Постанова
Іменем України
07 липня 2021 року
м. Київ
справа № 760/18983/16
провадження № 61-16673св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Вовк Сергій Петрович, на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 09 грудня
2019 року у складі судді Усатової І. А. та постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф., Музичко С. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до
ОСОБА_2, в якому просив розірвати шлюб, укладений 24 вересня
2014 року між ним та ОСОБА_2, а також стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти у сумі 66 796 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спільне життя з відповідачкою не склалося, шлюбні відносини фактично між ними припинені, спільного господарства не ведуть. Подальше збереження шлюбу суперечить інтересам обох сторін.
Обґрунтовуючи вимогу про стягнення грошових коштів, ОСОБА_1 зазначив, що ним були укладені договори підряду щодо проведення ремонтних робіт в особистому будинку ОСОБА_2 . Оскільки відповідні поліпшення не можливо демонтувати та повернути особі, яка придбала такі матеріали та сплачувала кошти за проведення ремонтних робіт, позивач вважав за доцільне стягнути
60 500 грн.
Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що ним було профінансовано відпочинок з ОСОБА_2 у м. Буковель Івано-Франківської області на 12 592 грн, тому вважав за доцільне стягнути з відповідача 50% від сплаченої суми.
У січні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому з урахуванням уточнень просила: розірвати шлюб; визнати недійсним шлюбний договір від 03 березня 2015 року, укладений між сторонами; поділити спільне сумісне майно подружжя в такий спосіб: виділити у власність ОСОБА_2 Ѕ квартири АДРЕСА_1 ; виділити у власність ОСОБА_2 Ѕ квартири
АДРЕСА_2 ; стягнути з ОСОБА_1 на її користь грошові кошти як вартість автомобіля "Subaru Forester" у сумі 465 740 грн, стягнути з ОСОБА_1 на її користь грошові кошти як вартість спільного майна в сумі 226 050 грн.
Зустрічний позов обґрунтовано тим, що спільне життя з ОСОБА_1 не склалося, шлюбні відносини фактично між ними припинені, спільного господарства не ведуть. ОСОБА_2 зазначила, що пункт 1.2 шлюбного договору був внесений сторонами під впливом помилки, так як сторони правочину помилилися щодо обставин, які мають істотне значення, тому є підстави для визнання договору недійсним. Під час перебування у шлюбі сторонами було набуте нерухоме майно, яке у добровільному порядку не поділено. Тому на підставі статей 70, 71 СК України просила поділити спільне сумісне майно.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 09 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду
від 07 жовтня 2020 року, позов ОСОБА_1 та зустрічний позов
ОСОБА_2 задоволено частково.
Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований 24 вересня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 2669.
У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти як вартість автомобіля "Subaru Forester", реєстраційний номер НОМЕР_1, у розмірі 465 740,00 грн.
У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_2 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 749,10 грн.
Судові рішення мотивовано тим, що подальше спільне подружнє життя сторін та збереження шлюбу суперечить їх інтересам, а тому такий підлягає розірванню.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за проведення ремонту у будинку ОСОБА_2 та фінансування її відпочинку, суди виходили із того, що на підтвердження своїх вимог останній не надав належних та допустимих доказів, а тому вони є недоведеними.
Також суди вважали недоведеними зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про недійсність шлюбного договору та укладення його внаслідок помилки останньої. З огляду на наявність шлюбного договору, спірні квартири є особистою приватною власністю ОСОБА_1, а тому не підлягають поділу між сторонами. Також не підлягають до задоволення вимоги про стягнення з останнього вартості спільного побутового майна у розмірі 226 050,76 грн, оскільки з урахуванням перебігу часу та відповідно зносу майна, відсутністю відповідної оцінки зносу майна, суд позбавлений можливості реально оцінити вартість цього майна. При цьому суди вважали за можливе стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 Ѕ частини вартості спільного нажитого рухомого майна - автомобіля "Subaru Forester" у розмірі
465 740 грн, оскільки автомобіль є спільним майном подружжя.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що спірний автомобіль "Subaru Forester" був придбаний ним за його особисті кошти, а тому на нього не розповсюджується режим спільної сумісної власності. Крім того, зазначена у судових рішень вартість цього автомобіля є занадто завищеною.
Оскільки судові рішення оскаржуються лише в частині поділу спірного автомобіля та стягнення судового збору, то відповідно до статті 400 ЦПК України їх законність в іншій частині колегією суддів не перевіряються.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та зупинено рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 465 740 грн та судового збору.
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
24 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, який зареєстровано відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис
№ 2669.
Відповідно до договору купівлі-продажу автомобіля від 12 травня 2016 року, укладеного між ТОВ "Інтерциклон" та ОСОБА_1, автомобіль "Subaru Forester" належить ОСОБА_1 .
Обґрунтовуючи зустрічний позов, ОСОБА_2 зазначила, що автомобіль "Subaru Forester" придбано у період зареєстрованого шлюбу, відтак він є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, тому на підставі статті 70 СК України просила поділити автомобіль, стягнувши на її користь грошову компенсацію вартості Ѕ частини автомобіля у розмірі 465 740 грн. На підтвердження вартості автомобіля ОСОБА_2 надала звіт
№ ВА161207-001.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах
2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.