Постанова
Іменем України
09 липня 2021 року
м. Київ
справа № 755/19064/18
провадження № 61-15789св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2019 року у складі судді Гончарука В. П. та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про передачу предмета іпотеки в управління іпотекодержателя.
Позовна заява мотивована тим, що 08 серпня 2006 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № KIM0GA0000033П, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 29 290 дол. США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % річних та з кінцевим терміном повернення до 08 серпня 2010 року.
На забезпечення виконання взятих на себе зобов`язань за вказаним договором між кредитором, позичальником та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 як майновими поручителями укладено договір іпотеки, згідно з умовами якого останні передали в іпотеку банку належне їм на праві приватної власності нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 61,2 кв. м.
У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за вищевказаним кредитним договором банк звернувся до суду з позовом до майнових поручителів і рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2013 року у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на зазначену вище квартиру, шляхом застосування процедури її продажу, встановленою статтею 38 Закону України "Про іпотеку".
Станом на момент звернення до суду із цим позовом, позивач позбавлений можливості задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок його предмета, а саме у зв`язку із застосуванням органами державної виконавчої служби положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
З урахуванням зазначеного, АТ КБ "ПриватБанк" просило передати йому в управління предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, на період до її реалізації або повного виконання умов кредитного договору від 08 серпня 2006 року № KIM0GA0000033П, а також надати йому право на укладання будь-яких угод, пов`язаних з переданням в управління майном, у тому числі договорів оренди, угод з підприємствами для обслуговування вказаної квартири, отримання коштів за даними угодами, зобов`язати відповідачів передати іпотекодержателю правовстановлюючі документи на іпотечне майно та інші необхідні для управління документи на період до її реалізації або повного виконання умов кредитного договору та надати фізичний доступ до переданого в управління майна (передати ключі, коди охоронної сигналізації тощо).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2019 року у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, установивши, що предметом даного спору є передана в іпотеку житлова квартира, цільове призначення якої не пов`язане із господарською діяльністю, отриманням продукції, плодів та доходів, виходив із того, що незважаючи на факт звернення стягнення на цей предмет іпотеки, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин статті 34 Закону України "Про іпотеку".
Також судом зазначено, що сторонами при підписанні договору іпотеки було визначено всі його істотні умови, зокрема вирішено питання щодо позасудового врегулювання спору та не передбачено можливості звернення іпотекодержателя до суду з позовом, зокрема про передачу в управління предмета іпотеки та правовстановлюючих документів на нерухоме майно.
У разі задоволення вказаного позову, а саме шляхом надання дозволу позивачу на укладання договорів (угод) оренди спірної квартири та передачі її в оперативне управління (користування) третім особам без згоди відповідачів, будуть порушені права останніх не тільки як власників переданого в іпотеку майна, але як і мешканців вказаної квартири, що в свою чергу суперечитиме вимогам житлового законодавства.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2019 року у частині вирішення позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про передачу предмета іпотеки в управління іпотекодержателя скасовано.
Провадження у справі за позовом АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про передачу предмета іпотеки в управління іпотекодержателя закрито.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2019 року в частині вирішення позовних АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 залишено без змін.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про передачу предмета іпотеки в управління іпотекодержателя та закриваючи провадження у цій частині, апеляційний суд виходив із того, що смерть ОСОБА_2, до якої банк пред`явив вимоги про передачу предмета іпотеки в управління іпотекодержателя, настала до звернення АТ КБ "ПриватБанк" із позовом.
Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У жовтні 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його позову.
Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" мотивована тим, що суди, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, не врахували, що іпотекодержатель на підставі статті 34 Закону України "Про іпотеку" має право на отримання доходу від предмету іпотеки шляхом його здачі в оренду.
При цьому предметом іпотеки є трикімнатна квартира, що не виключає можливості здавати в оренду для отримання доходів та погашення забезпечених іпотекою вимог частину житлового приміщення (кімнату), що не порушуватиме права відповідачів на користування житлом.
Також суди не врахували, що відповідач припинив виконувати взяті на себе за кредитним договором зобов`язання та на даний момент існує суттєвий дисбаланс прав та обов`язків у виниклих із відповідачами правовідносинах, а саме забезпечене іпотекою зобов`язання належним чином не виконується, позичальник та іпотекодавці користуються майном, плату не здійснюють, а борг зростає. Предмет іпотеки втрачає свою суть та не забезпечує зобов`язання у повній мірі.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 243/5967/16-ц (провадження № 61-25624св18).
Відповідачі не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
08 серпня 2006 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № KIM0GA0000033п, згідно з умовами якого останній отримав кредит на споживчі цілі у загальному розмірі 29 290 дол. США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % річних на суму залишку заборгованості, з кінцевим строком повернення 08 серпня 2010 року.
На забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором 08 серпня 2006 між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, згідно з умовами якого останні передали в іпотеку банку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 61,2 кв. м, житловою площею 38,6 кв. м, яка належить іпотекодавцям на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 11 лютого 1997 року, виданого Дніпровською районною державною адміністрацією м. Києва, згідно з розпорядженням № 31-47 від 11 лютого 1997 року, та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації 27 лютого 1997 року за реєстровим № 691.
Заочним рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2013 року у справі № 755/14440/13-ц, яке набрало законної сили, позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення задоволено частково.
У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 08 серпня 2006 року № KIM0GA0000033п, укладеним між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1, у розмірі 73 037,30 дол. США, що в еквіваленті до національної валюти станом на 22 травня 2013 року становить 583 568,03 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 61,20 кв. м, шляхом застосування процедури продажу квартири, встановленої статтею 38 Закону України "Про іпотеку", визнавши початкову ціну продажу предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/ незалежним експертом на стадії оцінки майна. В решті позову відмовлено.
Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві від 28 квітня 2016 року позивачу повернуто виконавчий документ, що був виданий на примусове виконання вищевказаного судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" від 21квітня 1999 року № 606-XIV, у зв`язку із відсутністю іншого майна, а також встановленої Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" заборони щодо звернення стягнення на вказане нерухоме майно.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції в нескасованій апеляційним судом частині та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Щодо позовних вимог до ОСОБА_2 .
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).
Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва (пункт 7 частини першої статті 255 ЦПК України).
З аналізу пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України слідує, що правонаступників у справі можна залучити тільки у випадку, коли смерть особи сталася вже після набуття нею статусу сторони у справі, тобто після відкриття провадження у справі.
Відповідно до статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов`язки може пов`язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.
У статті 26 ЦК України визначено, що усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та цим Кодексом. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.
Згідно з частиною першою статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
У статті 46 ЦПК України передбачено, що здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.
Частиною першою статті 47 ЦПК України передбачено, що здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.
Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Системний аналіз вказаних норм права дає підстави для висновку, що за загальним правилом на момент звернення із позовом до суду відповідач у справі має бути живим. В іншому випадку провадження у справі не може бути відкрито, а відкрите - підлягає закриттю, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Норма статті 255 ЦПК України є імперативною. Тобто за наявності підстав, визначених пунктами 1-8 частини першої статті 255 ЦПК України, незалежно від кількості процесуальних дій, які були вчинені судами та учасниками судового процесу під час розгляду справи, суд зобов`язаний закрити провадження у справі. На такі дії суду не впливає те, що у справі беруть участь відповідачі - спадкоємці, які на час розгляду справи мають цивільну процесуальну правосуб`єктність і не заявляли клопотання про закриття провадження у справі.
Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 185/998/16-ц.
Цивільне-процесуальне законодавство України не містить норм, які б передбачали здійснення провадження у справах щодо осіб, які померли до відкриття провадження у справі. Процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи в порядку статті 55 ЦПК України можливо лише шляхом залучення правонаступника померлої сторони за умови, що смерть фізичної особи настала після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі, адже залучення правонаступників особи, яка померла до відкриття провадження у справі, суперечить принципам цивільного судочинства (пункти 35, 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 473/1433/18, провадження № 14-35цс20).
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2013 року у справі № 755/14440/13-ц встановлено, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Установивши, що смерть ОСОБА_2, до якої банк пред`явив вимоги про передачу предмета іпотеки в управління іпотекодержателя, настала до звернення АТ КБ "ПриватБанк" із позовом, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі в частині вирішення позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про передачу предмета іпотеки в управління іпотекодержателя на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.