ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 922/3594/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Хахуди О.В.,
представників учасників справи:
позивача - Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради - не з`яв.,
відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Східремсервіс" - Халабурдіна С.В.,
третьої особи - Харківська міська рада - не з`яв.,
розглянув касаційну скаргу Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Департамент)
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.03.2021
(головуючий суддя - Шевель О.В., судді Здоровко Л.М. і Лакіза В.В.)
зі справи № 922/3594/18
за позовом Департаменту
до товариства з обмеженою відповідальністю "Східремсервіс" (далі - Товариство)
про визнання договору укладеним,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Харківська міська рада (далі - Рада).
РУХ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. Позов було подано до господарського суду Харківської області про визнання укладеним договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова між сторонами в редакції, викладеній у позовній заяві.
2. Позов обґрунтовано ухиленням відповідача як замовника від укладання зазначеного договору до прийняття об`єкту нерухомого майна в експлуатацію, всупереч встановленим статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон) вимогам.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційної інстанції
3. Рішенням господарського суду Харківської області від 24.04.2019 (суддя Жельне С.Ч.): позов задоволено; визнано укладеним з дня набрання чинності рішенням суду договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова між Товариством та Департаментом у редакції, наведеній в резолютивній частині згаданого рішення; стягнуто з Товариства на користь Департаменту 1 762 грн. витрат зі сплати судового збору.
4. Рішення мотивовано обґрунтованістю позовних вимог.
5. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.03.2021: задоволено апеляційну скаргу Товариства; згадане рішення місцевого господарського суду скасовано; ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.
6. Постанову мотивовано, зокрема, відсутністю у відповідача обов`язку укласти пайовий договір та сплатити відповідні кошти.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. У касаційній скарзі до Верховного Суду Департамент, зазначаючи про необґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційної інстанції, прийняття її з неправильним застосуванням норм матеріального права та незастосуванням норм закону, який підлягав застосуванню, просить зазначену постанову скасувати, рішення місцевого господарського суду від 24. 04.2019 з цієї справи залишити в силі, судові витрати покласти на відповідача.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
8. Судом апеляційної інстанції неправильно застосовано статті 1, 2, 40 Закону (в редакції, чинній на період розгляду справи судом першої інстанції), без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду.
Доводи інших учасників справи
9. Рада у відзиві на касаційну скаргу підтримує касаційну скаргу Департаменту, вважає її обґрунтованою та погоджується з її доводами, просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.03.2021, а рішення господарського суду Харківської області від 24.04.2019 залишити в силі.
10. Товариство у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх безпідставність та необґрунтованість, і просить оскаржувану постанову залишити без змін, а скаргу - без задоволення.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
11. Судом першої інстанції не повідомлено належним чином відповідача про дату і час розгляду даної справи, внаслідок чого відповідач взагалі не був обізнаний про існування щодо нього судового провадження; наведене (з урахуванням того, що відповідач обґрунтував цим свою апеляційну скаргу) є, згідно з пунктом 3 частини третьої статті 277 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
12. Відповідно до декларації про готовність до експлуатації об`єкта, зареєстрованої Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Ради 15.01.2018, Товариство є замовником реконструкції нежитлової будівлі літ. "У-1" під склад та реконструкції нежитлової будівлі літ. "П-1" під адміністративно-складську будівлю по вул. Автогенній, 12 у м. Харкові. До позовної заяви зі справи додано копію лише 1-го аркуша цієї декларації.
13. Відповідачем подано копію договору підряду від 01.12.2017 №05, укладеного Товариством (замовником) і ТОВ "Астер-М" (підрядником) на виконання вказаних робіт.
14. Позивач направив відповідачеві: листа від 02.03.2018, в якому з посиланням на положення розділу 5 Порядку пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м. Харкова та статті 40 Закону зазначив про необхідність звернення до виконавчих органів Ради для укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова; листом від 22.05.2018 - два оригінали відповідного договору для розгляду та підписання.
Відповідей на зазначені листи отримано не було, що й стало підставою для звернення з позовом у даній справі.
15. Станом на час розгляду даної справи апеляційним господарським судом відсутнє положення закону, яке зобов`язувало б відповідача укласти з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Харкова.
16. На спірних об`єктах (пункт 12 цієї постанови) не здійснювалося жодних будівельних робіт, у результаті яких було б створено новий об`єкт будівництва, а також не проводилися роботи, що відносяться до реконструкції, - оскільки роботи не призвели до зміни геометричних розмірів та/або функціонального призначення об`єктів, внаслідок чого відбулася б зміна основних техніко-економічних показників (кількість, потужність), тобто в результаті виконаних відповідачем робіт жодним чином не збільшилося навантаження на інфраструктуру міста.
17. Функціональне призначення об`єкта після виконання відповідних робіт охоплюється терміном "нежитлова будівля", тобто зміни функціонального призначення об`єкту не відбулося.
Фактично на спірному об`єкті здійснювалася не реконструкція, а капітальний ремонт у розумінні ДБН А.2.2-3:2014 (сукупність робіт на об`єкті будівництва, введеному в експлуатацію в установленому порядку, без зміни його геометричних розмірів та функціонального призначення, що передбачають втручання у несучі та огороджувальні системи при заміні або відновленні конструкцій чи інженерних систем та обладнання у зв`язку з їх фізичною зношеністю та руйнуванням, поліпшення його експлуатаційних показників, а також благоустрій території).
ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
18. Відповідно до статті 4 Закону України "Про архітектурну діяльність" для створення об`єкта архітектури виконується комплекс робіт, який включає, зокрема, підготовку містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки у випадках і в порядку, передбачених законодавством; будівництво (нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт) та знесення об`єкта архітектури.
19. За приписами Господарського кодексу України:
- спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше (стаття 187);
- укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування (частина третя статті 179).
20. Згідно із Законом (у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду):
- замовником є фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву (стаття 1);
- замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку ІТСІ населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: розмір пайової участі; строк (графік) сплати пайової участі; відповідальність сторін. Невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором (стаття 40).
21. З 01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, згідно з якими скасовується стаття 40 Закону. При цьому є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх виконання лише відповідні договори, укладені до 01.01.2020 (пункт 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" названого Закону від 20.09.2019 № 132-IX).
22. Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Отже, до цивільних відносин, які виникли раніше, новий акт цивільного законодавства застосовується щодо прав та обов`язків, які виникли з моменту набрання ним чинності.
Разом з тим згідно з частиною третьою статті 5 Цивільного кодексу України якщо акт цивільного законодавства, що регулював цивільні відносини, втратив чинність, новий нормативно-правовий акт з моменту набрання ним чинності застосовується до юридичних фактів цивільного права та породжуваних ними цивільних прав та обов`язків.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 914/2650/17.
23. Залишення в силі рішення суду першої інстанції, про що просить скаржник, в даному разі в принципі неможливе, оскільки, як зазначалося, воно скасоване апеляційною інстанцією з підстави, яка є обов`язковою для такого скасування (пункт 3 частини третьої статті 277 ГПК України - справу розглянуто господарським судом за відсутності учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання), і тому залишення такого рішення в силі означало б відтворення відповідного порушення норм процесуального права.
24. Відтак, з урахуванням викладеного, слід погодитися з висновками апеляційного господарського суду стосовно того, що:
- необхідною умовою для укладення договору за рішенням суду (в даному разі апеляційного) є наявність відповідної вказівки закону про обов`язковість укладення певного договору, а застосуванню до таких спорів підлягає законодавство, яке є чинним на момент виникнення переддоговірного спору та його вирішення в судовому порядку;
- з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органами місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
25. З огляду на викладене не приймаються посилання скаржника на неправильне застосування апеляційним господарським судом статей 1, 2, 40 Закону.
26. Зазначене узгоджується із статтею 19 Конституції України, згідно з якою, зокрема, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Порушення приписів статті 58 Конституції України та статті 5 Цивільного кодексу України у цьому випадку відсутні. Відповідний правовий висновок викладено і в постановах Верховного Суду від 30.08.2020 у справі №904/4442/19, від 01.06.2020 у справі № 909/1292/19.
27. З урахуванням наведеного Верховний Суд погоджується з висновком апеляційної інстанції про те, що на час розгляду даної справи відсутня пряма вказівка закону, яка зобов`язувала б відповідача укласти з позивачем такий договір, а суд не наділений повноваженнями щодо визнання укладеним договору, обов`язковість укладення якого для відповідача законом не передбачена.
28. Інші обставини справи і доводи Судом не розглядаються, оскільки вони не впливають на результат вирішення спору в ній.
29. Посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій практики Верховного Суду у вирішенні подібних спорів щодо обов`язку замовника укласти договір про пайову участь на підставі статті 40 Закону не приймаються Верховним Судом, оскільки наведені скаржником у касаційній скарзі постанови Верховного Суду від 05.12.2019 у справі № 922/4250/17, від 12.12.2019 у справі № 922/3627/18, від 26.06.2020 у справі № 922/3049/18, від 15.04.2019 у справі № 642/3423/17, від 28.10.2019 у справі № 352/1129/16-ц, від 02.07.2020 у справі № 922/1498/19, від 27.11.2019 у справі № 903/539/18, від 08.10.2019 у справі № 911/594/18, від 29.07.2020 у справі № 922/4248/17 стосуються практики застосування зазначеної статті Закону, чинної на час вирішення судами спорів про визнання укладеними відповідних договорів, що є відмінним від обставин справи № 922/3594/18, яка розглядається.
Водночас посилання скаржника на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 04.06.2018 у справі № 908/6331/15, від 25.05.2018 у справі № 903/736/17, від 07.05.2018 у справі № 908/6328/15, Суд вважає помилковим з огляду на те, що у вказаних справах предметом позову було стягнення завданих збитків внаслідок ухилення замовників будівництва від укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста, відповідно, до предмета доказування належало доведення обставин щодо наявності підстав для їх стягнення, у той час як предметом позову в даній справі № 922/3594/18 є спонукання до укладення такого договору. З огляду на викладене правовідносини у справах № 908/6331/15, № 903/736/17, № 908/6328/15 та у справі № 922/3594/18 не можна вважати подібними.
30. Суд враховує доводи відзиву Товариства на касаційну скаргу у тій мірі, в якій вони узгоджуються з наведеним у даній постанові.
Доводи Ради спростовуються викладеним у даній постанові.