Постанова
Іменем України
07 липня 2021 року
м. Київ
справа № 686/22674/20-ц
провадження № 61-4329св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Хмельницька обласна прокуратура, Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Державної казначейської служби України, ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 грудня 2020 року у складі судді Продана Б. Г., ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 грудня 2020 року у складі судді Продана Б. Г., постанову Хмельницького апеляційного суду від 16 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Грох Л. М., Гринчука Р. С., Костенка А. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до Хмельницької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) про стягнення трьох процентів річних
та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання, яке виникло на підставі рішення суду.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 листопада 2018 року
у справі № 686/21680/15-ц його позов до Хмельницької обласної прокуратури, ДКС України про відшкодування вартості неповернутих арештованих іменних цінних паперів задоволено. Стягнуто з ДКС України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на його користь вартість неповернутих 1 262 715 штук простих іменних акцій відкритого акціонерного товариства "Хмельницький комбінат хлібопродуктів" (далі - ВАТ "Хмельницький КХП"), які йому належали, що складало 10,345 % у статуті товариства, у розмірі 1 106 009,43 грн. Судове рішення залишено без змін післяперегляду у судах апеляційної та касаційної інстанцій.
11 вересня 2019 року ДКС України виконала вищевказане судове рішення, перерахувавши на його рахунок 1 1060 09,43 грн.
Позивач уважав, що моментом виникнення у відповідачів зобов`язання по сплаті вказаних грошових коштів є 01 травня 2004 року, оскільки Верховним Судом встановлено правомірність стягнення з відповідачів вартості неповернутих йому 1 262 715 штук простих іменних акцій ВАТ "Хмельницький КХП" станом на 01 травня 2004 року. З цієї дати почався перебіг прострочення виконання грошового зобов`язання, тому з 01 травня 2004 року на його користь підлягають сплаті інфляційні втрати та три проценти річних за прострочення виконання зобов?язання щодо повернення грошових коштів, стягнутих судовим рішенням (частина друга статті 625 ЦК України).
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ДКС України на його користь за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку три проценти річних
у розмірі 510 067,31 грн та 5 913 204,67 грн інфляційних втрат, а всього -
6 423 271,98 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 04 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ДКС України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь
ОСОБА_1 три проценти річних від простроченої суми грошового зобов`язання за період з 20 лютого 2019 року до 11 вересня 2019 року у розмірі 18 453,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 11 325,00 грн, а всього - 29 778,00 грн.
У решті позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові витрати віднесено за рахунок держави.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що грошове зобов`язання між сторонами виникло на підставі рішення Хмельницького міськрайонного суду від 27 листопада 2018 року у справі № 686/21680/15-ц, яке набрало законної сили 20 лютого 2019 року. Тому позивач має право на стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за весь час прострочення виконання цього зобов`язання з 20 лютого 2019 року до 11 вересня 2019 року, тобто до виконання судового рішення. Суд керувався статтею 625 ЦК України.
Суд першої інстанції врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 22 грудня 2020 року заяву ОСОБА_1 про виправлення описки задоволено.
Виправлено описку у рішенні Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 грудня 2020 року, вказано у мотивувальній та резолютивній частинах рішення: "та інфляційних втрат у сумі -
13 184,80 грн, а всього - 31 638,49 грн".
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 16 лютого 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1, Хмельницької обласної прокуратури,
ДКС України залишено без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 грудня 2020 року та ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 грудня 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовані фактичні обставини справи, їм надана належна правова оцінка, висновки суду підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на нормах діючого законодавства.
Апеляційний суд зазначив, що спір у цій справі не є публічно-правовим, оскільки не пов`язаний із захистом прав громадянина від порушень
з боку суб`єкта владних повноважень, а виник внаслідок несвоєчасної сплати грошових коштів, стягнутих на підставі судового рішення, ухваленого у цивільній справі, яким визнано грошові зобов`язання держави перед позивачем та визначено їх розмір. Ці зобов`язання виконані у повному обсязі лише увересні 2019 року, тому позивач має право на компенсаційні виплати, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України. При цьому зобов`язання держави перед позивачем стало конкретизованим і визначеним з дати набрання законної сили рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 листопада 2018 року у справі № 686/21680/15-ц, а не з 01 травня 2004 року, як стверджував позивач.
Судом враховано судову практику Великої Палати Верховного Суду у подібних справах.
Крім того, апеляційний суд зазначив, що участь у справі ДКС України,
як співвідповідача, є виправданою, оскільки саме цей орган виконував судове рішення, несвоєчасне виконання якого стало підставою для задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі, яка надійшла у березні 2021 року до Верховного Суду,
ДКС України, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Підставами касаційного оскарження судових рішень ДКС Українизазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Крім того, існує необхідність відступлення від висновку Великої Палати Верховного Суду (пункти 2,
3 частини другої статті 389 ЦПК України).
У касаційній скарзі, яка надійшла у березні 2021 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог
і стягнути на його користь з ДКС України за рахунок Державного бюджету України три проценти річних у розмірі 510 067,31 грн та 5 913 204,67 грн інфляційних втрат.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень
ОСОБА_1 посилається на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Крім того, судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 25 березня 2021 року у задоволенні клопотання ДКС України про звільнення від сплати судового збору відмовлено, касаційну скаргу ДКС України залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків, а саме запропоновано заявнику сплатити судовий збір за подання касаційної скарги та надати суду докази, що підтверджують його оплату. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 25 березня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків, а саме запропоновано заявнику сплатити судовий збір за подання касаційної скарги та надати суду докази, що підтверджують його сплату. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ДКС України, витребувано цивільну справу № 686/22674/20 з Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.
У задоволенні клопотання ДКС України про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень відмовлено.
Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 . Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих
до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу
та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до Хмельницької обласної прокуратури, ДКС України про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга ДКС України мотивована тим, що Казначейська служба не порушувала прав та інтересів позивача, правовідносин між ними немає, а тому не має обов`язку з відшкодування грошових сум у цій справі, оскільки не може нести цивільно-правову відповідальність за інші державні органи чи уособлювати державу і Державний бюджет України.
Крім того, 11 вересня 2019 року рішення суду було виконано у повному обсязі, 1 106 009,43 грн виплаченопозивачу безпосередньо за рахунок держави.
Зазначає, що відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845
(далі - Порядок № 845), існує декілька категорій рішень, які виконуються органами ДКС України, а виконання судових рішень відбувається за різними бюджетними програмами. Необхідно розмежовувати поняття безспірного списання коштів державного бюджету за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів
від безспірного списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам.
При цьому законодавством не передбачено виконання судових рішень
про відшкодування шкоди з Державного бюджету України фізичним
та юридичним особам у тримісячний строк, як і порядку нарахування
й сплати трьох процентів річних, інфляційних втрат за порушення строку перерахування коштів за судовим рішенням.
Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду та вказує,
що існує необхідність відступлення від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 квітня 2018 року у справі
№ 758/1303/15-ц, оскільки дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Також вказує про відсутність правового висновку
з питань застосування інших норм права у подібних правовідносинах.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок про те, що позивач має право
на компенсаційні виплати, передбачені частиною другою статті 625
ЦК України, з дати набрання законної сили рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 листопада 2018 року у справі № 686/21680/15-ц, а не з 01 травня 2004 року. Зобов`язання у спірних правовідносинах виникли саме з 01 травня 2004 року, що підтверджується судовими рішеннями у справах до Хмельницької обласної прокуратури, ДКС України про відшкодування вартості неповернутих арештованих іменних цінних паперів.
Вказує, що оскаржувані судові рішення не відповідають критерію обґрунтованості судового рішення, а суди попередніх інстанцій формально розглянули справу та не врахували правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у подібних справах.
Хмельницька обласна прокуратура судові рішення не оскаржила.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги
У травні 2021 до Касаційного цивільного суду у складі Верховного
Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ДКС України,
в якому вказується, що вказана касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки норми частини другої статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, у тому числі на спірні правовідносини.
Крім того, спір у цій справі не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки має приватноправовий характер, а спірні правовідносини регулюються нормами ЦК України. При цьому ДКС України повинна брати участь у спорі про зобов`язання зі сплати коштів державного бюджету
як співвідповідач.
Посилається на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
У травні 2021 року до Верховного Суду надійшов також відзив Хмельницької обласної прокуратури на касаційну скаргу ДКС України, в якому підтримано доводи касаційної скарги ДКС України та зазначено, що суди попередніх інстанцій безпідставно застосували до спірних правовідносин статті 509, 625 ЦК України, не врахувавши положення Закону України Закону України від 5 червня 2012 року № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (далі - Закон № 4901-VI) і Порядку № 845, які визначають строки виконання судових рішень, а також підстави для компенсації за їх порушення. При цьому врегульовано лише питання сплати трьох процентів річних, без інфляційних втрат. Разом з тим на спори про стягнення відповідної компенсації поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 листопада 2018 року у справі № 686/21680/15-ц задоволено позов ОСОБА_1 до прокуратури Хмельницької області, ДКС України про відшкодування вартості неповернутих арештованих іменних цінних паперів. Стягнуто з ДКС України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 вартість неповернутих простих іменних акцій ВАТ "Хмельницький КХП" у кількості 1 262 715 штук, належних ОСОБА_1, у розмірі 1 106 009,43 грн (а. с. 5-8).
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 20 лютого 2019 року апеляційну скаргу заступника прокурора Хмельницької області залишено без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 листопада 2018 року залишено без змін (а. с. 9-11).
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2019 року (провадження
№ 61-6765св19) касаційну скаргу заступника прокурора Хмельницької області залишено без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 листопада 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 20 лютого 2019 року залишено без змін (а. с. 12-16).
Судові рішення грунтувалися на положеннях статті 56 Конституції України та Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон № 266/94-ВР).
12 березня 2019 року Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області у цій справі видано виконавчий лист (а. с. 33-34).
Головним управлінням ДКС України у Хмельницькій області заяву позивача та виконавчий лист отримано 14 березня 2019 року (а. с. 56).
ДКС України 11 вересня 2019 року на виконання рішення суду здійснила безготівковий перерахунок грошових коштів на банківський рахунок позивача, а саме - 1 106 009,43 грн. Позивач грошові кошти отримав у цей самий день (а. с. 17).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ДКС України підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають не у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12, 81 ЦПК України).
Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суми компенсації та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання рішення суду.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згвдно з частиною першою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Відповідно до частини другої статті 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
За частиною сьомою статті 1176 ЦК України порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Згідно зі статтею 1 Закону № 266/94-ВР відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
Відповідно до статті 1 Закону № 4901-VI цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання.
За змістом частини першої статті 2 Закону № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону № 4901-VI у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахувала кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 35 Порядку № 845 (розділ "Безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам") Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації):
1) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду;
2) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень;
3) шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності;
4) різниці між сумою коштів, що надійшли до державного бюджету від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, та сумою, встановленою у судовому рішенні;
5) шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення.
За пунктом 36 Порядку № 845 у разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувачі подають документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду.
Орган Казначейства повідомляє зазначеному органу протягом п`яти робочих днів після надходження документів про їх надходження.
Згідно з пунктами 38, 39 Порядку № 845 (у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин) для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.
Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.
У разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом одного місяця з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України або виділення коштів з резервного фонду державного бюджету на зазначену мету.
Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України або рішенням про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету.
Відповідно до пункту 47 (розділ "Безспірне списання коштів державного бюджету за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів") безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих:
1) органом Казначейства: документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника;
2) керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього Порядку документів та відомостей.
Згідно з пунктом 48 Порядку № 845 для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей.
За змістом пункту 49 Порядку № 845 у разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України.
Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України.
Згідно з пунктом 50 Порядку № 845 компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується:
Казначейством, якщо боржником є державний орган;
державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку.
Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.
У справі встановлено, що судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, у зв`язку з виконанням якого виник цей спір, ухвалено на підставі положень Закону № 266/94-ВР.
Компенсація, яку стягнено на користь позивача, передбачена статтею 5 Закону № 4901-VI і її виплата обумовлюється фактом пропуску тримісячного строку для виплати коштів відповідно до судового рішення (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI), на виконання якого поширюються гарантії держави відповідно до статті 2 Закону № 4901-VI.
Колегія суддів погоджується, що недостатність бюджетних коштів чи їх відсутність не звільняють державу від обов`язку належним чином виконати судове рішення, яке набрало законної сили.
Однак з огляду на доводи касаційних скарг сторін спірним питанням у цій справі є наявність правових підстав для стягнення з ДКС компенсаційних виплат у зв`язку із затримкою, як вважає позивач, у виконанні судового рішення про стягнення на його користь суми на підставі Закону № 266/94-ВР.
Доводи позивача стосуються цивільно-правової відповідальності відповідача і ґрунтуються, зокрема, на положеннях статей 11, 509, 625 ЦК України.
Суди першої та апеляційної інстанцій вирішили, що відповідальність для ДКС за несвоєчасне виконання судового рішення встановлена статтею 625 ЦК України.
Своєю чергою ДКС заперечує саму можливість стягнення з нього компенсаційних виплат (у правовідносинах, що виникли у зв`язку з виконанням судового рішення про стягнення суми, заподіяної громадянинові незаконними діями, зокрема, органів досудового розслідування, прокуратури і суду) чи то на підставі положень ЦК України, чи на підставі статті 5 Закону № 4901-VI.
Аналізуючи наведені законодавчі положення в контексті обставин цієї справи колегія суддів дійшла висновку, що сфера правового регулювання Закону № 4901-VI не стосується (не охоплює) правовідносин щодо відшкодування державою шкоди у випадках, визначених статтею 1 Закону № 266/94-ВР.
Насамперед потрібно виходити зі змісту правовідносин. Те, що як у випадку виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, так і у випадку відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові, зокрема, незаконними діями органу, що провадить досудове розслідування, джерелом виплати є кошти державного бюджету, а безспірне списання коштів державного бюджету в обох випадках здійснює ДКС, ще не достатньо для того, щоб вважати ці правовідносини однорідними.
Обов`язок держави відшкодувати шкоду (за Законом № 266/94-ВР) виникає з правовідносин, суть яких можна охарактеризувати як деліктні, а вид юридичної відповідальності - цивільно-правовий. У цих правовідносинах боржником є держава, яка реалізує свій обов`язок щодо відшкодування шкоди (на підставі судового рішення) через ДКС, тоді як гарантії держави щодо виконання судових рішень і виконавчих документів, боржником за якими є, зокрема, державний орган, а також участь ДКС у цьому процесі мають інше призначення та завдання. В останньому випадку виконання судових рішень щодо стягнення коштів покладено на органи казначейства як на органи, які здійснюють казначейське обслуговування рахунків відповідного державного органу. Боржником в такому випадку є державний орган, який несе зобов`язання перш за все своїм коштом в межах асигнувань з державного бюджету, що власне і зумовлює участь ДКС у виконанні таких судових рішень.
У випадку з позивачем теж йдеться про стягнення коштів, однак не з державного органу, а з державного бюджету і кошти, які стягнув суд, право на відшкодування якої передбачає Закон № 266/94-ВР.
Зобов`язання держави щодо відшкодування шкоди у випадках, визначених законом, не слід ототожнювати із зобов`язаннями державних органів за судовим рішенням (про стягнення коштів), а відтак не можна уподібнювати механізм виконання судових рішень в обох цих випадках.
Понад те, виконання судових рішень в обох описаних ситуаціях відбувається за різними бюджетними програмами, що поряд з наведеним вище також підтверджує доводи відповідача про те, що правова регламентація правовідносин щодо виконання судових рішень боржниками за якими є в одному випадку державний орган, в іншому - держава відрізняється і застосування окремих нормативних положень з однієї сфери правовідносин до іншої є помилковим.
На необхідності розмежовувати юридичну відповідальність держави та державних органів орієнтує також Рішення Конституційного Суду України від 3 жовтня 2001 року у справі № 12-рп/2001.
Нарахування і виплату компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення (понад три місяці) про стягнення коштів, боржником за яким є, зокрема, державний орган передбачає Закон № 4901-VI (стаття 5). Закон № 266/94-ВР такого обов`язку ДКС не встановлює. Тож оскільки в обох законодавчих актів різна сфера правового регулювання, застосовувати до спірних правовідносин положення статті 5 Закону № 4901-VІ як підстави для стягнення на користь позивача компенсації, на думку колегії, було помилкою судів попередніх інстанцій.
Такий правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 12 лютого 2020 року, у справі № 826/17656/16.
Стосовно доводів позивача, якими він обґрунтовує своє на право на інфляційні нарахування і три відсотки річних від простроченої суми, то такі ґрунтуються на хибному трактуванні положень цивільного законодавства. А посилання судів на певні судові рішення Великої Палати Верховного Суду не є релевантними для цієї справи, в якій інші фактичні обставини та інша підстава, з якою повʼязується не виконання рішення суду.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржені судові рішення не можуть вважатися законними та підлягають скасуванню.
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості судового рішення та підлягають скасуванню відповідно до вимог статті 412 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду