ПОСТАНОВА
Іменем України
06 липня 2021року
м. Київ
справа № 243/3208/19
провадження № 51-765км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Кишакевича Л. Ю.,
суддів Остапука В.І., Ємця О.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Костюченка К.О.,
прокурора Гошовської Ю.М.,
засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Донецького апеляційного суду від 12 листопада 2020 року за обвинуваченням
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Дніпропетровська та мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого,
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця м. Дніпропетровська та мешканця АДРЕСА_2, раніше не судимого,
- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 21 травня 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнано винуватими та засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, з призначенням їм покарання із застосуванням ст. 69-1 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Як встановив суд, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 09 січня 2019 року, приблизно о 04 годині ранку, діючи умисно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, шляхом вільного доступу увійшли до приміщення "Національної лотереї", за адресою: вул. Вільна, будинок 4 у м. Слов`янську, де ОСОБА_2 наказав охоронцю ОСОБА_3 лягти на підлогу, а ОСОБА_1, наблизившись до потерпілої ОСОБА_4, яка перебувала за робочим місцем адміністратора закладу, висловив вимогу передати йому грошові кошти, змусивши її дістати свій гаманець, в якому знаходилися 4 000 гривень, та віддати їх ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які таким чином відкрито заволоділи грошовими коштами потерпілої ОСОБА_4 . Після цього, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з місця вчинення кримінального правопорушення втекли, розпорядившись викраденими коштами на власний розсуд.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 12 листопада 2020 року вирок Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 21 травня 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишено без зміни.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 69-1 КК, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особам засуджених через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду,призначивши новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції. Зокрема, прокурор вважає, що при призначенні покарання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 положення ст. 69-1 КК судом застосовано необґрунтовано, оскільки врахування судом обставини, що пом`якшує покарання - щире каяття, є помилковим.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні:
- прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити у повному обсязі;
- засуджений ОСОБА_1 просив залишити касаційну скаргу прокурора без задоволення, а судове рішення без зміни, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Мотиви Суду
Заслухавши учасників провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412 - 414 КПК.
Статтею 370 КПК передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та кваліфікація їх дій у касаційному порядку не оскаржуються.
Доводи прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та відсутність підстав для застосування положень ст. 69-1 КК при призначенні покарання засудженим є неприйнятними, з огляду на таке.
Так, відповідно до стаття 69-1 КК за наявності обставин, що пом`якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 66 КК (з`явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину, а також добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди), відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Загальні засади призначення покарання зобов`язують суд мотивувати у вироку призначене покарання і вимагають, щоб були наведені підстави обрання судом його відповідної міри. При цьому суд може посилатися у вироку лише на ті обставини, які були предметом дослідження і підтверджені в судовому засіданні. Будь-яка з обставин, що пом`якшує чи обтяжує покарання враховується за умови, що цю обставину було дійсно встановлено, її може бути покладено в основу вироку і включено до мотивування призначеного судом покарання. Суд враховує всі обставини в їх сукупності, що є підставою обрання судом конкретної міри покарання.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винуватого.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження щодо братів ОСОБА_1, судом встановлено відсутність обставин, що обтяжують покарання та наявність обставин, що пом`якшують покарання - щире каяття та відшкодування шкоди потерпілій.
Посилання прокурора на те, що на досудовому розслідуванні засуджені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не визнавали вину, що, на думку прокурора, свідчить про відсутність щирого каяття є неспроможними, оскільки, як вбачається з матеріалів провадження брати ОСОБА_1 під час досудового розслідування не визнавали своєї винуватості у вчиненні іншого інкримінованого їм кримінального правопорушення, а саме: передбаченого ч. 3 ст. 187 КК, а після зміни прокурором обвинувачення в суді з ч. 3 ст. 187 КК на ч. 2 ст. 186 КК, вони повністю визнали свою вину та дали визнавальні показання.
Так, виходячи із системного тлумачення законодавства та із судової практики, щире каяття, характеризуючи ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, що склалася, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання.
Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
Про щирість каяття особи свідчить і поведінка засудженого після вчинення злочину. Якщо особа сприяє розкриттю вчиненого нею злочину (викриває співучасників, видає знаряддя та засоби вчинення злочину, видає або допомагає у розшуку майна здобутого злочинним шляхом, надає інші докази тощо), добровільно відшкодовує завдані збитки або усуває завдану шкоду, такі дії об`єктивно підтверджують щире каяття особи.
Крім того, системний аналіз кримінального закону свідчить про те, що щире каяття особи можливе на будь-якій стадії кримінального процесу, як до внесення відомостей до ЄРКП (наприклад, при з`явленні із зізнанням), так і після її внесення, на досудовому розслідуванні або під час розгляду справи у суді. Для визнання щирого каяття обставиною, яка пом`якшує покарання, не має значення, на якій стадії воно відбулося, головне встановити фактори, які б свідчили про справжність, щирість каяття.
Таким чином, можна зробити висновок, що щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню заданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 засуджені повністю визнали свою вину, добровільно відшкодовували потерпілій ОСОБА_4 завдані моральні та матеріальні збитки, потерпіла просила їх суворо не карати та зазначила, що не має до них претензій, що об`єктивно підтверджує їх щире каяття.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Обираючи засудженим покарання за ч. 2 ст. 186 КК суд урахував, що вчинене кримінальне правопорушення відповідно до вимог ст. 12 КК віднесено до категорії тяжких, а також дані про особи винних, які раніше не судимі, повністю визнали вину, щиро розкаялись та відшкодували шкоду, що визнано пом`якшуючими покарання обставинами та відсутність обставин, що обтяжують покарання, і призначив їм покарання відповідно до вимог закону. Призначене покарання за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення і попередження нових злочинів. При мотивуванні обраної міри покарання суд послався у вироку лише на ті обставини, які були предметом дослідження і підтверджені в судовому засіданні.
Призначене засудженим ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам статей 50, 65, 69-1 КК, є необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення нових злочинів.
Апеляційний суд, переглянувши вирок щодо братів Сулейманових в апеляційному порядку, прийшов до обґрунтованого висновку, що апеляційну скаргу прокурора, у якій ставилось аналогічне питання про неправильне застосування положень ст. 69-1 КК слід залишити без задоволення, а зазначений вирок суду - без змін.
Ухвала апеляційного суду є достатньо вмотивованою та обґрунтованою, її зміст відповідає вимогам статей 370, 419 КПК з наведенням підстав, з яких виходив цей суд, та положення закону, якими він керувався при постановленні рішення.
Отже, зважаючи на те, що істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для скасування чи зміни постановленого у цьому кримінальному провадженні судового рішення, колегією суддів не встановлено, у касаційній скарзі прокурора не наведено, а тому ця касаційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржені судові рішення слід залишити без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд