ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/14849/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
за участю секретаря судового засідання Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Офісу Генерального прокурора - Ющенко М.А.,
Кабінету Міністрів України - не з`явився,
Міністерства оборони України - Бабко Ю.О.,
Державного підприємства "Управління капітального будівництва та інвестицій" - не з`явився
Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-Виробниче Підприємство "Новатех" - Аракелян Р.Ф.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-Виробниче Підприємство "Новатех"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.03.2021 (у складі колегії суддів: Тищенко А.І. (головуючий), Іоннікова І.А., Скрипка І.М.), прийняту за результатами перегляду ухвали Господарського суду міста Києва від 15.09.2020 про залишення без розгляду позову у справі № 910/14849/19
за позовом Заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України
до Державного підприємства "Управління капітального будівництва та інвестицій", Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-Виробниче Підприємство "Новатех"
про визнання недійсними додаткових договорів,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2019 року заступник військового прокурора Центрального регіону України (далі - прокурор) звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України до Державного підприємства "Управління капітального будівництва та інвестицій" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-Виробниче Підприємство "Новатех" про визнання недійсними з моменту укладання: додаткового договору від 11.07.2006 №11/06/01 про пайову (дольову) участь у будівництві на земельній ділянці в м. Києві по проспекту Відрадний, 42, укладеного між відповідачами на виконання договору №11/06 від 11.07.2006; додаткової угоди №1 від 21.04.2016 до додаткового договору від 11.07.2006 №11/06/11 до договору №11/06 від 11.07.2006.
Позов мотивований тим, що відповідна земельна ділянка належить до земель оборони, власником якої є держава в особі Кабінету Міністрів України, постійним користувачем - Міністерство оборони України, тому відповідачі не мали права укладати спірні додатковий договір і додаткову угоду без погодження зазначених органів, а також з порушенням вимог наказу Міністерства оборони України від 08.12.2005 №772 "Про деякі питання організації будівництва житла". На думку прокурора, вилучення з порушенням земельного законодавства земель оборони, зміна їх цільового призначення та передача у власність порушує права та інтереси держави в особі Кабінету Міністрів України як власника земель зазначеної категорії та Міністерства оборони України як користувача.
При цьому прокурор зазначив, що звернення його до суду з цією позовною заявою обумовлено неналежним здійсненням позивачами своїх повноважень щодо судового захисту порушених інтересів держави, оскільки ні Міністерство оборони України, ні Кабінет Міністрів України не вживають заходи щодо їх захисту.
Крім того, у письмових поясненнях від 28.08.2020 прокурор зазначив, зокрема, що ним повідомлено позивачів про намір пред`явити відповідну позовну заяву листом, який зареєстровано 30.09.2019 за №05/2-50вих19 в інформаційній системі "Система електронного документообігу органів прокуратури України" відповідно до наказу Генерального прокурора України від 28.12.2018 №266 та відправлено на адресу Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України. Не отримавши відповіді на зазначений лист від Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України, прокурор 23.10.2019 пред`явив позовну заяву до суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2020 позов заступника військового прокурора Центрального регіону України залишено без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвала мотивована тим, що в порушення приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор не надав суду жодних доказів, які підтверджують отримання ним письмової вказівки чи наказу Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника на представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України на момент звернення до суду з позовом у цій справі. Також суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у матеріалах справи належних доказів, які свідчать про неналежне виконання Кабінетом Міністрів України повноважень щодо захисту державних інтересів у спірних правовідносинах.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.03.2021 зазначена ухвала суду першої інстанції скасована в частині залишення без розгляду позову заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України; в частині залишення без розгляду вказаного позову, заявленого в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ухвала залишена без змін; матеріали справи передані на розгляд Господарському суду міста Києва.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для залишення без розгляду позову прокурора в частині позовних вимог в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України.
Водночас апеляційний господарський суд визнав необґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що прокурор не довів наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Міністерства оборони України. При цьому суд виходив з того, що в даному випадку прокурор звернувся до суду у виключному випадку відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" з метою захисту реальних інтересів держави. Міністерство оборони України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який здійснює функції з управління об`єктами державної власності тощо, і саме належний захист інтересів держави в цій сфері гарантує сприятливі умови для реалізації військовослужбовцями конституційного обов`язку щодо захисту вітчизни.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-Виробниче Підприємство "Новатех" (далі - скаржник) подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням апеляційним господарським судом положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 53, 185, 226 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09.02.2021 у справі №910/13730/19, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині оскаржуваної постанови не надає правової оцінки доказам у справі, які б засвідчували факт бездіяльності Міністерства оборони України в межах розумного строку з моменту повідомлення прокуратурою про стверджуване порушення інтересів держави, та не наводить причин, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом. Зокрема, скаржник посилається на відсутність у матеріалах справи доказів надсилання листа від 30.09.2019 за №05/2-450вих19 та одержання його Міністерством оборони України, яким би засвідчувалася дата відліку розумного строку для вчинення дій чи констатації бездіяльності компетентним органом державної влади.
Крім того, скаржник доводить відсутність порушення інтересів держави в контексті порушення права державної власності, речових прав на спірну земельну ділянку, оскільки вона перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради. Відповідно, на думку скаржника, Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України не є належними позивачами, адже не є ані власниками, ані землекористувачами спірної земельної ділянки.
У судовому засіданні представник скаржника також послався висновки щодо застосування норм права у аналогічних правовідносинах, викладені в постанові Верховного Суду від 26.06.2021 у справі №910/21468/17.
Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Зокрема, прокурор заперечує проти доводів скаржника про невиконання прокурором обов`язку попередньо, до звернення до суду, повідомити позивачів про звернення до суду в їх інтересах та позбавлення позивачів як компетентних органів можливості самостійно відреагувати на порушення інтересів держави.
Інші учасники справи у встановлений Судом термін відзиви на касаційну скаргу не надали.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до положень статей 15, 16, 167, 170 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, у тому числі шляхом звернення до суду. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. При цьому держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Зокрема, частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Згідно з положеннями статей 80, 84 Земельного кодексу України держава як один із суб`єктів права власності на землю реалізує це право через відповідні органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
У статті 4 Господарського процесуального кодексу України закріплено право на звернення до господарського суду. Зокрема, державні органи мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Водночас у силу пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Звернення прокурора з позовом у визначених законом порядку передбачено статтею 53 Господарського процесуального кодексу України. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", згідно з частинами 1, 3 якої (в редакції, чинній на момент звернення з позовом у цій справі) представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Зокрема, представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
Згідно з частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 звернула увагу, зокрема, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Тобто прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.
Зазначена норма процесуального права передбачає, що суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.
Зі змісту ухвали суду першої інстанції та оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції Суд вбачає, що підставою для залишення без розгляду позову заступника військового прокурора Центрального регіону України, заявленого в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, відповідно до зазначеної норми процесуального права стало те, що прокурор в порушення вимог абзацу третього частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" не надав відповідних доказів, які підтверджують отримання ним письмової вказівки чи наказу Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника на представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України у спірних правовідносинах на момент звернення до суду з позовом у цій справі.
При цьому суди відхилили наданий прокурором лист Офісу Генерального прокурора України від 15.06.2020 за №15/3-15вих-20 як такий, що не підтверджує наявність у прокурора законних підстав для представництва інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України на час подання позову в цій справі, оскільки відповідна вказівка була отримана прокурором після відкриття провадження у цій справі.
Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в повному обсязі, однак не наводить аргументів на спростування висновків апеляційного господарського суду в зазначеній частині.
Отже, переглядаючи касаційну скаргу в межах доводів та вимог касаційної скарги, враховуючи положення абзацу третього частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та встановлені судами попередніх інстанцій обставини, Суд не вбачає підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду у вказаній частині.
Водночас щодо висновків суду апеляційної інстанції про скасування ухвали місцевого господарського суду в частині залишення без розгляду позову заступника військового прокурора Центрального регіону України, заявленого в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Суд вважає безпідставними доводи скаржника про неправильне застосування апеляційним господарським судом положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 53, 185, 226 Господарського процесуального кодексу України, а також неврахування висновків щодо їх застосування, наведених у відповідних постановах Верховного Суду, з огляду на таке.
Так, з мотивувальної частини ухвали суду першої інстанції Суд вбачає, що при дослідженні обставин щодо наявності чи відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді в особі відповідних органів державної влади місцевий господарський суд, зокрема, встановив відсутність у матеріалах справи належних доказів, які свідчать про неналежне виконання Кабінетом Міністрів України повноважень щодо захисту державних інтересів у спірних правовідносинах. Водночас в ухвалі суду першої інстанції відсутні зазначення про наявність чи відсутність доказів звернення прокурора до Міністерства оборони України в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", здійснення зазначеним органом захисту інтересів держави в спірних правовідносинам, а також надання оцінки таким доказам (у разі їх наявності).
Натомість, суд апеляційної інстанції, дослідивши надані учасниками справи докази, встановив, що з метою виконання передбачених наведеною нормою Закону вимог військова прокуратура Центрального регіону України повідомила Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України про наміри звернення з позовом, який є предметом розгляду в цій справі, листом від 30.09.2019 за №05/2-450вих19.
Встановивши наведені обставини, які свідчать про дотримання прокурором вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" при зверненні з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України шляхом завчасного повідомлення цього органу до звернення до суду про можливе порушення інтересів держави, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо безпідставності залишення судом першої інстанції без розгляду заявленого прокурором позову в цій частині.
З огляду на відсутність встановлення обставин щодо звернення Міністерства оборони України з відповідним позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання відповідного повідомлення від прокуратури Суд вважає, що застосування апеляційним господарським судом відповідних норм процесуального та матеріального права відповідає висновку щодо їх застосування, наведеному в постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
Зазначаючи в касаційній скарзі про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, наведених у вказаній постанові, Скаржник не наводить підстав для висновку про належне виконання Міністерством оборони України повноважень щодо захисту державних інтересів у спірних правовідносинах після отримання відповідного повідомлення від прокурора. Зокрема, Скаржник не зазначає про наявність у матеріалах справи певних доказів, які підтверджують вказані обставини, але не отримали належної правової оцінки судів.
Водночас Суд відхиляє наведені в касаційній скарзі аргументи про відсутність належного повідомлення Міністерства оборони України про встановлені порушення інтересів держави та позбавлення його можливості відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, оскільки вони не відповідають встановленим судом апеляційної інстанції обставинам та зводяться по суті до переоцінки доказів, встановлення обставин, що не були встановлені у судових рішеннях попередніх інстанцій або були відхилені ними, що не входить до встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України меж розгляду справи судом касаційної інстанції. При цьому Суд враховує відсутність заперечення Міністерством оборони України під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій факту своєчасного одержання ним відповідного листа прокуратури.
Щодо посилання скаржника на відсутність наведення причин, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом Суд звертає увагу, що згідно з правовою позицією, зокрема, викладеною в постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Якщо прокурору відомо причини відповідного незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Також Суд вважає безпідставним посилання скаржника на висновки про правильне застосування положень частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України та необхідність залишення позову заступника прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України до Державного підприємства "Управління капітального будівництва та інвестицій, Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-Виробниче Підприємство "Новатех" про визнання недійсним договору, викладені у постановах Верховного Суду від 09.02.2021 у справі №910/13730/19 і від 29.06.2021 у справі №910/21468/17. Адже на відміну від цієї справи, у справі №910/13730/19 суди встановили, що прокуратура повідомила Міністерство оборони України про намір здійснювати заходи представницького характеру для захисту порушених інтересів держави саме у день звернення з позовом до суду, а у справі №910/21468/17 - наступного дня після направлення Міністерству оборони України відповідного повідомлення.
Разом з тим Суд не приймає до уваги аргументи скаржника про відсутність порушення інтересів держави в контексті порушення права державної власності, речових прав на спірну земельну ділянку, оскільки вона перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради. Наявність чи відсутність таких обставин може бути встановлена під час вирішення спору в цій справі за наслідками розгляду позову по суті заявлених позовних вимог, яке наразі судами не здійснено. Водночас зазначені доводи скаржника виходять за межі розгляду питання наявності чи відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави в спірних правовідносинах, яке вирішувалось при ухваленні оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції та ухвали суду першої інстанції про залишення позову без розгляду.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскільки викладені у касаційній скарзі доводи про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваного судового рішення не отримали підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята із додержанням норм процесуального права, тому підстав для її зміни чи скасування немає.
З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд