Постанова
Іменем України
01 липня 2021 року
м. Київ
справа № 202/7691/17
провадження № 61-5042св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2, правонаступником якого є ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики.
Позовна заява мотивована тим, що він надав ОСОБА_2 у позику грошові кошти, про що сторонами були складені: договір позики від 19 січня 2016 року на суму 26 000,00 грн з терміном повернення до 01 вересня 2016 року; договір позики від 10 лютого 2016 року на суму 54 000,00 грн з терміном повернення до 01 липня 2016 року; договір позики від 10 лютого 2016 року на суму 8 700,00 грн з терміном повернення до 01 липня 2016 року; договір позики від 14 червня 2017 року на суму 9 800,00 грн з терміном повернення до 01 жовтня 2017 року. На підтвердження отримання вищевказаних грошових коштів ОСОБА_2 були складені відповідні розписки. ОСОБА_2 свої зобов`язання за договорами позики в установлений строк не виконав, позику не повернув.
Оскільки свої зобов`язання за договорами позики ОСОБА_2 в установлений строк не виконав, позику не повернув, тому ОСОБА_1 просив суд стягнути з нього борг у загальному розмірі 152 523,77 грн, який складається із: заборгованості за договором позики від 19 січня 2016 року у розмірі: 26 000,00 грн - основний борг, 951,00 грн - три проценти річних, 31 173,22 грн - сума боргу з інфляцією, 5 173,22 грн - інфляційне збільшення боргу, 8 561,47 грн - пеня; заборгованості за договором позики від 10 лютого 2016 року у розмірі: 54 000,00 грн - основний борг, 2 250,00 грн - три проценти річних, 64 485,60 грн - сума боргу з інфляцією, 10 485,60 грн - інфляційне збільшення боргу, 20 707,88 грн - пеня; заборгованості за договором позики від 10 лютого 2016 року у розмірі: 8 700,00 грн - основний борг, 363,00 грн - три проценти річних, 10 389,35 грн - сума боргу з інфляцією, 1 689,35 грн - інфляційне збільшення боргу, 3 336,25 грн - пеня; заборгованості за договором позики від 14 червня 2017 року у розмірі: 9 800,00 грн - основний борг, 40,00 грн - три проценти річних, 9 917,60 грн - сума боргу з інфляцією, 117,60 грн - інфляційне збільшення боргу, 348,50 грн - пеня.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2018 року у складі судді Слюсар Л. П. позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позик у загальному розмірі 119 569,77 грн, з яких: 98 500,00 грн - основний борг, 3 604,46 грн - три проценти річних, 17 465,77 грн - інфляційні втрати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення пені відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 195,70 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами укладено договори позики та, оскільки відповідач не повернув кошти, отримані за цими договорами, то з нього підлягають стягненню сума позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання. Разом з тим, відсутні підстави для задоволення вимог про стягнення пені, оскільки такі штрафні санкції не передбачені умовами договорів позики, укладених сторонами.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3, яка є правонаступником ОСОБА_2, задоволено частково.
Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики у розмірі 98 500,00 грн, три проценти річних у розмірі 3 604,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 17 465,77 грн, а всього 119 569,77 грн.
У задоволенні інших вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 701,23 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, після смерті якого із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса звернулась ОСОБА_3 (дружина відповідача). Заповіт ОСОБА_2 не складався, інші спадкоємці із заявами про прийняття спадщини до нотаріуса в установлений законом шестимісячний строк не звертались. ОСОБА_3 не надано суду доказів того, що розмір успадкованого нею майна є меншим від розміру заборгованості за договорами позики, укладеними між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 .
З урахуванням вказаного та того, що розписка про отримання в борг грошових коштів за своєю суттю є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми, наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 і стягнення на його користь з ОСОБА_3, як єдиного правонаступника позичальника ОСОБА_2, заборгованості за договорами позики у розмірі 98 500,00 грн, три проценти річних у розмірі 3 604,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 17 465,77 грн, а всього 119 569,77 грн.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У березні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та передати справу на новий розгляд.
Підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 755/7730/16-ц, провадження № 61-2935св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанції не врахував положення статті 1282 ЦК України, якою визначено, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але у межах вартості майна, одержаного у спадщину. Разом з тим, у спадковій масі після смерті ОСОБА_2 відсутнє будь-яке майно, за рахунок якого можна задовольнити вимоги позивача.
