Постанова
Іменем України
07 липня 2021 року
м. Київ
справа № 308/12828/19
провадження № 61-4553св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Ужгородська міська рада,
треті особи: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Ужгородської міської ради, ОСОБА_2,
особа, яка подала апеляційну скаргу,- Закарпатська обласна прокуратура
в інтересах держави Україна в особі департаменту культури Закарпатської обласної державної адміністрації та виконавчого комітету Ужгородської міської ради,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні касаційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 12 лютого 2021 року у складі судді Бисага Т. Ю. у справі за позовом ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради, третя особи -Управління державного архітектурно-будівельного контролю Ужгородської міської ради, ОСОБА_2, про визнання права власності на нерухоме майно,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ужгородської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області
від 22 травня 2020 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на самочинно збудоване нерухоме майно, а саме: житловий будинок загальною площею 1 861,1 кв. м, житловою площею 1 409,8 кв. м,
що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим номером 2110100000:05:002:0162.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Ужгородська місцева прокуратура Закарпатської області в інтересах держави в особі департаменту культури Закарпатської обласної державної адміністрації та виконавчого комітету Ужгородської міської ради оскаржила його в апеляційному порядку.Прокурор в апеляційній скарзі, зазначивши органи, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, як на підставу для здійснення ним представництва посилався на те, що вказані ним органи не забезпечили захист інтересів держави шляхом оскарження рішення Ужгородського міськрайонного суду
від 22 травня 2020 року, а тому прокурор вступає в указану справу в їх інтересах.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 12 лютого 2021 року апеляційну скаргу Ужгородської місцевої прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі департаменту культури Закарпатської обласної державної адміністрації (структурний підрозділ - Управління охорони культурної спадщини, правового супроводу, організаційної та кадрової роботи, відділ охорони культурної спадщини) та виконавчого комітету Ужгородської міської ради (орган з питань охорони культурної спадщини Ужгородської міської ради, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Ужгородської міської ради) на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області
від 22 травня 2020 року визнано неподаною та повернуто скаржнику.
Ухвала суду мотивована тим, що скаржник не усунув недоліки апеляційної скарги у встановлений судом строк, не обґрунтував наявності визначених законодавством підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді в особі обраних ним органів, не довів те, що органи, яких прокурор зазначив як уповноважених державою на здійснення відповідних функцій, не здійснюють своїх повноважень щодо захисту інтересів держави.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
18 березня 2021 року Закарпатська обласна прокуратура надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 12 лютого 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2021 року поновлено Закарпатській обласній прокуратурі строк на касаційне оскарження ухвали Закарпатського апеляційного суду від 12 лютого 2021 року та відкрито касаційне провадження. Витребувано з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області матеріали цивільної справи № 308/12828/19.
У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Скаржник просить суд скасувати оскаржувану ухвалу, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Межі та підстави касаційного перегляду
Як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на порушення судом норм процесуального права, що відповідає підставі касаційного оскарження, визначеній абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
Крім того, касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові
від 11 листопада 2020 року у справі № 2-2761/09, від 28 травня 2020 року
у справі № 718/785/17, від 25 серпня 2020 року у справі № 760/21223/17-ц,
від 02 квітня 2020 року у справі № 645/7199/18, від 17 липня 2019 року у справі
№ 911/1805/18, від 13 червня 2018 року у справі № 687/379/17, від 07 травня 2018 року у справі № 910/18283/17, від 10 липня 2018 року у справі
№ 812/1689/16, від 30 вересня 2020 року у справі № 176/2459/19.
Суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку, що дії прокуратури суперечать принципу попереднього повідомлення, яке повинно передувати зверненню прокурора з апеляційною скаргою. Фіксування згоди на представництво інтересів держави або їх бездіяльність щодо оскарження судового рішення протягом розумного строку не передбачено чинним законодавством України.
Ужгородська міська рада не оскаржувала судове рішення від 22 травня 2020 року, що свідчить про її зволікання представляти інтереси держави,
а також підтверджує той фат, що вона самоусунулася від обов`язку захищати інтереси держави, що є свідченням її бездіяльності та наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави.
Аргументи інших учасників скарги
Відзив на касаційну скаргу від учасників справи до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи
Судами встановлено, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 травня 2020 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на самочинно збудоване нерухоме майно,
а саме: житловий будинок, що розташований за адресою:
АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим номером 2110100000:05:002:0162.
Департамент культури Закарпатської обласної державної адміністрації (структурний підрозділ - Управління охорони культурної спадщини, правового супроводу, організаційної та кадрової роботи, відділ охорони культурної спадщини) та виконавчий комітет Ужгородської міської ради (орган з питань охорони культурної спадщини Ужгородської міської ради) не брали участь у справі.
Відсутні докази про те, що вказаним органам було відомо про ухвалення рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 травня 2020 року.
30 грудня 2020 року Ужгородська місцева прокуратура повідомила департамент культури Закарпатської обласної державної адміністрації та виконавчий комітет Ужгородської міської ради про здійснення представництва їх інтересів у суді шляхом апеляційного оскарження рішення суду.
Того ж дня прокуратура подала апеляційну скаргу на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 травня 2020 року.
Час повідомлення прокуратурою компетентних органів збігається з часом звернення прокурора до апеляційного суду з апеляційною скаргою.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
При поверненні апеляційної скарги суд апеляційної інстанції вказав, що прокурор не обґрунтував наявність визначених законодавством підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді в особі обраних ним органів, не довів те, що органи, яких прокурор зазначив як уповноважених державою на здійснення відповідних функцій, не здійснюють своїх повноважень щодо захисту інтересів держави, тому апеляційну скаргу слід вважати неподаною та повернути скаржнику на підставі положення статті 357 ЦПК України.
Колегія суддів не погоджується з висновком апеляційного суду з таких підстав.
У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина третя статті 56 ЦПК України)
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу (частина четверта статті 56 ЦПК України)
У пункті 4 частини четвертої статті 185 ЦПК України передбачено, що крім цього, заява повертається у випадках, коли відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) зазначено, що: "відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган;
2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обовʼязково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини зʼясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена субʼєктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті
Згідно з частиною першою статті 47 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.
У пункті 1 частини п`ятої статті 357 ЦПК передбачено, що апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо, зокрема, апеляційна скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності.
Тлумачення пункту 1 частини п`ятої статті 357 ЦПК свідчить, що в ньому не передбачено такої підстави для повернення апеляційної скарги як відсутність процесуальних повноважень прокурора на подачу апеляційної скарги в інтересах юридичних осіб з повною процесуальною дієздатністю.
За таких обставин повернення апеляційної скарги на підставі пункту 1 частини пʼятої статті 357 ЦПК є помилковим.
Таким чином, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
До аналогічного висновку щодо вирішення вказаного процесуального питання дійшов Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2020 року у справі
№176/2459/19.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги відносно наявності підстав у прокурора представляти інтереси держави у цій справі, оскільки за вказаних обставин, зазначені доводи є передчасними. Суд апеляційної інстанції зобов`язаний надати оцінку вказаним обставинам після відкриття апеляційного провадження.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що з 15 грудня 2017 року ЦПК України не передбачає постановлення ухвал про відкриття або відмову у відкритті апеляційного провадження у справі чи повернення апеляційної скарги суддею-доповідачем одноособово.
За змістом частини шостої статті 357 ЦПК України на стадії відкриття апеляційного провадження суддя-доповідач одноособово може вирішити лише питання залишення апеляційної скарги без руху. Питання щодо повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті та відкриття апеляційного провадження вирішує суд апеляційної інстанції. Його склад визначений у частині третій статті 34 ЦПК України, що міститься у Главі 3 розділу І "Загальні положення" ЦПК України. Згідно з приписом вказаної частини перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції здійснює колегія суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі
№ 263/4637/18 (провадження № 14-126цс20) зроблено висновок про те, що регламентуючи порядок вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі, закон невипадково розмежував процесуальні питання, які під час перегляду в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції вирішує суддя-доповідач, та ті, які вирішує суд апеляційної інстанції.
Ухвала про залишення апеляційної скарги без руху спрямована на усунення її недоліків щодо форми та змісту. Ця ухвала не перешкоджає доступу особі до суду, адже після виправлення у встановлений судом строк недоліків апеляційної скарги особа може розраховувати на те, що суд відкриє апеляційне провадження.
Натомість ухвали про повернення апеляційної скарги та про відмову у відкритті апеляційного провадження створюють таку перешкоду і зумовлюють необхідність докласти додаткові зусилля для оскарження судового рішення суду першої інстанції. Тому постановлення таких ухвал вимагає від суду апеляційної інстанції особливої ретельності, що досягається, зокрема, шляхом розгляду означених питань не одноособово суддею-доповідачем, а колегією апеляційного суду у складі трьох суддів.
Особа, яка подала апеляційну скаргу, вправі розраховувати на те, що вказані питання розгляне колегіальний склад апеляційного суду, який передбачений частиною третьою статті 34 ЦПК України для перегляду в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції. А такий перегляд регламентований у Главі І "Апеляційне провадження" розділу V "Перегляд судових рішень" ЦПК України.
Таким чином, постановлення апеляційним судом ухвали про повернення апеляційної скарги одноособово не відповідає нормам процесуального права, що призвело до порушення правил щодо складу суду, а тому вказана ухвала суду апеляційної інстанції не може вважатися законною та обґрунтованою.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду
від 02 червня 2021 року у справі № 711/6527/18, від 02 червня 2021 року у справі № 760/21652/18, від 02 червня 2021 року у справі № 718/1499/14-ц, від 02 червня 2021 року у справі № 2-1289/11, від 25 травня 2021 року у справі № 130/74/19.