Постанова суду № 357/6749/20 від 07.07.2021 про визнання паспорта та заповіту недійсними

Постанова

Іменем України

07 липня 2021 року

м. Київ

справа № 357/6749/20

провадження № 61-5507св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Савчук Наталія Іванівна, Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби міста Києва та Київської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2020 року у складі судді Орєхова О. І. та постанову Київського апеляційного суду від 04 березня 2021 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до

ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Савчук Н. І., Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби міста Києва та Київської області, про визнання паспорта та заповіту недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Пенза (Російська Федерація) померла її рідна тітка ОСОБА_3, громадянка Російської Федерації, уродженка с. Гарболово, Парголовського району Ленінградської області. Відповідно до законодавства Російської Федерації, за останнім місцем проживання її тітки відкрилась спадщина та заведена спадкова справа.

Зазначала, що всіма спадковими справами у Російській Федерації займається її рідна сестра ОСОБА_4, яка після заведення спадкової

у Російській Федерації передала їй свідоцтво про смерть тітки

ОСОБА_3 для заведення спадкової справи в Україні, відповідно до статті 45, 48 Конвенції про правову допомогу та правові відносини

в цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року та статей 70, 71 Закону України "Про міжнародне приватне право", оскільки померлій на праві власності належала квартира

АДРЕСА_1 .

Водночас, до неї звернулася ОСОБА_2 та повідомила про те, що

є спадкоємницею померлої ОСОБА_3 за заповітом. Ознайомившись зі змістом заповіту вона, помітила, що у заповіті місцем проживання померлої ОСОБА_3 вказано АДРЕСА_2, що не відповідає дійсності, адже з кінця 2000 року її тітка є громадянкою Російської Федерації, проживала в Росії і померла ІНФОРМАЦІЯ_1

у м. Пенза.

Звернувшись до приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Савчук Н. І., яка посвідчувала заповіт померлої ОСОБА_3, вона з`ясувала, що особу заповідача нотаріус встановлювана на підставі паспорта громадянина України,

серія НОМЕР_1, виданого 08 квітня 2000 року Міським відділом № 1 Білоцерківського МУГУ МВС України в Київській області.

Вказувала, що з 05 грудня 2000 року ОСОБА_3 було поновлено

у громадянстві Російської Федерації, а тому з вказаної дати вона втратила громадянство України, а її паспорт громадянина України став недійсним і не міг підтверджувати ні особу заповідача, ні її дієздатність.

Тому вважала, що приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Савчук Н. І. не могла встановити ні особу ОСОБА_3, ні її дієздатність, ні дійсне її волевиявлення, адже не зрозуміло, чи була це саме ОСОБА_3, чи її українським паспортом скористалась невідома особа схожої зовнішності та уклала односторонній правочин (заповіт) від її імені.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати недійсним паспорт громадянина України ОСОБА_3, серія

НОМЕР_1, виданий 08 квітня 2000 року Міським відділом № 1 Білоцерківського МУГУ МВС України в Київській області;

- визнати недійсним заповіт ОСОБА_3, посвідчений 18 жовтня

2019 року приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Савчук Н. І.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 22 грудня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що встановлення особи заповідача на підставі недійсного паспорта свідчить про порушення при вчиненні заповіту вимог статті 43 Закону України "Про нотаріат", пункту 13 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України

і визнається підставою нікчемності заповіту. Відсутність у заповідача паспорта громадянина України не може бути підставою для визнання заповіту недійсним, оскільки у даному випадку, відповідно до статті 43 Закону України "Про нотаріат" та пункту 10 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, визначальним для нотаріуса було саме встановлення особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії. Доказів того, що нотаріусом при вчиненні нотаріальної дії не було встановлено особу заповідача, позивачем суду не надано.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 04 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 22 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Савчук Н. І., Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби м. Києва та Київської області, про визнання паспорта та заповіту недійсними відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки Президентом України Указ про втрату ОСОБА_3 громадянства України не видавався, то відсутні правові підстави для висновку про те, що

ОСОБА_3 у 2000 роках вибула з громадянства України. Доказів того, що ОСОБА_3 у зв`язку з набуттям громадянства Російської Федерації повернула паспорт громадянина України відповідному органу, що здійснив його оформлення та видачу та/або його було вилучено в примусовому порядку, повернено державі Україна та знищено, матеріали справи не містять та позивачем суду не надано, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2021 року до Верховного Суду

ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року справу призначено

до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, обґрунтовуючи своє рішення про відмову в задоволенні позову, посилався на нормативно-правові акти, які на дату посвідчення оспорюваного заповіту вже втратили чинність, зокрема на Правила ведення нотаріального діловодства, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 31 грудня 2008 року № 2368/5, однак станом на 18 жовтня 2019 року чинними були Правила ведення нотаріального діловодства, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5.

Те саме стосується й Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України

03 березня 2004 року № 283/8882, яка була застосована судом до спірних правовідносин, тоді як чинним був Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.

Зазначає, що відповідно до листа заступника начальника Управління

з питань міграції управління внутрішніх справ Російської Федерації по Пензенській області ОСОБА_5, ОСОБА_3 була поновлена

в громадянстві 05 грудня 2000 року, тому застосуванню підлягає Закон України "Про громадянство України" від 08 жовтня 1991 року, що був чинний на час набуття ОСОБА_3 громадянства іншої країни та втратив чинність лише 01 березня 2001 року, але суд першої інстанції застосував Закон України "Про громадянство України" від 18 січня

2001 року, водночас апеляційний суд на вказане уваги не звернув.

Зазначає, що апеляційний суд помилково послався на Указ Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001 "Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України", тоді як станом на 2000 рік був чинним Указ Президента України від 06 листопада 1997 року

№ 1247/97 "Про заходи щодо поліпшення організації розгляду питань громадянства".

У касаційній скарзі посилається на те, що судові рішення підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 3 частини другої

статті 389 ЦПК України, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 грудня 2000 року ОСОБА_3 поновлено громадянство Російської Федерації на підставі частини другої статті 20 Закону Російської Федерації "Про громадянство Російської Федерації", що підтверджується листом заступника начальника управління з питань міграції Управління внутрішніх справ Російської Федерації по Пензенській області від 03 червня 2020 року (а.с. 13).

18 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Савчук Н. І. було посвідчено заповіт ОСОБА_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, що народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 у селі Гарболово Парголовського району Ленінградської області, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2,

за умовами якого все майно, яке б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті, та на що за законом вона матиме право, ОСОБА_3 заповідає ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Заповіт містить рукописний напис "заповіт перед підписанням мною прочитаний вголос та особисто підписаний", також містить рукописний підпис та рукописне зазначення ОСОБА_3 .

Вказаний заповіт зареєстрований у реєстрі за № 532 (а.с. 68).

З реєстру для реєстрації нотаріальних дій вбачається, що 18 жовтня

2019 року приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Савчук Н. І. здійснено запис про вчинення нотаріальних дій стосовно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, АДРЕСА_2, податковий № НОМЕР_2, паспорт НОМЕР_1, виданий Міським відділом № 1 Білоцерківського МУГУ МВС України в Київській області 08 квітня 2000 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла у м. Пенза (Російська Федерація), що підтверджується свідоцтва про смерть, виданим Територіальним відділом записів актів цивільного стану по державній реєстрації смерті

у м. Пенза.

За фактом смерті ОСОБА_3 нотаріусом м. Пенза ОСОБА_6 заведено спадкову справу № 85/2020 та листом від 26 червня 2020 року повідомлено ОСОБА_2 про те, що для отримання свідоцтва про право на спадщину їй, як спадкоємцю за заповітом, після 04 липня 2020 року необхідно з`явитися до нотаріальної контори та подати відповідну заяву на видачу свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до витягу зі Спадкового реєстру від 20 червня 2020 року Другою Білоцерківською міською державною нотаріальною конторою зареєстровано спадкову справу спадкодавця ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно

у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою

статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідноз частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право

впорядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що

з 05 грудня 2000 року ОСОБА_3 поновлено у громадянстві Російської Федерації, а тому з вказаної дати вона втратила громадянство України, а її паспорт громадянина України став недійсним і не міг підтверджувати ні особу заповідача, ні її дієздатність, а тому заповіт ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2, посвідчений 18 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області

Савчук Н. І., є недійсним.

Судом встановлено, що 05 грудня 2000 року ОСОБА_3 поновлено громадянство Російської Федерації на підставі частини другої статті 20 Закону Російської Федерації "Про громадянство Російської Федерації", що підтверджується листом заступника начальника управління з питань міграції УВС Росії у Пензенській області від 03 червня 2020 року.

Відповідно до статті 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Згідно із статтею 18 Закону України "Про громадянство України" (в редакції, чинній станом на 05 грудня 2000 року) громадянство України припиняється: 1) внаслідок виходу з громадянства України; 2) внаслідок втрати громадянства України; 3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України, обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною першою статті 19 Закону України "Про громадянство України"

(в редакції, чинній станом на 05 грудня 2000 року) вихід з громадянства України здійснюється за клопотанням особи.

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України "Про громадянство України" (в редакції, чинній станом на 05 грудня 2000 року) передбачено, що громадянство України втрачається, якщо громадянин України добровільно набув громадянства іншої держави.

За громадянином України не визнається належність до іноземного громадянства до прийняття рішення про втрату громадянства України (частина друга статті 20 Закону України "Про громадянство України"

(в редакції, чинній станом на 05 грудня 2000 року)).

Президент України приймає рішення відповідно до Конституції України

і цього Закону, зокрема про припинення громадянства України (пункт 2

статті 28 Закону України "Про громадянство України" (в редакції, чинній станом на 05 грудня 2000 року)).

Відповідно до статті 36 Закону України "Про громадянство України"

(в редакції, чинній станом на 05 грудня 2000 року) з питань громадянства Президент України видає укази. Зміни в громадянстві настають у день видання указу Президентом України, якщо указом не встановлено інше.

Пунктом 37 Інструкції щодо правил та порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженої наказом МВС України

від 17 серпня 1994 року (чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що гасяться і вважаються недійсними паспорти, зокрема осіб, які виїхали на постійне проживання за кордон або вибули з громадянства України.

До знищення паспортів у заявах форми № 1 вказуються дата (місяць, рік) та обставини знищення кожного з таких паспортів. Якщо знищені паспорти видавались іншими органами внутрішніх справ, то до цих органів надсилаються повідомлення форми № 14, на підставі яких у заявах форми № 1 вказується, коли, ким знищені паспорти та обставини знищення, після чого з діючої картотеки такі заяви вилучаються і вміщуються до архівної картотеки.

Знищення недійсних паспортів здійснюється шляхом їх спалення не рідше одного разу на місяць за актом комісії, призначеної начальником органу внутрішніх справ. Комісія до знищення паспортів перевіряє внесення до заяв форми № 1 відміток про знищення кожного з них, а також надсилання повідомлень про це у випадках, коли такі паспорти видавались іншими органами внутрішніх справ.

В актах зазначаються серії та номери паспортів, прізвища та ініціали громадян, а також відомості про те, ким та коли були видані паспорти. Акти затверджуються начальником органу внутрішніх справ або його заступником.

Таким чином, з системного аналізу вказаних норм права чітко вбачається, що у разі втрати особою громадянства України, в порядку, встановленому законодавством України, виданий паспорт громадянина України вважається недійсним в силу прямої вимоги закону. Особа, яка втратила громадянство України відповідно до Закону України "Про громадянство України", зобов`язана у порядку та строки, встановлені законодавством про громадянство України, повернути паспорт відповідному органу, що здійснив його оформлення та видачу, а у разі його неповернення у добровільному поряду паспорт підлягає вилученню, поверненню державі та знищенню

в примусовому порядку.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи

і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

Матеріали справи не містять, а позивач не надала належних та допустимих доказів про те, ОСОБА_3 у 2000 році вибула з громадянства України, тому позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним паспорта громадянина України ОСОБА_3, серія НОМЕР_1, виданого 08 квітня 2000 року Міським відділом № 1 Білоцерківського МУГУ МВС України

в Київській області, є необґрунтовані та не підлягають задоволенню.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції помилково застосував Закон України "Про громадянство України" в редакції

від 18 січня 2001 року, замість редакції цього Закону від 08 жовтня

1991 року, яка була чинною на час поновлення ОСОБА_3 громадянства іншої країни та втратила чинність лише 01 березня 2001 року, не заслуговують на увагу, оскільки на правильність висновків суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до статей 1216, 1217, 1218 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статі 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 1233 ЦК Українивизначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Частинами першою і другою статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1247 ЦК Українизаповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Частиною другою статті 1248 ЦК України встановлено, що нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті та на що за законом вона матиме право, ОСОБА_3 заповідає ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Вказаний заповіт зареєстрований в реєстрі за № 532 (а.с. 68).

З реєстру для реєстрації нотаріальних дій вбачається, що 18 жовтня

у м. Пенза.

За фактом смерті ОСОБА_3 нотаріусом м. Пенза ОСОБА_6 заведено спадкову справу № 85/2020 та листом від 26 червня 2020 року повідомлено ОСОБА_2 про те, що для отримання свідоцтва про право на спадщину їй як спадкоємцю за заповітом, після 04 липня 2020 року необхідно з`явитися до нотаріальної контори та подати відповідну заяву на видачу свідоцтва про право на спадщину.

У пункті 1 статті 2 Закону України "Про громадянство України" (в редакції, чинній на час складення заповіту) закріплено принцип єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

Документами, що підтверджують громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України (пункт 1 статті 5 Закону України "Про громадянство України" (в редакції, чинній на час складення заповіту)).

До відзиву на апеляційну скаргу приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Савчук Н. І. надано завірену копію паспорта громадянина України ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_5, серія НОМЕР_1, виданого 08 квітня 2000 року Міським відділом Білоцерківського МУГУ МВС України в Київській області, який був наданий заповідачем при посвідченні оспорюваного заповіту.

Апеляційний суд, встановивши, що заповіт складений у письмовій формі,

в ньому зазначено місце, дату та час складання, він підписаний заповідачем, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Савчук Н. І. та зареєстрований

в реєстрі за № 532, дійшов обґрунтованого висновку, що належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_3 чи нотаріусом в момент підписання оспорюваного заповіту було недодержано вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, матеріали справи не містять.

Доводи, наведені у касаційній скарзі, були предметом дослідження

у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

................

Перейти до повного тексту