Постанова
Іменем України
07 липня 2021 року
м. Київ
справа № 2-2910/11
провадження № 61-2266св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі - ОСОБА_2,
представник відповідача - адвокат Гуляєва Алла Анатоліївна,
треті особи: Товарна біржа "Центральна Одеська біржа", Сьома одеська державна нотаріальна контора,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, яка подана її представником - адвокатом Гуляєвою Аллою Анатоліївною, на постанову Одеського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Колеснікова Г. Я., Ващенко Л. Г., та касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 березня 2020 року у складі судді Абухіна Р. Д. та постанову Одеського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року;
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2004 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа - Товарна біржа "Центральна Одеська біржа" (далі - ТБ "Центральна Одеська біржа") про визнання дійсним біржового договору купівлі-продажу нерухомого майна та визнання права власності.
Позовна заява мотивована тим, що 12 вересня 1997 року між ним та ОСОБА_2 на Одеській товарній біржі "Центральна Одеська біржа" було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого він купив у ОСОБА_4 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 за 7 231 грн.
Зазначав, що договір сторонами виконано, тобто він передав відповідачці кошти, а вона передала йому квартиру. Проте, ОСОБА_2 ухиляється від нотаріального оформлення договору, що позбавляє його права на розпорядження своєю власністю.
Указував, що строк позовної давності пропустив з поважних причин, оскільки працівники біржі неправильно його проконсультували про відсутність потреби нотаріального посвідчення договору купівлі продажу на біржі, а про недотримання встановленої законом вимоги про нотаріальне посвідчення він дізнався 01 вересня 2004 року.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_3 просив суд: поновити строк позовної давності; визнати дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 12 вересня 1997 року між ним та ОСОБА_4, зареєстрований на товарній біржі "Центральна Одеська біржа" за № 3365 та визнати за ним право власності на вказану квартиру.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2004 року у складі судді Синєгубова О. В. позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено у повному обсязі.
Визнано дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 12 вересня 1997 року між ним та ОСОБА_4, зареєстрований на товарній біржі "Центральна Одеська біржа" за № 3365.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1, який не брав участі у справі, вважаючи себе особою, щодо якої суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, оскаржив його в апеляційному порядку.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 16 листопада 2006 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2004 року скасовано, справу направлено за підсудністю на новий розгляд до Приморського районного суду м. Одеси (том 1, а. с.75-77).
27 грудня 2006 року справу було прийнято до провадження суддею Приморського районного суду м. Одеси Ільченко Н. А. (том 1, а. с.81).
07 березня 2007 року ОСОБА_1, як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним біржового договору купівлі-продажу нерухомого майна та визнання права власності (том 1, а. с. 173-175).
Позовна заява мотивована тим, що він не надавав своєї письмової згоди на відчуження ОСОБА_2 їхнього спільного сумісного майна -квартири АДРЕСА_1 .
Зазначав, що спірна квартира до укладення оспорюваного договору була реконструйована і переобладнана, а договір укладався на підставі старого технічного паспорту. При цьому вартість квартири, зазначена у договорі купівлі-продажу, сторонами була навмисно занижена, ОСОБА_3 не передавав ОСОБА_2 обумовлену грошову суму, а ОСОБА_2, у свою чергу, не передавала у власність ОСОБА_3 спірну квартиру.
Посилався на відсутність нотаріального посвідчення договору, як додаткову підставу визнання його недійсним.
Указував, що строк позовної давності пред`явлення позову про визнання недійсним біржового договору купівлі-продажу нерухомого майна у зв`язку з відсутністю його нотаріального посвідчення пропущений ним з поважних причин, оскільки він своєчасно почав оспорювати цей самий договір, але з інших підстав - порушення статті 48 ЦК УРСР.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:
- поновити строк для звернення до суду із позовною заявою;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу № 3365 від 12 вересня 1997 року, укладений на Товарній біржі "Центральна Одеська біржа" між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ;
- повернути сторони у первісний стан, стягнувши з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 7 231 грн;
- визнати за ним право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 ;
- зобов`язати ОСОБА_2 та інших осіб не перешкоджати йому та його сім`ї у праві користування частиною квартири 7/8, приміщеннями колишньої квартири АДРЕСА_2 - до моменту розв`язання спору про розподіл майна між колишнім подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (том 1, а. с. 173-175).
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 16 березня 2007 року у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 відмовлено, позовну заяву повернено позивачу (том 1, а. с.165, 171).
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 10 жовтня 2007 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 16 березня 2007 року скасовано, матеріали по заяві ОСОБА_1 направлено до суду першої інстанції (том 1, а. с. 188).
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2008 року позовні заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_1 залишено без розгляду (том 1, а. с. 214).
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 17 вересня 2009 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2008 року скасовано, справу передано до суду першої інстанції для розгляду по суті (том 1, а. с. 307-309).
05 травня 2010 року ОСОБА_1, як третя сторона, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, подав позовну заяву у новій редакції, у якій зазначив, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у порушення статей 47, 227 ЦК УРСР не посвідчили оспорюваний договір купівлі-продажу у нотаріальному порядку у зв`язку із тим, що на момент укладення договору існували передбачені законом обмеження для його укладення.
Посилався на те, що на момент укладення оспорюваного договору і до 16 листопада 2009 року ані він, ані ОСОБА_2 не були власниками спірної квартири, оскільки біржові договори купівлі-продажу за № 5514 та № 5520 від 10 листопада 1994 року, на підставі яких подружжя ОСОБА_1 придбало квартиру АДРЕСА_1, також не були посвідчені нотаріально, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2009 року у справі № 2-8971/09, яким ці договори було визнано дійсними, набрало законної сили лише 16 листопада 2009 року.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 31 січня 2013 року, з урахуванням ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 09 липня 2013 року про виправлення описки, у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 до участі у справі залучено його правонаступника - ОСОБА_2 та відновлено провадження у справі (том 2, а. с. 95,137-138).
Ухвалою суду Приморського районного суду м. Одеси від 09 липня 2013 року провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_2 про визнання договору дійсним закрито у зв`язку зі збігом у одній особі позивача та відповідача на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України (том 2, а. с. 140-141).
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 09 липня 2013 року позовні вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору - ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання недійсним біржового договору купівлі-продажу нерухомого майна та визнання права власності залишено без розгляду (том 2, а. с. 135-136).
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 25 червня 2014 року ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 09 липня 2013 року про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду скасовано, справу передано до суду першої інстанції для розгляду по суті заявлених позовних вимог (том 2, а. с. 290-294).
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 09 жовтня 2014 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання недійсним біржового договору купівлі-продажу нерухомого майна та визнання права власності залишено без розгляду (том 3, а. с. 10-11).
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 04 лютого 2015 року ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 09 жовтня 2014 року про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду скасовано, справу передано до суду першої інстанції для розгляду по суті заявлених позовних вимог (том 3, а. с. 57-58).
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 09 червня 2015 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання недійсним біржового договору купівлі-продажу нерухомого майна та визнання права власності залишено без розгляду (том 3, а. с. 94-95).
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 04 листопада 2015 року ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 09 червня 2015 року про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду скасовано, справу передано до суду першої інстанції для розгляду по суті заявлених позовних вимог (том 3, а. с. 120-121).
Ураховуючи заяву про збільшення позовних вимог від 16 травня 2016 року (том 3, а. с 138-141) з урахуванням раніше наведених мотивів ОСОБА_1 просив суд:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, що укладений 12 вересня 1997 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, що посвідчений на товарній біржі "Центральна Одеська біржа";
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 28 грудня 2013 року, видане ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 Сьомою Одеською державною нотаріальною конторою;
- визнати за ним право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 ;
- поновити строк позовної давності по захисту порушеного права щодо оскарження договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, що укладений 12 вересня 1997 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (том 3, а. с. 138-141).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 березня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судове рішення мотивовано тим, що обставини, які встановлені рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2005 року та ухвалою Верховного Суду України від 13 січня 2010 року у справі № 2-5898/05 є такими, що не потребують доказування у цій справі, а саме, що договір купівлі-продажу від 12 вересня 1997 року укладався відповідачкою зі згоди позивача, яка підтверджувалася його довіреністю від 04 серпня 1997 року, а також що, укладаючий оспорюваний договір відповідачка та ОСОБА_3 діяли правомірно, бажаючи досягти визначеного правового результату, тобто продати і придбати квартиру.
При цьому районний суд дійшов висновку, що наявність згоди ОСОБА_1 на укладання спірного договору свідчить про те, що він був обізнаний про всі суттєві його умови та їх погодив, у тому числі погодив ціну (вартість) квартири, тобто надав свою згоду на укладення договору саме із тими умовами? які містить спірний договір, у тому числі умовою щодо ціни (вартості) спірної квартири.
Суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу від 12 вересня 1997 року недійсним з підстав відсутності його нотаріального посвідчення, є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 у позові не зазначив та у судовому засіданні пояснити не зміг, чим саме відсутність нотаріального посвідчення спірного договору порушує його права, свободи та/чи інтереси, особливо враховуючи те, що він не є стороною цього договору та, у порядку частини другої статті 23 КпШС України, чинного на час спірних правовідносин, надав відповідачці свою письмову згоду на його укладання.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 березня 2020 року змінено, викладено його мотивувальну частину у редакції постанови.
У решті рішення суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що право власності на 537/1000 та 463/1000 частин квартири АДРЕСА_1 у ОСОБА_6 виникло за час перебування в шлюбі з ОСОБА_1 . Отже, ОСОБА_1 є співвласником майна. З огляду на зазначене, районний суд дійшов помилкового висновку про неможливість визнання договору недійним з підстав того, що власником квартири є ОСОБА_6 .
Апеляційний суд вважав, що ОСОБА_6, усвідомлюючи можливість поділу квартири під час поділу сумісного майна подружжя, відчужила її на користь батька за ціною, нижчою від її ринкової вартості, чим погіршила майновий стан позивача, та, у результаті, отримала її у власність в порядку спадкування.
Договір купівлі-продажу від 12 вересня 1997 року був предметом оспорення ОСОБА_1 з підстав відсутності згоди, однак відмова в задоволенні вимог з таких правих підстав не позбавляє права оспорення його з інших підстав, тому висновки суду про преюдиційність рішень попередніх судів є помилковими в частині розповсюдження висновків на всі інші правові підстави недійсності правочину.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що з позовними вимогами про визнання договору недійсним з підстав, передбачених статтею 57 ЦК УРСР, ОСОБА_1 звернувся в березні 2015 року (том 3, а. с. 72-73, 138-141), відтак, пропустив строк позовної давності. Посилання на те, що строк може бути поновлений, оскільки лише в 1999 році він дізнався про його існування, до уваги не приймається, тому що з червня 2001 року він міг звернутися до суду з позовом саме з цих підстав, а обрання невірного способу захисту не можна вважати причиною поважності пропуску строку з огляду на положення про позовну давність.
При цьому апеляційний суд погодився з висновками районного суду про відмову в задоволенні позову через укладення спірного договору на біржі, оскільки такі висновки ґрунтуються на законі, у судовому порядку угода визнана дійсною, тому такі доводи підставою для скасування рішення суду бути не можуть.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов у повному обсязі.
У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 березня 2020 року.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, зокрема, строк позовної давності.
Указує, що апеляційний суд не звернув уваги на переривання строків позовної давності внаслідок подання ним позову щодо того ж предмету спору. Поданий у червні 2001 року позов стосувався визнання недійсним договору купівлі-продажу з підстав відсутності його згоди на таке відчуження, а даний позов поданий у березні 2015 року також стосується визнання недійсним договору купівлі-продажу, проте, з підстав, передбачених статтею 57 ЦК УРСР. З огляду на зазначене, вважає, що перебіг строку позовної давності було перервано, отже, апеляційний суд неправильно відмовив у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності.
При цьому апеляційний суд дійшов правильних висновків про наявність недобросовісної поведінки відповідачки, яка використала надану ним їй довіреність у власних інтересах та відчужила спільне майно за істотно заниженою вартістю на користь свого батька, яке надалі успадкувала.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що передбачено пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги її посилання на необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 57 ЦК УРСР з урахуванням правових висновків Верховного Суду, на які вона посилалася у поданому відзиві на апеляційну скаргу.
При цьому ОСОБА_1 належними доказами не довів наявність обставин, які входять в предмет доказування у справі, зокрема, факт її зловмисної домовленості з батьком - ОСОБА_3 на відчуження спірної квартири за ціною, нижче за ринкову, відсутність його згоди на вчинення правочину.
Вважає, що суд апеляційної інстанції не мотивував причини відхилення її доводів, наведених у відзиві на апеляційну скаргу. Також апеляційним судом безпідставно не взято до уваги висновки судів у справі № 2-5898/05, якими встановлено наяаність згоди ОСОБА_1 на вчинення оспорюваного правочину.
Посилається на те, що районний суд, надаючи оцінку висновку Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз (далі -ОНДІСЕ) № 17-2677 від 11 червня 2018 року, дійшов правильного висновку про те, що на його підставі неможливо встановити наявність обставини щодо ринкової вартості спірної квартири станом на 12 вересня 1997 року, оскільки судовим експертом не надано чіткої відповіді на поставлене запитання, а визначено лише "вірогідну" ринкову вартість. Натомість, суд апеляційної інстанції дійшов безпідставного висновку про те, що зазначеним висновком експерта підтверджено ринкову вартість квартири в розмірі 35 930 грн, або еквівалент 19 317 доларів США, в той час як продана вона за 7 231 грн, що було еквівалентно 3 891,82 долари США.
При цьому висновки апеляційного суду про наявність під час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу зловмисної домовленості між нею та ОСОБА_3, який є її батьком та склав на її ім`я заповіт, є необґрунтованими та неправильними.
Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_2 вказує неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) та постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 520/8073/16-ц (провадження № 61-4114св17), від 29 серпня 2018 року у справі № 522/15095/15-ц (провадження № 61-11797св18), від 11 вересня 2019 року у справі № 554/10202/13-ц (провадження № 30808св18), від 13 листопада 2019 року у справі № 748/3375/17 (провадження № 47678св18), від 12 березня 2020 року у справі № 759/14137/17 (провадження № 61-19295св19), від 23 червня 2020 року у справі № 686/10241/17 (провадження № 61-42151св18), від 18 травня 2020 року у справі № 522/13192/15-ц (провадження № 61-7179св18), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник також вказує неправильне застосування апеляційним судом норм права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме положень статті 57 ЦК УРСР (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, ОСОБА_2 вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2021 року ОСОБА_2, подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому зазначила, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, отже, касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Посилається на те, що продаж спірної квартири відбувався за згодою ОСОБА_1, підстави для визнання його недійсним відсутні.
При цьому ОСОБА_1 разом зі своєю родиною на протязі 20 років безпідставно та безкоштовно проживають у спірній квартирі, не сплачують комунальні послуги.
Посилається на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме мирне володіння своїм майном.
Вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про пропуск ОСОБА_1 строку позовної давності, оскільки такий строк розпочався у вересні 1997 року та сплив у вересні 2000 року, тоді як позов подано 01 червня 2001 року.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
У лютому 2021 року касаційна скарга ОСОБА_2 надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
У лютому 2021 року касаційна скарга ОСОБА_1 надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 березня 2020 року, постанову Одеського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_2, яка подана її представником - адвокатом Гуляєвою А. А., на постанову Одеського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року.
У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2021 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
02 квітня 1977 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, після укладення якого остання змінила прізвище на ОСОБА_1, про що Іллічівським ЗАГС м. Одеси в книзі реєстрації актів про одруження зроблено запис за № 278 (том 4, а. с. 48).
Відповідно до договорів купівлі-продажу нерухомого майна за № 5514, № 5520 10 листопада 1994 року відповідачка придбала 537/1000 та 463/1000 частин двокімнатної квартири АДРЕСА_1 у ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Зазначені договори були зареєстровані на Одеській товарній біржі (том 1, а. с. 25, том 4, а. с. 167-168, 169-170), а 14 листопада 1994 року ОСОБА_4 зареєструвала право власності на спірну квартиру в Одеському міжміському бюро технічної інвентаризації.
Продаж квартири за договорами № 5514, № 5520 від 10 листопад 1994 року здійснено за ціною 30 000 000 крб за кожну із вищевказаних її частин, разом - за 60 000 000 крб.
Згідно з листом Національного банку України (далі - НБУ) від 06 серпня 2018 року за № 40-0006/42548, офіційний курс українського карбованця до долара США, встановлений НБУ 10 листопада 1994 року становив 79 800,00 українських карбованців за один долар США (том 4, а. с. 171), тобто вартість придбаної квартири в еквівленті до курсу гривні складала 751,88 долар США.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2009 року у справі № 2-8971/09 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, за участю третіх осіб - Одеської товарної біржи, ОСОБА_1, про визнання угод дійсними та за позовом ОСОБА_1 із аналогічними вимогами, договори купівлі-продажу за № 5514, № 5520 від 10 листопада 1994 року 537/1000 та 463/1000 частин квартири АДРЕСА_1 визнано дійсними (том 2, а. с. 31).
04 серпня 1997 року нотаріусом Братського нотаріального округу Іркутської області Закусіловим О. М. посвідчено довіреність, якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_6 (після розірвання шлюбу ОСОБА_6 ) управляти і розпоряджатися всім його майном, з чого б воно не складалося і де б воно не заходилося, у відповідності з цим укладати всі дозволені законом угоди, зокрема: купувати, продавати, дарувати, приймати в дар, міняти, закладати і приймати в заставу будівлі й інше майно, визначати у всіх випадках суми, строки і інші умови на свій розсуд, проводити розрахунки по укладеним угодам, приймати спадщини чи відмовлятися від них, отримувати належне йому майно, гроші, цінні папери, а також документи від всіх осіб, установ, підприємств, організацій, в тому числі банків, пошти, телеграфу з усіх підстав, розпоряджатися рахунками в банках, отримувати поштову, телеграфну, цінну і всякого роду кореспонденцію в посилках, вести від його імені справи у всіх державних установах, організаціях і підприємствах, цивільні та кримінальні справи у всіх судових установах з усіма правами, які надані законом позивачу, відповідачу, третій особі і потерпілому, в тому числі з правом закінчення справи миром, визнання чи відмови повністю чи частково від позовних вимог, зміни предмета позову, оскарження рішення суду, отримання виконавчого листа, з правом отримання майна та грошей, розписуватися за нього і вчиняти всі дії, пов`язані з виконанням цього доручення (том 1, а. с. 33, том 3, а. с. 202 зворот).
Зазначена довіреність була видана строком на три роки, повноваження по ній могли бути передані іншим особам. В довіреності зазначено, що вона підписана ОСОБА_1 в присутності нотаріуса після прочитання тексту довіреності вголос, що особа, яка підписала довіреність встановлена, її дієздатність перевірена. Посвідчення довіреності зареєстровано в реєстрі за №2-2920.
12 вересня 1997 року на підставі договору купівлі-продажу за № 3365 ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_3 купив квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 47,0 кв м.
Договір зареєстрований на Товарній біржі "Центральна Одеська біржа" в журналі реєстрації біржових угод з нерухомістю за № 3365 (том 1, а. с. 5, том 4, а. с. 77-78).
Продаж спірної квартири за договором № 3365 від 12 вересня 1997 року було здійснено за ціною 7 231 грн, що, відповідно до листа Національного банку України за № 40-0006/42548 від 06 серпня 2018 року, було еквівалентно 3 891,82 доларам США.
Відповідно до листа Товарної біржі "Центральна Одеська біржа" від 06 червня 2001 року, при оформленні спірного договору замість письмової згоди ОСОБА_1 на продаж квартири АДРЕСА_1 використовувалася довіреність, копію якої було додано до цього листа (том 1, а. с. 32, том 3, а. с. 174).
01 грудня 1997 року ОСОБА_3 зареєстрував право власності на спірну квартиру в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості.
18 листопада 1997 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким все його майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі, все те, що на день смерті буде йому належати і на що він за законом матиме право, заповідав ОСОБА_6 (після розірвання шлюбу - ОСОБА_6 ). Заповіт посвідчено державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори Селезньовою Г. М. та зареєстровано в реєстрі за № 12/2801 (том 2, а. с. 92, том 4, а. с. 42 зворот).
ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_3 (том 2, а. с. 77, том 4, а. с. 61).
02 квітня 1998 року ОСОБА_6 та ОСОБА_10, який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 13 грудня 1997 року, купили, а ОСОБА_11, ОСОБА_12 і ОСОБА_13 продали трикімнатну квартиру АДРЕСА_3, загальною площею 62,80 кв м (том 3, а. с. 169, том 4, а. с. 172-173).
Зазначена квартира була придбана 02 квітня 1998 року за ціною 10 996,00 грн, що за курсом НБУ було еквівалентно 5 394,16 доларам США (лист НБУ від 06 серпня 2018 року). Право власності на цю квартиру зареєстровано в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості (далі - ОМБТІ та РОН) за позивачем та відповідачкою в рівних частках 08 квітня 1998 року.
28 жовтня 1999 року нотаріусом Братського нотаріального округу Іркутської області Закусіловим О. М. надіслано ОСОБА_6 (після розірвання шлюбу ОСОБА_6 ) лист про скасування 28 жовтня 1999 року ОСОБА_1 посвідченої 04 серпня 1997 року генеральної довіреності на ім`я ОСОБА_6, виданої на розпорядження всім його майном, з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилося (том 3, а. с. 202).
15 грудня 1999 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Одеси із позовом до ОСОБА_6 (після розірвання шлюбу - ОСОБА_6 ) про поділ спільного майна подружжя, що підтверджується рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2016 року у справі № 521/2-3752/11 (том 4, а. с. 174-182), залишене без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 21 серпня 2018 року (том 4, а. с. 198-199).
16 липня 2019 року Одеський апеляційний суд змінив рішення Малиновського суду м. Одеси від 14 листопада 2016 року у справі № 521/2-3752/11, виключивши з його мотивувальної частини висновок суду про припинення між сторонами з 1996 року подружніх відносин з посиланням на встановлення цієї обставини рішенням Апеляційного суду Одеської області від 13 січня 2012 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_4 та визнання права власності на Ѕ частинку квартири (том 5, а. с. 10-11).
18 липня 2019 року Одеський апеляційний суд у справі № 521/2-3752/11 додатковою постановою змінив постанову Апеляційного суду Одеської області від 21 серпня 2018 року шляхом виключення з мотивувальної частини висновків суду про припинення між сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подружніх відносин з 1996 року з посиланням на встановлення цієї обставини рішенням апеляційного суду Одеської області від 13 січня 2012 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_4 та визнання права власності на Ѕ частинку квартири (том 5, а. с. 12).
Відповідно до акту, який було складено мешканцями будинку АДРЕСА_5 у 2006 році, після відчуження спірної квартири, а саме: з зими 1997 року до кінця весни 2001 року в квартирах АДРЕСА_6 та АДРЕСА_1 ОСОБА_1 не проживав (том 3, а. с. 180).
У спірну квартиру шляхом зламу вхідних дверей ОСОБА_1 вселився 29 квітня 2001, що підтверджується актом огляду та опису майна, складеним позивачем 29 квітня 2001 року (том 3, а. с. 301) та рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 березня 2017 року у справі № 2-1741/11(том 4, а. с. 186-188), залишеним без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 20 грудня 2018 року (том 4, а. с. 218-222), яким ОСОБА_1 та членів його родини було виселено із спірної квартири без надання їм іншого жилого приміщення.
27 червня 2001 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 розірвано, після чого остання змінила прізвище на ОСОБА_6, про що в Книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу Відділом реєстрації актів громадянського стану Київського районного управління юстиції м. Одеси зроблено запис за № 502 (том 1, а. с. 7, том 4, а. с. 48 зворот).
У червні 2001 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_14, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 12 вересня 1997 року недійсним, визнання права власності на Ѕ частину цієї квартири, що підтверджується ухвалою Верховного Суду України від 13 січня 2010 року у справі № 2-5898/05 (том 2, а. с. 10-12) та копією його позовної заяви від 01 червня 2001 року (том 4, а. с. 189).
Зазначений позов ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що спірний договір укладений з порушенням вимог закону, оскільки він ніколи не надав згоди на відчуження спірної квартири, при укладанні договору був використаний старий технічний паспорт та не враховано, що здійснено самовільне переобладнання квартири, яка перестала бути окремою, ізольованою, та вважав, що ОСОБА_3 діяв при укладенні договору недобросовісно, знав про те, що родина його доньки та позивача розпалася, питання про поділ сумісного майна не вирішено, що спірний договір укладався з єдиною метою - приховати майно від поділу та, посилаючись на положення статті 48 ЦК УРСР, просив його позов задовольнити.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2005 року у справі № 2-5898/05, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено (том 1, а. с. 15-16, том 3, а. с. 172-173).
Відмовляючи у позові, суд встановив, що при укладанні оспорюваного договору ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не було порушено вимоги закону, тому що вони діяли правомірно, були дієздатні, бажаючи досягти визначеного правового результату - продати і придбати квартиру.
Ухвалою Верховного суду України від 13 січня 2010 року зазначене рішення суду залишено без змін, оскільки відчуження ОСОБА_2 12 вересня 1997 року спірної квартири було вчинено зі згоди ОСОБА_1, у межах повноважень, визначених довіреністю, виданою ОСОБА_1 04 серпня 1997 року (том 2, а. с. 10-12).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 08 жовтня 2010 року (том 2, а. с. 76), у зв`язку із чим ухвалою суду від 16 лютого 2011 року провадження у справі було зупинено до залучення до участі у справі правонаступника ОСОБА_3 (том 2, а. с. 85).
28 грудня 2013 року державним нотаріусом Сьомої одеської державної нотаріальної контори Малиновською О. К. ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її батька ОСОБА_3, що складається з квартири АДРЕСА_1 (спадкова справа № 304/2011, зареєстровано в реєстрі за № 1-1039) (том 2, а. с. 275).
Зазначене свідоцтво 28 грудня 2013 року зареєстровано в Спадковому реєстрі за № 50985133, що підтверджується відповідним витягом (том 2, а. с. 276-277).
31 січня 2013 року судом провадження у справі було відновлено та проведена заміна позивача ОСОБА_3 на його правонаступника - ОСОБА_2 (том 2, а. с. 95).
Висновком ОНДІСЕ за № 17-2677 від 11 червня 2018 року встановлено, що вірогідна ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 станом на 12 вересня 1997 року становить 19 317 доларів США або 35930 грн (том 4, а. с. 124-129).