ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Єленіної Ж. М., Ситнік О. М.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2021 року № 9901/573/18 (провадження № 11-197заі21)
в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), третя особа - Національна школа суддів України, про визнання дій та бездіяльності протиправними, визнання протиправним і скасування рішення, відшкодування моральної шкоди
Короткий виклад історії справи
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВККС, у якому просила:
- визнати протиправними дії відповідача, вчинені в ході кваліфікаційного оцінювання позивачки, а саме щодо: неналежного оформлення суддівського досьє ОСОБА_1 № 01557; поставлення під час співбесіди запитань, які не відповідають вимогам чинного законодавства; незаконного включення до резолютивної частини рішення ВККС від 18 квітня 2018 року № 425/ко-18 (далі - спірне рішення) інформації про рекомендацію розглянути питання про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади;
- визнати протиправною бездіяльність Комісії, допущену в ході кваліфікаційного оцінювання позивачки, а саме щодо незазначення у спірному рішенні мотивів його ухвалення;
- визнати протиправним і скасувати спірне рішення;
- зобов`язати Комісію провести кваліфікаційне оцінювання ОСОБА_1 відповідно до вимог законодавства України;
- стягнути з ВККС на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 млн грн;
- стягнути з Комісії на користь позивачки судові витрати.
На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що спірне рішення є незаконним, невмотивованим, ухваленим з порушенням вимог законодавства та актів Комісії. Крім того, воно порушує принципи верховенства права, правової визначеності та незалежності судової влади.
На думку позивачки, при проведенні кваліфікаційного оцінювання та ухваленні спірного рішення відповідач порушив норми Конституції України, Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККС від 3 листопада 2016 року № 143/зп-16, Порядку формування і ведення суддівського досьє, затвердженого рішенням Комісії від 15 листопада 2016 року № 150/зп-16, та Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням Комісії від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16.
ОСОБА_1 вважає, що в мотивувальній частині ухваленого за результатами кваліфікаційного оцінювання спірного рішення мають бути вказані визначені законом підстави його ухвалення або мотиви, з яких Комісія дійшла відповідного висновку, щодо кожного з критеріїв оцінювання. Проте в спірному рішенні відповідача не вказані конкретні бали за кожним з критеріїв компетентності.
Крім того, на переконання позивачки, чинним законодавством ВККС не надано повноважень приймати рішення про надання рекомендацій Вищій раді правосуддя (далі - ВРП) розглядати питання про звільнення судді з посади, а тому, приймаючи спірне рішення, Комісія вийшла за межі своїх повноважень.
Короткий зміст установлених обставин та рішення суду попередньої інстанції
Указом Президента України від 12 березня 2012 року № 193/2012 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва строком на п`ять років.
Рішенням Комісії від 20 жовтня 2017 року № 106/зп-17 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема й судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 .
Позивачка склала анонімне письмове тестування, за результатами якого набрала 88,875 бала. За результатами виконаного практичного завдання позивачка набрала 65 балів. На етапі складення іспиту суддя загалом набрала 153,875 бала.
ОСОБА_1 пройшла тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено показники критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Рішенням Комісії від 16 березня 2018 року № 54/зп-18 позивачку допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
18 квітня 2018 року Комісія провела співбесіду із суддею ОСОБА_1 , під час якої обговорила питання щодо показників за критеріями компетентності, професійної етики та доброчесності, які виникли під час дослідження суддівського досьє.
За критерієм компетентності (професійної, особистої та соціальної) суддя набрала 344,865 бала, за критеріями професійної етики та доброчесності - 128,67 бала та 128,33 бала відповідно.
Рішенням від 18 квітня 2018 року № 425/ко-18 ВККС: визначила, що суддя Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрала 601,9 бала; визнала позивачку такою, що не відповідає займаній посаді; вирішила внести до ВРП подання з рекомендацією про звільнення з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 .
Спірне рішення мотивовано тим, що за результатами кваліфікаційного оцінювання позивачка набрала 601,9 бала, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв.
Рішенням ВРП від 17 грудня 2019 року за № 3516/0/15-19 відмовлено в задоволенні подання ВККС про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.
Вважаючи вказане рішення ВККС протиправним, позивачка звернулася до суду із цим позовом.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 26 квітня 2021 року закрив провадження у справі з підстав, установлених пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Судове рішення мотивовано тим, що передбачене частиною першою статті 88 Закону № 1402-VIII оскарження рішення ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду у ВРП. У протилежному випадку дублюються функції щодо його перегляду Верховним Судом та ВРП, що є неприпустимим.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подавала апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначала, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, а також порушив норми матеріального та процесуального права.
Скаржниця зауважувала, що ВККС прийняла щодо неї два окремих рішення, а саме спірне рішення, яким визначила, що суддя Шевченківського районного суду міста Києва Маліновська В. М. за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді набрала 601,9 бала, визнала суддю Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді та рекомендувала ВРП розглянути питання про звільнення її з посади судді цього суду, а також рішення від 27 квітня 2018 року № 596/ко-18, яким вирішила внести до ВРП подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва. При цьому в цій справі оскаржується саме рішення Комісії від 18 квітня 2018 року № 425/ко/18, а також протиправні дії та бездіяльність ВККС, які були допущені відповідачем під час проведення кваліфікаційного оцінювання судді, а не рішення Комісії від 27 квітня 2018 року № 596/ко-18, яким рекомендовано звільнити ОСОБА_1 з посади.
До того ж зі змісту рішення ВРП від 17 грудня 2019 року № 3516/0/15-19, яким відмовлено в задоволенні подання ВККС про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва, убачається, що до ВРП надійшло подання Комісії з рекомендацією від 27 квітня 2018 року № 596/ко-18 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.
Отже, на думку ОСОБА_1 , положення статті 101 Закону № 1402-VIII, які передбачають можливість оскарження кінцевого рішення ВККС разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією, стосуються виключно рішення відповідача від 27 квітня 2018 року № 596/ко-18, а не спірного рішення Комісії.
На переконання скаржниці, рішення ВККС про визнання судді такою, що за результатами кваліфікаційного оцінювання не відповідає займаній посаді, залишається чинним. З огляду на це з метою усунення будь-якої правової невизначеності щодо статусу позивачки це рішення Комісії підлягає перевірці судом.
ОСОБА_1 також зазначала, що, постановивши оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції фактично позбавив її ефективного засобу правового захисту в національному органі.
Крім того, при зверненні до суду позивачка оскаржила не лише спірне рішення, а й дії та бездіяльність Комісії, просила суд стягнути з відповідача завдану їй моральну шкоду. Саме такий спосіб захисту вона обрала самостійно та вважає його ефективним.
На підставі викладеного скаржниця просила скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та направити справу до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для продовження розгляду.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 23 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 квітня 2021 року - без змін.
Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що згідно із частинами сьомою, восьмою статті 101 Закону № 1402-VIII рішення ВККС можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом, а рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.
Таким чином, рішення ВККС про надання рекомендації щодо звільнення судді з посади може бути оскаржено тільки разом із рішенням ВРП, ухваленим за відповідною рекомендацією.
Отже, рішення ВККС про надання рекомендації щодо звільнення судді з посади саме по собі не має наслідком звільнення судді. Під час розгляду подання ВККС про звільнення судді ВРП може і не погодитися з висновком ВККС.
Звільнення судді з посади є конституційною функцією ВРП. У межах «кваліфікаційного» провадження ВРП має право перевірити вмотивованість та обґрунтованість рішення ВККС. У разі виявлення недоліків, що мають суттєве значення, зокрема вплинули на об`єктивність оцінювання, ВРП має не лише право, але й обов`язок запобігти порушенню прав судді. У такий спосіб ВРП забезпечує конституційні гарантії незалежності судді, складовою якої є неможливість дострокового звільнення судді з підстав, прямо не передбачених Конституцією України.
ВРП може ухвалити рішення про відмову в задоволенні подання про звільнення судді з посади. У цьому випадку суддя продовжує перебувати на посаді, а рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді втрачає юридичне значення.
Ураховуючи наведене, а також статус і повноваження ВРП і ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді, Велика Палата Верховного Суду вважає, що передбачене частиною першою статті 88 Закону № 1402-VIII оскарження рішення ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду у ВРП.
При цьому таке оскарження рішення Комісії можливе лише в разі задоволення ВРП відповідної рекомендації про звільнення судді з посади.
Оскільки ВРП рішенням від 17 грудня 2019 року № 3516/0/15-19 відмовила в задоволенні подання ВККС про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, спірне рішення ВККС від 18 квітня 2018 року № 425/ко-18, вичерпавши свою дію, втратило юридичне значення. При цьому згадане рішення ВККС не може мати преюдиційне значення під час вирішення питання щодо суддівської кар`єри ОСОБА_1 .
За таких обставин більшість суддів Великої Палати Верховного Суду погодилися з висновком суду першої інстанції про те, що спірне рішення Комісії не може бути самостійним предметом судового розгляду.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що предметом позову в цій справі є, зокрема, визнання протиправним та скасування рішення ВККС від 18 квітня 2018 року № 425/ко-18, яким позивачку визнано такою, що не відповідає займаній посаді, та вирішено внести до ВРП подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районно