ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 923/908/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Міщенко І.С.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.,
(представники сторін в судове засідання не з`явились),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "ЄРЕСЬКО О.В."
на постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 22.04.2021
та рішення Господарського суду Херсонської області від 22.12.2020
у справі № 923/908/20
за позовом Фермерського господарства "ЄРЕСЬКО О.В."
до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області
про визнання права оренди земельної ділянки та визнання недійсним наказу,
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2020 року Фермерське господарство "ЄРЕСЬКО О.В." звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, в якому просило:
- визнати за ФГ "ЄРЕСЬКО О.В." право оренди земельної ділянки площею 77,59 га з кадастровим номером 6524455100:04:093:0020, наданої для ведення фермерського господарства на підставі договору оренди земель сільськогосподарського призначення від 07.09.2010;
- визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 31.03.2017 № 21-1417/18-17-СГ "Про припинення права оренди земельної ділянки".
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на приписи ст. ст. 125, 126, 141 Земельного кодексу України, ст. ст. 8, 12, 19 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" та зазначав про те, що він орендарем земельної ділянки площею 77,59 га з кадастровим номером 6524455100:04:093:0020, наданої для ведення фермерського господарства в силу закону є ФГ "ЄРЕСЬКО О.В.", а відтак дії відповідача щодо прийняття оспорюваного наказу про припинення права оренди земельною ділянкою у зв`язку зі смертю гр. ОСОБА_1 є безпідставними та порушують його права.
Суд першої інстанції в позові відмовив, оскільки дійшов висновку, що позивач мав можливість звернутись до Головного управління з метою отримання вказаної земельної ділянки в оренду, однак своїм правом не скористався; договір оренди припинено наказом від 31.03.2017 у зв`язку зі смертю орендаря, а право оренди земельної ділянки, яка була предметом договору, і на захист якого подано цей позов, реалізовано на земельних торгах у формі аукціону.
Суд апеляційної інстанції з висновком про відсутність підстав для задоволення позову погодився, зазначивши при цьому, що оскаржений позивачем наказ суперечить вимогам земельного законодавства, що є підставою для визнання його недійсним, але не за позовом особи, яка через власну недбалість та не вчинення дій щодо належної реєстрації такого права, таке право втратила.
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Херсонської області від 22.12.2020 (суддя Ярошенко В.П.) та постановою Південно - західного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 (судді Разюк Г.П., Колоколов С.І., Савицький Я.Ф.) у даній справі, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження позивачем визначено п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, оскільки з доводами скаржника суди:
- застосували статті 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України "Про фермерське господарство" без врахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 10.04.2019 у справі №275/82/18; від 19.02.2020 у справі №530/879/18; від 30.06.2020 у справі №927/79/19; у постановах Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 19.08.2020 у справі № 922/804/19; від 06.10.2020 у справі № 922/2132/19; від 13.10.2020 у справі № 922/1347/19; від 11.11.2020 у справі № 922/2855/19; від 13.04.2021 у справі № 925/29/20, згідно з якими після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації; при цьому Верховним Судом у вказаних висновках не зазначено жодного посилання на обов`язкову реєстрацію права оренди земельної ділянки за створеним Фермерським господарством як юридичною особою.
- застосували ст. 31 Закону України "Про оренду землі" та ст. 141 Земельного кодексу України без врахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 03.03.2021 у справі № 917/1982/19; від 24.02.2021 у справі №912/1592/20; від 19.08.2020 у справі № 922/804/19; від 04.05.2020 у справі № 816/1331/17, які, за доводами скаржника, підтверджують, що Фермерське господарство "ЄРЕСЬКО О.В." як повний правонаступник Фермерського господарства "КАМЕЛІЯ-2011" набуло прав та обов`язків орендаря земельної ділянки площею 77,59 га в силу закону.
- апеляційний суд помилково визнав неефективним обраний позивачем спосіб захисту порушеного права оренди та не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у пункті 46 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 27.07.2020 у справі №912/686/17;
- наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах ч. 2 ст. 20 Закону України "Про оренду землі", ст. 3 та ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", які не підлягали застосуванню станом на 24.04.2012, адже державна реєстрація права оренди згідно з цим законом здійснюється з 1 січня 2013 року.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.06.2021 відкрито касаційне провадження у даній справі на підставі п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
З огляду на зміст доводів та вимог касаційної скарги, у даному касаційному провадженні вирішенню підлягають такі питання:
- чи підлягали врахуванню та не були враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах, на які посилається скаржник?
- чи дійсно наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування вказаних скаржником норм матеріального права до подібних правовідносин та водночас чи доведено скаржником наявність підстав для викладення такого висновку у даному касаційному провадженні, чи спростовує такий висновок позицію суду апеляційної інстанції про неможливість задоволення позову, вимоги якого не призведуть до поновлення права оренди?
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права з урахуванням підстав касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 07.09.2010 між Новотроїцькою районною державною адміністрацією Херсонської області (орендодавцем) та ОСОБА_2 (орендарем) укладено договір оренди земель сільськогосподарського призначення, на умовах якого передано земельну ділянка загальною площею 77,59 га для ведення селянського (фермерського господарства) на території Новотроїцької селищної ради Херсонської області. Договір укладено строком на 25 років, терміном до 16.11.2035.
Єреськом В.Є. утворено ФГ "Камелія-2011" для ведення фермерського господарства на вищевказаній земельній ділянці площею 77,59 га, яке зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 11.07.2011 за № 1 494 102 0000 000765, ідентифікаційний код 37722279.
28.10.2011 на загальних зборах засновників ФГ "Камелія-2011" прийнято рішення про його реорганізацію шляхом приєднання до ФГ "ЄРЕСЬКО О.В."; 01.02.2012 на загальних зборах засновників ФГ "Камелія-2011" прийнято рішення про затвердження передавального акта від ФГ "Камелія-2011" до ФГ "ЄРЕСЬКО О.В."; 04.04.2012 на загальних зборах ФГ "ЄРЕСЬКО О.В." затверджено статут ФГ "ЄРЕСЬКО О.В." у новій редакції. Згідно з пунктом 1.1 вказаного статуту до ФГ "ЄРЕСЬКО О.В." приєднано ФГ "Камелія-2011"; ФГ "ЄРЕСЬКО О.В." є правонаступником ФГ "Камелія-2011". Судами з`ясовано, що згідно з податковими деклараціями ФГ "ЄРЕСЬКО О.В." сплачувало орендну плату за користування земельними ділянками.
Судами також встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 03.11.2016 зареєстрованого в реєстрі за № 1286 спадкоємцем всього майна ОСОБА_2 став його син ОСОБА_1 .
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 31.03.2017 № 21-1417-18-17-СГ "Про припинення права оренди земельної ділянки" припинено право оренди земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 77,59 га, в тому числі пасовища 77,59 га (кадастровий номер 6524455100:04:093:0020), раніше надане ОСОБА_1 згідно з договором оренди землі, розташованої за межами населених пунктів на території Новотроїцької селищної ради Новотроїцького району Херсонської області, зареєстрованого у Новотроїцькому районному відділі Херсонської регіональної філії ДП Центру ДЗК 16.11.2010 за № 4АА013061-041072700047, у зв`язку з його смертю та повернуто цю земельну ділянку до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності Новотроїцької селищної ради Новотроїцького району Херсонської області.
Розглядаючи заявлену у 2020 році позовну вимогу про визнання вказаного наказу недійсним, суд апеляційної інстанції врахував положення статей 1, 5, 7, 8 Закону України № 937-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 937-IV) та висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 у справі №320/5724/17, висновки Великої Палати Верховного Суду щодо їх застосування, викладені у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі №317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі №272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, 16.012019 у справі №695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 у справі №574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18, згідно з якими після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи; з цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства. Посилаючись на вказані висновки, суд апеляційної інстанції зазначив, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки; у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства; у таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).
Також за висновками апеляційного суду, право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві, зокрема, статті 141 Земельного кодексу України, підставою припинення права користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи, як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство); у земельному законодавстві така підстава припинення права користування фермерським господарством земельною ділянкою як смерть громадянина, якому надавалась відповідна земельна ділянка для ведення цього фермерського господарства відсутня, оскільки правове становище ФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства; звідси у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновникові саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.
З огляду на таке, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірний у даній справі наказ відповідача, яким припинено право оренди земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 77,5900 га, раніше наданого ОСОБА_2 у зв`язку з його смертю, суперечить вимогам закону, а саме, статті 141 Земельного кодексу України.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з цим висновком апеляційного суду, водночас вважає, що такий висновок не суперечить сталій практиці Верховного Суду, на яку посилається скаржник в касаційній скарзі (постанова від 10.04.2019 у справі №275/82/18, від 19.02.2020 у справі №530/879/18, від 30.06.2020 у справі №927/79/19, від 23.06.2020 у справі №922/989/18 від 11.11.2020 у справі № 922/2855/19 від 13.04.2021 у справі № 925/29/20 та інші), згідно з якою з моменту створення цього фермерського господарства та його державної реєстрації до нього за нормами Закону № 973-ІV переходять права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі.
У вищевказаних постановах Верховний Суд дійшов висновку про те, що в силу закону - наведених вище норм статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України "Про фермерське господарство" після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації.
Щодо посилання скаржника на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 24.02.2021, від 04.05.2020 у справі № 816/1331/17 та від 12.06.2020 у справі № 480/303/19, від 19.08.2020 у справі № 922/804/19, щодо застосування ст. 141 ЗК України та ст. 31 Закону України "Про оренду землі", згідно з якими право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві, то як свідчить зміст оскарженої постанови, судом апеляційної інстанції враховано вказану практику Верховного Суду і визнано неправомірним припинення відповідачем договору оренди у зв`язку зі смертю засновника ФГ, тому в цій частині доводи скаржника про неврахування відповідних висновків Верховного Суду є помилковими.
Разом з цим, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції проте, що у даному випадку позивачем не доведено виникнення в нього права оренди земельної ділянки, на захист якого подано цей позов, а відтак, про відсутність підстав для скасування неправомірного наказу за позовом такої особи.
Вказаний висновок суду апеляційної інстанції зроблено з правильним застосуванням ч. 1 ст. 182 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час передачі земельної ділянки від ФГ "Камелія-2011" до ФГ "ЄРЕСЬКО О.В."), якими було встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації; ч. 2 ст. 20 Закону України "Про оренду землі" (у відповідній редакції), згідно з яким право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Колегія суддів зауважує, що у ст. 125 Земельного кодексу України закріплено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до пункту 2 ч. 1 ст. 4 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право постійного користування та право оренди земельної ділянки.
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації (ч. 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Чинне на час укладення договору оренди законодавство та реорганізації ФГ, а саме, Порядок державної реєстрації договорів оренди землі, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1998 № 2073, та Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затверджена Наказом Державного комітету по земельних ресурсах України від 04.05.1999 № 43 та Тимчасовий порядок ведення державного реєстру земель, затверджений наказом цього ж органу від 02.07.2003 № 174 (у редакціях, чинних на момент державної реєстрації договору) передбачали одночасну реєстрацію договору оренди і права з цього договору в державному реєстрі земель з відміткою про це державного реєстратора.
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що оскільки у наведених вище постановах Верховний Суд не зазначив жодного висновку про обов`язкову реєстрацію права оренди земельної ділянки в порядку ч. 2 ст. 20 Закону України "Про оренду землі" за створеним Фермерським господарством як юридичною особою, тому ФГ "КАМЕЛІЯ-2011" набуло прав та обов`язків орендаря в силу закону, адже вказані постанови не містять відповідних висновків щодо застосування ч. 2 ст. 20 Закону України "Про оренду землі" до подібних правовідносин. Водночас колегія суддів зауважує, що відсутність посилання на вказану статтю не може свідчити про відсутність необхідності її дотримання, а лише є наслідком відсутності спору щодо її застосування у відповідних правовідносинах.
Наведеним спростовуються посилання скаржника на те, що реєстрації підлягають лише права оренди, які виникли після 1 січня 2013 року, адже з вказаної дати здійснюється державна реєстрація прав на нерухоме майно в порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а відтак відсутні підстави для формування висновку щодо застосування вказаних скаржником норм, зміст яких скаржником викладено помилково.
Оскільки як встановлено судами ФГ "ЄРЕСЬКО О.В." реєстрацію права оренди земельної ділянки не здійснено, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що відповідно до чинних на час укладення договору оренди та затвердження передавального акта норм права, таке право у нього не виникло і тому підстави для його визнання та захисту у даній справі відсутні.
З огляду на те, що вимоги про реєстрацію права оренди були чинними протягом всього часу існування орендних правовідносин між позивачем (та його правопопередником) та відповідачем, не можна погодитись з доводами скаржника про необхідність врахування у даній справі висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 27.01.2021 у справі № 906/706/19, згідно з якими "право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку, не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, яке за змістом чинного Земельного кодексу України не може набувати права постійного землекористування, а зберігається за ним до приведення прав і обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства, у тому числі за правонаступником такого землекористувача (та постановах Верховного Суду України від 26.09.2011 у справі № 6-14цс11 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.05.2019 у справі №914/1104/18, від 26.09.2019 у справі № 924/1114/18, від 15.01.2020у справі № 925/361/19, від 02.09.2020 у справі № 918/194/19). У даній справі судом апеляційної інстанції встановлено інші обставини, які свідчать, що спір у справі виник не за наслідком непереоформлення позивачем належним чином набутого права, а через недотримання приписів, з якими закон пов`язував набуття права оренди.
За таких обставин, не підлягають врахуванню у даній справі висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 03.03.2021 у справі № 917/1982/19, які стосуються питання припинення права постійного користування земельною ділянкою, за яким право користування спірною частиною земельної ділянки зберіглось. У даній справі позивачем не підтверджено виникнення, а відтак і збереження, спірного права оренди, тому посилання на вказаний висновок Верховного Суду є недоречним.
З наведених підстав не можуть бути враховані у даній справі висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 27.07.2020 у справі №912/686/17, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 922/2723/17, згідно з якими формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема, внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб, адже у вказаних справах судами визнано доведеними наявність прав, на захист яких подано відповідні позови, та зазначено про те, що подальша зміна характеристик земельних ділянок не може бути підставою для відмови в захисті такого права.
У даній справі апеляційним судом з`ясовано, що 16.11.2018 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області відбулися земельні торги з продажу права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6524455100:04:093:0020, в яких відповідно до протоколу брав участь голова ФГ "ЄРЕСЬКО О.В.", але відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31.03.2021 переможцем торгів став громадянин ОСОБА_3, який уклав договір оренди з Новотроїцькою селищною радою строком дії на 7 років та зареєстрував право оренди 19.11.2018.
Таким чином, на підставі встановлених обставин, судами обох інстанцій зазначено, що станом на час подання позову про визнання права оренди вказане право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6524455100:04:093:0020 належить не позивачу, а іншій особі.
Апеляційним судом правильно зазначено про те, що обставини наявності чинних наказу про проведення аукціону та укладеного за його наслідками договору оренди спірної земельної ділянки самі по собі свідчать про неможливість відновлення заявлених позивачем прав. Водночас, як вже зазначено, судом апеляційної інстанції встановлено відсутність у позивача права, на захист якого подано цей позов. Посилання скаржника на частину першу статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, є недоречним, адже мирне володіння майном, яке гарантується статтями 1, 8, 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, не звільняє особу від обов`язку дотримання приписів чинного законодавства, яким обумовлено загальнообов`язкові вимоги щодо належного оформлення такого володіння.
У даному випадку достатнім є те, що з огляду на наявність укладеного договору оренди стосовно спірної земельної ділянки, заявлена позивачем вимога про визнання права оренди та про визнання недійсним наказу про припинення договору оренди не вирішує спору про право оренди на земельну ділянку та не забезпечує захисту чи відновлення порушеного права позивача за таких обставин. Враховуючи, що обраний позивачем спосіб захисту не здатний призвести до поновлення права з огляду на наявний договір оренди з іншим орендарем, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові у даній справі, в тому числі з цієї підстави. Наведене свідчить про неподібність правовідносин, які є спірними у даній справі, та у справах, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник.
Таким чином, враховуючи, що скаржником не доведено неправильного застосування судом апеляційної інстанції неправильного застосування норм матеріального та процесуального права та неврахування тих висновків Верховного Суду, які викладені у постановах у подібних правовідносинах, а також не підтверджено наявності підстав для викладення висновку щодо застосування норм матеріального права, які скаржником витлумачено помилково, підстави для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржених судових рішень у даній справі відсутні.
Керуючись ст. ст. 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд