреними у судовому засіданні в установленому кримінальним процесуальним законом порядку та належно оціненими в судовому рішенні судом у їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку.
Так, у результаті судового провадження місцевий суд дійшов висновку
про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, тобто в учиненні умисних дій, які виразилися у таємному викраденні чужого майна, вчиненому повторно. Такий висновок суд обґрунтував дослідженими безпосередньо в судовому засіданні доказами, зміст яких детально виклав у вироку.
Відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо.
Зазначена засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, та сформувати повне й об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в ході судового провадження засуджений ОСОБА_1 визнав у повному обсязі вину
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, та пояснив, що, коли перебував у будинку колишньої дружини ОСОБА_2, в нього виник умисел на викрадення монітору, який він забрав із шафи, розміщеної у кладовій кімнаті, та продав своїй знайомій на ім`я ОСОБА_4 за 500 грн.
Крім того, місцевий суд належним чином проаналізував і оцінив інші докази, а саме показання потерпілої ОСОБА_2, дані протоколів проведення слідчих дій, дані з висновку експертизи та постанову про визнання предмета речовим доказом.
Вказані докази об`єктивно узгоджуються між собою, а тому місцевий суд, здійснивши аналіз обставин кримінального провадження, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, з чим слушно погодився
і суд апеляційної інстанції.
Що стосується доводів захисника у касаційній скарзі про недопустимість усіх доказів, отриманих під час досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1, з огляду на вимоги ч. 1 ст. 214 КПК України та відсутність у реєстрі матеріалів досудового розслідування письмової заяви потерпілої ОСОБА_2 про вчинення кримінального правопорушення,
то слід зазначити таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно,
але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником органу досудового розслідування.
Згідно з ч. 4 ст. 214 КПК України слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов`язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення
про кримінальне правопорушення не допускається.
Слідчий, прокурор здійснюють свої повноваження відповідно до вимог КПК України, починаючи з моменту надходження інформації про кримінальне правопорушення від заявника до правоохоронного органу, що фактично
і є передумовою для початку досудового розслідування. Ця інформація подається у вигляді заяви чи повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення
як в усній формі, так і письмово.
Як убачається з матеріалів провадження, згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань (т. 1, а. п. 53) відповідно до наведених вимог процесуального закону 28 січня 2020 року було зареєстровано подану цього ж дня усну заяву (повідомлення) про вчинення ОСОБА_1 28 жовтня 2019 року щодо колишньої дружини ОСОБА_2 за місцем проживання останньої кримінального правопорушення з правовою кваліфікацією за ч. 2 ст. 185 КК України, присвоєно номер кримінального провадження 12020050380000145 та розпочато досудове розслідування.
Також про факт свого звернення з усною заявою до поліції у січні 2020 року
у зв`язку з викраденням у неї монітора ОСОБА_2 зазначила і в суді першої інстанції, що підтверджується звукозаписом судового засідання від 16 березня
2021 року.
Таким чином, доводи захисника про необхідність визнання усіх доказів недопустимими з наведеної вище підстави є неспроможними, оскільки матеріали кримінального провадження свідчать про початок досудового розслідування
за усною заявою потерпілої, що відповідає вимогам процесуального закону.
Доводи захисника у касаційній скарзі про недопустимість протоколу огляду місця події від 28 січня 2020 року, оскільки такий огляд був проведений за дозволом ОСОБА_2 на вказану слідчу дію, яка хоч і проживає у зазначеному будинку, однак не є його власником, необґрунтовані.
За статтями 86, 87 КПК України доказ визнається допустимим, якщо його отримано у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використано при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та іншими законами України, в тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування
чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
Для встановлення того, чи був протокол огляду місця події допустимим як доказ
у кримінальному провадженні, необхідно визначити законодавчо встановлені підстави, порядок та умови, необхідні для його збирання, саме на той час, коли
він був зафіксований і одержаний. Якщо слідчим був порушений порядок його збирання, такий доказ не може вважатись допустимим і бути підставою
для прийняття процесуальних рішень.
Згідно з частинами 1 та 2 ст. 223 КПК України слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Підставами для проведення слідчої (розшукової) дії є наявність достатніх відомостей, що вказують
на можливість досягнення її мети.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 КПК України ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді,
крім випадків, установлених ч. 3 цієї статті.
За статтею 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.
При цьому огляд місця події слід відрізняти від такої слідчої дії, як обшук.
Обшук - це слідча дія, що полягає в примусовому обстеженні приміщень, споруд, ділянок місцевості та інших об`єктів, які перебувають у віданні певних осіб з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду за наявності ймовірних даних про те,
що розшукуване приховане в певному місці чи в певної особи.
У той же час огляд місця події - це слідча дія, яка має на меті безпосереднє сприйняття, дослідження обстановки на місці події, виявлення, фіксацію та вилучення різних речових доказів, з`ясування характеру події, що відбулася, встановлення особи злочинця та мотивів скоєння злочину. Огляд місця події
є однією з перших та невідкладних слідчо-оперативних дій, а також джерелом отримання доказів. За змістом статей 214, 223, 237 КПК України огляд є слідчою дією, спрямованою на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні, яка проводиться в межах досудового розслідування кримінального провадження. У невідкладних випадках огляд місця події може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що здійснюється негайно після огляду. Підставою для проведення огляду місця події слугує інформація про вчинення кримінального правопорушення, зафіксована у певній процесуальній формі.
За матеріалами кримінального провадження щодо ОСОБА_1, місцем вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України,
є житловий будинок, розташований на АДРЕСА_2 .
Як видно із заяви (т. 1, а. п. 57), ОСОБА_2 добровільно надала дозвіл
на проведення огляду у цьому будинку, будучи при цьому його законним користувачем, оскільки будинок належав її матері ОСОБА_5, яка померла,
про що свідчать матеріали кримінального провадження, після чого потерпіла проживала в цьому будинку разом із дітьми.
Враховуючи наведене, огляд місця події проведено відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
Що стосується посилань захисника на недопустимість такого доказу, як протокол огляду місця події ( АДРЕСА_3 ) від 28 січня 2020 року, оскільки зазначений огляд проведено з порушенням вимог процесуального закону, то вони є також безпідставними.
Згідно з матеріалами кримінального провадження 28 січня 2020 року
ОСОБА_3 було надано дозвіл працівникам поліції на огляд монітора LG
без санкції суду (т. 1, а. п. 75). За результатами проведення вказаної слідчої дії було складено протокол, згідно з яким місцем проведення огляду є ділянка місцевості біля будинку АДРЕСА_4, де ОСОБА_3
у присутності понятих пояснила, що в кінці жовтня 2019 року придбала у свого знайомого ОСОБА_1 комп`ютерний монітор марки LG за 500 грн,
який добровільно надала для огляду.
В подальшому слідчим на цьому ж місці було проведено огляд зазначеного монітора, зафіксовано у протоколі детальний його опис, після чого монітор було вилучено та визнано речовим доказом у передбаченому законом порядку.
Огляд речей є окремою слідчою дією, вона проводиться у порядку ст. 237 КПК України, в результаті її проведення складається протокол, де зазначаються речі, що були вилучені та оглянуті, їх детальний опис та відомості про їх опечатування. Наведені вимоги були дотримані.
Те, що слідчий складений протокол назвав протоколом місця події, а фактично,
як видно зі змісту зазначеного протоколу, було проведено огляд речі
з дотриманням процесуального порядку вчинення цієї слідчої дії, колегія судів
не вважає істотним порушенням кримінального процесуального закону.
Таким чином, доводи захисника, який помилково ототожнює такі слідчі дії,
як обшук та огляд речей, не ґрунтуються на положеннях процесуального закону.
Враховуючи наведене, посилання на недопустимість похідних доказів, а саме протоколу огляду предметів, вилучених під час проведення огляду, та постанову про визнання таких предметів речовими доказами, є безпідставними.
З приводу інших доводів захисника щодо допущених судами істотних порушень процесуального закону, слід зазначити таке.
Як убачається з матеріалів провадження, зокрема із звукозаписів судових засідань, свідка ОСОБА_3 у суді першої інстанції дійсно, як вказує захисник, не було допитано.
Однак факт продажу їй викраденого монітору підтверджується сукупністю доказів, досліджених в судовому засіданні у встановленому порядку та покладених
в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 .
Зокрема, в оскарженому вироку викладено дані, наведені у протоколі огляду місця події ( АДРЕСА_3 ) від 28 січня 2020 року, у тому числі
про те, що ОСОБА_3 у присутності понятих пояснила, що в кінці жовтня
2019 року придбала у свого знайомого ОСОБА_1 монітор марки LG
за 500 грн. Зазначене підтвердив і сам ОСОБА_1, допитаний в судовому засіданні.
З огляду на наведене, доводи захисника у касаційній скарзі про те, що суд першої інстанції, пославшись у вироку на факт продажу ОСОБА_1 викраденого монітору ОСОБА_3 та не допитавши її при цьому в судовому засіданні, порушив вимоги процесуального закону, є необґрунтованими.
Стосовно тверджень захисника про те, що суди помилково, не маючи в матеріалах провадження документального підтвердження права власності потерпілої
на монітор, вказують на належність їй цього майна, а також про невстановлення
і незазначення судами в оскаржених судових рішеннях даних щодо поділу майна між колишнім подружжям, то слід зазначити таке.
Питання належності викраденого монітора досліджував суд першої інстанції.
Так, згідно зі звукозаписом від 16 березня 2021 року, в судовому засіданні потерпіла пояснила, що вже після розлучення у 2010 році з ОСОБА_1,
її матір`ю приблизно у 2011 році було придбано зазначений монітор для неї
та її дітей. Після смерті матері монітор належить потерпілій. Однак, цим монітором вони останнім часом не користувалися і він стояв у шафі в будинку, де проживала потерпіла з дітьми, до моменту його викрадення у 2019 році. Вказаного в суді першої інстанції не заперечував і засуджений.
Таким чином, вищенаведені доводи захисника про належність монітора спростовуються показаннями як засудженого, так і потерпілої, наданими в суді першої інстанції, а також іншими викладеними у вироку доказами у їх сукупності, яким суд надав належну оцінку.
Доводи ж захисника щодо вчинення тиску на ОСОБА_1 працівниками поліції були предметом перевірки в суді апеляційної інстанції, однак не знайшли свого підтвердження.
Як убачається із звукозапису судового засідання в апеляційному суді від 12 січня 2021 року, засуджений заявив про те, що працівники поліції під час досудового розслідування ввели його в оману, внаслідок чого він підписав якісь документи. Про незаконність дій працівників поліції було також зазначено і в апеляційній скарзі ОСОБА_1, зокрема, про те, що його умовили зізнатися у вчиненні кримінального правопорушення, якого він не вчиняв.
Однак, перевіряючи наведені твердження, апеляційний суд обґрунтовано визнав їх безпідставними, правильно зазначивши, що посилання в апеляційній скарзі
на звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів за фактом вчинюваного на нього тиску не ґрунтуються на матеріалах справи. До того ж засудженим не було надано жодних документів на підтвердження зазначеного звернення.
Постановлена за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, касаційний суд не встановив, а тому підстави для задоволення касаційної скарги захисника відсутні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд