Постанова
Іменем України
01 липня 2021 року
м. Київ
справа № 335/6726/20
провадження № 61-5027св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області,
представник відповідача - Пасічник Олена Миколаївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - Пасічник Олени Миколаївни на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2020 року у складі судді Рибалко Н. І. та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полікова О. З.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі ГУ ПФУ в Запорізькій області) про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних.
Позовна заява мотивована тим, що постановою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 14 червня 2011 року у справі № 2а-7577/11 було задоволено адміністративний позов ОСОБА_2 та зобов`язано УПФУ в Хортицькому районі м. Запоріжжя здійснити перерахунок і виплачувати ОСОБА_2 пенсію у розмірі не нижче 10 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію у розмірі 100 % мінімальної пенсії за віком починаючи з 01 грудня 2010 року по 23 липня 2011 року, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком. Вказана постанова суду набрала законної сили 24 січня 2014 року.
Відповідачем здійснено перерахунок основної та додаткової пенсії та нараховано грошові кошти до виплати у розмірі 53 003,06 грн.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2019 року у справі № 2а-5777/2011 було змінено стягувача у виконавчому провадженні з ОСОБА_2 на неї як його правонаступника та боржника з УПФУ в Хортицькому районі м. Запоріжжя на ГУ ПФУ в Запорізькій області.
Крім того, постановою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 09 жовтня 2014 року у справі № 337/6385/14-а, яка була змінена постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2014 року, частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_2 та зобов`язано УПФУ в Хортицькому районі м. Запоріжжя здійснити перерахунок основної та додаткової пенсії відповідно до статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а саме: основної державної пенсії не нижче 10 мінімальних пенсій за віком, додаткової пенсії у розмірі 100 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, визначеного залежно від розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність відповідно до статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та забезпечити виплату пенсії з 01 квітня 2014 року по 03 серпня 2014 року з урахуванням фактично отриманих сум.Вказана постанова набрала законної сили 08 грудня 2014 року.
Відповідачем здійснено перерахунок основної та додаткової пенсії та нараховано грошові кошти до виплати у розмірі 32 924,98 грн.
Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2019 року у справі №337/6385/14-а було змінено у виконавчому проваджені стягувача ОСОБА_2 на неї як його правонаступника та боржника з УПФУ в Хортицькому районі м. Запоріжжя на ГУ ПФУ в Запорізькій області.
Оскільки ГУ ПФУ в Запорізькій області прострочило виконання зобов`язань за вказаними судовими рішеннями, то наявні підстави для застосування наслідків невиконання грошового зобов`язання, визначених статтею 625 ЦК України, у вигляді стягнення з останнього інфляційних втрат і трьох процентів річних.
На підставі вказаного ОСОБА_1 просила суд стягнути з ГУ ПФУ в Запорізькій області інфляційні втрати і три проценти річних у розмірі 92 170,75 грн за період з 24 січня 2014 року по 31 травня 2020 року на суму заборгованості, нараховану на виконання постанови Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 14 червня 2011 року у справі № 2а-7577/2011, та інфляційні втрати і три проценти річних у розмірі 44 677,35 грн за період з 08 грудня 2014 року по 31 травня 2020 року на суму заборгованості, нараховану на виконання постанови Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 09 жовтня 2014 року у справі № 337/6385/14-а.
Короткий зміст судових рішень
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 22 лютого 2021 року, позов ОСОБА_3 задоволено.
Стягнуто з ГУ ПФУ в Запорізькій області на користь ОСОБА_4 інфляційні втрати у розмірі 82 639,75 грн і три проценти річних у розмірі 9 531,00 грн, нарахованих на суму заборгованості у зв`язку з неналежним виконанням постанови Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 14 червня 2011 року у справі № 2а-7577/2011 за період з 24 січня 2014 року по 31 травня 2020 року, а всього стягнуто 92 170,75 грн.
Стягнуто з ГУ ПФУ в Запорізькій області на користь ОСОБА_4 інфляційні втрати у розмірі 39 262,35 грн і три проценти річних у розмірі 5 415,00 грн, нарахованих на суму заборгованості у зв`язку з неналежним виконанням постанови Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 09 жовтня 2014 року у справі № 337/6385/14-а за період з 08 грудня 2014 року по 31 травня 2020 року, а всього стягнуто 44 67735 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1 368,48 грн.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що на виконання постанови Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 14 червня 2011 року відповідачем було проведено перерахунок пенсії у розмірі 53 003,06 грн, а на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2014 року відповідачем здійснено перерахунок пенсії у розмірі 32 924,98 року. Однак вказане грошове зобов`язання відповідачем не виконано, зазначені грошові кошти не виплачено. Наведені обставини свідчать про те, що між сторонами виникли грошові зобов`язання, оскільки праву позивача вимагати від відповідача виконання певних дій кореспондує обов`язок відповідача сплатити грошові кошти на користь позивача, а тому до таких відносин підлягає застосуванню положення статті 625 ЦК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У березні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ГУ ПФУ в Запорізькій області - Пасічник О. М. на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 лютого 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі представник ГУ ПФУ в Запорізькій області - Пасічник О. М., посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і закрити провадження у справі.
Підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18, від 16 грудня 2020 року у справі № 428/12730/19, від 26 лютого 2020 року у справі № 243/2404/19-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 431/6232/18, від 09 грудня 2020 року у справі № 243/9613/19-ц, від 20 лютого 2019 року у справі № 642/6005/17, від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19, від 05 травня 2020 року у справі № 761/21898/16-ц, від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржувані судові рішення про задоволення позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, не врахував положення статті 1227 ЦК України, згідно з якої інфляційні втрати і три проценти річних не входять до складу спадщини, у зв`язку з чим відсутні підстави для їх нарахування і виплати. Крім того, ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених цією нормою грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір. Таким чином, цей спір підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства.
Відзив на касаційну скаргу позивачем не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Постановою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 14 червня 2011 року у справі № 2а-7577/11 було задоволено адміністративний позов ОСОБА_2 та зобов`язано УПФУ в Хортицькому районі м. Запоріжжя здійснити перерахунок і виплачувати ОСОБА_2 пенсію у розмірі не нижче 10 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію у розмірі 100 % мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01 грудня 2010 року по 23 липня 2011 року, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком.
Вказана постанова суду набрала законної сили 24 січня 2014 року.
УПФУ в Хортицькому районі м. Запоріжжя здійснено перерахунок основної та додаткової пенсії та нараховано грошові кошти до виплати у розмірі 53 003,06 грн.
Постановою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 09 жовтня 2014 року у справі № 337/6385/14-а, яка була змінена постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2014 року, частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_2 та зобов`язано УПФУ в Хортицькому районі м. Запоріжжя здійснити перерахунок основної та додаткової пенсії відповідно до статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а саме: основної державної пенсії не нижче 10 мінімальних пенсій за віком, додаткової пенсії у розмірі 100 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розмірі мінімальної пенсії за віком, визначеного залежно від розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність відповідно до статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та забезпечити виплату пенсії з 01 квітня 2014 року по 03 серпня 2014 року з урахуванням фактично отриманих сум.
Вказана постанова набрала законної сили 08 грудня 2014 року.
УПФУ в Хортицькому районі м. Запоріжжя здійснено перерахунок основної та додаткової пенсії та нараховано грошові кошти до виплати у розмірі 32 924,98 грн.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2019 року у справі № 2а-5777/2011 було змінено стягувача у виконавчому провадженні з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 як його правонаступника та боржника з УПФУ в Хортицькому районі м. Запоріжжя на ГУ ПФУ в Запорізькій області.
Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2019 року у справі №337/6385/14-а було змінено у виконавчому проваджені стягувача ОСОБА_2 на ОСОБА_1 як його правонаступника та боржника з УПФУ в Хортицькому районі м. Запоріжжя на ГУ ПФУ в Запорізькій області.
Вказані грошові кошти ГУ ПФУ в Запорізькій областівиплачені не були.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ГУ ПФУ в Запорізькій області підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Статтею 124 Конституції Українизакріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених закономвипадках суди розглядають також інші справи.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого закономвиду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).
Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих правовідносин з їх специфічними суб`єктами та їх підпорядкованістю.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають, зокрема, у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій; на публічно-правові спори, у тому числі на спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (частина перша, пункт 1 частини другої статті 19 КАС України).
Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18, від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19, від 05 травня 2020 року № 761/218908/16-ц, від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц, від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19.
У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Зміст поняття "публічно-владні управлінські функції" полягає в наявності у суб`єкта суспільно необхідних для невизначеного або певного кола осіб повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а "управлінські функції" - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.