Відзив на касаційну скаргу позивачем не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
19 січня 2016 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 передав у борг ОСОБА_2 кошти у розмірі 26 000,00 грн, які він зобов`язався повернути у строк до 01 вересня 2016 року, про що ОСОБА_2 було складено відповідну розписку.
10 лютого 2016 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 передав у борг ОСОБА_2 кошти у розмірі 54 000,00 грн, які він зобов`язався повернути у строк до 01 липня 2016 року, про що ОСОБА_2 було складено відповідну розписку.
10 лютого 2016 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 передав у борг ОСОБА_2 кошти у розмірі 8 700,00 грн, які він зобов`язався повернути у строк до 01 липня 2016 року, про що ОСОБА_2 було складено відповідну розписку.
14 червня 2017 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 передав у борг ОСОБА_2 кошти у розмірі 9 800,00 грн, які він зобов`язався повернути у строк до 01 жовтня 2017 року, про що ОСОБА_2 було складено відповідну розписку.
На час розгляду справи борг за вищевказаними договорами позики не повернуто.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, виданим Індустріальним районним у м. Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану ДРАЦС ГТУЮ у Дніпропетровській області 25.04.2019 року (а.с. 110).
ОСОБА_2 з 19 жовтня 2018 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 .
Із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса 07 червня 2019 року звернулась ОСОБА_3, на підставі чого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Ю. В. заведено спадкову справу № 12/2019, відповідно до якої заповіт ОСОБА_2 не складався, інші спадкоємці із заявами про прийняття спадщини до нотаріуса в установлений законом шестимісячний строк не звертались.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
У частині перша статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Основною метою універсального правонаступництва є збереження стабільності цивільного обороту за допомогою забезпечення заміни третіми особами тієї особи, яка вибула зі складу учасників цивільного обороту.
За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
За змістом частин першої, третьої, п`ятої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно з частиною першою статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
Законодавством визначено, що у подібних випадках не відбувається припинення одних правовідносин і виникнення інших, при цьому правовідносини за змістом і природою продовжують існувати за основними своїми характеристиками.
Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовилися від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.
Законодавець зберігає за кредитором право вимоги у разі смерті боржника. У такому випадку відбувається правонаступництво, яке є транслятивним, тобто таким, що переносить права та обов`язки первісного боржника на нового боржника.
Право на захист є складовою будь-якого суб`єктивного права. Визнавши за особою певне цивільне право, законодавець тим самим визнає за кредитором право вимагати надання захисту, у тому числі й у судовому порядку.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 1282 ЦК України вимоги кредитора спадкоємці зобов`зані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.
Наведене дає підстави для висновку, що у Кодексі визнається право кредитора на вимогу до спадкоємців.
У ЦК України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку визначений справедливий баланс між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця та відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців.
Дотримання цього балансу полягає в тому, щоб забезпечити задоволення вимог кредитора спадкодавця за рахунок спадкового майна, не порушивши майнових прав та інтересів спадкоємців такої особи.
Визначення цього балансу законодавцем сформульовано таким чином, що спадкоємці боржника повинні відповідати за його зобов`язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Зокрема, за правилом частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
Таким чином, правовідносини, що виникли між позикодавцем і позичальником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов`язальні правовідносини, що виникли між позикодавцем та спадкоємцями позичальника і вирішуються у порядку, передбаченому положеннями статті 1282 ЦК України.
При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини:
- чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги;
- коло спадкоємців, які прийняли спадщину;
- при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини);
- при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.
Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 496/4363/15-ц, від 15 липня 2020 року у справі № 645/1566/16-ц, від 04 березня 2020 року у справі № 2609/30529/12.
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, встановивши відповідно до положень статті 1282 ЦК України наявність порушеного права (наявність непогашеної спадкодавцем заборгованості за договорами позики) і факт прийняття спадщини ОСОБА_3 після смерті позичальника ОСОБА_2, не надав належної оцінки запереченням відповідача та, як наслідок, не встановив обставин належності спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартості отриманого спадкоємцями майна, за рахунок якого можуть бути задоволені вимоги позивача.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-81, 83, 84, 175, 178, 228, 264 ЦПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм правової оцінки, а також оцінки всіх доказів.
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позову ОСОБА_1 без встановлення обсягу спадкового майна та його вартості суперечать вимогам процесуального закону.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази і при цьому застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Суд касаційної інстанції в силу своїх процесуальних повноважень позбавлений можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції, а тому касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно об`єктивно дослідити вказані у цій постанові докази в сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку як доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.
З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду справи по суті.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду