Постанова
Іменем України
07 липня 2021 року
м. Київ
справа № 640/2161/16-ц
провадження № 61-15762св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Котелевець А. В., Піддубного Р. М.,
від 18 липня 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).
Позовна заява мотивована тим, що 23 липня 2014 року у м. Харкові сталася ДТП за участю автомобіля "Opel Tigra", під керуванням ОСОБА_2, та автомобіля "Jaguar XF", під керуванням позивача.
У результаті зіткнення пошкоджено автомобіль "Jaguar XF", чим позивачу завдано майнову шкоду у розмірі 188 411, 37 грн. Автомобіль, яким керував відповідач ОСОБА_2 належить на праві власності відповідачу ОСОБА_3 .
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 24 листопада
2015 року за фактом ДТП визнано винним ОСОБА_2 .
Посилаючись на вищезазначене, просив суд стягнути з відповідачів солідарно на його користь завдану шкоду у розмірі 188 411,37 грн, витрати за оплату автотоварознавчих досліджень у розмірі 1992,60 грн та судовий збір.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова у складі
судді Зуб Г. А. від 11 липня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнові збитки в розмірі 188 411,37 грн та витрати за проведення експертних досліджень у розмірі 1992,60 грн, а всього 190 403,97 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У задоволенні позову до ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вина ОСОБА_2 у скоєнні ДТП 23 липня 2014 року є доведеною, оскільки відповідно до постанови Апеляційного суду Харківської області від 24 листопада 2015 року його визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого
статтею 124 КУпАП, а тому з нього, як з винної особи, підлягають відшкодуванню завдані позивачу збитки. При цьому у задоволенні позову до ОСОБА_3 слід відмовити, оскільки він не є винною особою у ДТП.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Справа розглядалася судом апеляційної інстанції неодноразово.
Останньою постановою Харківського апеляційного суду від 18 липня
2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 липня 2016 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2, як винної у ДТП особи, на користь ОСОБА_1 майнової шкоди, розмір якої є доведеним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, щодії ОСОБА_1 також знаходилися у причинному зв`язку з настанням 23 липня 2014 року ДТП та саме внаслідок вини обох водіїв сталася пригода. Зазначене встановлено висновком проведеної у справі комісійної судової авто-технічної експертизи
від 29 листопада 2017 року, а тому суд безпідставно стягнув з відповідача майнову шкоду у заявленому позивачем розмірі.
Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що його цивільно-правова відповідальність на час ДТП була застрахована у Приватному акціонерному товаристві "Українська транспортна страхова компанія"
(далі - ПрАТ "УТСК", страховик), а тому боржником у деліктному зобов`язанні у межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Вказує, що така позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 липня 2018 року
у справі № 755/18006/15-ц.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 14 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
23 липня 2014 року у м. Харкові сталася ДТП за участю автомобіля "Opel Tigra", який належить на праві власності ОСОБА_3, під керуванням
ОСОБА_2, та автомобіля "Jaguar XF", під керуванням власника автомобіля ОСОБА_1 . В результаті ДТП автомобілю позивача було заподіяно механічні пошкодження та завдана майнова шкода.
Постановою Київського районного суду м. Харкова від 06 липня 2015 року провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно
ОСОБА_2 закрито у зв`язку з відсутністю складу правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 24 листопада
2015 року, постанову Київського районного суду м. Харкова від 06 липня
2015 року скасовано, визнано ОСОБА_2 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, провадження у справі закрито у зв`язку з закінченням строків, передбачених статтею 38 КУпАП. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Відповідно до експертного автотоварознавчого дослідження від 11 січня 2016 року майнова шкода, заподіяна ОСОБА_1 в результаті ДТП, станом на 11 січня 2016 року становить 188411,37 грн.
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 як водія автомобіля "Opel Tigra"за шкоду, заподіяну, зокрема, майну третіх осіб була застрахована у ПрАТ "УТСК", що підтверджується відомостями про ДТП
(а. с. 41, 42 т. 1), а також полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів
№ АС/9485452 (а. с. 133 т. 2).
ОСОБА_1 08 серпня 2014 року звертався до ПрАТ "УТСК" із повідомленням про ДТП та виплату страхового відшкодування, однак листом від 30 січня 2015 року страхова компанії відмовила позивачу у такій виплаті посилаючись на те, що поліс № АС/9485452 відсутній у базі даних МТСБУ та визначений як невикористаний, а також на те, що страховий платіж за цим полісом до ПрАТ "УТСК" не надходив (а. с. 115 - 118, т. 2).
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги заступника прокурора Одеської області здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частинах першій, другій статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду.
При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.
Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За змістом пунктів 1, 3 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Згідно з вимогами статті 1192 ЦК Українирозмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Установивши, що унаслідок ДТП, винним у якій є ОСОБА_2, ОСОБА_1 завдано майнової шкоди, що виразилася у пошкодженні належного позивачу автомобіля, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про покладення на винну особу цивільно-правової відповідальності щодо відшкодування спричиненої ним майнової шкоди у розмірі 188 411,37 грн, що становить вартість виконання робіт, необхідних для відновлення транспортного засобу "Jaguar XF".
При визначенні розміру майнової шкоди суди правильно дослідили та оцінили надані сторонами докази, зокрема експертне автотоварознавче дослідження від 11 січня 2016 року. Зазначений доказ ОСОБА_2 не спростував, інший розмір шкоди ним не доведено, що є його процесуальним обов`язком, а тому доводи касаційної скарги про недоведеність розміру шкоди є необґрунтованими.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про наявність вини у
ДТП обох її учасників, оскільки постановою Апеляційного суду Харківської області від 24 листопада 2015 року винним у ДТП визнано саме ОСОБА_2 .
Відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК України 2004 року вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов`язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали ці дії та чи вчинені вони цією особою.
При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. У такому разі і призначення відповідної експертизи не вимагається.
Зазначений висновок узгоджується із правовою позицією Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеною у постанові від 05 вересня
2019 року у справі № 234/16272/15-ц (провадження № 61-31395сво18).
Аргументи касаційної скарги про те, що його цивільно-правова відповідальність на момент ДТП була застрахована у ПрАТ "УТСК", а тому обов`язок з відшкодування шкоди у межах ліміту страхового відшкодування покладається на страховика, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки позивач звертався до страхової компанії про виплату страхового відшкодування, однак страховик відповідача відмовив у такій виплаті, посилаючись на те, що поліс № АС/9485452 відсутній у базі даних МТСБУ та визначений як невикористаний, а також на те, що страховий платіж за цим полісом до ПрАТ "УТСК" не надходив. З огляду на відмову страхової компанії у виплаті позивачу страхового відшкодування, останній звернувся до суду із позовом до винної у ДТП особи, що є ефективним способом захисту порушених прав потерпілої сторони.
Касаційна скарга не містить переконливих аргументів щодо незаконності та несправедливості судових рішень у справі, а її доводизводяться до переоцінки доказів, що відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не допускаються.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 липня
2016 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 липня
2019 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.