Відтак до справ адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема, публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення та/або спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень тощо.
Аналогічні висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17, від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17.
З указаного вбачається, що визначальною ознакою для правильного визначення юрисдикції спору є характер правовідносин, з яких виник спір: зміст прав та обов`язків його учасників, правовий статус сторін правовідносин та їх матеріально-правове регулювання тощо.
Захист порушених прав та інтересів здійснюється судом за вимогою особи, що вважає своє право порушеним (стаття 124 Конституції України, норми процесуального законодавства).
Захист та/або відновлення будь-якого права судом здійснюється шляхом ухвалення судового рішення як акта правосуддя. Однак судове рішення, незважаючи на те, що має ознаки нормативності, не породжує жодних правовідносин чи прав та/або обов`язків, а лише шляхом застосування відповідного способу захисту права, визначеного законом або договором, трансформує права та/або зобов`язання учасників правовідносин в іншу, прийнятну для позивача форму.
Зокрема, наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми (соціальні виплати), не нараховані та/або не виплачені як доходи, не змінює правової природи правовідносин учасників цього спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або зобов`язань, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов`язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем .
Отже, спори, які виникають у судах у зв`язку з невиконанням суб`єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов`язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень не змінює правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов`язань суб`єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу і три проценти річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Подібні правові висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.
Крім того, у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19, Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, дійшла висновку, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат і трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов`язковим.
У постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 зазначено, що враховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 пред`явлено вимоги про стягнення з ГУ ПФУ в Запорізькій області на її користь на підставі статті 625 ЦК України інфляційних втрат і трьох процентів річних у розмірі 92 170,75 грн, нарахованих за період з 24 січня 2014 року по 31 травня 2020 року, та інфляційних втрат і трьох процентів річних у розмірі 44 677,35 грн, нарахованих за період з 08 грудня 2014 року по 31 травня 2020 року.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилалась на постанови Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 14 червня 2011 року і від 09 жовтня 2014 року, ухвалених за правилами адміністративної юрисдикції, якими зобов`язано відповідача здійснити перерахунок і виплачувати ОСОБА_2, правонаступником якого є ОСОБА_1, державну пенсію і додаткову пенсію у відповідності до вимог, встановлених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Спірні правовідносини між ОСОБА_1 і ГУ ПФУ в Запорізькій області є правовідносинами щодо соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
З огляду на характер правовідносин, що виникли між сторонами, зміст прав та обов`язків у цих правовідносинах і їх суб`єктний склад, колегія суддів дійшла висновку, що у цій справі між сторонами виник публічно-правовий спір щодо нарахування, сплати та перерахунку соціальних виплат, який підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, а тому й справа за позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних на підставі статті 625 ЦК України також підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
У своїй прецедентній практиці Європейський суд з прав людини визначив поняття "суд, встановлений законом". Зокрема, у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20 липня 2006 року (заяви № 29458/04 та №29465/04) суд зазначив, що термін "встановлений законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що "судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом, а фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії", Комісія висловила думку, що термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".
Визнаючи порушення Україною положень статті 6 Конвенції, Суд виходив із того, що згідно зі статтею 111-18 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд, скасувавши постанову Вищого господарського суду України, міг або повернути справу на новий розгляд до нижчого суду, або ж припинити провадження у справі. Натомість він залишив у силі постанову апеляційного суду, і такі дії не були передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Таким чином, суди не вправі діяти всупереч нормам процесуального права, яке передбачає лише певні дії у деяких випадках.
Зокрема, відповідно до положень статті255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому провадження у цій справі підлягало закриттю.
Згідно з частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених у статтях 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України).
У разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд за заявою позивача вправі постановити в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.
Оскільки правовідносини між сторонами спору в цій справі носять публічно-правовий характер, а заявлені позовні вимоги є похідними від основного спору щодо нарахування виплати, перерахунку соціальних виплат, то судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції адміністративної юрисдикції для розгляду по суті.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо інше не передбачено законом, у разі закриття провадження у справі судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України).
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Тому судовий збір, сплачений у частині позовних вимог, за якими провадження у цій справі закрито, повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду.
Керуючись статтями 400, 409, 414, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду