ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 липня 2021 року
м. Київ
cправа № 904/25/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
та представників
Офісу Генерального прокурора: Шекшеєва В.С.,
позивача: не з`явились,
відповідача-1: не з`явились,
відповідача-2: не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Дніпропетровської прокуратури
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.03.2021
та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2020
у справі №904/25/19
за позовом Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради
до:
1) Комунального підприємства "Благоустрій міста" Дніпровської міської ради;
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Востокгаз"
про визнання недійсним договору та повернення об`єкту благоустрою,
В С Т А Н О В И В:
У січні 2019 року Перший заступник прокурора Дніпропетровської області звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради з позовом до Комунального підприємства "Благоустрій міста" Дніпровської міської ради (далі - КП "Благоустрій міста") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Востокгаз", у якому просив: визнати недійсним договір про використання об`єктів благоустрою міста не за цільовим призначенням №4416ТС від 22.11.2018, укладений між КП "Благоустрій міста" та ТОВ "Востокгаз"; зобов`язати ТОВ "Востокгаз" повернути об`єкт благоустрою у вигляді зони міського та зовнішнього транспорту, з видом покриття "зони зелених насаджень природного або штучного походження" площею 105 кв.м., розташований на вул. Набережна Заводська, 52 у м. Дніпро, Комунальному підприємству "Благоустрій міста" Дніпровської міської ради за актом приймання-передачі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем-1 незаконно передано об`єкт благоустрою під розміщення об`єкту підвищеної небезпеки - газозаправочної станції. Внаслідок чого використання земельної ділянки комунальної власності на теперішній час здійснюється ТОВ "Востокгаз" всупереч вимогам чинного законодавства, а самовільно розміщений об`єкт підвищеної небезпеки створює загрозу життю, здоров`ю та майну жителів територіальної громади, а також навколишньому природному середовищу.
17.11.2020 до суду від Дніпропетровської обласної прокуратури надійшла заява про зміну предмету спору, в якій прокурор з посиланням на укладання відповідачами під час розгляду цієї справи нового договору, просив визнати недійсним договір про використання об`єктів благоустрою міста не за функціональним призначенням №6278 ТС від 20.10.2020 та зобов`язати відповідача-2 повернути об`єкт благоустрою у вигляді зони міського та зовнішнього транспорту з видом покриття зони зелених насаджень природного або штучного походження площею 110 кв.м., що розташований на вул. Набережна Заводська, 52 у м. Дніпро, за актом приймання-передачі.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2020 (суддя Васильєв О.Ю.), залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.03.2021 (колегія суддів у складі: Широбокова Л.П. - головуючий, Орєшкіна Є.В., Березкіна О.В.), у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
Судами обох інстанцій встановлено, що між КП "Благоустрій міста" (орган контролю) та ТОВ "Востокгаз" (користувач) 20.10.2020 укладено договір №6278 ТС про використання об`єктів благоустрою міста не за функціональним призначенням, відповідно до п.1.1. якого орган контролю, що діє від власного імені, на підставі повноважень, наданих територіальною громадою м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради, надає користувачу об`єкт благоустрою, визначений п. 1.2 цього договору, розташований на територіях, які віднесено до сфери контролю, за плату на визначений термін для використання об`єкта не за функціональним призначенням, а користувач зобов`язується використовувати визначений п. 1.2 цього договору об`єкт благоустрою та здійснити оплату за тимчасове використання об`єкта благоустрою не за функціональним призначенням відповідно до умов цього договору, виконувати інші обов`язки згідно з цим договором.
Згідно з п.1.2. договору найменування об`єкта благоустрою, який надається для використання: частина території загального користування, зони міського та зовнішнього транспорту, з видом покриття зони зелених насаджень природного або штучного походження площею 110 кв.м.
Спосіб, в який об`єкт благоустрою буде використано не за функціональним призначенням, - встановлення не властивих об`єкту благоустрою елементів, які призначені і використовуються для викладення, демонстрації товарів, обслуговування покупців і проведення грошових розрахунків з покупцями під час продажу товарів, надання послуг у разі здійснення діяльності поза стаціонарними торговельними об`єктами.
Місцезнаходження об`єкта благоустрою - у районі вулиця Набережна Заводська буд. 52 Новокодацький р-н у межах, визначених схемою ОБ (Додаток 1), що є невід`ємною частиною цього договору.
Пунктом 1.3. договору встановлено, що право на використання об`єкта благоустрою не за функціональним призначенням виникає у користувача з 20.10.2020 і діє строком до 30.06.2021.
Відповідно до п. 1.4. виконання цього договору та використання об`єкта благоустрою не за функціональним призначенням не може бути наслідком виникнення у користувача права власності на зазначені існуючі або відновлені об`єкти благоустрою та їх частини.
Відповідно до акта приймання-передачі від 20.10.2020 відповідач-1 надав відповідачу-2 у користування об`єкт благоустрою, визначений п. 1.2 договору, розташований на території, яка віднесена до сфери контролю, за плату, на визначений термін для використання об`єкта не за функціональним призначенням, а відповідач-2 прийняв об`єкт благоустрою, визначений п. 1.2 договору.
Прокурор вважає, що спірний договір укладений з порушенням вимог законодавства, відповідач-1 незаконно передав відповідачу-2 об`єкт благоустрою під розміщення об`єкту підвищеної небезпеки - газозаправної станції. Внаслідок чого використання земельної ділянки комунальної власності на теперішній час здійснюється відповідачем-2 всупереч вимогам чинного законодавства, а самовільно розміщений об`єкт підвищеної небезпеки створює загрозу життю, здоров`ю та майну жителів територіальної громади, а також навколишньому природному середовищу, у зв`язку з чим прокурор звернувся до суду з позовом у даній справі.
Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірний договір укладений уповноваженою на те особою КП "Благоустрій міста" Дніпровської міської ради та його предмет не суперечить діючому на момент укладення договору законодавству. Матеріали справи не містять доказів порушення відповідачем-2 умов спірного договору та складання приписів або направлення листів щодо усунення будь-яких порушень. Факт неналежного виконання умов договору, за його встановлення, не може бути підставою визнання договору недійсним, що визначається за законодавством на момент його укладення, а є підставою для розірвання договору. В свою чергу апеляційний суд зазначив, що усі подані прокурором у справі докази стосуються договору 2018 року, а не спірного договору від 20.10.2020, тому не можуть підтверджувати порушення законодавства саме при укладанні оспорюваного прокурором договору від 20.10.2020. Крім цього, прокурором не доведено порушення сторонами при укладенні договору ст.ст. 1, 8, 12 Закону України "Про об`єкти підвищеної небезпеки", ст. 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", ст. 88 Водного кодексу України.
Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, Заступник керівника Дніпропетровської прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм ст. 236 ГПК України та ст. 215 ЦК України, ст.ст. 10, 44 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", п.п. 20.4, 20.5 Правил благоустрою території міста Дніпра, п. 1.5. Порядку передачі об`єктів (елементів) благоустрою м. Дніпра в тимчасове використання не за функціональним призначенням для здійснення господарської діяльності у сфері споживчого ринку та послуг, ст. 48 Закону України "Про охорону земель", ст.ст. 87, 88, 89 Водного кодексу України. За твердженням скаржника, Порядками передачі об`єктів (елементів) благоустрою м. Дніпра в тимчасове використання не за цільовим та не за функціональним призначенням при реалізації потреб для об`єктів сфери споживчого ринку та сфери послуг, Правилами благоустрою території м. Дніпра та Статутом відповідача-1 не передбачено укладання договорів у випадку проведення таких робіт як облаштування автозаправних станцій (реалізації скрапленого газу), і під час розгляду справи укладення договорів саме для зазначених цілей не оспорювалось жодною стороною. КП "Благоустрій міста" не має повноважень на укладення договорів саме у відносинах із суб`єктами сфери споживчого ринку, відпочинку та сфери послуг щодо реалізації скрапленого газу (потреб облаштування автозаправних станцій). Крім цього, сторони договорів помилково ототожнювали об`єкти благоустрою населених пунктів та земельні ділянки загального користування, а у відповідача-2 відсутнє рішення відповідного органу про надання земельної ділянки. Також будівництво та експлуатація газозаправочної станції здійснені за відсутності дозвільних документів щодо земельної ділянки, а сам об`єкт благоустрою розташований на узбережжі р. Дніпро у її водоохоронній та прибережній захисній смузі, на території земельної ділянки проводяться роботи по будівництву автомобільного газозаправного пункту, що є порушенням ст.ст. 87, 88, 89 Водного кодексу України.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України а саме - відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у правовідносинах укладання комунальними підприємствами договорів про використання об`єктів благоустрою не за функціональним призначенням та відповідно до перевищення меж наданих повноважень, які передбачені Статутом підприємства, в частині укладання договорів для проведення таких робіт як розташування тимчасових споруд з продажу скрапленого газу, що є підставою для визнання їх недійсними саме з моменту укладання в силу ст.ст. 203, 215 ЦК України. Крім того, відповідачі помилково ототожнили поняття "об`єкти благоустрою населених пунктів" (ст. 16 Закону України "Про благоустрій населених пунктів") та "земельні ділянки" (ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України), але правові висновки Верховного Суду із вказаних питань також відсутні на сьогоднішній день.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2021 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 29.06.2021 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 14.06.2021.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 15.06.2021 від Дніпровської міської ради надійшли пояснення, у яких її представник просить касаційну скаргу задовольнити.
У судовому засіданні 29.06.2021 оголошено перерву у справі до 13.07.2021.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 13.07.2021 від Комунального підприємства "Благоустрій міста" Дніпровської міської ради надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий 10.07.2021 (тобто поза межами строку, встановленого в ухвалі Верховного Суду від 26.05.2021), а тому він долучається до матеріалів справи, однак не приймається до уваги під час розгляду касаційної скарги.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовної практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
У поданій касаційній скарзі позивач, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зокрема, вказував на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у правовідносинах укладання комунальними підприємствами договорів про використання об`єктів благоустрою не за функціональним призначенням та відповідно до перевищення меж наданих повноважень, які передбачені Статутом підприємства, в частині укладання договорів для проведення таких робіт як розташування тимчасових споруд з продажу скрапленого газу, що є підставою для визнання їх недійсними саме з моменту укладання в силу ст.ст. 203, 215 ЦК України.
Предметом позову у цій справі є визнання недійсним договору про використання об`єкта благоустрою міста не за цільовим призначенням та повернення відповідного об`єкта благоустрою.
Так ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
При цьому будь-які порушення норм законодавства, зокрема, під час здійснення господарської діяльності, не вчинені в момент укладення договору, не можуть бути підставою для визнання його недійсним.
Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи наявність підстав для визнання недійсним як договору про використання об`єктів благоустрою міста не за цільовим призначенням №4416ТС від 22.11.2018, так і договору про використання об`єктів благоустрою міста не за функціональним призначенням №6278 ТС від 20.10.2020, прокурор, зокрема, посилався на те, що Порядком передачі об`єктів (елементів) благоустрою м. Дніпро в тимчасове використання не за цільовим призначенням при реалізації потреб для об`єктів сфери споживчого ринку та сфери послуг, затвердженим рішенням Дніпропетровської міської ради від 29.05.2013 № 39/35, та Порядком передачі об`єктів (елементів) благоустрою м. Дніпра в тимчасове використання не за функціональним призначенням для здійснення господарської діяльності у сфері споживчого ринку та послуг, затвердженим рішенням Дніпровської міської ради від 19.09.2018 № 96/35, не передбачено випадків укладання таких договорів облаштування автозаправних станцій (реалізації скрапленого газу).
Згідно з ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Проте вказані доводи не розглянуті судами передніх інстанцій, а висновки стосовно того, що КП "Благоустрій міста" є уповноваженим органом, який має право від імені територіальної громади м. Дніпро укладати відповідні договори стосовно тимчасового користування об`єктів благоустрою, зроблені лише на підставі п. 2.2 Статуту КП "Благоустрій міста", затвердженого рішенням Дніпровської міськради від 24.10.2018 № 62/36.
Відповідно до положень ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на оцінці наданих учасниками справи доказів в підтвердження своїх вимог або заперечень, та на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Верховний Суд звертає увагу на те, що хоча поняття "обґрунтованого" рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення, проте суд у будь-якому випадку, навіть без відображення окремих аргументів у своєму рішенні (якщо він вважає їх такими, що не впливають на правильне рішення спору або не відносяться до суті справи), повинен, під час розгляду справи надати оцінку всім аргументам учасників справи в силу імперативних приписів ст. 236 ГПК України, особливо тим, оцінка яких є необхідною для правильного вирішення спору.
В свою чергу, неможливість укладання відповідних договорів про використання об`єктів благоустрою міста не за цільовим призначенням з підстав відсутності у вказаних вище Порядках, затверджених рішеннями Дніпропетровської міської ради від 29.05.2013 № 39/35 та від 19.09.2018 № 96/35 випадків укладання таких договорів облаштування автозаправних станцій (реалізації скрапленого газу) - є однією з підстав позову, а тому відповідні аргументи, відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України, повинні були бути розглянуті місцевим господарським судом, і відповідне мотивування їх відхилення або прийняття повинно були бути відображене у оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду.
Так само і ч. 3 ст. 2 ГПК України до основних засад (принципів) господарського судочинства віднесено забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Вказані норми не є суто декларативними - їх необхідно розуміти не лише як положення законодавства, які надають особам безумовне право подавати апеляційну скаргу на рішення судів, які розглянули відповідну справу як суди першої інстанції, але і враховувати, що вони визначають принципи самого судочинства, які покладають на суд певні обов`язки з розгляду таких скарг і перегляду відповідних судових рішень (з урахуванням обмежень інстанційного перегляду).
Зокрема, ч. 1 ст. 269 ГПК України визначає, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
При цьому законодавець у ст. 282 ГПК України закріпив, що постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням: а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду.
Враховуючи викладене, висновок судів обох інстанцій про те, що спірний договір укладений уповноваженою на те особою КП Благоустрій міста Дніпровської міської ради та його предмет не суперечить діючому на момент укладення договору законодавству - є передчасним, оскільки відповідне обґрунтування підстав позову не розглянуто судами попередніх інстанцій, і ними лише констатовано відсутність порушень діючого на момент укладення договору законодавства, при цьому без спростування відповідних аргументів прокурора.
При цьому мотиви судів, що факт неналежного виконання умов договору, за його встановлення, не може бути підставою визнання договору недійсним, а є підставою для розірвання договору, - жодним чином не впливає на підстави та зміст позовних вимог у цій частині, оскільки відповідне мотивування прокурора зводилось до відсутності можливості укладання відповідних договорів саме на момент укладення договору, а тому суди повинні були надати вичерпну відповідь на те, чи є укладення відповідних договорів (договору про використання об`єктів благоустрою міста не за цільовим призначенням №4416ТС від 22.11.2018, так і договору про використання об`єктів благоустрою міста не за функціональним призначенням №6278 ТС від 20.10.2020) порушенням вказаних вище Порядків, чи ні, та як результат - чи наявні обставини дотримання КП "Благоустрій міста" вимог законодавства при укладенні відповідних договорів.
Разом з тим, відповідні доводи прокурора, покладені в основу підстав позову, не були розглянуті судами обох інстанцій, і висновки про відсутність порушення норм законодавства при укладенні відповідного договору зроблені судами без спростування відповідних аргументів останнього, однак вказані порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж перегляду справи судом касаційної інстанції.
Враховуючи викладене та беручи до уваги передбачені ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, у зв`язку з чим Верховний Суд не формулює висновок з підстави відкриття касаційного провадження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України. При цьому колегія суддів звертає увагу, що розміщення відповідної газозаправочної станції повинно відбуватись з урахуванням вимог законодавства, яке повинно застосовуватися до відповідних правовідносин.
Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Положеннями ч. 3 вказаної статті передбачено, що у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Предметом спору є об`єкт взаємовідносин щодо яких виник спір між позивачем та відповідачем, певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача щодо якої позивач просить прийняти судове рішення. В даному випадку предметом спору є визначена позивачем вимога про визнання недійсним договору про використання об`єктів благоустрою не за функціональним призначенням та зобов`язання повернути об`єкт благоустрою.
Підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такими обставинами є певні юридичні факти, які тягнуть за собою певні юридичні наслідки. Отже, підставу позову складають дві складові: юридична та фактична. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову дозволяє визначити межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.
Виходячи зі змісту ст. 300 ГПК України, предметом перевірки суду касаційної інстанції можуть бути доводи, які узгоджуються з його процесуальними повноваженнями, тобто стосуються перевірки правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.
Водночас, доводи скаржника, що сторони договорів помилково ототожнювали об`єкти благоустрою населених пунктів та земельні ділянки загального користування, а у відповідача-2 відсутнє рішення уповноваженого органу про надання земельної ділянки, - не заявлялися під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій в якості підстав позову, а тому і не можуть розглядатись Верховним Судом у даному випадку, оскільки, по суті, є новими підставами позову.
Враховуючи викладене, оскільки Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для розгляду відповідних доводів, колегія суддів не здійснює формулювання висновку щодо тверджень скаржника про те, що суди помилково ототожнили поняття "об`єкти благоустрою населених пунктів" (ст. 16 Закону України "Про благоустрій населених пунктів") та "земельні ділянки" (ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України).
Що ж до доводів скаржника про те, що будівництво та експлуатація газозаправочної станції здійснені за відсутності дозвільних документів щодо земельної ділянки, а сам об`єкт благоустрою розташований на узбережжі р. Дніпро у її водоохоронній та прибережній захисній смузі, на території земельної ділянки проводяться роботи по будівництву автомобільного газозаправного пункту, що є порушенням ст.ст. 87, 88, 89 Водного кодексу України, то вони не обґрунтовані відповідною підставою відкриття касаційного провадження, що унеможливлює їх розгляд Судом. При цьому Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та відповідним обґрунтуванням в якості підстави для відкриття провадження у справі.
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування судових рішень у цій справі та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і в залежності від встановлених обставин вирішити спір відповідно до норм матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Згідно з ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Оскільки постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -