Постанова
Іменем України
07 липня 2021 року
м. Київ
справа № 369/7396/15-ц
провадження № 61-22954св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "Фемелі Лайт Хаус",
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 квітня 2018 року у складі судді Усатова Д. Д. та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня
2019 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Матвієнко Ю. О.,
Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2015 року публічне акціонерне товариство "Дельта Банк"
(далі - ПАТ "Дельта Банк", банк) звернулося до суду із позовом до
ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 12 лютого 2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Комерційний банк "Дельта", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, з подальшими змінами та доповненнями, згідно з яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 1 000 000 доларів США під 14% річних, строком користування до 31 грудня 2014 року.
У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором, станом на 09 червня 2015 року утворилася заборгованість у розмір 102 900 896,74 грн, яка складається з:
11 227 178,63 грн - тіло кредиту; 4 610 676,12 грн - проценти;
86 825 164,83 грн - пеня; 143 031,18 грн - 3% річних від простроченого тіла кредиту; 94 845,98 грн - 3% річних від прострочених відсотків, яку банк просив стягнути з позичальника на свою користь.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 24 квітня 2018 року позов ПАТ "Дельта Банк" задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 102 900 896,74 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник належним чином не виконував своїх зобов`язань за кредитним договором, допустив заборгованість за кредитом, а тому є всі передбачені законом і укладеним між сторонами договором підстави для стягнення з нього заборгованостіу заявленому позивачем розмірі.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Змінено рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 квітня 2018 року та зменшено розмір заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк" з 102 900 896,74 грн до 26 922 393,03 грн, яка складається із: 11 227 178,63 грн - тіло кредиту; 2 186 132,88 грн -відсотки; 13 413 311,51 грн - пеня; 56 083,29 грн - 3% річних від простроченого тіла кредиту; 39 686,72 грн - 3% річних від прострочених відсотків.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що 26 червня
2014 року банк направив на адресу позичальника вимогу про дострокове повернення усієї заборгованості за кредитним договором, тим самим змінивши строк його дії, тому заборгованість підлягає стягненню станом на 26 червня 2014 року (26 922 393,03 грн), а не у заявленому у позовній заяві розмірі, яка нарахована станом на 09 червня 2015 року, тобто після закінчення строку дії договору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що розмір стягнутої судами пені значно перевищує граничний розмір пені, який встановлений Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань". Вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Суди не врахували перераховані ним 27 грудня 2012 року на позичковий рахунок кошти у розмірі 10 000 000 грн на погашення кредиту. Крім того, суд апеляційної інстанції прийняв докази (копію кредитного договору
від 27 грудня 2012 року та інші документи), які не були подані позивачем до суду першої інстанції, що є порушенням вимог частини третьої статті 367 ЦПК України.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження, а ухвалою цього ж суду від 30 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2021 року залучено до участі правонаступника ПАТ "Дельта Банк" - ТОВ "Фемелі Лайт Хаус".
Фактичні обставини справи, встановлені судами
12 лютого 2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Комерційний банк "Дельта", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, з подальшими змінами та доповненнями, згідно з яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 1 000 000 доларів США під 14% річних, строком користування до 31 грудня 2014 року.
Позичальник не виконував умови договору у повному обсязі, у зв`язку із чим утворилась заборгованість.
Відповідно до наданого ПАТ "Дельта Банк" розрахунку, у зв`язку із невиконанням позичальником умов кредитного договором, станом на
09 червня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 102 900 896,74 грн, яка складається з: 11 227 178,63 грн - тіло кредиту; 4 610 676,12 грн - проценти; 86 825 164,83 грн - пеня; 143 031,18 грн - 3% річних від простроченого тіла кредиту; 94 845,98 грн - 3% річних від прострочених відсотків.
26 червня 2014 року банк надіслав на адресу позичальника вимогу про дострокове повернення усієї суми заборгованості.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
При цьому згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений такий обов`язок позичальника, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
Судами установлено, що кредит надавався позичальнику строком до
31 грудня 2014 року.
Використовуючи своє право згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, шляхом направлення 26 червня 2014 року на адресу відповідача вимоги про погашення усієї суми заборгованості, банк змінив строк виконання зобов`язання.
Тобто, ПАТ "Дельта Банк" використало право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку.
Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.
Встановивши строк виконання зобов`язань 26 червня 2014 року, банк продовжував нараховувати пеню та проценти після цієї дати, про що свідчить розрахунок заборгованості, у якому зазначені платежі нараховувались
до 09 червня 2015 року, тобто після закінчення строку дії кредитного договору.
У такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору, а тому доводи банку в цій частині є безпідставними.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у даній справі кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів та пені, однак таких вимог банк не заявляв.
Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18).
Суд апеляційної інстанції, установивши зміну банком строку дії кредитного договору, дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованості за кредитним договором в межах строку його дії, зокрема у розмірі 26 922 393,03 грнгрн, яка визначена станом на 26 червня 2014 року, та яка складається із: 11 227 178,63 грн - тіло кредиту; 2 186 132,88 грн -відсотки; 13 413 311,51 грн - пеня; 56 083,29 грн - 3% річних від простроченого тіла кредиту; 39 686,72 грн - 3% річних від прострочених відсотків. При цьому суд апеляційної інстанції відповідно до положень частини третьої статті 551 ЦК України зменшив розмір пені, який підлягав стягненню з відповідача на користь позивача з 34 956 054,85 грн до 13 413 311,51 грн (розмір невиконаного грошового зобов`язання).
Доводи касаційної скарги про те, що стягнутий судом апеляційної інстанції розмір пені є значно завищеним помилкові, оскільки він відповідає розміру невиконаного позичальником грошового зобов`язання, отже не перевищує розміру збитків у розумінні норми статті 551 ЦК України.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 04 березня 2020 року у справі № 464/4977/15-ц (провадження № 61-37331св18), від 07 жовтня 2020 року у справі
№ 235/4788/17 (провадження № 61-355св19).
Доводи касаційної скарги про неправильність розрахунку кредитної заборгованості є необґрунтованими, оскільки на його спростування відповідач не надав власного розрахунку та доказів, що підтверджують повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Посилання в касаційній скарзі на незастосування судами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" щодо розміру пені є помилковим, оскільки відповідно до преамбули цього Закону, він регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами цих правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Суди попередніх інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржувані судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 24 квітня 2018 року у незміненній судом апеляційної інстанції частині та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.