Постанова
Іменем України
07 липня 2021 року
м. Київ
справа № 334/8156/19
провадження № 61-3750св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", Акціонерне товариство "Акцент-Банк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 26 січня 2021 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), Акціонерного товариства "Акцент-Банк" (далі - АТ "Акцент-Банк") про визнання кредитного договору припиненим у зв`язку з його виконанням та визнання договору факторингу фіктивним.
Позовна заява мотивована тим, що 03 вересня 2007 року між нею та Закритим акціонерним товариством комерційним банком (далі - ЗАТ КБ) "ПриватБанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк (далі - ПАТ КБ) "ПриватБанк", яке у подальшому змінило назву на АТ КБ "ПриватБанк", було укладено кредитний договір № ZPS0GL00000085 відповідно до якого банк зобов`язався надати їй кредит на споживчі цілі у розмірі 31 687,5 доларів США на строк до 01 вересня 2017 року, а вона зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та у порядку, встановленому кредитним договором.
10 грудня 2009 року ПАТ КБ "ПриватБанк" направив на її адресу досудову вимогу № 2976913606, відповідно до якої банк на підставі статті 1050 ЦК України вимагав повернути суму кредиту у повному обсязі, нараховані відсотки, комісії та штрафні санкції у тижневий термін з дати одержання цього повідомлення. Тобто, кредитний договір відповідно до статті 611 ЦК України припинив свою дію 10 грудня 2009 року та у банку були відсутні законні підстави з цього часу нараховувати їй відсотки та комісію відповідно до його умов.
Сума заборгованості за кредитним договором станом на 10 грудня 2009 року відповідно до даних, які містяться у розрахунку заборгованості, який виконано АТ КБ "ПриватБанк", складається з заборгованості з тіла кредиту у розмірі 25 470,54 доларів США, з відсотків - 59,49 доларів США, з комісії відсутня, заборгованість з пені за порушення строків розрахунків 12,62 доларів США.
У період з 10 грудня 2009 року до 06 березня 2015 року вона у добровільному порядку на користь АТ КБ "ПриватБанк" сплатила борг у розмірі 32 038,44 доларів США, з яких: по тілу кредиту - 16 180,04 доларів США, відсотках - 11 665,33 доларів США, а також комісії - 4 227,13 доларів США, що підтверджується даними, які містяться в розрахунку заборгованості, який надано АТ КБ "ПриватБанк".
Умови кредитного договору про сплату комісії визнано недійсними на підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20 червня 2019 року у справі № 334/4270/16-ц. У зв`язку із цим, грошові кошти, зараховані банком у рахунок погашення комісії, мають бути розподілені в рахунок погашення інших складових кредитної заборгованості.
Пеня банком була нарахована безпідставно у той час, коли у неї вже була відсутня заборгованість за кредитним договором.
Зазначала, що сплачена нею за кредитним договором сума у розмірі 32 085,59 доларів США значно перевищує суму заборгованості, яка утворилася станом на 10 грудня 2009 рік - 25 542,65 доларів США, а саме на 6 495,79 доларів США, тобто нею зроблена переплата за кредитним договором.
Зобов`язання по кредитному договору припинилися належним виконанням договору.
Щодо визнання договору факторингу фіктивним зазначала, що у учасників договору факторингу, який укладено 01 листопада 2007 року був відсутній намір створити юридичні наслідки. Надання їй інформації АТ "Акцент Банк" про укладений у 2007 році договір факторингу необхідний АТ КБ "ПриватБанк" для того, щоб запобігти для банку несприятливих правових наслідків, які сталися внаслідок направлення їй у 2009 році досудової вимоги про повернення всієї суми за кредитним договором та у зв`язку із цим, змінення банком строку дії договору. Від того, чи мав банк правоздатність направляти досудову вимогу у 2009 році залежить її майнове право, як споживача, та сторони кредитного договору.
Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги,ОСОБА_1 просила суд визнати вказаний кредитний договір від 03 вересня 2007 року припиненим у зв`язку з його виконанням та визнати договір факторингу від 01 листопада 2007 року фіктивним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 жовтня 2020 року у складі судді Козлової Н. Ю. позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано кредитний договір від 01 вересня 2007 року № ZPS0GL00000085, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" припиненим у зв`язку з його виконанням.
Визнано фіктивним договір факторингу від 01 листопада 2007 року № 1, укладий між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ПАТ "Акцент-Банк", відповідно до умов якого до ПАТ "Акцент-Банк" перейшли у повному обсязі права вимоги до ОСОБА_1, які випливають з кредитного договору від 01 вересня 2007 року № ZPS0GL00000085 та договору іпотеки від 01 вересня 2007 року.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно зі статтею 611 ЦК України після того, як кредитор направив боржнику вимогу про дострокове погашення кредиту, він змінив терміни повернення кредиту, які були передбачені кредитним договором. Тобто, визначений термін повернення кредиту частинами до 2017 року був правомірно змінений кредитором на повернення всією сумою у тижневий термін з моменту отримання вимоги. Водночас сам кредитний договір припинив свою дію з дати направлення вимоги про дострокове погашення кредиту. Оскільки кредитний договір припинив свою дію, то у кредитора відсутні підстави для нарахування відсотків після дати направлення вимоги про дострокове припинення кредиту. При цьому, позивач сплатила за кредитним договором суму у розмірі 32 085,59 доларів США, що значно перевищує суму заборгованості, яка встановлена банком на момент припинення вказаного кредитного договору, станом на 10 грудня 2009 року - 25 542,65 доларів США, тому правовідносини за цим договором припинилися.
Щодо визнання фіктивним договору факторингу, суд вважав, що позивач довела, що переходу права вимоги від ЗАТ КБ "ПриватБанк" до АТ "Акцент-Банк" за договором іпотеки у зв`язку з відступленням права вимоги не відбулося, що підтверджує відсутність у учасників правочину факторингу наміру створити юридичні наслідки, а, отже, є підстави для визнання оспорюваного договору недійсним та фіктивним.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 26 січня 2021 року апеляційну скаргу АТ "Акцент-Банк" задоволено.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 жовтня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивач не довела того, що спірний договір факторингу було укладено без наміру створення правових наслідків, а сам факт неповідомлення її про укладання такого договору не свідчить про його фіктивність.
Враховуючи, що договір факторингу є дійсним, то вимога ПАТ КБ "ПриватБанк" про дострокове повернення кредиту не змінила терміну виконання зобов`язання, тому позивач не довела, що виконала зобов`язання за кредитним договором повністю.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу на новий розгляд.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд помилково скасував законне, обґрунтоване та правильне по суті рішення суду першої інстанції, оскільки метою укладання спірного договору факторингу було виключно уникнути несприятливих наслідків для банку через направлення досудової вимоги про повне погашення кредиту у 2009 році.
Апеляційний суд не надав належної оцінки встановленим обставинам та поведінці відповідачів, зокрема тому, що АТ "Акцент-Банк" направив їй відомості про укладання договору факторингу тільки у 2020 році, після пред`явлення позову до АТ КБ "ПриватБанк", а останнє продовжувало висувати вимоги до неї, як до боржника.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2021 року АТ "Акцент-Банк" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що її доводи є безпідставними та не підтверджуються матеріалами справи, тому просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
28 квітня 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
03 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ "ПриватБанк" було укладено кредитний договір № ZPS0GL00000085. Згідно з договором банк зобов`язався надати кредит на споживчі цілі у розмірі 31 687,50 доларів США на строк до 01 вересня 2017 року, а позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленому кредитним договором.
10 грудня 2009 року ПАТ КБ "ПриватБанк" направив на адресу ОСОБА_1 досудову вимогу, відповідно до якої він на підставі статті 1050 ЦК України вимагав повернути суму кредиту у повному обсязі, нараховані відсотки, комісії та штрафні санкції в тижневий термін з дати одержання цього повідомлення.
Сума заборгованості за кредитним договором станом на 10 грудня 2009 року відповідно розрахунку заборгованості, який надано банком 30 червня 2016 року, складається з наступного: заборгованість по тілу кредиту - 25 470,54 доларів США, заборгованість за відсотками - 59,49 доларів США, заборгованість за комісією відсутня, заборгованість за пенею за порушення строку розрахунків - 12,62 доларів США.
Відповідно до розрахунку суми фактично сплаченої за кредитним договором після 10 грудня 2009 року, який було надано ОСОБА_1, з 10 грудня 2009 року до 06 березня 2015 року вона сплатила на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" по кредитному договору № ZPS0GL00000085 32 038,44 доларів США: по тілу кредиту 16 180,04 доларів США, відсотків - 11 665,33 доларів США, а також комісії 4 227,13 доларів США.
Умови кредитного договору про сплату комісії визнано недійсними на підставі рішення, яке ухвалене 20 червня 2019 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя у справі № 334/4270/16-ц.
Відповідно до інформації, яка викладена у вимозі АТ "Акцент-Банк" до ОСОБА_1 від 04 лютого 2020 року, між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ПАТ "Акцент-Банк" був укладений договір факторингу від 01 листопада 2007 року № 1.
З огляду на умови договору факторингу до АТ "Акцент-Банк" перейшли у повному обсязі права вимоги до ОСОБА_1, що випливають з кредитного договору, а також за договором іпотеки.
Згідно з указаною вимогою, прострочена заборгованість за кредитним договором від 03 вересня 2007 року № ZPS0GL00000085 складає 31 589,31 доларів США та АТ "Акцент-Банк" вимагаєте її сплатити у тридцяти денний строк з дня отримання цієї вимоги.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_1 вказує неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме положень пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, що передбачено пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявник вказує на порушення апеляційним судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення суду апеляційної інстанції вказаним вимогам закону не відповідає.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Частиною першою статті 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другій стороні (клієнту) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити фактору своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно із частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частинами першою, другою статті 234 ЦК України встановлено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином.
Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення правочину лише для виду повинна бути властива діям обох сторін. Якщо одна сторона діяла лише для виду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.
Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки цього правочину.
Для визнання правочину фіктивним суд повинен встановити наявність умислу в усіх сторін правочину.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином.
Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши, що ОСОБА_1 сплатила за кредитним договором суму у розмірі 32 085,59 доларів США, що значно перевищує суму заборгованості, яка встановлена банком на момент надіслання досудової вимоги про дострокове, повне повернення кредиту, станом на 10 грудня 2009 року - 25 542,65 доларів США, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що правовідносини за цим договором припинилися.
При цьому, дослідивши та надавши всім поданим доказам правову оцінку за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 довела, що переходу права вимоги від ЗАТ КБ "ПриватБанк" до АТ "Акцент-Банк" за кредитним договором та договором іпотеки у зв`язку з відступленням права вимоги не відбулося, що підтверджує відсутність у учасників правочину факторингу наміру створити юридичні наслідки, а, отже, є підстави для визнання оскаржуваного договору фіктивним та недійсним.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не довела того, що спірний договір факторингу було укладено без наміру створення правових наслідків, а сам факт неповідомлення її про укладання такого договору не свідчить про його фіктивність.
Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна.
Судом першої інстанції під час розгляду справи були дослідженні докази, а також проаналізована поведінка відповідачів, яка свідчить про те, що, укладаючи спірний договір факторингу, його сторони не мали наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, а його укладання здійснювалося з метою уникнення негативних наслідків для банку після направлення досудової вимоги боржнику, а саме неможливості у подальшому нараховувати відсотки та інші передбачені договором платежі.
Указані обставини підтверджуються доказами, які дослідив суд першої інстанції та надав їм правову оцінку у своїй сукупності.
Так, судом було встановлено, що 04 липня 2011 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя було ухвалене рішення у справі № 2-573/11, яким позовні вимоги до ПАТ КБ "ПриватБанк" були задоволенні. При цьому, при ухваленні вказаного рішення у 2011 році судом не було встановлено існування договору факторингу між ЗАТ КБ "ПриватБанк" до АТ "Акцент-Банк". Судом встановлено, що ЗАТ КБ "ПриватБанк" у 2009 році дійсно збільшив відсоткову ставку за кредитним договором. Те, що станом на 2009-2011 рік банк користувався правами, які передбачені кредитним договором укладеним з позивачем підтверджує відсутність створення юридичних наслідків, які повинні наступити після укладання договору факторингу від 01 листопада 2007 року.
Також, у грудні 2012 року ПАТ КБ "ПриватБанк" подало до Ленінського районного суду м. Запоріжжя цивільний позов про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким банк підтверджував існування своїх прав за кредитним договором та договором іпотеки станом на 2012 рік та не заявляв про те, що ці права були передані іншій фінансовій установі. Вказані дії ПАТ КБ "ПриватБанк" також спростовують те, що станом на 2012 рік останній передавав права вимоги АТ "Акцент-Банк" за кредитним та іпотечним договором.
У 2016 році ПАТ КБ "ПриватБанк" звернувся до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовом про стягнення заборгованості, сплатив судовий збір (справа № 334/4270/16-ц). Вказаним позовом банк також підтверджував свої права на отримання грошових коштів за кредитним договором, зазначав про існування заборгованості перед ПАТ КБ "ПриватБанк" станом на 2016 рік. Зазначав, що з початку дії кредитного договору до 30 червня 2016 року нараховував відсотки за кредитним договором, комісію пені, штрафи, тобто виконував всі дії передбачені кредитним договором. Позовні вимоги банку судовим рішенням залишені без розгляду.
Також судом першої інстанції досліджені надані ОСОБА_1 докази на підтвердження того, що ЗАТ КБ "ПриватБанк" з 2007 року не відступив своїх прав вимоги АТ "Акцент-Банк": лист ПАТ КБ ПриватБанк від 21 травня 2013 року про те, що банк 08 травня 2013 року у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ZPS0GL00000085 отримав від неї 446,55 доларів США. Станом на 28 травня 2013 року простроченої заборгованості за кредитним договором немає. Лист ПАТ КБ "ПриватБанк" від 26 грудня 2013 року з інформацією, що станом на 26 грудня 2013 рік прострочена заборгованість за договором № ZPS0GL00000085 відсутня. Лист ПАТ КБ "ПриватБанк" від 10 вересня 2009 року, щодо підтвердження права банку підвищувати відсоткову ставку за кредитним договором у 2009 році. Копія довідки ПАТ КБ "ПриватБанк" від 25 червня 2009 року про відсутність заборгованості ОСОБА_1 станом на 24 червня 2009 рік.
Тобто, судом першої інстанції встановлено, що сторонами договору факторингу з 2007 року не вчинено будь-яких дій на виконання цього договору, фактично ПАТ КБ "ПриватБанк" не передав права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки.
Також АТ "Акцент-Банк" не надав суду на виконання ухвали про витребування доказів, для підтвердження укладання договору факторингу, оригінал договору факторингу від 01 листопада 2007 року № 1, який укладено між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ПАТ "Акцент-банк", виписку реєстру боржників за договором факторингу від 01 листопада 2007 року № 1 відносно ОСОБА_1, докази сплати фактором суми фінансування уступки права вимоги до ОСОБА_1 за договором факторингу, договір про відступлення прав вимоги до ПАТ "Акцент-банк" за договором іпотеки, який було укладено 03 вересня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 .
Крім того, відповідно до Інформації з Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, станом на 10 липня 2019 року іпотекодержателем є ЗАТ КБ "ПриватБанк" на підставі іпотечного договору від 03 вересня 2007 року, який посвідчено приватним нотаріусом Грибановою О. В., тобто, відступлення права вимоги за договором не відбулося.
Також, АТ "Акцент-Банк" не надав суду доказів того, що з 2007 року до 2020 року у будь який спосіб повідомляв ОСОБА_1 про наявність у неї зобов`язань перед новим кредитором.
Отже, суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи, дослідив та надав оцінку всім доказам у справі та дійшов обґрунтованого і переконливого висновку про те, що спірний договір факторингу є фіктивним, оскільки його сторони не мали наміру створювати правових наслідків, які обумовлювалися ним.
Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1, оскільки вона у повному обсязі виконала свої зобов`язання за кредитним договором, дії банку спрямовані не збільшення розміру її зобов`язань, а суд апеляційної інстанції помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду.
При цьому, Верховний Суд не вбачає підстав для направлення справи на новий розгляд, оскільки обставини спірних правовідносин були встановлені судами повно та судом першої інстанції було ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.