ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 липня 2021 року
м. Київ
справа № 804/4594/16
адміністративне провадження № К/9901/1967/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
секретар судового засідання - Титенко М.П.
за участю:
представник позивача - Команова В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.10.2016 (суддя О.В. Царікова) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2017 (колегія суддів: Ю.В. Дурасова, Н.П. Баранник, А.А. Щербак) у справі № 804/4594/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "Дніпровський металургійний комбінат" (надалі - позивач, підприємство, товариство, платник податків) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Міндоходів від 25.06.2014 №0000384602 (форми "В1") про зменшення суми бюджетного відшкодування (в тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов`язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 18930832 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 9465416 грн; №0000394602 (форми "В4") про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 14054634 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки акту перевірки не відповідають фактичним обставинам справи та базуються не на конкретних порушеннях підприємством податкового законодавства, а на інформації, отриманій відповідачем, за результатами перевірок контрагентів позивача по взаємовідносинам з іншими підприємствами по ланцюгу господарських операцій, проведених іншими податковими органами.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.10.2014, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2015, у задоволені адміністративного позову відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволені позову, суди виходили з неможливості підтвердження реальності взаємовідносин позивача з його контрагентами та встановлення реалізації продукції власного виробництва за цінами, нижчими виробничої собівартості виготовленої продукції.
За наслідками касаційного перегляду судових рішень першої та апеляційної інстанцій за касаційною скаргою позивача, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.05.2016 касаційну скаргу позивача задоволено частково, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.10.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2015 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції, направляючи справу на новий розгляд, дійшов висновку, що суду під час нового розгляду справи необхідно дослідити фактичне здійснення спірних господарських операцій сторонами спірних угод, встановити наявність ознак, які б свідчили про реальність їх здійснення, встановити зв`язок між фактом придбання послуг, понесенням витрат і господарською діяльністю платника податку, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції та встановити чи розкривають вони зміст таких господарських операцій, чи є вони належними доказами, що підтверджують факт здійснення господарських операцій, і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідної операції, зміни у їх майновому стані як обов`язкова ознака господарської операції. Судами не досліджено та не перевірено висновки податкового органу про те, що сума податкового кредиту 31912042 грн була безпосередньо сформована підприємством в результаті придбання сировини (собівартість якої взято відповідачем для розрахунку), яка була використана для виробництва продукції.
За результатами нового розгляду справи, постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.10.2016, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2017, адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 25.06.2014 №0000384602 (форми "В1") та №0000394602 (форми "В4").
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, виходив з необґрунтованості висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки реальність господарських операцій, проведених позивачем з контрагентами, підтверджується первинними документами, а висновки податкового органу базуються не на конкретних порушеннях позивача, а на інформації отриманій відповідачем за результатами перевірок контрагентів позивача по взаємовідносинам з іншими підприємствами по ланцюгу господарських операцій, проведених іншими податковими органами.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у нереальності здійснення господарських операцій, їх фіктивності та непідтвердження таких операцій відповідними первинними документами. Посилається на лише документальне оформлення первинних документів без фактичного здійснення господарської діяльності за укладеними договорами між позивачем та іншими суб`єктами господарювання з підстав відсутності сертифікатів якості на товар, достатньої кількості трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, транспортних засобів та іншого майна, які економічно необхідні для виконання умов укладених договорів. Зауважує на наявність недоліків у первинних документах. Звертає увагу на недоліки у первинних документах, які не дають змогу переконатися у реальності господарських операцій. Вказує на необґрунтовану збитковість господарських операцій.
В письмовому відзиві на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її часткового задоволення з таких мотивів.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у період з 23.04.2014 по 30.05.2014 податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування підприємством бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за лютий 2014 року, за результатами якої складено акт від 06.06.2014 №335/28-01-46-02-05393043 (надалі - акт перевірки).
На підставі акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.06.2014 №0000384602 (форма "В1"), яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 18930832 грн і нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 9465416 грн та №0000394602 (форми "В4"), яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 14054634 грн.
Актом перевірки встановлено порушення підприємством вимог підпунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит на суму 1 073 424 грн, абзацу "г" пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, в наслідок чого занижено суму податкових зобов`язань на 31 912 042 грн, що призвело до порушення пунктів 200.1, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та сумою податкового кредиту в січні 2014 року на суму 18 930 832 грн, в лютому 2014 року на суму 14 054 634 грн, що призвело до порушення позивачем абзацу "а" пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено суму, що підлягала бюджетному відшкодуванню за лютий 2014 року на 18 930 832 грн.
Перевіркою встановлено, що операції позивача з придбання послуг не мали реального товарного характеру, не виявлено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької діяльності, але не виключно чи переважно за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб`єктів підприємницької діяльності.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні суми податкового кредиту сформовані позивачем за результатами здійснення господарських операцій з Асоціацією "Багатопрофільна компанія "Спецметалургмонтаж", Товариствами з обмеженою відповідальністю "Промислова група "Укренергосервіс", "Восток-Запоріжжя", "Елемер-Україна", "Кліпта-Україна".
Між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Восток-Запоріжжя" (постачальник) укладено договір від 01.04.2013 №13-0754-02, предметом якого є постачання алюмінію вторинного. В підтвердження виконання умов договору позивачем надано рахунки на оплату, податкові накладні, видаткові накладні, прибуткові ордери, товарно-транспортні накладні, виписки банку.
Між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Елемер-Україна" (постачальник) укладено договір від 17.12.2013 №13-2303-02, предметом якого є постачання перетворювачів тиску, реєстраторів багатоканальних технологічних, блоків живлення. В підтвердження виконання умов договору позивачем надано рахунки-фактури, прибуткові ордери, видаткові накладні, виписки банку.
Між позивачем (замовник) та Асоціацією "Багатопрофільна Компанія "Спецметалургмонтаж" (підрядник) укладено договори підряду від 28.01.2013 №13-0254-02, від 24.12.2013 №13-2406-02, від 24.12.2013 №13-2405-02, від 24.12.2013 №13-2408-02, предметом яких є виконання поліпшення (реконструкції, модернізації), капітальні та поточні ремонти основних виробничих засобів замовника. На підтвердження фактичного виконання робіт позивачем надано акти приймання виконаних підрядних робіт, податкові накладні, виписками банку, платіжними дорученнями.
За вказаними договорами між позивачем та Асоціацією "Багатопрофільна Компанія "Спецметалургмонтаж" здійснено залік зустрічних однорідних вимог відповідно до заяв: від 28.02.2014 №06/239 на суму 10811,51 грн, від 04.04.2014 №06/364 на суму 10358,37 грн.
Між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислова група "Укренергосервіс" (підрядник) укладено договір від 10.12.2013 №13-2251-02, предметом якого є виконання згідно з проектно-кошторисною документацією будівельно-монтажних робіт на об`єктах - будівлях, комунікаціях, інженерних мережах сортопрокатного цеху. На підтвердження виконання умов договору позивачем надано довідки про вартість виконаних робіт (та витрати), розрахунки збільшення заробітної плати та загальновиробничих витрат, акти приймання підрядних робіт, рахунки-фактури, виписки банку, податкові накладні.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також з урахуванням меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до приписів підпункту "а" пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Частиною першою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV) визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
За приписами статті 1 Закону №996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Таким чином, законодавцем визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв`язку з придбаванням товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум податку на додану вартість, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідок якої є поставка товару (робіт, послуг), понесення витрат, у зв`язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт понесення витрат та сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними первинними документами. При цьому, наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутністю факту придбання товару/послуг.
Водночас, судами попередніх інстанцій не виконано вимоги ухвали Вищого адміністративного суду України від 31.05.2016 щодо встановлення зв`язку між фактом придбання послуг, понесенням витрат і господарською діяльністю платника податку, не досліджено чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідної операції, зміни у їх майновому стані як обов`язкова ознака господарської операції.
Щодо доводів податкового органу про те, що позивач реалізовує продукцію власного виробництва за цінами нижче собівартості її виготовлення, що призвело до отримання збитків в січні та лютому 2014 року на загальну суму 212 265 808 грн, та такий збиток не є витратами, що пов`язаний із веденням господарської діяльності позивача і відповідно податок на додану вартість, який нарахований при їх придбанні, не може бути пов`язаний із веденням господарської діяльності, колегія суддів зазначає наступне.
За приписами підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент спірних відносин) витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статті 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Положеннями пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент спірних відносин) встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
За змістом пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент спірних відносин), витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконання робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент спірних відносин), не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Положеннями наведеної норми поняття господарської діяльності, визначається не через фактичне одержання доходу, а як спрямованість на одержання доходу. Проведення деяких операцій у збиток не свідчить про те, що позивач не отримав дохід і не прагнув отримати прибуток від господарської діяльності.
Отже, мета отримання доходу є кваліфікуючою ознакою господарської діяльності, що передбачає наявність розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності в цілому, а відтак і в кожній господарській операції, з яких складається господарська діяльність платника.
У пункті 14.1.231 Податкового кодексу України наведене визначення розумної економічної причини (ділова мета), яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Наведене, однак, не означає обов`язкову прибутковість кожної окремої операції, адже в аналізованих нормах йдеться не про позитивний фінансовий результат та не про прибуток як об`єкт оподаткування, а про доход як один з елементів обчислення бази оподаткування. Господарська операція, спрямована на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є об`єктивним процесом здійснення господарської діяльності, яка опосередковується комерційним ризиком неодержання очікуваного доходу. Втім віднесення таких операцій до господарських можливе у випадках належного обґрунтування платником податку економічних причин чи ділової мети (зважаючи на ризики підприємницької діяльності) укладення угод за ціною нижчою за виробничу собівартість.
Наведений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 9 червня 2015 року у справі №21-289а15 та Верховного Суду, викладеній у постанові від 27 лютого 2020 року у справі №440/1503/19 (провадження К/9901/1506/20).
Натомість, судами не досліджено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) при реалізації виготовленої металопродукції за цінами, нижчими від виробничої собівартості, не досліджено наявність факторів, які зумовили збитковість господарських операцій та не досліджено, що збиткові операції за наведеними вище господарськими операціями призвели до збитковості/прибутковості підприємства в цілому за 2014 рік.
В матеріалах справи відсутні будь-які обґрунтування позивача щодо доцільності здійснення збиткових операцій.
Важливо звернути увагу, що відповідач неодноразово посилається на реалізацію позивачем продукції власного виробництва за ціною нижче собівартості, тобто здійснення позивачем планової збиткової діяльності, що суперечить меті господарської діяльності - отримання прибутку. Зокрема, вказані факти неодноразово встановлювались судами. Так, у справі № 804/6137/13-а, суди зазначили, що ПАТ "ДМКД" … в 1-му півріччі 2012 реалізовував продукцію власного виробництва за цінами, нижчими за собівартість її виготовлення, в результаті чого відбувається зменшення активів. Проведення такої діяльності призводить до зменшення капіталу.
Відтак, суду першої та апеляційної інстанцій у даній справі не надано позивачем жодного належного обґрунтування, а відтак судами не досліджено питання ціни реалізованої власно виробленої металопродукції, та їх порівняння з ціною собівартості за наведеними господарськими операціями. Важливо врахувати, що встановлення систематичної, планової та тривалої реалізації продукції за ціною нижче собівартості, може свідчити на користь податкового органу, що ПДВ, нарахований при придбанні сировини для виготовлення реалізованої продукції (нижче собівартості), не може бути пов`язаний із веденням господарської діяльності, а може бути лише фактором мінімізації податкових зобов`язань.
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що судам попередніх інстанцій необхідно дослідити доводи сторін про збитковість/прибутковість господарських операцій, встановити наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) при реалізації металопродукції за цінами, нижчими від виробничої собівартості, визначити наявність факторів, які зумовили збитковість господарських операцій, якщо такі мали місце у даних правовідносинах.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про підтвердження господарських операцій позивача та правомірність формування податкового кредиту за вказаними операціями.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, докази, якими вони підтверджуються та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
У зв`язку з вищенаведеним Верховний Суд визнає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановивши фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Не дослідження вказаних обставин та не надання їм оцінки, виключає можливість перевірки касаційним судом правильності судових актів, що, в свою чергу, є підставою, відповідно до статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, для направлення на новий розгляд даної справи для достовірного з`ясування обставин та правильного вирішення спору по суті.
Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
За правилами пункту 1 частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд -